Географія. Опорні конспекти. 7 клас

Конспект № 44

Євразія. Природні зони. Вертикальна поясність

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає характерні риси;

• наводить приклади тинів ґрунтів, типових рослин і тварин;

• характеризує закономірності розміщення природних зон;

• порівнює вертикальні пояси в різних гірських системах;

• пояснює причини різноманітності природи Євразії;

• визначає за тематичними картами характерну рослинність і тваринний світ;

• оцінює наслідки сучасного впливу господарської діяльності людини на природу материка.

Острови Північного Льодовитого океану, які належать Євразії, і вся північна частина материка знаходяться в арктичному та субарктичному кліматичних поясах. Тут виділяють природні зони арктичних пустель, тундри та лісотундри з характерним лише для них поєднанням ґрунтів, флори та фауни.

Зона арктичних пустель знаходиться на північному та північно-східному узбережжях Євразії й островах Північного Льодовитого океану Шпіцберген, Земля Франца-Йосифа, Нова Земля, Північна Земля, де великі площі займають льодовики.

Тут панують крижані або кам’янисті пустелі. Назва природної зони вказує на те, що рослинний покрив тут дуже бідний, розріджений і розвивається лише влітку. Відповідно, майже відсутні ґрунти.

Над зоною арктичних пустель цілоріч панує арктичне повітря з низькими температурами, незначною вологістю та малою прозорістю. Для зони характерне вкрай нерівномірне надходження сонячного тепла впродовж року, адже тут полярний день змінює полярна ніч.

На Північному полюсі полярний день триває 189 діб, полярна ніч — 176. На широті 80° пн. ш. ці показники відповідно дорівнюють 137 і 127 діб. На 70° пн. ш. вони зменшуються відповідно до 70 і 55 діб.

У зоні арктичних пустель опадів небагато, від 150 до 400 мм на рік. Температура повітря на островах Північного Льодовитого океану взимку знижується до -45...-50 °С. Найтепліший місяць — липень. Середні температури в цей час на півночі зони не перевищують 0...-1 °С. На узбережжі Євразії вони підвищуються до +2...+3 °С. Ще південніше — до +6 °С. Улітку часті тумани, мряка з мокрим снігом.

Тваринний світ у зоні арктичних пустель дуже обмежений: тюлені, а на північному сході моржі, влітку сюди запливають кити. Єдиний великий хижак, унікальна тварина, білий ведмідь, народжується і все життя мандрує безкрайніми, вкритими кригою та снігом просторами природної зони арктичних пустель. Довжина його тіла може перевищувати 3 м, вага 800 кг. Це найбільший хижак нашої планети.

Основною його здобиччю є нерпа, моржі, тюлені. Варто тварині висунути голову з води, як ведмідь ударом лапи приголомшує її і витягує на лід. Іноді знизу перекидає крижину, на якій знаходяться тюлені. їсть насамперед шкуру і сало. Залишки здобичі ведмедя доїдають песці. Окрім того, ведмідь не відмовляється і від риби, яєць, пташенят, їсть траву та морські водорості, а якщо потрапляє в обжиті людиною місця, харчується на смітниках. Відомі випадки пограбування білими ведмедями складів продовольства полярних експедицій.

У зимову сплячку, на 50-80 днів, залягають переважно вагітні самиці. Ведмідь має шар підшкірного жиру до 10 см завтовшки, густу, щільну шерсть, яка захищає тіло ведмедя від холоду та намокання у крижаній воді, добре розвинені нюх, слух і зір — свою здобич ведмідь може побачити за кілька кілометрів, кільчасту нерпу може відчути за 800 м.

Зона тундри в європейській частині материка займає південну частину острова Нова Земля, півострови Ямал, Таймир і Чукотський.

Цікавим і вражаючим явищем зони арктичних пустель і тундри є полярне сяйво — світіння верхніх шарів атмосфери.

