Географія. Опорні конспекти. 7 клас

ТЕМА 2. ПІВДЕННА АМЕРИКА

Конспект № 19

Південна Америка. Географічне положення. Дослідження та освоєння материка

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає характерні риси географічного положення, дослідників — А. Веспуччі, А. Гумбольдта, найголовніші риси природи материка;

• позначає і показує на карті:

миси: Гальїнас, Фроуерд, Кабу-Бранку, Паріньяс, Горн;

море Карибське;

затоку Ла-Плата;

протоки: Магелланова, Дрейка;

острови: Вогняна Земля, Фолклендські;

• рівнини: Амазонська, Оринокська, Ла-Платська низовини, Бразильське, Гвіанське плоскогір’я;

гори Анди (Аконкагуа);

вулкани: Льюльяйльяко, Котопахі;

• характеризує особливості географічного положення;

• визначає за фізичною картою географічні координати крайніх точок материка.

Південна Америка — найвологіший і найзеленіший материк планети (близько половини його площі займають ліси), який практично не має шельфу. На ньому розміщено найдовші гори планети Анди та найвищі діючі вулкани, повноводну, найбільшу за площею водозбору, найглибшу, найширшу, а за останніми даними і найдовшу річку у світі Амазонку, яка має найдовші та найповноводніші притоки світу, найпотужніший у світі водоспад Сеті-Кедас (або Гуайра) на річці Парана, який удвічі перевищує потужність Ніагари та найвищий водоспад на Землі Анхель на притоці річки Оріноко. У Південній Америці знаходяться найвисокогірніше і найбільше за площею судноплавне озеро Тітікака та найбільше болото на планеті Пантанал, із найбільшим біррізноманіттям на Землі. Найдовшу пляжну смугу Землі розміщено на узбережжі Бразилії завдовжки 7,5 тис. км. Південна Америка має високогірні столиці світу: Ла-Пас, адміністративну столицю Болівії, 3640 м над рівнем моря; Кіто, столицю Еквадору, 2850 м; Сукре, юридичну столицю Болівії, 2750 м; Санта-Фе-де-Богота, столицю Колумбії, 2640 м та інші географічні рекорди.

Географічне положення Південної Америки. Південну Америку, як і Африку, перетинає екватор. Більша частина Південної Америки знаходиться в Південній півкулі. Крім того, добре видно, що основна частина материка лежить у жаркому поясі між двома тропіками. Отже, за цими двома показниками ми зможемо порівнювати Південну Америку з Африкою, а пізніше і з Австралією.

Але Африка перетинається екватором, як ви пам’ятаєте, майже посередині. На північному сході Африки розташовано великий масив Азії, а на північному сході Південної Америки розкинулися безмежні простори Атлантичного океану з його теплими течіями та пасатами. Звісно, відмінності географічного положення цих двох материків формуватимуть переважною мірою і відмінності клімату та природи взагалі.

Положення Африки та Південної Америки вздовж екватора та тропіків

У північній, і особливо у південній частинах, материк звужується. Найширший він приблизно на широті 5° пд. ш. Окрім того, Південна Америка має близьку з Африкою й Австралією геологічну будову, адже їхньою праматір’ю була Ґондвана.

Береги Південної Америки, як і узбережжя Африки й Австралії, порізані слабо. Тут мало заток і островів. Найбільший із них — Вогняна Земля на крайньому півдні, відділений від материка вузькою Магеллановою протокою.

За площею (18 млн км²) Південна Америка поступається Євразії, Африці та Північній Америці, з якою вона, поєднавшись вузьким Панамським перешийком, утворює одну частину світу — Америку. Ця частина світу має площу 42 млн км² і поступається за площею Азії (44 млн км²).

Географічне положення Південної Америки

Південна Америка омивається водами двох океанів — Атлантичного на сході та Тихого на заході. Узбережжя Атлантичного океану довше за тихоокеанське. Північні береги материка омиває Карибське море басейну Атлантичного океану. Широка протока Дрейка відокремлює Південну Америку від Антарктиди.

Відстань між крайньою північною (мис Гальїнас) і крайньою південною (мис Фроуерд) точками континенту перевищує 7000 км. Крайня східна (мис Кабу-Бранку) точка материка віддалена від крайньої західної (мис Паріньяс) більш як на 4500 км.

