Історія України (1939-2003). 11 клас: Опорні конспекти

КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Історичні умови розвитку культури в Україні

1. Горбачовська “перебудова”, гласність, демократизація суспільно-політичного життя відкрила можливості для духовного відродження духовності українського народу, розвитку його культури.

2. Проголошення незалежності України створили нові умови для розвитку національної культури.

19 лютого 1992 р. Верховна Рада України схвалила “Основи законодавства про культуру”, де культура розглядається як один із головних чинників:

національного відродження;

перегляду й переоцінювання існуючих панівних поглядів;

подолання соціально-економічної та політичної кризи;

збереження національної самобутності українців;

збереження самобутності національних меншин, що живуть в Україні.

3. Необхідно подолати негативний спадок у сфері культури, що залишився від радянських часів:

русифікацію;

партійно-класовий підхід у поцінуванні досягнень культури;

ідеологічну цензуру;

залишковий принцип у фінансуванні культури.

4. У 1995 р. було ліквідовано Міністерство культури й утворено Міністерство культури та мистецтв України.

5. Затверджено “Концептуальні основи розвитку української культури”.

Основні принципи функціонування духовно-культурного життя

1. Плюралізм, що:

передбачає зречення традицій єдиного підходу в оцінках дійсності;

гарантує кожній людині або соціально-політичній групі вибір ідеології;

забезпечує гарантію прав людини;

забезпечує свободу людини в духовному розвитку;

сприяє задоволенню власних культурних потреб.

2. Повернення народові історичної правди.

3. Відродження релігії.

4. Активізація культурно-національних товариств.

5. Активізація культурного життя в регіонах.

6. Взаємозбагачення культур різних регіонів.

7. Визнання новаторських течій у мистецтві, в тому числі авангардистських.

8. Утвердження державного статусу української мови.

9. Проникнення нових цінностей західної культури.

10. Взаємозбагачення культур Заходу і Сходу.

11. Розвиток міжнародних зв’язків у царині культури.

12. Вплив технічного прогресу на культуру.

13. Розвиток нових форм передання інформації культурного розвитку.

Повернення в Україну її культурних та історичних цінностей

Лютий 1992 р. На нараді глав держав СНД у Мінську підписано угоду про повернення в Україну її культурних та історичних цінностей.

В Україні створено урядову комісію з питань повернення культурних цінностей. На сьогодні вже є деякі успіхи:

1. З Чехії в Україну передано архів Олександра Олеся та Олега Ольжича.

2. До відділу рукописів Львівської національної бібліотеки ім. В. Стефаника надійшли рукописи Б. Антоновича.

3. У 1994 р. з ФРН передано колекцію з 82 предметів мідного віку, трипільського і скіфського періодів, що були вивезені з України.

4. Отримано окремі праці української художниці з Америки Л. Морозової, вченого та дослідника В. Січинського.

5. У 1994 р. в Україну було повернуто частину історико-культурних документів О. Довженка, що перебували в Москві.

6. На жаль майже не повертаються цінності, вивезені до Росії, які в основному перебувають у музеях Москви і Санкт-Петербурга.

Нині в Україні діють:

Центр культурних досліджень;

Інститут пам’ятко-охоронних досліджень;

Національний науково-реставраційний центр.

Стан освіти

Освіта в Україні є світською, релігійні дисципліни в державних освітніх закладах не викладаються. Конституція України гарантує кожному громадянинові право на освіту.

Держава створює систему доступної та безоплатної дошкільної, повної загальної, професіонально-технічної та вищої освіти, а також систему підвищення кваліфікації та перепідготови.

Діяльність установ освіти, здобуття освіти в нашій країні регулюють:

Закон України “Про освіту” (1991 р.);

Програма “Освіта (Україна XXI століття”), 1993 р.;

Закон України “Про загальну середню освіту” (1999 р.).

Освіту визнано пріоритетною сферою розвитку суспільства.

Згідно з Законом України “Про освіту” освіта має бути:

доступною,

гуманною,

незалежною від політичних партій,

незалежною від громадських та релігійних організацій,

Вона повинна:

забезпечувати рівні можливості для всіх людей,

мати зв’язок з національною культурою і традиціями,

відповідати світовому рівневі.

