Історія України. Інтерактивний довідник. 6-11 класи

ТЕМА 21. ВСТАНОВЛЕННЯ Й УТВЕРДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ

Голод 1921-1923 рр.
Причини	— Післявоєнна розруха. — Скорочення виробництва сільгосппродукції внаслідок продрозкладки, незацікавленості селян у результатах праці. — Вивезення хліба до Росії та інших республік, експорт хліба за кордон. — Посуха та неврожай у південних і степових районах України.
Реакція влади	— Замовчування факту голоду в Україні. — Вилучення церковних цінностей під приводом боротьби з голодом. — Дозвіл міжнародним організаціям надати допомогу голодуючим: Американська адміністрація допомоги (АРА); фонд Ф. Нансена; міжнародний комітет допомоги голодуючим радянської Росії.
Масштаби та наслідки	— Охоплення голодом Олександрівської (Запорізька обл.), Донецької, Катеринославської (Дніпропетровська обл.), Миколаївської, Одеської областей, півдня Полтавської та Харківської губерній (разом 21 повіт); Жертви: до 1 млн осіб. — Придушення селянського повстанського руху, зміцнення більшовицької влади.

НЕП в УСРР (1921-1928 рр.)

Нова економічна політика (неп) — економічна політика більшовиків, що змінила політику «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.

Причини

— Економічна криза як наслідок громадянської війни і «воєнного комунізму».

— Політична криза (масовий опір політиці більшовиків — селянські повстання, страйки робітників, виступи в армії та на флоті).

Сільське господарство

— Скасування продрозкладки і введення продподатку (становив 20 %); скасування кругової поруки.

— Дозвіл на оренду землі й на використання найманої праці.

— Розвиток різних форм кооперації.

Торгівля й фінанси

— Створення єдиної грошової системи, введення в обіг червонців.

— Відновлення вільної торгівлі.

Промисловість

— Продаж у приватну власність дрібних та частини середніх підприємств; дозвіл на оренду та використання найманої праці.

— Об’єднання великих підприємств у трести, переведення їх на госпрозрахунок.

— Скасування загальної трудової повинності.

— Перехід від зрівняльної до відрядної заробітної плати.

— Залучення іноземного капіталу у формі концесій.

— 1925 р. — проголошення курсу на індустріалізацію.

Входження УСРР до складу СРСР

— Грудень 1922 р. — І Всесоюзний з’їзд рад, який ухвалив рішення про створення нової держави у складі БСРР, УСРР, РСФРР та ЗСФРР під назвою СРСР; затвердив Декларацію про утворення СРСР; прийняв Союзний договір; створив органи влади — Всесоюзний ЦВК та Раднарком СРСР.

— Зміна міжнародно-правового статусу України (УСРР стала національно-територіальним утворенням із власними (хоча й умовними) кордонами, своїм (хоча й з обмеженою компетенцією) адміністративним апаратом.

— Травень 1925 р. — Внесення змін до Конституції УСРР, якими було остаточно законодавчо закріплено вступ України до СРСР.

Політика коренізації (українізації) в УСРР

Коренізація — надання народам СРСР можливості розвивати власну культуру, мову, готувати національні кадри, аби посилити вплив комуністичної партії в національних районах.

1923 р. — проголошення курсу на коренізацію.

Мета

Пошук спільної мови із селянством; залучення на свій бік національної інтелігенції; спроба більшовиків очолити й поставити під контроль національне відродження; надання прав «культурно-національної автономії», щоб частково компенсувати республікам втрату політичного суверенітету.

Провідники

— О. Шумський — народний комісар освіти у 1924-1927 рр., який розпочав проведення українізації.

— М. Скрипник — народний комісар освіти у 1927-1933 рр., виступав за розширення прав УСРР в складі СРСР; закінчив життя самогубством.

Заходи

— Набуття коренізації в Україні характеру українізації.

— Підготовка та залучення кадрів української національності до партійних і державних органів та установ.

— Запровадження української мови в державних установах і навчальних закладах; друкування газет, журналів, книжок українською мовою.

— Усебічний розвиток культури, але під контролем партійного керівництва.

— Вивчення національної історії, відродження традицій.

— Створення умов для розвитку мови й культури Національних меншин (формування національних районів).

Українське національне відродження 1920-х рр.

Кампанія з ліквідації неписьменності

Лікнеп — культурно-освітня кампанія, яку здійснювала більшовицька партія протягом 20-30-х рр. XX ст.; кампанію було спрямовано на подолання неписьменності серед широких верств населення.

Наука

Економіст М. Волобуєв, який стверджував, що економічна політика СРСР основана на нехтуванні інтересів України і є, по суті, колоніальною.

Література й мистецтво

— Діяльність мистецьких спілок «Гарт», «Плуг», «Молодняк» та ін.

— 1926 р. — створення Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) на чолі з М. Хвильовим, яка ініціювала «літературну дискусію»; головна проблема — шляхи подальшого розвитку української літератури; позиція М. Хвильового — українська культура повинна розвиватися, спираючись на європейські досягнення.

Мистецтво

— Лесь Курбас — видатний режисер, актор, теоретик театру, драматург; засновник театру «Березіль».

