Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Розділ 23

СІЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ: СТАТЕВО-ВІКОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

Джерела та географія дослідження

Дослідження конкретної групи населення передбачає його розподіл за певною ознакою: статевою, віковою, етнічною, професійною, релігійною тощо. У пропонованому тексті розглянуто головну історико-демографічну структуру сільського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст. — статево-вікову, тобто його розподіл за статевими та віковими ознаками.

Основним джерелом для вивчення цієї структури стосовно представників сільського соціуму є Генеральний опис Лівобережної України, проведений на її території в 1765–1769 рр. За наказом імператриці Катерини ІІ його здійснив президент Малоросійської колегії граф Петро Румянцев¹, тому в історичній літературі опис зазвичай називають Румянцевським².

Організацією та проведенням опису займалася Друга Малоросійська колегія. Планувалося з’ясувати кількість населення в соціальних групах поміщиків, козаків, міщан, священиків та посполитих. Описати рухоме та нерухоме майно, визначити заняття та прибутки. Отримати інформацію про інтенсивність розвитку торгівлі, ремесел та промисловості.

Згідно з розпорядженням П. Румянцева від 9 вересня 1765 р. перепис проводився за чотирма формами. Перша призначалася для міст та містечок, друга регламентувала перепис коронних урядових та монастирських маєтностей, третя — приватних володінь, а четверта — козацьких³.

Для проведення опису у кожному полку створювалась спеціальна комісія, яку очолював російський офіцер з розташованих у Малоросії регулярних полків. Так, наприклад, в Переяславському полку головою комісії був призначений секунд-майор Ямбургського карабінерського полку Олександр Якубович. Для участі в Переяславській полковій комісії також були направлені бунчуковий товариш Василь Корсак та писар Кронеєвич⁴.

———————

1 Максимович Г.А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией. — Нежин, 1913. — С. 190.

2 Сердюк І.О. Генеральний опис Лівобережної України 1765–1769 рр.: виміри локальної демографічної історії // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. — Т. 19: Тематичний випуск: у 2-х кн. «Джерела локальної історії: методи дослідження, проблеми інтерпретації, популяризація». — Кн. 1. — К., 2009. — С. 408–409.

3 Багалей Д. Генеральная опись Малороссии // Киевская старина. — 1883. — № 11. — С. 406–407.

Матеріали опису збиралися у кілька етапів, вимагали перевірки та уточнення, а тому складаються з чернеток та чистовиків. За своїм змістом і обсягом це, безперечно, унікальне джерело. Опис містить інформацію про жителів близько 3,5 тис. населених пунктів Лівобережної України, яку сконцентровано в 969 книгах⁵.

З низки об’єктивних причин загальну кількість населення регіону можна обрахувати лише приблизно. Так, за даними А. Перковського, на 1764 р. орієнтовна кількість населення дорівнювала 2 млн 48 тис 186 особам⁶. Сучасний історик О. Замура, спираючись на ці дані, з’ясувала густоту населення Лівобережного Гетьманату у XVIII ст., яка приблизно складала 20 осіб на км²⁷. Слабка залюдненість — перше, що впадало в око мандрівникам, які опинились у східній частині Європи⁸. Населення розподілялось нерівномірно, і подекуди села та сотенні містечка виглядали справжніми залюдненими анклавами серед безкраїх полів чи лісів.

У приблизно 2-мільйонному населенні Лівобережжя домінували мешканці сіл. Російський історик Б. Миронов стверджує, що пануюча демографічна модель суспільства визначалась саме селянами, оскільки їх частка на початку XVIII ст. складала близько 90%⁹.

Для вирішення поставлених тут завдань ми використали дані 10, на нашу думку, типових сіл Лівобережної України, в яких на момент перепису проживала 5131 особа. Вибір обраних сіл був зумовлений їх географічним розташуванням (ми намагалися охопити якомога ширшу територію), ретельністю та якістю переписних даних. Коротко їх охарактеризуємо.

Одне з досліджуваних нами сіл — Сторожове Першої Полтавської сотні Полтавського полку, за нашими підрахунками, налічувало 661 особу, серед них 309 жінок та 352 чоловіка¹⁰. Село належало до монастирських землеволодінь. Посполиті проживали у дворах, бездвірних хатах та в «людських хатах» при монастирському дворі. Селяни займались різними ремеслами, якими заробляли на життя та сплачували податки (найпоширенішими були ткацьке, столярне та бондарське ремесла).

———————

4 Максимович Г.А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией. — С. 218.

5 Генеральний опис Лівобережної України. 1765–1769 рр.: покажч. населених пунктів. — К., 1959. — С. 4–12.

6 Перковський А. Українське населення в 60–70-х роках XVIII ст. // Укр. іст. журн. — 1968. — № 1. — С. 110.

7 Замура О.Ю. «Великий шаленець». Смерть і смертність у Гетьманщині XVIII століття. — К., 2014. — С. 56.

