Історія України (1939-2003). 11 клас: Опорні конспекти

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ТА МІЖНАРОДНІ ЗВ’ЯЗКИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Зовнішня політика — це політика, згідно з якою регулюються взаємовідносини між державами і народами на міжнародній арені.

Зовнішня політика тісно пов’язана з внутрішньою та відображає характер державного й суспільного устрою, економічні й політичні цілі держави.

Сутність зовнішньої політики України на сучасному етапі полягає в її спроможності:

обстоювати національні інтереси;

покріплювати міжнародну безпеку.

Міжнародні відносини — це сукупність різноманітних відносин (економічних, політичних, дипломатичних, культурних, ідеологічних) між окремими державами або групами держав, а також між створеними ними світовими й регіональними організаціями, в процесі яких виникає система міжнародного порядку.

Україна виступає на міжнародній арені як без’ядерна, позаблокова держава, котра прагне дотримуватися принципів і норм міжнародного права.

Зовнішньополітичний курс незалежної України визначається такими документами

1. Декларацією про державний суверенітет.

2. Актом проголошення незалежності від 24 серпня 1991 р. і результатами всеукраїнського референдуму, які стали юридичною підставою для визнання України.

3. Рішенням Верховної Ради України від 2 вересня 1993 р. “Основні напрями зовнішньої політики України”.

4. Конституцією України.

Основні принципи зовнішньої політики

1. Зовнішня політика України має відкритий характер.

2. Їй притаманні:

принциповість, послідовність, активізація, ефективність;

виваженість, прагматизм, передбачуваність, збалансованість;

невтручання у внутрішні справи інших держав;

взаєморозуміння і співпраця;

взаємоповага, взаємовигода, рівноправність;

відмова від участі у військових блоках.

3. Мирна і взаємовигідна співпраця з усіма членами міжнародного співтовариства згідно з принципами і нормами міжнародного права.

4. Уникнення залежності від окремих держав чи груп держав.

5. Відсутність територіальних претензій до інших держав і невизнання їх до себе.

Завдання зовнішньої політики України

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.

2. Утворення власного дипломатичного корпусу, створення мережі посольств.

3. Налагодження дипломатичних відносин із тими державами, які визнали Україну.

4. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

5. Побудова зовнішньої політики на основі багатьох угод із різними країнами.

6. Входження господарства України до світової економічної системи.

7. Розповсюдження у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

8. Захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном.

9. Приєднання до всесвітніх конвенцій та угод, що врегульовують величезне коло питань, зокрема:

до вимог Статуту ООН,

Гельсінського підсумкового акта 1975 р.

Паризької хартії для нової Європи 1990 р.

Паризької декларації “Виклик часові змін”, 1992 р.

Основні напрями зовнішньої політики України

1. Розвиток двосторонніх відносин.

2. Участь у Європейському Союзі та НАТО.

3. Відносини з тими державами, що виникли на території колишнього СРСР.

4. Активна участь у роботі ООН, інших міжнародних організацій.

5. Участь у загальноєвропейському процесі. Його зміст:

недопущення локальних воєн;

боротьба проти тероризму;

участь у миротворчих процесах;

уникнення політичної нестабільності;

відмова від закликів переглянути кордони.

Багатовекторність зовнішньої політики України

Зовнішня політика незалежної України спрямована на організацію та розбудову відносин з усіма країнами світу, де є наші інтереси.

1. Побудова зовнішньої політики на основі багатьох угод із різними країнами.

2. Входження України до європейських і світових економічних і політичних структур.

3. Швидка інтеграція із західними країнами з метою одержання інвестицій, нових технологій.

4. Розбудова відносин із країнами Центральної та Східної Європи (Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Румунією).

5. Утворення союзу з країнами Балтії та деякими державами Центральної Європи (Балто-Чорноморська співдружність).

6. Союз із країнами Причорноморського басейну.

7. Відносини з Росією.

8. Відносини з іншими країнами СНД.

9. Дальший розвиток українсько-американських відносин.

10. Активізація відносин із Канадою.

11. Активізація відносин із країнами Близького Сходу та Африкою.

12. Розбудова відносин із країнами Південної Азії.