Дослідження материка. Південну Америку люди заселили пізніше за інші материки, 12-15 тис. років тому. Імовірно, вони проникли до Америки з Азії запасів пізнього палеоліту — близько 35 тис. років тому. На Землі тривав льодовиковий період, і Берингову протоку, що з’єднує Євразію й Америку, було вкрито льодом. Народи Азії тих часів мігрували через протоку в пошуках нових земель. Але щоб дійти до півдня материка, вони витратили ще близько 20 тис. років.

Першими серед європейців в Америці, як у частині світу, побували нормани. Сприяло цьому те, що північна частина Північної Америки лежить найближче до Північної Європи.

Христофор Колумб у пошуках шляху до Індії підійшов до північного узбережжя Південної Америки 1492 р. У 1498 р., тобто через-6 років після свого першого плавання, він увійшов у гирло річки Оріноко. Так відтоді для європейців відкрився один із найвіддаленіших від Європи материків.

Згодом до Південної Америки вирушили численні експедиції в пошуках золота та для завоювання нових земель. Вогнем і мечем пройшлись європейці від східного до західного узбережжя Південної Америки. Підкоряючи індіанців, вони вбивали місцевих мешканців, грабували та спалювали все на своєму шляху. Було зруйновано унікальну культуру місцевих народів — індіанців майя, ацтеків та інків, знищено їхню безцінну культурну спадщину. У переважній більшості завойовниками Південної Америки були іспанці та португальці. Наприклад, державу інків було знищено іспанцями протягом 1531-1533 рр.

Внесок у дослідження Південної Америки зробив італієць за походженням Америго Веспуччі. Він, на відміну від Колумба і багатьох інших мандрівників, уже тоді зрозумів, що ці землі не є Індією. Це новий материк. Пізніше на честь Веспуччі досліджену ним землю назвали Америкою, а згодом назву було поширено і на Північну Америку. Веспуччі побував на північному та східному узбережжях материка, дав назву невеличкому поселенню на палях в затоці Маракайбо Венесуела — «маленька Венеція» тощо. Веспуччі детально описав природу та населення цієї частини Південної Америки.

Александр фон Гумбольдт — видатний німецький географ, ботанік, мандрівник, тривалий час добивався дозволу на відвідування та дослідження іспанських колоній у Південній Америці. Згодом разом із молодим ботаніком Бонпланом не без пригод і перешкод йому пощастило влітку 1799 р. висадитись на берег материка в межах сучасної Венесуели.

Під час цієї подорожі в Гумбольдта виникла ідея взаємозв’язку між кліматом і рослинним світом території, яку він поклав у підґрунтя ботанічної географії або, як ми зараз кажемо, географії рослин.

Мандрівники досліджували різноманіття тропічної природи, річку Оріноко, вивчали природу плоскогір’їв Бразилії, гірських районів материка, населення Антильських островів тощо. Серед завдань подорожі передбачалося переконатися, чи точно річкова система Оріноко з’єднується із системою Амазонки.

На початку 1802 р. мандрівники досягли міста Кіто. Тут вони близько року вивчали вулкани, зокрема Котопахі та Чімборасу. Сходження на останній вулкан (6310 м) було для того часу світовим рекордом із альпінізму.

Пізніше близько року Гумбольдт вивчав географію Мексики, діяльність тутешніх вулканів, природу Кордильєр.

Результати майже п’ятирічної подорожі до Америки були для того часу просто грандіозними: геологічні, астрономічні, ботанічні, гідрологічні й інші дослідження, визначення напрямків і відкриття нових гірських хребтів, визначення координат географічних об’єктів, зоологічні та ботанічні колекції — 4000 видів рослин, з них 1800 нових для науки тощо!

Тобто було зібрано багатий матеріал для подальшого опрацювання не лише для Гумбольдта, але й для цілої лабораторії дослідників.

Згодом материк перетворився на колоніальні володіння двох країн — Іспанії та Португалії. У XIX ст. народи колоній розпочали боротьбу за визволення, яка закінчилася утворенням багатьох незалежних держав.