Система освіти

Система освіти в Україні містить:

1. Дошкільні заклади.

2. Загальноосвітню середню школу, яку поділяють на:

першого ступеня (початкову, 1-4 класи);

другого ступеня (5-9 класи);

третього ступеня (10-11 класи).

3. Професійну освіту.

4. Вищу освіту (вирізняють чотири рівні залежно від кваліфікації випускників). Вищу освіту здобувають у технікумах, коледжах, академіях, університетах. Здійснюється перехід на ступеневе підготування:

кваліфікований робітник;

молодий спеціаліст;

бакалавр;

спеціаліст;

магістр.

Головною ланкою середньої освіти є школи різних типів:

загальноосвітні середні школи;

гімназії;

ліцеї;

школи з поглибленим вивченням окремих предметів;

школи-інтернати:

для дітей, які залишилися без піклування батьків;.

спеціальні інтернати для хворих дітей та дітей-інвалідів.

Поряд із державними формами освіти набули поширення вищі навчальні заклади з оплатою навчання приватними особами та підприємствами.

На початку 90-х рр. було запроваджено систему державного ліцензування (надання дозволу на освітню діяльність) та акредитації (визначення професійного рівня діяльності школи).

Реформування освітньої сфери. Закон України “Про загальну середню освіту” (підписаний Президентом України Л. Кучмою 13 травня 1999 р.)

У Законі вказується, що загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості через навчання й виховання, які ґрунтуються на принципах:

науковості;

полікультурності;

світського характеру освіти;

системності;

єдності навчання й виховання;

на загальнолюдських цінностях.

На засадах:

гуманізму;

демократії;

громадянської свідомості;

взаємоповаги між націями і народами.

Основні завдання середньої освіти

1. Виховання громадянина України.

2. Формування особистості учня, розвиток його здібностей та обдаровань, наукового світогляду.

3. Виховання в учнів поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов’язків людини і громадянина.

4. Виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій, звичаїв, державної української мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй.

5. Виховання свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності.

Згідно з законом загальноосвітні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності.

Установлено термін навчання для здобуття повної загальноосвітньої освіти у загальноосвітніх навчальних закладах І — III ступенів 12 років.

З 1 вересня 2001 р. наповнюваність класів не повинна перевищувати 30 учнів.

У загальноосвітніх навчальних закладах забороняються утворення і діяльність організаційних структур політичних партій, а також релігійних організацій і воєнізованих формувань.

Проблеми освіти

1. Невідповідність знань запитам особистості, суспільним потребам і світовому рівневі.

2. Знецінився соціальний престиж освіченості та інтелектуальної діяльності.

3. Недостатнє фінансування освіти.

4. Низька матеріально-технічна база освіти, яка останніми роками майже не поповнюється.

5. Низька заробітна платня працівників освіти, часто менша від прожиткового мінімуму.

6. Падіння соціального престижу педагогічної діяльності.

7. Значна нестача вчителів унаслідок їх низької соціальної захищеності.

8. Відплив із сфери освіти найбільш кваліфікованих учителів, особливо молоді.

9. Повільне впровадження в навчання новітніх досягнень науки.

Наука незалежної України

1. Центром науки, як і перше, залишається Академія наук, якій 1994 р. надано статус національної.

2. Загальна чисельність науковців в Україні — майже 300 тис.

3. Певних успіхів досягнуто у сфері гуманітарних наук, особливо історичної.

4. Видано низку цікавих монографій і підручників з історії.

5. Відбувається становлення нової концепції історії України.

6. Відкрито нові суспільнознавчі інститути: української мови, народознавства, сходознавства, археографії імені М. Грушевського.

7. Поява нових наук (нейрофізіології, ендокринології, молекулярної біології тощо).

8. У лютому 1992 р. створено Вищу атестаційну комісію України (ВАК).

Лише за 5 років існування ВАК України присуджено наукові ступені більш як 13 тис. осіб, у тому числі більш як 2600 докторам наук.

Хиби

1. Недостатня науково-технічна база, низька технічна оснащеність наукових лабораторій.

2. Недостатнє розроблення фундаментальних досліджень.

3. Відставання від Заходу в рівні наукових розробок.

