Історія України. Інтерактивний довідник. 6-11 класи

ТЕМА 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Соціально-економічний розвиток

Українські землі у складі Польщі

— Приєднання до Польщі за Ризьким договором 1921 р. Західної Волині, Західного Полісся, Холмщини і Підляшшя («східні креси»).

— 1923 р. — визнання країнами Антанти входження Східної Галичини до складу Польщі.

— 1924 р. — затвердження «пресового закону», за яким основним типом школи ставала двомовна (утраквістична) школа; вивчення польської мови стало обов’язковим.

— Осадництво — політика заселення польськими колоністами українських земель, яку проводив уряд Польщі для асиміляції українців (на українських землях було осаджено прибл. 300 тис. поляків).

— 1930 р. — пацифікація — репресивна акція, здійснена польською владою, із застосуванням поліції та армії проти українського населення (масові арешти, побиття, закриття і руйнування українських установ).

— Полонізація Львівського університету, закриття 8-ми українських кафедр, звільнення професорів-українців; 1921-1925 рр. — діяльність у Галичині Українського таємного університету.

Українські землі у складі Румунії

— 1920 р. — підписання Бессарабського протоколу, визнання країнами Антанти входження Бессарабії до складу Румунії.

— Перебування у складі Румунії Північної Буковини, Ізмаїльського, Аккерманського, Хотинського повітів Бессарабії.

— Перетворення українських земель на джерело сировини й робочої сили; розвиток сировинних галузей: деревообробна, рибне господарство Південної Бессарабії; панування дрібного кустарного виробництва; безробіття; погіршення становища в умовах світової економічної кризи 1929-1933 рр.; зниження попиту на сільгосппродукцію, що стало однією з причин скорочення посівних площ, зменшення поголів’я худоби.

— Переселення румунських колоністів на українські землі.

— Уніфікація, поширення на українські землі румунського законодавства.

— Румунізація: оголошення румунської мови державною; заборона української мови в державних установах; зміна назв міст і сіл, імен та прізвищ на румунські; закриття українських шкіл, гімназій, культурно-освітніх товариств; ліквідація української кафедри в Чернівецькому університеті.

— 1924 р. — антирумунське Татарбунарське повстання.

Українські землі у складі Чехословаччини

— Перебування у складі Чехословаччини Закарпаття.

— Невиконання керівництвом ЧСР обіцянки надати Закарпаттю автономію.

— Використання регіону як аграрно-сировинної бази.

— Передача селянам під час аграрної реформи земель угорських поміщиків.

— Вкладання владою в розвиток краю значних коштів.

— Будівництво сучасних доріг та мостів; електрифікація краю.

— Розширення мережі українських шкіл, гімназій, «Просвіти».

— Діяльність у Празі Українського вільного університету, Української аграрної академії, Високого педагогічного інституту ім. Драгоманова.

— Створення Українського національного музею, Українського історико-філологічного товариства; українських театральних осередків, хорів тощо.

Суспільно-політичні рухи

Українські політичні партії Східної Галичини

— 1925 р. — утворення Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО); лідер — В. Мудрий:

• відстоювання соборності та незалежності України, демократичного розвитку; антикомунізм;

• культурно-просвітницька діяльність;

• укладення угоди під назвою «нормалізація», суть якої полягала у відмові УНДО від антиурядової боротьби, у відповідь на що польський уряд мав припинити переслідування українських демократичних організацій;

• відмова Польщі від примусової національної асиміляції: дозвіл на викладання української мови в школах;

• зростання інвестицій в українські землі;

• збільшення українського представництва в сеймі.

— 1929 р. — утворення Організації українських націоналістів (ОУН); лідери — Є. Коновалець, С. Бандера, А. Мельник:

• відстоювання української самостійної соборної держави;

• ідеологія — інтегральний (дієвий, чинний) націоналізм Д. Донцова;

• поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності;

• методи боротьби: демонстрації, страйки, бойкоти, терористичні акти.

Українські землі у складі Румунії

— 1918-1928 рр. — заборона діяльності політичних партій.

— 1928-1938 рр. — активізація суспільно-політичного життя.

— 1927 р. — створення Української національної партії (УНП) на чолі з В. Залозецьким, діяльність якої схилялася до компромісів із владою та передбачала виключно легальні методи боротьби; здобуття цією партією кількох місць у румунському парламенті.

Українські землі у складі Чехословаччини

— Українофільство — течія, яка відстоювала інтереси українського населення; її представники вважали русинів частиною єдиного українського народу; виступали за об’єднання всіх українських земель у єдину незалежну державу; лідер — А. Волошин.

— Русофільство — течія, яка відстоювала єдність із російським народом; її прихильники вважали русинів частиною російського народу; виступали за надання краю автономії.

— Русинство — течія, прихильники якої вважали русинів самобутнім слов’янським народом, відмінним як від українців, так і від росіян; виступали за автономію, а в майбутньому — за незалежність Закарпаття.

— Мадярофільство — суспільно-політична течія, прибічники якої виступали за повернення Закарпаття до Угорщини.

Карпатська Україна
1938 р.	— Мюнхенська угода, яка започаткувала розчленування Чехословаччини. — Надання автономії Підкарпатській Русі; голова уряду — А. Волошин. — Віденський арбітраж, за рішенням якого частина Закарпаття (Ужгород, Мукачево та кілька українських сіл) передавалася Угорщині; загарбання угорськими військами відступлених областей; переїзд українського уряду до Хусту. — Створення військової організації «Карпатська Січ».
1939 р.	— Заснування з ініціативи А. Волошина Українського національного об’єднання (УНО), яке відстоювало створення суверенної держави; вибори до Сойму Карпатської України, на яких перемогли прихильники суверенітету Закарпаття. — Початок окупації Закарпаття румунськими військами. — 15 березня 1939 р. — проголошення незалежності Карпатської України; обрання президентом А. Волошина; збройний опір Карпатської Січі угорській армії; відступ бійців Карпатської Січі до Румунії та Словаччини; видача їх румунами угорцям; остаточна окупація території Закарпаття угорськими військами.