Всесвітня історія: довідник школяра та студента

ВИНИКНЕННЯ ІСЛАМУ Й АРАБСЬКОГО ХАЛІФАТУ

МУХАММЕД

Мухаммед (Мохаммед; в європейській літературі часто Магомет, Магомед) (бл. 570—632) — засновник ісламу, шанується як пророк. Вихідець з роду Вану-хашім арабського племені куреишитів. Отримавши, за переказами, близько 609 р. (або 610 р.) одкровення Аллаха, виступив в Мецці з проповіддю нової віри. До Мухаммеда арабам були відомі монотеїстичні релігії — іудаїзм і християнство (останнє — переважно в неортодоксальних формах: аріанство, несторіанство, монофіситство); як самостійна форма монотеїзму в Аравії був поширений ханіфізм. Під певним впливом цих релігій в 610—612 рр. почалася релігійна проповідь Мухаммеда, якого мекканці спочатку не визнавали. Після переселення в 622 р. з невеликою групою послідовників із Мекки до Медини (т. зв. хіджра, яка пізніше стала точкою відліку для мусульманського літочислення, що ведеться за місячним календарем) Мухаммед виступав вже не тільки як проповідник, але і як теократичний правитель, який диктував прихильникам норми поведінки в різних сферах життя. У 630—631 рр. мусульмани під керівництвом Мухаммеда підпорядкували Мекку і значну частину Аравії; Мухаммед став главою теократичної держави. Мусульманами, особливо шиїтами, високо шанується дочка Мухаммеда — Фатіма, дружина його двоюрідного брата Алі.

ІСЛАМ

Іслам (араб., букв. — покірність) — монотеїстична релігія, одна із світових релігій (нарівні з християнством і буддизмом), її послідовники — мусульмани. Виникла в Аравії в VII ст. Засновник — Мухаммед. Іслам формувався під значним впливом християнства й іудаїзму.

Внаслідок арабського завоювання розповсюдився на Близькому і Середньому Сході, пізніше в деяких країнах Далекого Сходу, Південно-Східній Азії, Африки. Мусульмани вірять у безсмертя душі й загробне життя. Основне джерело мусульманського віровчення — Коран, що розуміється мусульманами як предвічне, нестворене «слово Божіє», одкровення, яке Бог продиктував Мухаммеду через свого ангела Гавриїла. Якщо для християн Бог втілений в Ісусі Христі, для мусульман він відкрив себе в Книзі — у Корані.

Друге джерело мусульманського віровчення — Суна, священний переказ, приклади з життя Мухаммеда як джерело матеріалу для розв’язання релігійних, соціально-політичних і правових проблем. Суна складається з хадисів — розповідей про висловлювання Мухаммеда з того або іншого приводу, про його вчинки або невисловлені схвалення. Найважливіший принцип ісламу — суворий монотеїзм, що носить абсолютний і безумовний характер. Бог в Корані з’являється одночасно і як всемогутній, Всевишній, навіть грізний і в той же час як милостивий, співчуваючий і прощаючий. Кожна віросповідна група в ісламі об’єднувалася в окрему общину (умму).

Умма — це передусім релігійна спільність людей, яка стає об’єктом божественного плану порятунку людей (кожній уммі посилається свій пророк); у той же час умма — це і форма соціальної організації людей, яка створює своєрідне релігійно-політичне тіло.

Мусульманська община об’єднує всіх мусульман світу, незалежно від їхньої етнічної і культурної приналежності. Прототипом її завжди служила перша мединська община пророка, яка досі залишається для мусульман ідеалом соціально-політичного об’єднання людей, згуртованих єдиною вірою. Релігійні розпорядження, яких зобов’язаний дотримуватися кожний мусульманин, це передусім «п’ять стовпів ісламу»: 1) словесне сповідання єдинобожжя і пророчої місії Мухаммеда (шахада), що виражається в промовлянні молитовної формули свідчення: «Немає божества, крім Бога, і Мухаммед — раб Його і Посланник Бога»; 2) ритуальна молитва (салят), яку мусульманин повинен здійснювати п’ять разів на день; 3) очисна милостиня на користь потребуючих; 4) піст у місяць рамадан, який передбачає повне утримання від їжі, питва і будь-яких веселощів у денні години; 5) паломництво (хадж), хоч би раз у житті, у Мекку до головної мусульманської святині — Кааби.

Паломництво в Мекку, де щорічно збираються мусульмани з усього світу, символізує, передусім, єдність мусульманської общини, яка в ідеалі не визнає національних і культурних відмінностей. Після закінчення паломництва починається головне мусульманське свято — ід ал-адха, або курбан-байрам, свято жертвоприношень, оскільки в останній день паломництва приноситься в жертву худоба в пам’ять про жертвоприношення Авраама. Друге за значущістю мусульманське свято — ід ал-фітр або ураза-байрам, свято на честь закінчення посту в місяць рамадан. Загалом іслам являє собою нерозривну єдність релігії, культури і соціально-політичного ладу, тотальну систему, яка охоплює всі сфери життя людини.

КОРАН

Коран (араб, кур’ан, букв. — читання) — головна священна книга мусульман, збірник проповідей, обрядових і юридичних встановлень, молитов, повчальних розповідей і притч, промовлених Мухаммедом у Мецці та Медині. Найперші списки, які збереглися, датуються рубежем VII—VIII ст.

СУНІЗМ

Сунізм — один із двох (нарівні з шиїзмом) основних напрямів ісламу. У країнах поширення ісламу прихильники сунізму — суніти — складають більшість (крім Ірану, Південного Іраку, Північного Ємена). Нарівні з Кораном сунізм визнає Суну. При розв’язанні питання про вищу мусульманську владу (про імама-халіфа) спирається на «згоду всієї общини», на відміну від шиїзму, який визнає імамами-халіфами лише Алідів.

ШИЇЗМ

Шиїзм (від араб, ши’а — група прихильників) — один із двох (поряд з сунізмом) основних напрямів в ісламі. Виник у VII ст. на основі суперечок про кількість імамів й про особистість останнього з них. Шиїзм розколовся на декілька сект. Шиїти не визнають сунітських халіфів, вважаючи законними наступниками Мухаммеда лише імамів — Алідів. Шиїзм — державна релігія в Ірані, поширена в Ємені, Іраку, Лівані, Бахрейні тощо.

АРАБСЬКИЙ ХАЛІФАТ

Арабський халіфат — теократична середньовічна держава, яка виникла на основі раннього арабського державного утворення, заснованого Мухаммедом, і яка після його смерті перейшла під владу його наступників — халіфів. Після правління чотирьох так званих «праведних» халіфів у країні змінилося дві династії, так чи інакше пов’язаних кровною спорідненістю з сім’єю пророка. Перша династія — династія Омейядів (661—750), при якій визначилися загальні географічні контури халіфату, що включали країни від Ірану на сході до Єгипту і Північної Африки на південному заході, — була скинена в 750 р. представником іншої лінії роду пророка, династія якого отримала назву Аббасидів (750—1258). Більшість представників попередньої династії при цьому загинула. їхня влада збереглася лише на заході, в Іспанії, де організувався Кордовський емірат.