Євразія. Води суходолу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• наводить приклади річок та озер, типів грунтів;

• позначає і показує на карті:

річки: Рейн, Дунай, Дніпро, Волга, Об, Єнісей, Лена, Амур, Хуанхе, Янцзи, Меконг, Ганг, Інд, Євфрат, Тигр;

озера: Каспійське, Женевське, Ладозьке, Байкал, Мертве море;

• характеризує найбільші річкові системи й озера;

• оцінює наслідки сучасного впливу господарської діяльності людини на природу материка.

Чинники, які впливають на формування річкової мережі. Нам уже відомі чинники, які визначають клімат Євразії. Саме клімат є основним чинником, який визначає особливості формування річкової й озерної мережі на материку. Кількість опадів визначає густоту річкової мережі та повноводність річок. Якщо опадів мало або вони випадають рідко, постійних водотоків немає. Залежність поверхневих вод від клімату найкраще видно в тих місцях, де за останні тисячоліття клімат змінився з вологого на посушливий. Про це свідчать долини колись повноводних річок у нинішніх безводних пустелях Гобі (Конче-Дарья, яка ще 100 років тому наповнювалася водою), Руб-ель Халі (Ранья, Виша, Татліт) тощо.

На формування річкової й озерної мережі впливає і рельєф. Гори затримують вологі повітряні маси, тут випадає більше опадів. У високих горах формуються льодовики, танення яких дає початок річкам. У западинах і розломах земної поверхні збирається вода й утворюються озера.

Беручи початок із гір і височин, річки течуть до морів і океанів. Але не всі вони знаходять туди дорогу. Площа басейну внутрішнього стоку в Євразії займає близько третини всього суходолу материка. Деякі річки на материку, навіть такі значні, як Волга, Урал, Амудар’я, Сирдар’я, впадають у великі озера. Ці річки й озера, які збирають воду з величезних територій, належать до частини материка з внутрішнім стоком.

На різній глибині Землі, в її верхніх осадових шарах порід залягають підземні води. Від просочування далі вглиб земної кори їх уберігають водонепроникні шари гірських порід. Ці води утворюють ніби велетенські підземні озера. Іноді вони, як кремові прошарки в тортах, залягають декількома шарами різної потужності, заглиблюючись у земну кору на багато сотень метрів. Найбільші басейни підземних вод виявлено під найбільшими рівнинами: Східноєвропейською, Західносибірською, Туринською низовиною тощо.

Річки Євразії. Річки Євразії несуть свої води до всіх чотирьох океанів Землі. Басейн Тихого океану — найбільший на материку. До нього належить найдовша річка Євразії Янцзи, а також великі повноводні річки Амур, Хуанхе, Меконг та інші. Загальний обсяг річкового стоку з Євразії найбільший у світі та дорівнює понад 16 тис. км³ на годину.

Річка Хуанхе (з китайської мови «жовта ріка») перетинає плато, утворене осадовими суглинними породами жовтого кольору, які легко розмиваються, — лес. У нижній течії річка протікає рівниною, яка майже повністю утворена її наносами. Завдяки наносам русло річки знаходиться вище навколишньої місцевості в окремих місцях на 10 м. Аби вберегти прилеглі рівнини від повеней, китайці з давніх часів будували вздовж берегів річки високі греблі та дамби, які із часом доводиться нарощувати. Під час потужних літніх мусонних дощів рівень річки різко піднімається. Хуанхе нерідко прориває дамби та затоплює все на своєму шляху — транспортні магістралі, поля, селища. У місці впадання в Жовте море Хуанхе утворила велику дельту, яка щороку збільшується. За історичний час Хуанхе неодноразово змінювала напрямок своєї течії.

Річки басейну Північного Льодовитого океану — Єнісей, Об, Лена й інші — також повноводні. Взимку ці річки надовго замерзають. Льодохід на них починається з настанням теплого сезону з верхів’їв річок. Весна приходить сюди раніше. Через те що нижче за течією річка знаходиться ще під льодом, а з верхів’я постійно надходять нові маси води з великою кригою, відбуваються крижані затори і, як наслідок, високий підйом рівня води та широкі розливи річок на десятки кілометрів.

Водні басейни Євразії

До басейну Індійського океану несе свої води найповноводніша річка Євразії Ганг разом із Брахмапутрою. За протяжністю Ганг поступається багатьом річкам материка. Але за водністю він третій у світі. Нагадаємо, що за кількістю води цю річку випереджають лише Амазонка та Конго. Причина криється в кліматі та рельєфі. Ганг бере початок із льодовиків Гімалаїв, далі тече вздовж зволожених і повернених до Індійського океану схилів гір, куди літні мусони приносять чималу кількість опадів і живлять річку. Тому Ганг, як й інші річки, що течуть у зоні дії мусонів (Амур, Хуанхе, Янцзи, Меконг), розливається влітку. В Індійський океан несуть свої води також Інд, Тигр і Євфрат.

Якщо розглянути на фізичній карті Євразії обриси Індо-Гангської низовини, можна припустити, що мільйони років тому Бенгальська затока підходила аж до підніжжя Гімалаїв. Ганг і Брахмапутра щороку виносять із гір і відкладають на рівнині гальку, пісок і глину. Внаслідок цього утворилася та продовжує рости величезна низовина і дельта річки.