13. Розвиток відносин із країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону.

14. Активізація відносин із Китаєм.

15. Латиноамериканський напрям.

Основні пріоритети і функції зовнішньої політики України

1. Гарантування національної безпеки.

2. Створення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки.

3. Сприяння науково-технічному прогресові в Україні, розвиткові її культури та освіти.

4. Участь у вирішенні глобальних проблем сучасності.

5. Інформаційна функція.

6. Зв’язки з українською діаспорою Заходу і Сходу.

7. Дружні відносини з сусідніми державами на основі поважання територіальної цілісності, національного суверенітету й рівноправності.

Вихід України на міжнародну арену

Самостійну зовнішню політику Україна почала проводити після проголошення незалежності і Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., який підтвердив прагнення українського народу утворити незалежну самостійну державу.

2 грудня 1991 р. незалежність України першими визнали Польща і Канада;

3 грудня — Угорщина;

4 грудня — Литва і Латвія;

5 грудня — Аргентина, Болівія, Болгарія, Росія, Хорватія.

Протягом грудня 1991 р. її незалежність визнали 68 держав.

У січні 1992 р. першою з країн Заходу Німеччина відкрила в Києві своє посольство.

На 1 січня 1993 р. Україну як незалежну державу офіційно визнали 132 країни світу, з них 106 установили дипломатичні відносини.

У 1998 р. було відкрито офіс військового представництва НАТО в Києві.

На сьогодні Україну визнали 152 держави світу, зі 110 країнами встановлено дипломатичні відносини, у 23 — відкрито посольства, дипломатичні та консульські представництва працюють у 70 країнах. За кордоном Україна має 91 установу в 69 країнах.

У Києві діють 61 закордонне посольство, 8 представництв міжнародних організацій, 2 почесні консульства.

У Харкові, Львові, Одесі, Ужгороді, Маріуполі, Сімферополі працюють 10 консульських установ інших держав і 2 представництва міжнародних організацій.

Україна бере активну участь у миротворчих акціях, географія яких охоплює Анголу, Боснію та Герцеговину, Гватемалу, Косово, Македонію, Молдову, Таджикистан, Ліван, Хорватію, Сьєрра-Леоне.

Україна приєдналася до антитерористичної операції в Афганістані, надавши свій повітряний простір для військово-транспортної авіації безпосереднім учасникам антитерористичної акції (жовтень 2001 р.).

Україна взяла участь у гуманітарній місії під час іракської війни початку 2003 р. в Кувейті.

З 1992 р. пройшло через миротворчі операції понад 10 тис. українських військовиків. Українські миротворці заробили до бюджету держави понад 70 млн доларів. Загинули 18 українських миротворців.

Основні підвалини, на яких має здійснюватися зовнішня політика України

1. Відкритість зовнішньої політики.

2. Чесність і порядність у взаємовідносинах між державами.

3. Співпраця з усіма зацікавленими партнерами.

4. Уникнення залежності від окремих держав і груп держав.

5. Засудження війни як знаряддя національної політики.

6. Прагнення вирішення будь-яких міжнародних суперечок винятково мирними засобами.

7. Дотримання принципів взаємоповаги, рівноправності, невтручання у внутрішні справи інших держав:

8. Відсутність територіальних претензій до інших держав і невизнання територіальних претензій до себе.

9. Дотримання міжнародних норм прав людини, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей.

10. Засудження практики подвійних стандартів у міждержавних відносинах.

11. Збереження загального миру і рівноправної співпраці.

Ядерне роззброєння

Після розпаду СРСР Україна була третьою ядерною державою.

Ще в Декларації про державний суверенітет (1990 р.) зазначалося, що Україна бажає стати неядерною державою.

Ядерна зброя була небезпечною радянською спадщиною і контроль над нею здійснювався з Москви.

У 1992 р. з України до Росії було вивезено тактичну ядерну зброю, вартість якої Росія погодилася компенсувати Україні.

Жовтень 1993 р. Верховна Рада України прийняла воєнну доктрину, в якій проголошувалося, що Україна відмовляється від ядерної зброї, а її Збройні Сили призначені лише для гарантування національної безпеки.