— О. Довженко — видатний український режисер (фільми «Звенигора» (1927 р.), «Арсенал» (1929 р.) та ін.).

— М. Бойчук — засновник самобутньої школи українського мистецтва («бойчукізм»); один із засновників монументального мистецтва.

— Г. Нарбут: «Еней та його військо» (1919 р.).

— В. Касіян: літографія «Гуцул з квіткою», естамп «Карпатська мати».

— Ф. Кричевський: картина «Життя». Триптих «Любов. Сім’я. Повернення».

Архітектура та скульптура

— Будівля Держпрому в Харкові (1925-1928).

— Пам’ятник Т. Шевченку в Ромнах (скульптор І. Кавалерідзе). Антицерковна кампанія

— Відверта антицерковна політика, пропаганда атеїзму.

— Арешти, переслідування, розстріли духовенства та вірян.

— Масове закриття храмів.

— Намагання внести розкол між різними конфесіями, підтримка сект.

— 1921 р. — утворення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) на чолі з митрополитом В. Липківським; тиск радянського керівництва при формальному виявленні лояльного ставлення до УАПЦ; невизнання УАПЦ московським патріархом; 1930 р. — «саморозпуск» УАПЦ; хвиля арештів.

Форсована індустріалізація

— Затвердження першого п’ятирічного плану (1928-1933 рр.); перехід до директивної економіки.

— 1929 р. — курс на форсовану індустріалізацію.

Джерела

— Пріоритетне фінансування важкої промисловості за рахунок легкої та харчової; продаж сільсгосппродукції та сировини й отримання валютних надходжень.

— Командно-адміністративні важелі управління народним господарством і державою; використання безкоштовної праці політв’язнів.

— Розгортання соціалістичного змагання (ізотовський, стахановський рухи).

Здобутки

— Перетворення УРСР з аграрної на індустріально-аграрну державу.

— Масштабні капіталовкладення (залучення 20 % загальносоюзних коштів).

— Зростання промислового потенціалу України в 7 разів.

— Збільшення обсягу виробництва продукції машинобудування та металообробки в 4,5 раза; створення енергетичної бази.

— Будівництво нових підприємств («Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроалюмінійбуд», Харківський тракторний завод).

— Реконструкція старих підприємств (Луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Дніпропетровську, Комунарську, Макіївці).

— Виникнення нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія).

Прорахунки

— Надвисокі темпи індустріалізації.

— Пріоритет виробництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів споживання (група Б), що призводило до занепаду легкої та харчової промисловості та низького життєвого рівня народу.

— Відставання модернізації легкої та харчової промисловості від важкої внаслідок менших капіталовкладень і недостатньої сировинної бази.

— Збільшення кількості міських жителів, житлова та продовольча проблема.

— Нерівномірність розміщення промислових центрів.

— Орієнтація української економіки на видобуток сировини, а не на виробництво готової продукції та розвиток підприємств завершеного циклу.

— Здійснення за рахунок сільського господарства; перехід до колективізації.

Насильницька колективізація. Опір селянства

Колективізація — система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств на великі колективні й радянські господарства (колгоспи й радгоспи).

Завдання

— Перекачування коштів із села на потреби індустріалізації; забезпечення населення дешевими продуктами харчування та сировиною.

— Перетворення неконтрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву.

Заходи

— Насильницьке створення колгоспів.

— «Розкуркулення», метою якого була передача колгоспам (державі) найприбутковіших господарств разом із землею та реманентом, вилучення значних запасів сільгосппродукції; ліквідація найзаможнішої верстви селян, яких радянська влада вважала своїм «ворогом».

— Обмеження переселення селян до міст (паспортна система).

Перебіг

— Грудень 1927 р. — курс на кооперування села, приводом чого стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.

— Січень 1928 р. — рішення про примусове вилучення зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації.

— 1929 р. — початок суцільної насильницької колективізації; застосування насильницьких методів (до 1 березня 1930 р. було примусово колективізовано 62,8 % селянських господарств).

— Опір селянства, подекуди збройний (був придушений).

— Березень 1930 р. — стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він засудив «перегини» у колгоспному будівництві; мета — попередити вибух селянського гніву; перекладення провини за репресивні методи на місцевих керівників; дозвіл селянам виходити з колгоспів; масовий відтік селян із колгоспів.

— Кінець 1930 р. — нова хвиля колективізації.

Голодомор 1932-1933 рр. — геноцид українського народу

Причини

— Дезорганізація сільгоспвиробництва внаслідок політики колективізації.

— Опір українського села політиці суцільної колективізації.

— Завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.

— Діяльність в Україні надзвичайної хлібозаготівельної комісії В. Молотова.

Організатори: Л. Каганович, С. Косіор.

Дії влади

— 1932 р. — постанова про план хлібозаготівель із врожаю 1932 р., за якою на Україну припадала найбільша (356 млн пудів); перехід до примусових хлібозаготівель.