Найповноводнішою і найдовшою річкою басейну Атлантичного океану є Дунай, який впадає в Чорне море, де утворює дельту з декількома рукавами — гирлами. На другому місці наш красень Дніпро. Кожна крапля води з України струмками та річками стікає до Атлантичного океану.

Дунай починається в горах Шварцвальда і тече в Чорне море. Це найбільша річка Західної Європи. Біля Залізних Воріт русло Дунаю звужується, протискаючись між Карпатами та Старою-Планіною. Тут побудовано потужний гідротехнічний вузол.

Інші великі річки Атлантики — Дон, Дністер, Рейн, Вісла, Луара, Ельба тощо. Більшість із них повноводні, тому що живляться опадами, які приходять з Атлантичного океану. Туди ж ця волога і повертається течією річок.

Від особливостей клімату та рельєфу місцевості, де протікає річка, залежить її режим живлення і характер течії. Наприклад, річки Амудар’я та Сирдар’я беруть початок у горах Тянь-Шань і Памір. Улітку льодовики в цих горах інтенсивно тануть і річки розливаються. У середній і нижній течіях ці річки перетинають пустелі. У давнину поведінка цих річок (як і поведінка Нілу в Єгипті), коли в страшну спеку без жодної краплі дощів вони збільшували свою водність, дивувала і вражала людей.

У помірному поясі повінь на більшості річок настає навесні, коли тане сніг. У тропічному поясі річок мало і вони маловодні впродовж усього року. Гірські річки мають велику швидкість течії, вони порожисті, тож утворюються водоспади. Рівнинні річки широкі і течуть повільно. Під час паводків вони розливаються і затоплюють прилеглі до них території.

Озера Євразії численні, різні за солоністю води, величиною, походженням. Найбільше озеро на Землі — Каспійське море — має площу 393-200 км². Найбільш високогірне озеро Хорпатсо розташоване в горах Тибету на висоті 5400 м. Найнижчу позначку має Мертве море — озеро, рівень якого нижче рівня Світового океану на 392 м. Найбільшим за запасами прісних вод є озеро Байкал — 23 000 км³, що становить 1/5 світових запасів поверхневих прісних вод. Байкал є і найглибшим озером світу — максимальна глибина в ньому становить 1620 м. В озеро впадає понад 300 річок, а витікає лише одна — Ангара, права притока Єнісею. У місці витоку з озера річка не замерзає навіть за найбільших морозів. Це свідчить про її потужність.

Озера розташовані на материку дуже нерівномірно. Найбільше їх на північному заході Євразії, у Фінляндії та Швеції, там, де проходив шлях давнього зледеніння. Місцями тут складно зрозуміти — чи острови серед озер, чи це озера серед суходолу. На північному заході Євразії знаходяться найбільші озера льодовикового походження — Ладозьке й Онезьке. Чимало глибоких прісноводних озер на заході Євразії, у Європі. Серед них виділяють Женевське та Боденське.

Тектонічні озера утворились в улоговинах, які виникли внаслідок тектонічних рухів земної кори та розміщуються у великих тектонічних прогинах, западинах або розломах. Тектонічні озера глибокі, зі стрімкими схилами, можуть мати як прісну, так і солону воду, залежно від кліматичних і гідрологічних умов. До тектонічних озер в Азії належить Байкал, що розміщується в південній частині Середнього Сибіру, Мертве море на північному заході Аравійського півострова, Іссик-Куль у Центральній Азії, Боденське, Балатон у Європі.

Залишкові (реліктові) озера сформувались в улоговинах більш великих водойм, які існували раніше. Найбільшими серед них в Азії є Каспійське й Аральське моря-озера, озеро Балхаш у Центральній Азії. Озеро Балхаш, унікальне за своїми властивостями, західна частина якого прісноводна, а східна — із солоною водою. Вулканічні озера поширені в районах прояву давнього та сучасного вулканізму і розташовані в кратерах вулканів.

Вулканічні озера поширені на Камчатці, Курильських, Японських островах та островах Малайського архіпелагу. Вони глибокі (іноді понад 100 м), але невеликі за площею.

Льодовики. Вічна мерзлота. За площею материкового зледеніння Євразія поступається лише Північній Америці. Значну кількість прісної води Євразії зосереджено в льодовиках на островах Північного Льодовитого океану та в Ісландії, у горах Альпи, Кавказ, Памір, Тянь-Шань, Каракорум, Куньлунь, Гіндукуш, Гімалаї тощо. Гірські льодовики дають початок великим річкам Євразії — Янцзи, Меконг, Хуанхе, Сирдар’я, Амудар’я, Інд, Ганг тощо.

Окрім того, на материку існує таке явище, як багаторічна мерзлота. У Євразії вона займає найбільші площі у світі. Товщина цього шару на півночі Євразії перевищує 600 м. Під впливом сонячного тепла влітку цей шар розмерзається лише на 50-150 см углиб від поверхні землі. Волога від дощів, танення снігу та розливу річок не проникає вглиб земної кори, утворюючи тут неглибокі озера та болота на значних територіях. Суворий континентальний клімат внутрішніх районів Євразії сприяє поширенню багаторічної мерзлоти на тисячі кілометрів на південь від Північного Льодовитого океану аж до північної частини Монголії.

Зміст

Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України