Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Літературні зацікавлення

Я. Маркович мав хист до літературної творчості, що також прищеплювалося вихованцям Києво-Могилянської академії в процесі читання курсів поетики і риторики. Це були найбільш популярні предмети. Курси поетики знайомили студентів на прикладі античної літератури та епохи Відродження з системою версифікації, давали поняття про літературні жанри, сутність поетичного вимислу, образність поетичної мови. Український мемуарист писав і латиною, зокрема, цією мовою вітав 1 серпня 1729 р. охтирського полковника Лесевицького, з дочкою якого був одружений його брат Семен. Я. Маркович компонував вітальні вірші, про що є запис у щоденнику. Коли його батько на початку 1725 р. повернувся із походу, він «сочинилъ вирши дочкамъ своимъ для прив−та родителя»⁷⁰. Написав також вітального вірша і для своєї сестри Олесі. Перебуваючи у поході, де 1725 р. відзначив своє 29-ліття, відірваний від родини, невпевнений у благополучному поверненні, Я. Маркович, імовірно, гостро переживав відчуття «суєтності світу цього» та швидкоплинності людського життя. Невипадково він переклав пісню Якопонія⁷¹ «Cur mundus militat sub vana gloria», де є такі слова: «не знаешъ всякъ, утро будешь ли жити? // Чини добро, поколъ можешь чинити // Такъ мирская слава висока здается // Въ писаніи святомъ цв−тъ селний зовется // Якъ листья легкіе же в−теръ зв−ваетъ, так житте людское скоро исщезаетъ // Не називай своимъ, що можешъ втеряти // Що св−тъ даетъ теб−, нам−рен отняти // Помишляй вишняя, сердцемъ в небе живи // Щастливъ естъ челов−къ, св−тъ марний презр−лий»⁷². Враховуючи обставини, у яких опинився автор щоденника, звернення до цього твору було невипадковим. Серед книг М. Ханенка згаданий переписаний ним власноруч у 1709 р. рукопис поетики «Ars poetica», де були і вірші Феофана Прокоповича, П. Орлика⁷³. У нього був і «Демокр−т в−ршами полскими писаний». Під час його перебування у Петербурзі в 1746 р. секретар спадкоємця престолу Петра Федоровича Вінклер, разом із листами із Кіля, де навчався його син Василь, приніс Ханенку книгу «Epistolae obscurorum virorum», сатиричний твір німецьких гуманістив початку XVI ст.

———————

70 Там же. — Ч. І. — С. 57.

З курсу риторики, яка читалася в Києво-Могилянській академії, Я. Маркович і М. Ханенко засвоїли навички виголошувати вітальні промови, правила епістолярного жанру. Освіченість Я. Марковича добре знала старшина. Невипадково він разом з П. Апостолом був у складі старшинської депутації, котра їхала до Петербурга у січні 1742 р. вітати зі сходженням на престол імператрицю Єлизавету Петрівну. Тоді вітальну промову виголосив П. Апостол, а після коронації у Москві, коли відбулася аудієнція в імператриці, — Я. Маркович. Його промова, без сумніву, була пишною, але, імовірно, імпровізованою, оскільки, записуючи у щоденник вітання персидського посла, він відзначив, що той «р−чъ говорилъ съ бумаги готовую»⁷⁴, і переповів цю промову, яку в перекладі російською мовою читав радник колегії іноземних справ П. Курбатов. А коли імператриця Єлизавета зібралася їхати в Україну, то його приятель і «пан брат» генеральний підскарбій М. Скоропадський замовив вітальну промову для спадкоємця престолу Петра Федоровича. Маркович записав у своєму щоденнику, що імператрицю у Глухові вітав М. Скоропадський, який, можливо, використав текст, написаний Я.Марковичем.

———————

71 Мова йде про Джокопоне да Тоді, італійського релігійного поета, ченця-францисканця ХІІІ ст. Був прихильником радикального крила, так званих спирутуалів (Див.: Електронний ресурс: www.catolik.ru/modules.php ?name=Encyclopedia).

72 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — Ч. І. — С. 292–293.

73 Оглоблин О. Люди старої України. — Мюнхен, 1959. — С. 272.

74 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. — Ч. ІІ. — С. 164.

