Історія України опорні конспекти 7 клас
Становище і повсякденне життя селянства
Майже 80% населення України становили селяни.
Селянство поділялося на такі групи:
1. Данники (чиншові селяни) — особисто вільні та економічно незалежні селяни - общинники. Сплачували феодалам натуральний оброк (чинш) з власної землі. З розвитком феодальних відносин ця категорія селян поступово зникає.
2. Тяглі селяни, які вели господарство на земельних ділянках, що належали феодалам. Вони:
• відробляли панщину, яка на початку XV ст., наприклад у Галичині, становила лише 14 днів на рік, а наприкінці століття - вже 104 дні;
• платили державні податки;
• виконували державні повинності:
- будували мости,
- прокладали дороги,
- ремонтували замки тощо.
3. Службові селяни - челядь, які обслуговували двір феодала:
• ремісники.
• рибалки,
• конюхи,
• бортники,
• слуги.
Податки селян на користь держави
1. Подимщина — податок із кожного двору - “диму”.
2. Татарщина — існував цей податок до 60-х років XIV ст. Його збирали місцеві князі за дорученням ханської адміністрації за часів панування золотоординського іга.
3. Воловщина — оподаткування ділянки землі, зораної плугом, запряженим волами.
Усі ці податки сплачували сріблом, тому вони називалися “серебщина”.
У селянських господарствах, які продовжували мати натуральний характер, значну роль відігравали промисли. Селяни виготовляли сукно, полотно, вичиняли шкури та робили упряж для коней і волів, шили собі одяг, виробляли дерев’яні речі для господарства і побуту.
На користь феодалів селяни виконували такі повинності:
1. Відбували панщину — головну форму експлуатації селян у фільварках.
Селяни орали, сіяли, збирали врожай, косили, рубали ліс, відбували толоки (гатили греблю для рибного ставу), ремонтували шляхи тощо.
2. Сплачували оброк натуральний - зерном, сіном, великою рогатою худобою, воском, медом, хутром цінних звірів тощо.
Різні форми натурального оброку:
• скіпщина - хлібна данина з копи;
• пополівщина — віддавати пану четвертого бичка від річного приплоду;
• десятина - з улову риби тощо.
3. Пізніше феодали натуральний оброк замінили грошовим.
У різних місцях натуральний оброк, панщина та державні податки були неоднакові.
Розвиток міст, ремесел і торгівлі збільшував попит на сільськогосподарську продукцію, тому феодали бажали розширити їх виробництво. Стало вигідніше не отримувати від селян натуральні податки, а виробляти продукцію у своєму маєтку (фільварку).
Фільварки — багатогалузеві господарства, які ґрунтувалися на підневільній праці - панщині.
Панський двір мав:
• панський будинок;
• житла для челяді (різних слуг);
• різні господарські будівлі;
• до них прилягали орні землі, сінокоси, пасовища, ліси, ставки, села з селянами, що обробляли панську землю — відбували панщину.
У процесі зростання феодального землеволодіння відбувалося зближення між різними категоріями селянства, феодальна залежність поступово переросла на кріпосну.
Суть кріпацтва:
• прикріплення селян до землі;
• запровадження обов’язкових селянських робіт на пана (панщина);
• обмеження громадянських прав і свобод селян.
У XV — на початку XVI ст. відбувався процес закріпачення селян
• 1447 р. Привілеєм, виданим Великим князем литовським Казимиром II, було заборонено перехід приватновласницьких селян і селян-втікачів до великокнязівських маєтків і навпаки.
• Було надано право вотчинного суду феодалам, що зміцнило владу поміщиків над селянами.
• 1453 р. Постанова галицької шляхти про право виходу селянина від свого феодала лише один раз на рік - на Різдво, після сплати великого викупу грошима, збіжжям, сіном, дровами тощо.
• 1496 р. Польський сейм встановив, що право перейти з одного села до іншого буде мати лише один селянин на рік.
• 1501-1543 pp. Закони Польського королівства і Великого князівства Литовського, якими було заборонено селянам вихід без дозволу пана.
Юридичне оформлення кріпацтва відбулося у XVI ст.:
• польські сейми 1505, 1520 pp. заборонили селянам покидати свій наділ без згоди пана та узаконили дводенну панщину;
• Литовські статути 1529, 1566 pp. обмежили право власності селян на землю;
• “Устава на волоки” (1557 р.) встановила дводенну панщину у Литві, значно обмежила права селян щодо зміни місця проживання;
• в “артикулах” польського короля Генріха Валуа (1573 р.) та в третьому Литовському статуті 1588 р.:
— тривалість панщини визначалася волею пана;
— селяни позбавлялися права розпоряджатися своїм майном, заповідати або відчужувати його без згоди феодала;
— шляхтич отримав право карати на смерть своїх кріпаків;
— селян-утікачів розшукували протягом 20 років.
Феодали намагалися збільшувати свої земельні володіння.
Це відбувалося за рахунок:
• захоплення земель общини;
• купівлі земельних маєтків;
• колонізації неосвоєної території;
• феодальних земельних пожалувань.
Жалувані землі роздавалися польським королем і Великим князем литовським і були двох форм:
• тимчасові - на час несення служби на користь князя чи короля;
• постійні — власники земельних пожалувань мали право передавати свої володіння у спадщину.
Від кінця XV ст. роздавання землі здійснювалося і представниками місцевої адміністрації - старостами і воєводами.
Великі землевласники мали назву “магнати” (з латинської — вельможа, володар) і здобули для себе широкі політичні права та привілеї.
Повстання селян, міської бідноти в Україні
Селянські маси чинили опір посиленню експлуатації та закріпаченню. Формами їх протесту були:
• написання скарг великому князеві чи королеві на утиски феодалів;
• відмова виконувати панщину та інші повинності на користь феодала;
• напади на маєтки феодалів;
• знищення майна феодалів;
• масові втечі у південні степи;
• вбивства панів;
• антифеодальні повстання.
1431 р. Повстання селян Бокотської волості на Поділлі.
1469 р. Антифеодальне повстання селян у Галичині.
1490 — 1492 pp. Селянське повстання, яке охопило Галичину й Буковину, очолював його селянин Муха. Великий розмах селянської боротьби (до 10 тис. повсталих). Повсталі захопили міста Снятин, Галич, Коломию.
1536 р. Повстання міського населення в Черкасах та Києві проти польської адміністрації.
Виступи селян, міської бідноти мали антифеодальний, національно-визвольний характер, бо були спрямовані проти важкого феодального гніту та проти польсько-литовської адміністрації. Усі вони зазнали поразки.