— Діяльність в Україні надзвичайної хлібозаготівельної комісії на чолі з В. Молотовим, метою якої було вилучення хліба в селян; проведення обшуків, запровадження натуральних штрафів, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокада сіл-боржників, занесених на «чорні дошки», діяльність бригад із видобутку зерна (понад 110 тис. добровольців).

— Серпень 1932 р. — постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» («Закон про п’ять колосків»), за яким збирання колосків визнавалося розкраданням соціалістичної власності; за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менше 10 років.

Наслідки

— Масові жертви (від 5 до 10 млн осіб).

— Катастрофічне зниження народжуваності.

— Подолання опору колективізації і як наслідок — перемога колгоспного ладу на селі; придушення опору українського селянства; розорення села.

Культ особи

— Культ вождя (Й. Сталіна).

— Єдина офіційна ідеологія (комуністична).

— Однопартійна система, наявність єдиної партії, яка зливається з державним апаратом (ВКП(б) — КП(б)У); усунення всіх інших партій.

— Монополія на засоби масової інформації, ідеологічна цензура.

— Заперечення традиційної моралі; боротьба з «буржуазним націоналізмом».

— Централізоване жорстке планування економіки (п’ятирічки).

— Всеосяжний контроль держави; знищення громадянських прав і свобод.

— Державна пропаганда, маніпуляція масовою свідомістю населення.

— Масові репресії та терор, боротьба з інакомисленням.

Масові репресії

— 1928 р. — «Шахтинська справа» над 53 спеціалістами, які нібито займалися шкідницькою діяльністю; 1930 р. — процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) — звинувачення 45 осіб у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України (звинувачення віце-президента ВУАН С. Єфремова); 1931 р. — справа «Українського національного центру» (УНЦ) — процес над колишніми діячами УНР, серед яких М. Грушевський, В. Голубович; 1933 р. — самогубства М. Хвильового й М. Скрипника.

— 1934 р. — арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними.

— Боротьба з УАПЦ (арешт 24 єпископів із 34, ще 8 зникли без вісті).

— Розкуркулення, депортації, голодомор 1932-1933 рр.

— 1937-1938 рр. — доба «великого терору»: справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.; боротьба з ухилами в партії (справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»); репресії проти членів КП(б)У (жертви — Є. Квірінг, X. Раковський, П. Постишев та ін.); репресії в армії (жертви: Й. Якір, І. Дубовий, Є. Ковтюх, І. Уборевич та ін.); репресії проти українських діячів культури («розстріляне відродження»).

— Одне з найбільших місць масових поховань жертв репресій — Биківня (під Києвом); близько 100 тис. похованих.

Конституція УРСР 1937 р.

— Перейменування УСРР на УРСР; проголошення УРСР соціалістичною державою робітників і селян.

— Визнання економічною основою соціалістичної власності на засоби виробництва у формі державної або кооперативно-колгоспної.

— Найвищий орган влади — Верховна Рада (обирали на 4 роки); вона утворювала уряд — Раднарком; місцеві органи влади — ради депутатів трудящих.

— Декларування свободи слова, друку, зборів, мітингів; проведення виборів представницьких органів влади на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням, що в тоталітарній державі було неможливим; повне ігнорування прав і свобод громадян.

Ідеологізація суспільного й культурного життя в Україні

Згортання українізації

— Заміщення апарату комісаріату освіти — головного провідника українізації (на обласному рівні — на 100%, на районному — на 90%); звільнення з роботи в українських школах 4000 вчителів та 210 викладачів.

— 1938 р. — запровадження обов’язкового вивчення російської мови; наближення української абетки і граматики до російських.

— Зменшення кількості українських шкіл, україномовної продукції, закриття українських театрів.

— Боротьба проти українських громадських діячів та інтелігенції, з «націоналістичним ухильництвом», українським націоналізмом.

«Розстріляне відродження»

«Розстріляне відродження» — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920 — початку 1930-х рр. в Україні, якому належать високохудожні твори в галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, знищене сталінським режимом.

Ідеологічний тиск на науковців, освітян, митців та їх ув’язнення і фізичне знищення: 1933 р. — арешт М. Ялового, самогубство М. Хвильового; 1934 р. — розстріл драматурга К. Буревія, поетів О. Близько, Д. Фальківського, новеліста Г. Косинки; за ґратами опинилися письменники Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник; 1937 р. — страта понад 100 представників української інтелігенції (Лесь Курбас, М. Куліш, М. Яворський, В. Підмогильний, М. Вороний та ін.)

Література

Панування методу соцреалізму; звуження творчих можливостей до виробничого жанру; провідні теми — індустріалізація й колективізація, прославлення партії й вождів: П. Тичина («Партія веде»), М. Рильський («Пісня про Сталіна»), А. Головко (роман «Бур’ян»), О. Корнійчук та ін.

Образотворче мистецтво

М. Самокиш: картина «Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем в 1653 р.» (1931 р.).

Хореографія	П. Вірський.
Музичне мистецтво	Твори композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Верьовки, Л. Ревуцького.
Архітектура	Будівля Верховної Ради УРСР в Києві (1936-1939).
Скульптура	Пам’ятник Т. Шевченку в Харкові (М. Манізер).