Тут тепліше, ніж у зоні арктичних пустель, але клімат усе ще дуже суворий для росту дерев. Тому тундра — безліса територія. Полярні день і ніч тут коротші, ніж у зоні арктичних пустель. На широті 67° пн. ш. вони становлять лише одну добу на рік. Улітку сонце заходить лише на кілька хвилин або на годину-дві. Взимку стільки ж триває день. Січневі морози місцями сильніші, ніж у північній зоні арктичних пустель. В окремі дні літа температура повітря піднімається до +20° С, але може випасти сніг.

У всій зоні панує багаторічна мерзлота, про яку ми вже говорили. У землі тут усе зберігається, як у морозильнику. Траплялися випадки, коли води річок підмивали під час повені берег і на поверхні землі з’являлися туші тварин, які загинули тисячі років тому. На початку XX ст. течія нижнього Єнісею вимила величезного мамонта. Ціле літо собаки з довколишніх стоянок ненців ласували м’ясом замерзлої туші.

У зоні тундри знаходяться нижні течії річок Печора, Об, Єнісей, Лена, Колима, які замерзають на десять місяців у рік. Неглибокі річки або окремі їх ділянки промерзають до дна. Найбільшим озером тундрової частини материка є Таймир, яке знаходиться на однойменному півострові.

У зоні тундри переважають тундрово-глеєві ґрунти. Вони містять незначну кількість гумусу, якого достатньо для формування тут досить багатої рослинності. Це мохи, лишайники, листопадні та вічнозелені чагарники. Літо коротке, і тому рослини дуже поспішають, тундра вкривається килимом квітучих рослин. Вони швидко відцвітають і дають плоди. Особливо гарні полярний мак, дріада, кам’яноломки. У тундрі багато ягід — шикша, морошка, княженика тощо.

Тваринний світ тундри бідний, більша частина ссавців і птахів на зиму залишає цю зону. Ссавці кочують на південь до тайги, зграї птахів летять у теплі краї. Практично у товщі снігу залишаються одні лемінги — дрібні гризуни родини полівок, які мають довжину до 15 см, у деяких видів на зиму пазурі на пальцях передніх лап розростаються в копита. Лемінги живуть колоніями і в сприятливі роки неймовірно розмножуються. Величезна їх кількість починає мандрувати, масово гинучи в річках, озерах і морях.

Серед інших тварин тундри можна виділити полярну лисицю (песця), зайця-біляка, горностая, ласку, вовка. З півночі сюди заходить білий ведмідь, а з півдня — бурий. Характерною твариною є північний олень. На узбережжі морів і скелястих виступах улітку утворюються знамениті «пташині базари». Тут гніздяться товстодзьоба і тонкодзьоба кайра, топірці, великі конюги, баклани, чайки й ін. Пташині базари дають птахам певні переваги, наприклад, меншу загибель яєць і пташенят. Наприклад, чайки і крячки спільними зусиллями відганяють песців і лисиць від своїх гнізд. Тундра — унікальне місце для гніздування багатьох перелітних птахів. Хма]зи мошкари та гнусів є кормовими угіддями для пташенят.

Лісотундра є перехідною природною зоною між зонами тундри та тайги. Ліси і рідколісся на півночі зони займають лише 10 % її площі. На півдні ця кількість зростає до 40-50 %. На заході Євразії смуга лісотундри не перевищує 50 км ширини. На сході материка цей показник зростає до 400 км.

Зона досить далеко знаходиться від холодного Північного Льодовитого океану. Тому теплий період року тут триває більше, ніж у тундрі, і досягає чотирьох місяців. Середні температури найтеплішого місяця — липня — +10...+14 °С. За рік випадає 200-400 мм опадів.

Через багаторічну мерзлоту та недостатню кількість тепла, волога застоюється на поверхні землі. У лісотундрі рідколісся поєднане з луками, болотами та тундрою. Дерева — береза, ялина, сосна, модрина, вільха, невисокі з викривленими стовбурами, ростуть на значній відстані одне від одного. Окрім північного оленя, тут можна зустріти вовка, росомаху, зайця-біляка, горностая, бурого ведмедя і різноманітних птахів — гусей, качок, куликів, білих куріпок.

Найбільше природних зон існує в межах помірного кліматичного поясу. Це хвойні ліси (тайга), мішані та широколистяні ліси, мусонні ліси, лісостеп, степ, напівпустелі та пустелі.