14 січня 1994 р. президенти України, Росії та США підписали в Москві договір, що передбачав ліквідацію на території України 176 міжконтинентальних ракет і 1500 ядерних боєголовок.

16 листопада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України до Договору про розповсюдження ядерної зброї за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних держав.

5 грудня 1994 р. в Будапешті президенти Росії, США та прем’єр-міністр Великої Британії надали Україні гарантії безпеки.

1 січня 1995 р. відбулася зустріч глав держав-учасниць наради з безпеки та співпраці в Європі, на якій було підтверджено гарантії безпеки Україні.

Окремі документи з надання Україні гарантій безпеки підписали глави держав Китаю та Франції.

Влітку 1996 р. основні ядерні боєголовки було вивезено з території України, а їхні пускові шахти поблизу м. Первомайська Миколаївської області знищено.

Вивіз стратегічної зброї та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї Україна пов’язала з:

компенсацією за вивезену зброю;

наданням фінансової допомоги на роззброєння;

гарантіями безпеки від ядерних держав.

Україна пішла на значне скорочення своїх звичайних Збройних Сил — з 726 тис. у 1991 р. до 220 тис. у 2005 р.

Україна в діяльності міжнародних організацій

1990 р. Україна стала членом наради з безпеки і співпраці в Європі (з 1 січня 1995 р. — “Організація з безпеки і співпраці в Європі” (ОБСЄ).

1992 р. Нашу країну прийнято до Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР).

1994 р. Підписано угоду про співпрацю між Україною та ЄС (Європейським Союзом), з яким підписано угоди:

про збільшення вдвічі експорту української сталі до країн ЄС;

про надання Україні в 1995-1996 рр. фінансової допомоги в розмірі 85 млн екю.

У лютому 1994 р. Україна приєдналася до програми НАТО “Партнерство заради миру”.

У листопаді 1995 р. Україну прийняли до Ради Європи (вона стала її 37-м членом).

Для України вступ до Ради Європи означає:

1. Участь 12 депутатів Верховної Ради України в парламентській асамблеї Ради Європи (представники всіх фракцій).

2. Піднесення на новий рівень питання дотримання прав людини.

3. Приєднання України до 150 конвенцій.

4. Приведення у відповідність із ними українського законодавства (протягом трьох років).

5. Введення на місцях інституту омбудсменів — спеціальних уповноважених із прав людини.

6. Річний членський внесок до бюджету Ради Європи в розмірі 2 млн доларів.

7. Приведення власного законодавства у відповідність із нормами міжнародного права.

8. Можливість брати активну участь у вирішенні спільної політики держав Європи.

9. Можливість використати досвід розвинених демократичних країн Європи для здійснення в Україні економічних і політичних реформ.

10. Нові перспективи в розбудові суверенної та демократичної держави.

Вступ України до Ради Європи сприяв:

визнанню авторитету України;

поглибленню демократичних перетворень;

набуттю Україною права входження в усі європейські структури.

На сьогодні Україна має з Радою Європи спільну програму дій з:

сприяння посиленню ролі Міністерства юстиції як незалежної судової системи;

удосконалення системи адміністративного права;

удосконалення інших частин нового законодавства;

трансформації системи нагляду за виконанням законів.

З 1996 р. Україна — член однієї з молодих європейських організацій — Центрально-Європейської ініціативи, до якої входять 15 держав Центральної та Східної Європи.

9 липня 1997 р. було підписано “Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО”, що передбачає:

розширення співпраці;

проведення спільних миротворчих акцій;

використання науково-технічних досягнень НАТО;

проведення спільних навчань (у 1997 р. спільні навчання проводилися на Чорному морі).

Співробітництво незалежної України Нормалізація відносин із західними сусідами

1. 6 грудня 1991 р. Україна підписала з Угорщиною Договір про основи добросусідських відносин і співпраці. Це був перший договір, підписаний Україною з сусідньою країною.

2. У квітні 1995 р. було підписано Договір про дружні відносини та співпрацю з Чехією.

3. Дружні відносини склалися й зі Словаччиною. Уряди України і Словаччини співпрацюють у забезпеченні сприятливих умов для розвитку національних меншин — українців у Словаччині і словаків в Україні.