4. Слабке впровадження у виробництво нових технологічних досягнень (втілюється лише 10% розробок).

5. Чимало наукових установ припинили свої дослідження через брак фінансування.

6. Низький рівень фінансування.

7. Зниження життєвого рівня та соціальна незахищеність учених, що привело до виїзду багатьох учених за кордон.

8. Понад 20% науковців перейшло на роботу до комерційних структур.

9. Окремі інститути за останні роки втратили 50-60% свого кадрового потенціалу.

10. Знизилася престижність наукової праці, що позбавило багатьох талановитих людей стимулів до занять науковою діяльністю.

11. Зменшилася кількість наукових шкіл і напрямів.

Українська література

1. Відбувається оновлення змісту, методів творчості.

2. Література позбулася ідеологічної цензури.

3. Провідне місце належить публіцистиці, що пов’язано з високим рівнем політизації суспільних процесів.

4. Продовжується публікація творів письменників і поетів із діаспори.

5. Міцно увійшла в літературу тема Чорнобиля, їй присвячено твори:

Б. Олійника “Сім”, С. Йовенка “Вибух”, І. Драча “Чорнобильська мадонна”, В. Яворівського “Марія з полином в кінці століття” та ін.

6. Сучасна українська література збагатилася новими іменами: О. Забужко, Ю Андрухович, С. Жадан, Ю. Іздрик, І. Римарук та ін.

7. Широкий інтерес у глядачів викликали романи “Перверзія” Ю. Андруховича та “Польові дослідження з українського сексу” О. Забужко.

8. Розвивається українська літературна критика. Об’єктивно, правдиво аналізує письменницьку творчість М. Слабошпицький.

9. Напередодні дня народження Т. Г. Шевченка щорічно указом Президента присуджується Державна премія ім. Т. Г. Шевченка письменникам України. Першими лауреатами Шевченківської премії незалежної України стали Іван Багряний, автор твору про злочини тоталітаризму “Сад Гетсиманський”, Павло Мовчан, М. Колесник, літературознавець М. Жулинський та ін.

Здобутки мистецтва України

1. Відбувається вільний розвиток усіх стилів і жанрів.

2. В Україні постійно влаштовуються всеукраїнські, обласні, групові та персональні виставки художників, активно діють десятки новостворених галерей.

3. У липні 1994 р. було видано указ Президента України “Про створення фонду сприяння мистецтву”

4. Протягом кількох десятиліть замовчувалася творчість Г. Синиці, який є одним із засновників нового напряму в монументальному живописі, що дістав назву “Українська національна колористична школа”

5. У 1991 р. твори Г. Синиці останнього періоду було удостоєно Державної премії ім. Т. Г. Шевченка.

6. У 1997 р. лауреатами Шевченківської премії стали відомий в Україні та світі художник Іван Марчук за цикл картин “Шевченкіана”, “Голос моєї душі” та художниця Людмила Семакіна за цикл робіт “Високий замок”.

Музика

1. У 1992 р. утворено Всеукраїнську музичну спілку.

2. Нині в Україні діють 43 концертні організації, 139 художніх колективів.

3. За останні 5 років створено 29 нових музичних колективів.

4. Започатковано велику кількість фестивалів і конкурсів — оперного мистецтва, органної й фортепіанної музики, піаністів і скрипалів.

5. Популярність здобули такі фестивалі, як “Червона рута”, “Зірки світового балету”, “Пісенний вернісаж”, “Чумацький шлях”, “Всі ми діти твої, Україно”, “Пісня року” та ін.

6. Щорічно проводяться свята-конкурси “Сорочинський ярмарок” та ін.

7. Відроджується пісенна творчість, розвивається сучасна українська пісня.

8. Творчі колективи з успіхом пропагують українське мистецтво за кордоном, беручи участь у міжнародних фестивалях і конкурсах:

Державний ансамбль українського фольклору “Берегиня” 1998 р. брав участь у міжнародному фольклорному фестивалі в Голландії.

Державна чоловіча хорова капела ім. Л. Ревуцького — у міжнародних фестивалях в Італії та Великій Британії.

Ансамбль солістів “Благовість” — у міжнародному хоровому конкурсі в Ірландії, де здобув гран-прі.