Зона тайги займає найбільшу площу та простяглася, на відміну від попередніх природних зон, через всю Євразію від Атлантичного до Тихого океану зі Скандинавського півострова до нагір’їв Далекого Сходу — Верхоянський і Становий хребет, Великий Хінган та інші. Тут тепліше, ніж у лісотундрі, і є умови для росту дерев, але не всіх, а тільки морозостійких хвойних порід — ялини, сосни тощо. Далі на схід за Уральськими горами стає ще холодніше. З’являються ялиця, сибірська сосна (кедр) і модрина. Остання — єдина серед хвойних порід, яка як листяне дерево скидає на холодний зимовий період хвою. Тому й проникає якнайдалі на північ. У тайзі переважають підзолисті ґрунти, великі ділянки яких заболочені.

Температура найтеплішого місяця липня в тайзі коливається від +10 °С на півночі до +18 °С на півдні. Зими дуже холодні з температурою -40...-50 °С. У східній частині зони панує багаторічна мерзлота.

У тайзі знаходять схованку і поживу різноманітні тварини. В сосново-модриновій тайзі багато трави, ягід, плодових чагарників, кедрових горіхів тощо. Тому тут багато оленів, лосів, білок, бурих ведмедів, росомах, вовків, лисиць, дятлів, шишкарів тощо.

Для людини основним природним ресурсом тайги є деревина цінних хвойних порід і хутровий звір — білка, соболь, куниця тощо.

Зони широколистих і мішаних лісів знаходяться на заході та сході Євразії. На заході їх існування пов’язане з пом’якшувальним впливом Атлантичного океану, на сході — мусонів із Тихого океану. Ці дві ділянки зони не з’єднані між собою і, на відміну від зони тайги, не оперізують материк із заходу на схід єдиною смугою. У Європі на дерново-підзолистих ґрунтах ростуть мішані ліси з ялини, дуба, сосни та липи. Південніше тепла і вологи достатньо для росту широколистих лісів із бука, граба й дуба на бурих лісових ґрунтах.

У густозаселеній Європі ці ліси були вирубані переважно ще у XVIII ст. Нині у заповідниках, штучно насаджених лісах і в горах, зустрічаються вовки, рисі, ведмеді, козулі, благородні олені, кабани, лані, сарни, муфлони, зайці, куріпки та фазани. У певний час року в дозволених місцях вони є об’єктом полювання. У східній частині природної зони в межах Польщі, Білорусі й України зростає чисельність зубрів, яких на початку XX ст. можна було побачити лише в зоопарках.

Мусонні ліси ростуть на узбережжі Японського моря та мають дивовижний пейзаж і унікальний рослинний і тваринний світ. Ці території лісів помірного кліматичного поясу знаходяться на широті південної Італії або Туреччини, де панують субтропіки. Зимові мусони з материка приносять сюди морози до -40...-50 °С. Тут утворилося дивне поєднання рослин і тварин півночі та півдня Євразії. Там, де сходяться кордони Росії, Китаю та КНДР, ростуть корейська та саянська ялини, даурська модрина, маньчжурський горіх, корейський кедр, монгольський дуб, жовта береза, амурський оксамит, уссурійська груша. Як в екваторіальному лісі, усі вони перевиті ліанами лимонника, актинідій, амурського винограду. Тут ростуть знамениті тонізуючі рослини — елеутерокок і женьшень. Колись місцеві жителі — корейці, нанайці, удегейці — знайшовши у лісі женьшень, який дозріває десятки років, ставили на сусідньому дереві свій знак. Ніхто інший уже цю рослину не чіпав.

Тваринний світ мусонних лісів також дуже багатий. Тут поєднуються північні та південні його види: горал, ізюбр, плямистий олень, козуля, кабарга, лось, кабан, леопарди, бурий і чорний ведмеді, вовки, соболі, єнотоподібні собаки, росомахи, знаменитий хижак уссурійський тигр. Це найбільший звір серед котячих, довжиною до 3-х метрів і вагою до 350 кг.