4. 2 червня 1997 р. було підписано Міждержавний договір про дружбу, співпрацю та добросусідство з Румунією.

До того часу Румунія висувала територіальні претензії щодо тих територій, які згідно з пактом Ріббентропа-Молотова відійшли 1940 р. до УРСР — Північної Буковини, Холмщини й Придунайського краю.

Було врегульовано проблеми з приводу острова Зміїний у Чорному морі.

5. У січні 1997 р. було ухвалено спільну заяву президентів Польщі та України “До порозуміння і єднання”. Було закрито для обох сторін трагічні сторінки минулого у відносинах між собою.

Двостороння співпраця з західними державами

Успішно розвиваються відносини з ФРН. Значно зросли німецькі інвестиції в економіку України. За їх обсягами Німеччина посідає одне з перших місць серед держав Західної Європи. Створено сотні спільних українсько-німецьких підприємств. Тільки у сфері розроблення нафтових родовищ, розвитку інфраструктури пасажирського та вантажного транспорту, модернізації та розширення зв’язку працювали 252 спільні українсько-німецькі підприємства.

Активізувалися контакти з Великою Британією, Італією, Францією, Австрією, Голландією та іншими країнами Західної Європи.

Відносини з СНД

1. Відносини з СНД ґрунтуються на спільній багатовіковій історії, міжетнічних зв’язках і певній взаємозалежності, яка виникла в межах колишнього єдиного загальносоюзного комплексу.

2. Від самого початку створення СНД Україна виступила проти спроб перетворити СНД в наддержавну структуру, а тому відмовилася підписати статут СНД.

3. У 1994 р. Україна приєдналася до Економічного союзу як асоційований член.

4. Україна, виходячи з власних національних інтересів, не приєднувалася до всіх угод, укладених в рамках СНД. Так, лише за перших 5 років існування СНД було підписано близько 600 документів, з яких Україна підписала лише 74%.

5. Україна бере вибіркову участь у статутних міждержавних, міжгалузевих і галузевих органах співдружності (в межах СНД їх діє майже 90, а Україна бере участь лише у 58). Україна виступає за створення зони вільної торгівлі в рамках СНД.

Відносини з Росією

30-31 травня 1997 р. було підписано широкомасштабний “Договір про дружбу, співпрацю і партнерство” між Україною та Росією, який складається з 41 статті та охоплює всі сфери економічного і політичного розвитку двох держав.

Сторони зобов’язалися будувати свої відносини на основі територіальної цілісності й непорушності кордонів, без застосування сили або загрози силою, без економічних та інших спроб тиску.

Договір підписано на 10 років з автоматичним продовженням на 10 років. Укладенню договору передувала низка угод і заяв, що їх підписали уряди України та Росії.

28 травня 1997 р. підписано три угоди щодо Чорноморського флоту, який становив 10% потужності флоту колишнього СРСР. Він налічував 45 великих надводних кораблів, 28 підводних човнів, 300 середніх і малих суден, 151 літак і 85 вертольотів палубної авіації. Вартість усього Чорноморського флоту становила 80 млрд доларів.

1. Угода між Україною та Російською Федерацією про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

2. Угода про параметри поділу Чорноморського флоту. Флот та інфраструктуру було переділено порівну, а Росія викупила в України непотрібні їй кораблі.

3. Угода про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

Основна бухта Севастополя передається в оренду Росії на 20 років із можливим продовженням ще на 5 років за взаємної згоди обох сторін за 2,5 млрд доларів. Вартість щорічної орендної плати — 97 млн 760 тис. доларів. Кошти за неї йдуть у залік загальнодержавного боргу України Росії за енергоносії.

15 січня 1998 р. Верховна Рада України 317 голосами з 361 проголосувала за ратифікацію “великого” договору між Україною і Росією.

25 грудня 1998 р. цей договір було ратифіковано Державною думою Росії.

Відносини з Китаєм

1. З Китаєм підписано низку договорів із питань науково-технічної та культурної співпраці.

2. Успішно розвиваються торгово-економічні зв’язки. Товарооборот складає понад 1 млрд доларів США на рік. Останніми роками зменшується український експорт на китайський ринок.