Український фольклорно-етнографічний ансамбль “Калина” здійснив гастрольні поїздки до Голландії та Словенії.

Концертний хор “Київ” — до Німеччини, Великої Британії та Данії.

9. У 1991 р. у Львові на базі Львівського державного театру опери та балету ім. І. Франка започатковано проведення раз на три роки міжнародного конкурсу співаків ім. Соломії Крушельницької.

10. Плідно працюють композитори О. Білаш, О. Морозов, А. Горчинський.

11. Велику популярність здобули естрадні співаки П. Зібров, А. Кудлай, Т. Повалій, В. Білоножко, Л. Сандулеса, І. Білик, О. Пономарьов, Д. Павлик та ін.

12. Лауреатами Шевченківської премії стали В. Івасюк та Н. Яремчук (посмертно), В. Зінкевич, Т. Петриненко, всесвітньо відомий оперний співак Анатолій Солов’яненко (ще за життя).

13. Україна перетворилася на центр хореографічного мистецтва і фортепіанної музики.

З 1994 р. в Україні проводиться міжнародний фестиваль С. Лифаря.

У жовтні 1999 р. в Києві відбувся 3-й міжнародний фестиваль С. Лифаря.

У квітні — травні 1999 р. відбувся 3-й конкурс фестивалю молодих піаністів пам’яті В. Горовиця, в якому взяло участь 79 молодих піаністів із 17 країн світу.

Театр

1. Утвердилася творча самостійність художніх колективів.

2. Зняття цензурних обмежень сприяло появі нових вистав.

3. Поряд із державними, з’явилися недержавні театри.

4. Щорічно ставиться до 40 тисяч вистав, які відвідують майже 20 млн глядачів.

5. Істотний вклад у розвиток театрального мистецтва внесли режисери С. Донченко, Б. Шарварко, В. Петров, І. Борис, актори Н. Сумська, А. Хостикоєв.

6. Значно зросли обсяги культурного обміну з іншими державами, насамперед із тими, де є українська діаспора.

Хиби

1. Значно скоротилося фінансування театральних колективів.

2. Понад 30 культурно-освітніх приміщень потребує ремонту й реставрації, а коштів на це немає (Одеський театр опери та балету, Запорізький музично-драматичний театр, Київський театр ім. І. Франка та ін.).

Кіно

1. 21 серпня 1991 р. було прийнято постанову Кабінету Міністрів України про створення Державного фонду української кінематографії.

2. У листопаді 1991 р. в Києві й Чернівцях відбувся перший всеукраїнський кінофестиваль, присвячений пам’яті І. Миколайчука, де демонструвалося 20 ігрових і понад 20 документальних, науково-популярних фільмів. Серед них:

“Танго смерті” О. Муравйова,

“Кому вгору — кому вниз” С. Клименка,

“Козаки йдуть” С. Омельчука,

“Ізгой” В. Савельєва.

Головним призом відзначено фільм “Голод — 33”, що його створив на студії ім. О. Довженка режисер О. Ярчук.

3. Почали створюватися багатосерійні фільми за творами українських класиків:

“Сад Гетсиманський” за мотивами творів І. Багряного;

“Пастка” за мотивами творів І. Франка;

“Царівна” — О. Кобилянської.

4. На 36 кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільмові “Ізгой” (режисери В. Савельєв і А. Браунер) присуджено гран-прі.

5. На кінофестивалі в Угорщині (1994 р.) з 10 призів чотирма відзначено українські кінострічки:

“Кордон на замку” (режисер С. Лисенко),

“Хроніка повстання у Варшавському гето” Й. Дулевської,

“Портрет, пейзаж, натюрморт” С. Бусовського,

“Спілка одноногих” О. Столярова.

6. На Берлінському міжнародному кінофестивалі восени 1996 р. було представлено 8 українських фільмів. Ось деякі з них:

“Фучжоу” М. Іллєнка,

“Кисневий голод” А. Дончика,

“Останній бункер” М. Іллєнка,

“Геллі й Нок” М. Іллєнка.

7. Розпочато підготовку власних режисерів і сценаристів.

Хиби

1. В Україні немає свого державного музею кіно.

2. Фінансова скрута негативно позначилася на розвитку

кіно.