Лісостепова зона є перехідною між зонами лісів і степів, ліси якої переважно вирубані, а степи розорані та перетворені на лани різних сільськогосподарських культур.

Оскільки природні умови для життя та виробничої діяльності людей у лісостепу — найкращі в світі, природу лісостепу дуже змінено. У цій зоні розташовано більше третини території України. Її немає як на заході, так і на крайньому сході материка. Ґрунти під лісами — сірі лісові, а під безлісими степовими ділянками — чорноземні. У минулому з півночі на південь природна частка лісів поступово зменшувалася і збільшувалася площа природних ділянок степу.

У лісостепу західної частини Євразії колись переважали дуб, липа, ясен і граб. У районах, розташованих за Уралом і в Сибіру, — береза й осика. Серед тварин і нині зустрічаються як лісові, так і степові види: білка, куниця, заєць-русак, лось, великий тушканчик, ховрах, бабак, дрохва тощо.

Степова зона в Євразії простяглася більше як на 8000 кілометрів, від рівнин у нижній течії Дунаю до кам’янистих пустельних степів Монголії та Східного Китаю. У Євразії степова зона виражена дуже добре.

Арабський мандрівник Ібн Баттута у XIV ст. писав про степи Північного Причорномор’я, що ця територія від краю до краю вкрита зеленню та благодатна, але там немає дерев: «На всьому просторі степу не знайти ні гір, ні пагорбів, ні будівель, ні дров <...>. У цьому степу подорожують на возах, і протяжність її дорівнює шестимісячному шляху <...>».

На південь від зони лісостепів стає ще тепліше, а опадів випадає значно менше, ніж може випаруватись. За таких умов дерева вже рости не можуть. У минулому степи Євразії не знали плуга і тяглися на тисячі кілометрів із заходу на схід, не досягаючи ні Атлантичного, ні Тихого океанів. Тисячі років степи належали кочовим народам. Коні і всі тварини, що мешкали тут, годувалися трав’янистою злаковою рослинністю, висота якої у західній частині степів була така, що могла сховати вершника. Щороку на зиму ця рослинність відмирала. Незначні опади не могли вимити перегній углибині землі. Так утворилися родючі чорноземні та каштанові ґрунти з товстим гумусовим горизонтом.

Улітку в степовій зоні досить спекотно, в середньому від +20...+28 °С. Взимку різниця у середніх температурах січня із заходу на схід змінюється від 0 до -30 °С, а інколи й до -50 °С. У минулому, до розорювання, у степах Євразії водилося багато великих тварин: дикі коні, кулани, сайгаки. Чимало було й птахів — орлів, дрохв, стрепетів. Дрохва, яка стала рідкістю, належить до найважчих літаючих птахів, її вага досягає 21 кг. Донині у степовій зоні збереглося досить багато невеликих тварин, яким нескладно сховатись на ланах сільськогосподарських культур і в численних полезахисних лісосмугах. Це полівки, тушканчики, ховрахи, хом’яки, байбаки та зайді. Вони живляться на ланах пшениці, кукурудзи та соняшника, які замінили природну рослинність степів.

Напівпустелі та пустелі помірного поясу в центральній частині Євразії знаходяться південніше степової зони.

Природну зону характеризують дуже сухий континентальний клімат із жарким літом і холодною зимою, різке перевищення випаровуваності вологи над кількістю опадів, пустельно-чагарникова рослинність, бурі та сіро-бурі ґрунти.

У Євразії напівпустелі та пустелі помірного поясу займають південну частину Прикаспійської низовини, плато Устюрт, значну частину Туринської низовини, Казахський дрібносопковик і простягаються широким поясом далі до Центральної Азії від Куньлуня в Монголію.

Середні температури найхолоднішого місяця (січня) — -7...-15 °С, абсолютний мінімум -40...-48 °С. Середні температури найтеплішого місяця (липня) — +22...+26 °С, абсолютний максимуми — до +50 °С. Тож нескладно порахувати, що річна амплітуда температур тут досягає майже 100 градусів. Влітку атмосферний тиск знижений, але вологе повітря, що приходить з океанів на материк, не досягає цієї далекої внутрішньої частини материка, зайнятих пустелями, тож річні суми опадів менше 200 мм, місцями менше 100 мм, а в окремих районах Центральної Азії — до 10 мм.