У М. Ханенка користувалася популярністю польська риторика І. Пісарського «Mowca polski», яку він позичив бунчуковому товаришу П. Іскрицькому. У лютому 1748 р. перекладач Іноземної колегії земляк І. Данилевський приніс йому в Петербурзі «книжку латинскую Lucubrationes». Мова йде про видання праці Прокоповича «Lucubrationes, quae praeter unam narrationem, jam orationes, jam epistolas in se comprehendunt» фірмою Й. Корна у Бреслау, 1743 р.⁷⁵

Славу оратора Ханенко мав з молодих літ. Невипадково на весіллі М. Скоропадського, на той час чернігівського полкового обозного, небожа гетьмана Івана Скоропадського, у грудні 1719 р. він записав у щоденнику: «передъ которого начаткомъ говорилъ я орацію, просячи у гетмана и гетмановой, такожъ и у отца благословенія»⁷⁶. З М. Скоропадським його на все життя пов’язали як ділові, так і чисто дружні відносини. Перебуваючи протягом 1745–1749 рр. у Петербурзі і Москві в складі старшинської депутації, яка домагалася відновлення гетьманства, маючи аудієнції в імператриці Єлизавети та вітаючи спадкоємця престолу Петра Федоровича з одруженням, старшина виголошувала промови. З текстами забажав ознайомитися майбутній гетьман К. Розумовський, про що записав Ханенко у щоденнику 8 квітня 1746 р. Коли старшинська депутація мала висловити подяку імператриці Єлизаветі за дозвіл обрати гетьмана і «за всякіе явленние Малой Россіи милости монаршіе» під час прощальної аудієнції у Москві в грудні 1749 р., то канцлер О. Бестужев-Рюмін вирішив попередньо ознайомився з промовою, «взял написанную р−чъ нашу» і лише тоді представив старшин імператриці. Промову виголосив М. Ханенко⁷⁷. Старшина просила передати текст до Академії наук для надрукування.

У книгозібраннях мемуаристів представлена класична література. Користувалися популярністю твори Езопа, Вергілія, Ціцерона, зокрема «Езопови басни» були у М. Ханенка та С. Лашкевича. М. Ханенко у Петербурзі у 1732 р. купив твори Вергілія «Vergilii omnia opera 46 к., Cicironis epistola de officiis 30 к.». У 1745 р. він придбав «книгу Марка Авреля», імовірно, видання «Житие и дела Марка Аврелия Антонина цесаря римского, а при том собственныя и премудрия его рассуждения о себе самом» (СПб., 1740). Серед книг для читання користувався попитом роман французького письменника Ф. Фенелона «Пригоди Телемака», вперше виданий 1699 р. В уставщика хору цесарівни Єлизавети Івана Петровича Ханенко взяв цю книгу для читання, а пізніше, перебуваючи у Петербурзі у 1746 р., купив її за 1 руб. 85 коп. Його син Василь, коли їхав на навчання до Кіля, взяв її із собою. У Ханенка було і польське видання «Пригод Телемака». «Пригоди Телемака» французькою мовою були і серед книг Я. Марковича та С. Лашкевича.

———————

75 Олянчин Д. Торговельні зносини України з Бреславлем у ХVІІІ ст. // Наша культура. — 1938. — Листопад. — Кн. 8. — С. 490.

76 Дневник Николая Ханенко // Киевская старина. — 1896. — № 7–8. — С. 163.

77 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. — С. 468.

Бібліотека Лашкевича переважно складалася із книг для читання. В каталозі згадані французькою мовою твори Вольтера, Ж-Ж. Руссо «Еміль чи про виховання», оди Ломоносова, Майкова, «собраніе лучшихъ сочинений университета Московского, басни Хераскова, сатира Кантемира», «Троянська війна», «Тисяча і одна ніч». Питому вагу посідали такі книги, як «любовній вертоградъ; любовъ сильнее дружби; любовники философи; наука щаслівимъ быть; непостоянная фортуна; любовнія ут−хи; любовъ и сочинителъ; любовъ без усп−ха; письма госпожи Даламбертъ о праведной чести» та ін.⁷⁸ П. Апостол робив виписки з французьких комедій: «Les filles errantes», «La coquette», «Deux Arlequins», «Esope». Пізніше Я. Маркович, котрий перебував у Москві одночасно з П. Апостолом та його батьком гетьманом Д. Апостолом, записав 8 березня 1729 р., що слухав у нього «фабулу о Турандокт− и Каляфу»^*. Цікаво, що французькі культурні події досить швидко ставали відомі читачам з Гетьманщини. Одержавши з допомогою О. Меншикова паспорт для поїздки у Петербург, П. Апостол вносить у щоденник з «Петрония^** следующие стихи Нерона: В тот миг, когда нас посещает скорбь // Нужно утопить горе в фалернском вине // И говорить беспрестанно: раб, наливай вина»⁷⁹, що, імовірно, відповідало його настрою.