3. Нині на екранах України 90% фільмів — американські та західноєвропейські, більшість із яких відкрито пропагує культ насильства, секс, що згубно впливають на молодь.

4. Через нестачу коштів закриваються або перепрофільовуються клуби, кінотеатри.

5. Не створено системи реклами й прокату українських фільмів.

6. Припинили виходити журнали “Новини кіноекрана” та “Вавилон”.

Преса і книговидавнича справа

1. Створюються нові газети та журнали.

2. Побачили світ раніше недоступні українському читачеві видання української еміграції — твори І. Багряного, В. Барки, О. Теліги, О. Олеся, О. Ольжича, С. Гординського та ін.

3. Знову почали виходити такі колись відомі журнали, як “Київська старовина”, “Літературно-науковий вісник”.

4. Практично в кожному обласному центрі з’явилися нові видавництва.

5. Свої книжки, збірники, періодику, альманахи розпочали видавати всі академічні інститути.

6. Спростилася процедура реєстрації періодичних видань — газет і журналів, було ліквідовано жорстку цензуру.

7. Зросла кількість видавництв, особливо приватних.

8. Значно зросла кількість наукових, фахових видань.

Хиби

1. Тяжке становище у становленні національної преси і книговидавничої справи у зв’язку з економічною кризою в Україні та надмірними податками.

2. Україномовний тираж складає 27% усього книжкового тиражу.

3. Відсутня власна паперова промисловість.

4. Відсутня належна підтримка вітчизняних видавництв із боку держави, що призвело до перенасичення ринку російськомовними виданнями, зокрема художньої літератури.

Фізична культура і спорт

1. Із 639 олімпійських медалей, завойованих радянськими спортсменами в колишньому СРСР, на рахунку українських спортсменів — 444, в тому числі 196 золотих.

2. 22 грудня 1990 р. було створено Національний олімпійський комітет, що його очолив В. Борзов.

3. 9 березня 1992 р. Міжнародний олімпійський комітет офіційно визнав Національний олімпійський комітет України.

4. З 1992 р. спортсмени України беруть участь у всіх міжнародних змаганнях.

5. Починаючи з 1992 р. українські спортсмени взяли участь більш як у 1000 офіційних змаганнях.

6. На Універсіаді-93 в американському місті Буффало команда України посіла 9-те місце, значно випередивши команду Росії.

7. 29 березня 1993 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про фізичну культуру і спорт”.

8. Вперше окремою командою Україна виступала 1994 р. на зимовій олімпіаді в норвезькому місті Ліллегаммері. До складу команди входило майже 40 спортсменів. Вони завоювали 1 золоту й 1 бронзову медалі та посіли 12-те місце в командному заліку.

9. Великих успіхів досягли українські спортсмени на літніх Олімпійських іграх 1996 р. в м. Атланті (США), посівши почесне 8-ме командне місце. Героями Олімпіади стали гімнастки Лідія Подкопаєва, Катерина Серебрянська, борець Тимур Таймазов, легкоатлетка Інеса Кравець, боксер Володимир Кличко.

10. Брати-боксери Кличко, футболісти О. Лужний, С. Ребров, А. Шевченко яскраво виступають в інших країнах у професійному спорті.

Проблеми розвитку української культури

1. Повільно формується правова база для культури.

2. Старі ідеали та орієнтири вже втрачено, а нових іще не створено.

3. За умови економічної кризи зменшуються можливості державної допомоги культурі, бракує фінансування.

4. Культура потрапила в жорсткі лещата фінансової залежності.

5. Зросла комерціалізація культури.

6. Діячі освіти, науки, культури залишаються однією з найменш соціально захищених соціальних верств.

7. Скоротилася мережа установ культури.

8. Гостра криза національного книгодруку.

Завдання, які стоять перед культурою

1. Втілити в життя концепцію національної школи.

2. Забезпечити підготовку кадрів національної інтелігенції на світовому рівні.

3. Розширити мережу національних театрів, мистецьких і культурно-освітніх закладів.

4. Збільшити періодичні видання і тиражі книжок українською мовою, також мовами національних меншин, що проживають в Україні.

5. Необхідно відмовитися від залишкового принципу фінансування культури.