Рослинний покрив пустель дуже бідний, тут переважають багаторічні напівчагарники — полин, лобода, солянка, саксаул, черкез, які пристосовані до умов тривалого сухого вегетаційного періоду, холодної зими та дуже засолених ґрунтів. Багаторічні рослини сукуленти (агава, кактуси, алое) тут відсутні, вони не витримують низьких зимових температур. Немає і ефемерів через нестачу вологи у весняний період, коли ці рослини цвітуть.

Низькі зимові температури створюють менш сприятливі умови, ніж у пустелях інших поясів і для тваринного світу, який відрізняється меншою різноманітністю видів і чисельністю тварин. Тут мешкають гризуни: ховрахи, тушканчики, піщанки. Багато плазунів: змій (ефа, гюрза, кобра, змія-стріла), варанів. Зустрічається джейран, лисиця-корсак, вовк, барханний кіт, шакал. Скрізь трапляються скорпіони, павуки-каракурти, фаланги. У пустелях Китаю водяться двогорбий верблюд, кінь Пржевальського тощо.

Твердолисті вічнозелені ліси та чагарники середземноморського типу. Узбережжя Середземного, більша частина узбережжя Чорного, південне узбережжя Каспійського морів — де зона твердолистяних вічнозелених лісів і чагарників. За умов сухого жаркого літа та вологої, дощової зими тут сформувалася зона субтропіків середземноморського типу.

Улітку тут панує тропічне повітря та середньомісячна температура сягає вище +20...+24 °С. Взимку панує повітря помірного кліматичного поясу й середня температура вища +4 °С. Інколи випадає сніг, який одразу ж тане. Трапляються короткочасні, до -10 °С, морози. Східне узбережжя Чорного моря знаходиться в зоні вологих субтропіків, де випадає багато опадів, у тому числі й улітку.

У минулому майже всю зону було вкрито густими лісами з вічнозелених дубів, сосен-піній, кипарисів, суничних дерев тощо. На сході Середземного моря росли знамениті ліванські кедри. Тепер більшість лісів вирубали і на їхньому місці виросли вічнозелені зарості чагарнику. У Європі його називають маквіс. Він складається з мирту, ялівцю, терену й ін. До цієї зони належить і південне узбережжя Криму.

Тваринний світ густозаселених узбережних ділянок морів доволі бідний. В Іспанії живе схожа на кішку вівера, в Італії — дика кішка, кам’яна та лісова куниці, у Греції — шакал, лисиця, дикий лісовий кіт.

Мусонні ліси. На сході материка за умов субтропічного кліматичного поясу, долиною річки Янцзи на півдні Кореї та Японії в минулому, простягалися субтропічні мусонні ліси. Нині це найгустіше заселені території нашої планети.

Зимовий мусон формує тут суху, ясну погоду. Літній приносить з океану багато опадів. Природна рослинність фактично залишилася лише в горах. Колись весь простір на південь від річки Янцзи було вкрито субтропічними вічнозеленими лісами. Серед дерев переважали представники родин лаврових, камелій і магнолій. Серед тварин багато тропічних видів: летяги, мавпи, мангусти, димчастий леопард тощо.

Пустелі та напівпустелі субтропічного кліматичного поясу займають Іранське нагір’я, Західну Азію, південну частину пустелі Каракуми, а також високогірні пустелі східного Паміру й Тибету.

Клімат тут відрізняється жарким літом і прохолодною зимою. ,У липні середні температури повітря в різних частинах зони коливаються від +25 до +35 °С, узимку — +5...+15 °С. Річна кількість опадів ніде не перевищує 200 мм. У більш посушливих місцях вона знижується до 50 мм на рік.

Вода в руслах багатьох річок з’являється лише після рідкісних тут дощів. Такі тимчасові водотоки часто-густо закінчуються в безстічних солоних озерах.