У 1998 р. вивіз дорівнював 737 млн доларів США,

1999 р. — 730 млн доларів,

2000 р. — 629 млн доларів,

2001 р. — 542 млн доларів.

3. Деякі українські підприємства (наприклад, “Стирол”) мають свої представництва в Китаї.

4. Китайські підприємці вкладають свої капітали в деякі галузі промисловості України.

5. Важливе значення для України має досвід Китаю у вирішенні сільськогосподарських проблем, створенні вільних економічних зон, захисті вітчизняного товаровиробника.

Американо-українські відносини

1. Значно покращилися після приходу до влади Б. Клінтона.

2. Неодноразово відбувалися зустрічі українського та американського президентів, обмін військовими делегаціями, проводилися спільні військові навчання.

3. У 1997 р. відбувся політ американського космічного корабля за участю першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка.

4. У 2001-2002 рр. зменшився експорт українських товарів:

внаслідок погіршення відносин між країнами;

через економічні санкції проти українських експортерів.

Кадрове забезпечення зовнішніх зносин України

1. Діє Київський інститут міжнародних відносин, створений 1990 р. на базі факультету міжнародних відносин Київського університету ім. Т. Шевченка.

2. 30 травня 1995 р. було видано указ Президента України про визнання цього навчального закладу головним навчально-методичним центром із підготови фахівців для роботи у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики України.

3. 2 липня 1993 р. при Міністерстві закордонних справ України відповідно до постанови Верховної Ради України було заплановано відкриття дипломатичної академії для перепідготовки та підвищення кваліфікації дипломатичних кадрів середньої та вищої ланки (відкрита 1 вересня 1996 р.).

Висновки

1. З прийняттям Конституції України завершено формування правових засад зовнішньої політики держави.

2. Україна здобула визнання світового співтовариства.

3. Розпочато процес інтеграції України до європейських структур. Пощастило уникнути серйозної конфронтації з Росією.

4. Україна змогла протистояти перетворенню СНД у наддержавну структуру.

5. Ефективність зовнішньополітичної діяльності має вимірятися не тільки політичними рішеннями, а й практичною економічною віддачею.

Президентські вибори 2004 р.

Згідно зі статтею 104 Конституції України, де зазначено, що “чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України”, 31 жовтня 2004 року відбувся перший тур президентських виборів, у якому взяли участь 24 кандидати на посаду Президента України.

Більшість голосів здобули два кандидати — Віктор Ющенко, народний депутат України, лідер політичного об’єднання “Наша Україна”, та Віктор Янукович — прем’єр-міністр України.

21 листопада 2004 року відбувся другий тур президентських виборів, за якими спостерігали сотні представників ОБСЄ, Ради Європи та різних громадських організацій.

Результати виборів на місцях у багатьох регіонах України та в Центральній виборчій комісії було сфальсифіковано на користь Віктора Януковича.

Народ, обурений фальсифікацією виборів, 22 листопада вийшов на Майдан Незалежності в Києві, щоб захистити своє право голосу, право вибору, свою честь, гідність, проти брехні діючої влади.

Населення Західної та Центральної України, яке підтримувало В. Ющенка, організувало акції на його підтримку, багато з них приїхали на Майдан Незалежності. Населення Східної та Південної України підтримувало Віктора Януковича.

Протистояння були вирішені у Верховному Суді України, який 3 грудня ухвалив рішення про неправомірність сфальсифікованих результатів виборів 21 листопада і призначив переголосування-другого туру на 26 грудня 2004 р.

26 грудня 2004 р. відбувся третій тур виборів Президента України, результати якого були такими:

51,99 % голосів виборців одержав В. Ющенко, а 44,19 % голосів — В. Янукович.

Після офіційного оголошення результатів виборів 23 січня 2005 року відбулася інавгурація Президента. У приміщенні Верховної Ради України В. Ющенко склав присягу, після чого приїхав на Майдан Незалежності, де його чекали сотні тисяч громадян України. Перемога на президентських виборах В. Ющенка — це перемога українського народу, який сказав вагоме слово на захист правди, своєї гідності, честі, свого майбутнього, на захист демократичного розвитку країни та європейського вибору України.