Мемуаристи стежили за періодичними виданнями, цікавилися європейським політичним життям. П. Апостол записав у щоденник 19 липня 1725 р., що «получил письмо от генерала Вейсбаха с приложением кипы газет», з яких зробив виписки і повернув назад⁸⁰. Він заключив договір з петербурзьким почт-директором Ашем про поставку французьких газет протягом року, що коштувало 14 руб. Купував також російські газети, замовляв німецьку періодику та книги через Пелютьє, в будинку якого знаходилася реформаторська церква. Зокрема, він записав 17 серпня 1727 р., що одержав від останнього 11 книг, виписаних із Німеччини, за які заплатив 44 червонці і 20 су⁸¹. Імовірно, для нього замовляв у 1732 р. газети у Петербурзі М. Ханенко, оскільки записав у щоденник (16 червня), що писав до гетьмана про виконання його доручень і «о газетахъ французкихъ».

———————

78 НБУВ. ІР. — Ф. ІІ. — Спр. 6781. — Арк. 2 зв

* Мова йде, імовірно, про твір французького драматурга Лесажа «Китайська принцеса», поставлений у 1729 р. в Парижі. Сюжет був запозичений з повісті перського поета Нізамі ХІІ ст. (Див.: Електронний ресурс: dic./academic.ru/dic.nsf/litheroes/551/ Турандот).

** Петроній Гай, римський письменник І ст. н. е. Автор твору «Сатирикон», в якому змальовані деморалізовані звичаї римського суспільства часів імператора Нерона, при дворі якого він перебував (Див.: Електронний ресурс: еnc-dic.com/enc_lit/Petroni3661.html).

79 Дневник П.Д. Апостола // Киевская старина. — 1895. — № 7–8. — С. 117.

80 Там же. — С. 115.

81 Там же. — С. 150.

Через Аша періодика надходила і до Я. Марковича та М. Ханенка. Мемуаристи ділилися пресою із своїм оточенням, що сприяло поширенню інформації про події європейського політичного і культурного життя. Ханенко обмінювався газетами зі швагром І. Гамалією, надсилав їх архимандриту Свинського монастиря Карновичу, брату камер-ад’ютанта спадкоємця престолу С. Карновича. У грудні 1752 р. він звертався до секретаря Академії наук П. Ханіна з проханням замовити газети на 1753 р. та повідомити про нові академічні видання. У С. Лашкевича були журнали «Трудолюбивая пчела», у виданні якої активну участь брав києво-могилянський вихованець Г. Козицький, а також «Труды экономического общества» (т. 1–14).

Автори щоденників, знаючи мови і розширюючи свої пізнання та маючи бажання дати дітям добру освіту, зокрема, щодо володіння мовами, латинською, а особливо німецькою та французькою, що було необхідною умовою кар’єрного росту, поповнювали свої книжні зібрання різними виданнями словників. Про це йдеться і у щоденнику П. Апостола, і досить часто у щоденнику М. Ханенка, який мав велику сім’ю. Перебуваючи у Петербурзі у 1732 р., він купував дітям букварі латинської і німецької мов, граматики, словники. Його син Василь добре знав латинську і німецьку мови, під керівництвом приватного вчителя у Глухові в 1742 р. розпочав вивчення французької. Батько відправив його на навчання до м. Кіля, але син не переймався великим бажанням вчитися в університеті, про що йдеться у їхньому листуванні. Василю М. Ханенко надіслав популярну книгу з виховання «Зерцало юности», сподіваючись, що він виправить свою поведінку. Серед книг С. Лашкевича також були граматики і словники німецької, французької, латинської мов.