Рослинний світ пустель і напівпустель, попри суворі кліматичні умови, доволі різноманітний. На глинистих ділянках росте полин, піщані масиви вкриті чагарниками, у низинах ростуть рослини, які полюбляють засолені ґрунти.

Тварини пустельної та напівпустельної зон субтропічного кліматичного поясу добре пристосувалися до життя на відкритих посушливих просторах. Це тушканчики, піщанки, ховрахи, антилопи, численні ящірки, отруйні змії, скорпіони та фаланги тощо. Для них характерне жовто-буре забарвлення, що робить їх невидимими серед піску і глини.

Для субтропічного кліматичного поясу Євразії характерним є те, що в ньому знаходиться більшість найвищих гірських систем нашої планети: Памір, Гіндукуш, Кунь-Лунь, Каракорум, Тибет, північні схили Гімалаїв. Для цих районів характерна висотна поясність.

Найбільшу площу займає Тибетське нагір’я. У його західній частині панує високогірна пустеля. Тут зустрічаються чагарники і рідко трав’яниста рослинність. На землі багато подушкоподібних рослин із жорстким листям. Тут мешкає кілька видів антилоп, баран аргалі, який, здається, літає серед скель. Чимало гризунів і плазунів. Серед хижаків зустрічаються вовк і тибетська лисиця.

Східні схили Тибету завдяки мусонам більш зволожені. Тут у бамбукових гірських лісах живе бамбуковий ведмідь, або велика панда. Він нагадує бурого ведмедя, хоча й належить до родини єнотів. Ця тварина має довжину до 1,5 м і вагу до 150 кг. Збільшення населення в Китаї призвело до господарського освоєння районів, де мешкає цей рідкісний звір. Його чисельність швидко зменшується. Велика панда харчується лише молодими нагонами бамбука. На популяцію панди впливає рідкісне цвітіння бамбука, після якого він гине на великих площах, не залишаючи звірам їжі.

Пустелі утворилися і в межах тропічного кліматичного поясу та займають весь Аравійський півострів, південь Ірану, нижню та середню частини долини річки Інд, У центральній частині Аравійського півострова температура липня досягає +35...+38 °С, а максимальна температура перевищує +50 °С. Пісок удень нагрівається до +90 °С і на ньому можна смажити яєчню. Взимку температури нижчі і становлять +20...+25 °С. Інколи можливі й заморозки. Випадає лише 50-100 мм опадів. В окремих районах опадів не буває протягом кількох років.

Пустеля Аравійського півострова належить до пустель, які майже повністю позбавлені рослинності. Вона зосереджена лише побіля русел тимчасових річок і підніжжя гір.

Тваринний світ у цих умовах нечисленний. На великі віддалі у пошуку їжі та води пересуваються антилопи. Є шакали та різні гризуни. Багато плазунів. На схід, південь і північ від пустелі Тар, яка тягнеться вздовж лівого берега Інду, сформувалися савани.

Савани тропічного кліматичного поясу займають частину Пакистану, північ і північний захід Індії. Нині ця територія майже вся освоєна людиною. Біля поселень ростуть плантації фінікової пальми, цитрусові, маслини, фруктові сади. Тваринний світ зберігся або в горах, або ближче до пустелі Тар. Тут трапляються леопарди, дикі барани, газелі, дикі віслюки, гієни, шакали, кабани, багато змій, у водоймах є крокодили.

У савані північно-західної Індії у заповіднику Нірський ліс зберігся азійський підвид лева. Він не має китиці на хвості. Чисельність цієї тварини зменшується насамперед через конкуренцію з індійським тигром.

Савани та рідколісся, помірно-вологі вічнозелені та вологі екваторіальні ліси зони субекваторіального кліматичного поясу займають території півостровів Індокитай та Індостан, острів Тайвань, Філіппінські острови.

Савани та рідколісся займають більшу частину півострова Індостан і віддалені від морів внутрішні райони півострова Індокитай. Помірно-вологі вічнозелені ліси простяглися вузькою смугою вздовж західного узбережжя Індостану, схилами Гімалаїв, берегами Бенгальської затоки та Південно-Китайського моря, нижньою частиною долин і дельт Гангу та Брахмапутри. Вологі екваторіальні ліси поширені на Зондських і Філіппінських островах.