8 Вульф Л. Винайдення Східної Європи. Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва / Пер. з англ. С. Більненького за участі Т. Цимбала. — К., 2009. — С. 49.

9 Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII — начало XX в.): В 2 т. — 3-е изд., испр., доп. — СПб., 2003. — С. 160.

10 Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі — ЦДІАК України). — Ф. 57. — Оп. 2. — Кн. 153. — Арк. 161–201.

Козацьке село Сашникове Першої Переяславської сотні Переяславського полку налічувало 295 осіб, з них 134 жінки та 158 чоловіків. Серед них три особи нез’ясованого віку (2 жінки та 1 чоловік)¹¹. Більшість мешканців цього села володіли значними земельними наділами та худобою. Так, наприклад, 80-річний козак Стефан Макаренко володів «11 нивами на 191 2/3 дня^*, 2 сенокосами возов с каждого по 9, 3 лесами»¹², господарство нараховувало 22 вола, 17 корів, 12 коней, 59 овець, 26 свиней, а також пасіку на 184 вулики. У трьох хатах Стефанового двору проживали його діти з родинами, два молодших брати зі своїми сім’ями, а також служниця-дівка Пелагія (20 років). Усього домогосподарство налічувало 24 мешканця, найстаршому — вдівцю Стефану було 80 років, наймолодшій — його онуці Насті — 1 рік. Його односельчанин — козак Микита Сергієнко, крім земельного наділу та городу, володів винокурнею¹³.

Село Подоляки Гадяцької Другої сотні Гадяцького полку нараховувало 258 осіб: 127 жінок (1 жінка нез’ясованого віку), 131 чоловік¹⁴. Господарі 12 з 16 описаних дворів володіли орною землею, 3 господарі були мірошниками. Наприклад, виборний козак Олексій Вдовиченко володів двором з 11 хат, в яких проживало 65 селян, 23 нивами та 60 сінокосами. Опис не містить відомостей, чи була в господарстві худоба, але вказано заняття господаря двору — власник млина¹⁵. У селі проживали козаки та посполиті.

У селі Злодіївці Устивицької сотні Миргородського полку проживало 132 особи — 71 жіночої статі, 61 чоловічої¹⁶. Опис дає відомості про двох ремісників — ткача Михайла Саколенка та швеця Федора Піддубка.

Село Жуківка Дівицької сотні Ніжинського полку налічувало 1065 мешканців, з них 526 жінок, 539 чоловіків, серед них у 11 осіб не вказано вік¹⁷. З 1065 осіб 13 записані як посполиті, у 36 селян соціальний статус невідомий, решта — 1016 — козацького стану.

———————

11 Там само. — Ф. 57. — Оп. 1. — Кн. 281. — Арк. 1–50.

* Міра площі «день» дорівнювала приблизно 1 гектару.

12 ЦДІАК України. — Ф. 57. — Оп. 1. — Кн. 281. — Арк. 2–10.

13 Там само. — Арк. 50.

14 Там само. — Кн. 347. — Арк. 240–267.

15 Там само. — Арк. 240.

16 Там само. — Кн. 345. — Арк. 49–63.

17 Там само. — Кн. 50. — Арк. 238 зв.–294 зв.

У селі Кононовщина Пирятинської Першої сотні Лубенського полку на момент перепису проживало 565 осіб — 270 жінок та 295 чоловіків¹⁸— козаків та посполитих.

Село Лихачеве Олишівської сотні Київського полку нараховувало на момент перепису 1305 мешканців, з них 650 осіб жіночої статі та 655 — чоловічої¹⁹. Серед лихачівців переважали козаки. У 12 домогосподарствах були млини, у 4 — винокурні.

У Стовп’ягах Трахтемирівської сотні Переяславського полку мешкало 273 особи, з них 149 жінок (одна нез’ясованого віку та сімейного стану) та 124 чоловіки²⁰. Переважали козаки, опис зафіксував лише 3 посполитих: підсусідка вдову Євдокію, вдову Марію та 16-річного робітника Івана. Двоє осіб нез’ясованого соціального стану.

Село Росл Мглинської сотні Стародубського полку було населене самими посполитими, яких налічувалося 233 особи: 108 жінок та 125 чоловіків²¹.

У Білошитці Кисилівської сотні Чернігівського полку під час перепису проживало 344 особи, серед яких 164 жінки та 180 чоловіків²². Із 38 зафіксованих посполитих домогосподарств 34 господарі займалися бондарським ремеслом, 4 — стельмахи, 3 — гребінники, а також коваль, решітник та скринник. Так, наприклад, в домогосподарстві Кузьми Бондаренка, де у трьох хатах проживало 22 мешканця, комісією відзначено, що господар займався бондаревим ремеслом, а його підсусідки Андрій Ткач та Євтух Демченко були ткачем та бондаремвідповідно²³.

Отже, як бачимо, вибрана для аналізу когорта представляє мешканців усіх регіонів Лівобережної України та є достатньо репрезентативною для з’ясування основних характеристик статевого та вікового складу її населення.