Основним чинником, який визначає утворення цих природних зон, є кількість опадів. Її регулює сезонна зміна напрямку руху повітря й особливості рельєфу місцевості.

На півострів Індокитай та в прилеглі до Індії частини південно-західний мусон із травня по жовтень приносить 90-95 % усіх річних опадів.

У приморських районах і на навітряних схилах гір випадає понад 6000 мм опадів. Зазвичай тут ростуть вологі вічнозелені ліси. У внутрішніх рівнинних районах кількість опадів знижується до 500 мм на рік. За цих умов дерева не можуть формувати суцільних масивів. Панує савана з окремими деревами, які ростуть на значній віддалі одне від одного. Це класичний кліматичний механізм формування двох природних зон субекваторіального кліматичного поясу Євразії. Згадаємо, що мусони приносять на схили гір Індії найбільшу кількість опадів у світі.

У саванах переважають червоно-бурі та червоні ґрунти. Тут ростуть акації, пальми, молочаї, банани. У більш зволожених місцях панують мусонні чагарники та ліси, де ростуть дерева із цінною, кольоровою, з приємним запахом деревиною — тік, сандал, Терміналія тощо. У густозаселеній Індії, де мешкає понад 1 млрд людей, природа саван змінена людиною, а мусонні ліси залишилися лише на площі 10 % від того, що вони займали раніше.

Чудовим деревом цього кліматичного поясу є баньян. Ця велетенська рослина починає свій розвиток із насіння, яке птахи заносять на гілки інших дерев. Прикріпившись до гілля господаря, молодий баньян утворює численні повітряні корені, які швидко ростуть донизу та проникають у ґрунт. Коріння потовщується та перетворюється на могутні стовбури діаметром до декількох метрів. Із часом із гілок опускається нове коріння і з однієї насінини виростає цілий ліс. Насправді ж це лише одне дерево. Відомі баньяни, які мали понад 300 схожих на стовбури коренів. Дерево має смачні плоди. На корі молодих пагонів утворюється цінна смола — шелак. Офіційний статус найбільшого у світі дерева отримав 1990 р. баньян, що росте в Індії. Його площа становить 2,1 га.

У густозаселеній Індії своєрідний і доволі різноманітний тваринний світ природних зон субекваторіального кліматичного поясу майже винищений. Значно краще він зберігся на півострові Індокитай, де все ще є значні лісові масиви та мангрові прибережні ліси.

Тут багато копитних тварин — тапір, носороги, олені, бики, антилопи (ґвинторога, чотирирога нільгау), чудові птахи (павич, фазан аргус). Також багато плазунів. Вражає своїми розмірами королівська кобра (до 5,5 м завдовжки). Піднявшись у бойову стійку, ця змія може «заглянути в обличчя» навіть високій на зріст людині. Крокодил гавіал теж нікого не залишить байдужим.

Своєрідні й мавпи субекваторіального кліматичного поясу. Тут багато макак, гібонів. Рідкісною стала людиноподібна мавпа — орангутанг, яка за розмірами поступається лише горилі.

До найбільших тварин поясу належить індійський слон й індійський носоріг. Слон — одна з найрозумніших тварин нашої планети, легко приручається, працює у важкодоступних для техніки гірських лісах, переносячи та перетягуючи велетенські колоди, розуміє багато команд погонича.

Природна зона вологих екваторіальних лісів простяглася на Зондських островах і південній частині півострова Малакка за умов екваторіального кліматичного поясу. Середньомісячні температури тут протягом усього року незмінні — +25...+27 °С.

Опади (від 2000 до 4000 мм) рівномірно розподілені впродовж року. За цих умов сформувалися багаті на окисли заліза й алюмінію червоно-жовті фералітні ґрунти.

Основними деревними породами цих лісів є численні фікуси та пальми, пандануси, хлібне дерево, деревоподібні папороті, бамбуки. Вони досягають висоти 40 м і діаметром 30 см, ростуть вони дуже швидко, до 1 м за добу.

Тут на островах Суматра та Калімантан росте й найбільша квітка планети — рафлезія Арнольді. Зафіксований її діаметр близько 110 см і маса до 8 кілограмів. Диво-квітка паразитує на ліанах і за кольором нагадує шматок м’яса. Розпустившись, вона поширює трупний запах, чим приманює до себе комах.

Тваринний світ зони вологих екваторіальних лісів дуже близький до тваринного світу субекваторіального кліматичного поясу. Щоправда, у цих менш заселених місцях він зберігся краще.

Тут близькі до ідеальних умови для життя мавп і численних птахів, серед яких виділяються своїм забарвленням і незвичним виглядом папуги, райські птахи, птах-носоріг. До 7 м у довжину досягає гребінчастий крокодил. Багато змій — удав, кобра, сітчастий пітон, який за розмірами конкурує зі знаменитою анакондою.

На острові Комодо і ніде більше у світі, живе «дракон острова Комодо». Це найбільший на планеті варан. Його довжина сягає 3,7 м і вага — понад 100 кг. Варан полює на оленів, використовуючи свій довгий хвіст і дуже гострі зуби.

Надзвичайно різноманітним є світ комах, різних за розмірами та забарвленням. На особливу увагу заслуговують метелики.

Вертикальна поясність. Гірські системи у Євразії неоднакові за висотою, розташовані в усіх географічних поясах і на різній відстані від океанів, тому вертикальна поясність дуже різноманітна. Гори на півночі материка мають лише чотири пояси, які змінюють один одного. Рідколісся піднімаються до висоти 700 м, далі вгору розташовано пояс кедрового стелюха, який поступово змінює гірська тундра. Верхівки гір охоплені поясом вічних снігів. Із просуванням на південь кількість вертикальних поясів зростає. Наприклад, в Альпах, найвищих горах Європи, налічують п’ять висотних поясів, які закономірно змінюють один одного. Приблизно до 800 м над рівнем моря піднімаються букові та дубові ліси, що утворюють нижній пояс. Далі, до висоти майже 2000 м, переважають ялина, бук, сосна тощо. Це пояс хвойних і мішаних лісів, багатий на тваринний світ. Вище поширені субальпійські луки, де переважають високогірні чагарники — рододендрон, кедровий стелюх, яловець. Луки в Альпах є цінними пасовищними угіддями. Далі вгору, майже до снігової лінії, розкинувся альпійський пояс, де за умов холодного клімату панують низькотравні луки. Найвищі гребені хребтів охоплені поясом вічних снігів. В Альпах є кілька національних парків, у яких одночасно охороняють природу та розвивають туризм. Тут багато гірських зимових курортів. Вертикальні пояси прямують угору. Через глобальне потепління висота снігової лінії в Альпах неухильно піднімається. Так само помітні зміни і в Скандинавських горах, де межа лісу піднялась на 150 м. Найбільших успіхів у «скелелазінні» досягли береза, ялина та сосна, що тепер звично ростуть на 500-700 м вище від колишньої межі лісу. Найбільшу кількість вертикальних поясів у горах Євразії мають південні схили Гімалаїв. Тут, біля підніжжя, поширені заболочені тропічні ліси. Для них характерні чагарникові зарості, густо перевиті ліанами. Далі вгору, приблизно до висоти 1000 м, росте гірський тропічний ліс. Піднявшись ще на кілометр, можна натрапити на субтропічну вічнозелену рослинність. Вище неї починають переважати рододендронові та мішані ліси з підліском із низького бамбука. Іще кілометр угору — з’являються хвойні та листопадні ліси зі смереки, модрини, ялівцю. Верхня межа лісу перебуває на висоті 3500 м. Вище лісового поясу розташовані субальпійські чагарникові зарості та криволісся, які поступово переходять у луки. Примули, анемони, маки й інші квіткові рослини піднімаються до снігової лінії. На вічних снігах і льодовиках життя майже не існує. Цікаво, що на північних схилах Гімалаїв через надзвичайну сухість утворилося тільки два пояси — гірські пустелі, які одразу переходять у пояс вічних снігів.