Історія української культури. Навчальний посібник
Суперечності розвитку культури в умовах десталінізації та «застою»
Культурне життя України у 1960-1980-х рр. характеризується глибокими протиріччями. З приходом до влади М. Хрущова політична ситуація змінюється, настає “відлига”. Її особливостями стали десталінізація, реабілітація засуджених, певна свобода творчості, що породили безліч надій. Атмосфера кінця 1950-х рр. привела до формування цілого покоління “шестидесятників” – вчених, письменників, художників, які відзначалися повагою до особистості, прихильністю до свободи. По-різному складалися їх стосунки з владою, але загалом їх творчість визначила шляхи подальшого розвитку української культури.
Наприкінці 1950-х рр. на державному рівні було усвідомлене і визнане відставання СРСР від провідних західних країн, що вступили в етап науково-технічної революції. У державній політиці стали приділяти особливу увагу розвиткові науки, створювалася безліч науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, збільшилася кількість періодичних видань, у Харкові, Львові, Донецьку відкрилися відділення Академії наук.
Партія висунула гасло інтеграції науки та виробництва. Всесвітньовідомим став Інститут електрозварювання ім. Патона, що перетворився на науково-виробниче об'єднання, куди входили науково-дослідний інститут, конструкторське бюро, два дослідних заводи. Тут було запатентовано понад 400 винаходів, розроблені методи зварювання і різання електронним променем, лазерної обробки. При створенні англо-французького літака “Конкорд” була використана патонівська технологія виплавки сталі особливо високої якості. Київським Інститутом надтвердих матеріалів були розроблені карбоніт, кіборит. Їх виготовлення було налагоджене на Львівському заводі штучних алмазів. У Києві була створена перша в світі “Енциклопедія кібернетики” (видана у 1973 р. українською мовою), в Харківському відділенні АН було розщеплено атом.
З початком космічної ери кращі машинобудівні підприємства стають частиною ракетно-космічного комплексу. Великий внесок у фундаментальні і прикладні науки внесли математик М. Боголюбов, кібернетик В. Глушков, конструктори космічних апаратів С. Корольов, М. Янгель та В. Глушков, генетик І. Шмальгаузен, офтальмолог В. Філатов, кардіолог М. Амосов, нейрохірург М. Бурденко та ін.
Однак збереження адміністративного управління, системи оцінки по кількості виробленої продукції (т.зв. “валу”) приводило до незацікавленості підприємств у технічному оновленні. Тому часто винаходи, зроблені в нашій країні, знаходили широке застосування лише за кордоном. Виняток становив військово-промисловий комплекс, де концентрувалися кращі наукові сили, величезні кошти, передові технології. Обмеженим був доступ до інформації із зарубіжних країн. Науково-технічне відставання України, як і в цілому СРСР, з середини 1970-х рр. перетворилося на стадіальне, оскільки у розвиткові передових країн, передусім США, почалася нова ера, для визначення якої використовують різні терміни – постіндустріальна, інформаційна тощо.
У часи ”відлиги” склалися сприятливі умови для суспільних наук. З обов’язкового ужитку було вилучено праці Сталіна та ”Короткий курс історії ВКП(б)”, на деякий час було полегшено доступ до архівних матеріалів. Розширилася тематика досліджень. Побачили світ двотомні ”Історія Української РСР” та “Історія української літератури”, “Історія українського мистецтвознавства”, “Словник української мови”, “Українська Радянська Енциклопедія”. З 1957 р. почали виходити “Український історичний журнал”, журнали “Економіка Радянської України”, “Радянське право”, “Народна творчість та етнографія”. Здійснювалося багатотомне видання Української Радянської Енциклопедії. Було надруковано історичні праці М. Брайчевського “Приєднання чи воз’єднання?”, Ю. Бадзьо “Лист до російських та українських істориків” та ін.
Розвивалася система освіти. Наприкінці 1950-х рр. обов'язковою стала 8-річна освіта, а в 1970-х рр. – повна середня. У 1966 р. запроваджуються дисципліни: кібернетика, суспільствознавство, генетика.
Було збільшено кількість профтехосвітніх закладів. На основі педагогічних інститутів були створені Донецький, Сімферопольський та Запорізький університети, розпочала діяльність низка нових інститутів. Майже удвічі зросла кількість студентів. Відбулось зміцнення матеріально-технічної бази вузів (будівництво нових навчальних корпусів, гуртожитків, спорткомплексів тощо).
Водночас відбувається русифікація освіти. Дозвіл, який був наданий в часи правління М. Хрущова, на вибір батьками мови навчання дітей, в умовах домінування російської мови в багатьох сферах суспільного життя призвів до подальшого скорочення сфери застосування української мови, зменшення кількості шкіл з українською мовою викладання.
Подальшого розвитку ці процеси отримали в роки т.зв. застою. У ці часи також відбувається політизація та ідеологізація сфери освіти.
1970-1980-ті рр. знову приносять політику заборон і обмежень, заідеологізованість мистецтва. Попри це, творилися мистецькі цінності – романи О. Гончара, П. Загребельного, Р. Федоріва, Р. Іваничука, поезія В. Стуса, музика Є. Станковича, В. Сильвестрова, М. Скорика, розвивається мистецьки вартісна україномовна естрадна музика В. Івасюка, який у 1968 р. написав одну з відомих пісень – “Червона рута”. Українську пісню популяризували В. Зінкевич, С. Ротару, Н. Яремчук. Справжнім хітом стала пісня “Рідний край” М. Мозгового, яку у 1979 р. виконала С. Ротару.
Поступально, але суперечливо розвивалися всі сфери художньої творчості. Найбільш повно характерні риси епохи відобразила література. У прозі стали утверджуватися аналітичність, проблемність, відхід від описовості, звернення до тонких почуттів. Насамперед це стосується творчості О. Гончара, П. Загребельного, Ю. Збанацького, В. Козаченка. На повний голос заявили про себе І. Драч, Л. Костенко, В. Симоненко, М. Вінграновський. Склалася школа українського літературного перекладу.
Гумористичний жанр у 1950-1980-х рр. був представлений творчістю П. Глазового, С. Олійника, А. Сови. Наклад популярного сатиричного журналу “Перець” нараховував більше 3 млн. екземплярів щомісяця.
Водночас творчість продовжувала жорстко регламентуватися, зазнавати цензури, новаторство часто діставало негативну оцінку в офіційній критиці. Українські читачі, як і раніше, були відлучені від творчості письменників, які емігрували. Особливе місце серед останніх займає І. Багряний. Його романи "Тигролови", "Сад Гетсиманський", "Людина біжить над проваллям", повісті, поеми, публіцистика стали серйозним внеском до української культури.
Саме серед інтеліґенції виникає дисидентський рух, члени якого відстоювали права людини: свободу слова, совісті. На Донбасі пройшла молодість поета В. Стуса, чия доля набула символічного значення. Активна громадянська позиція привела В. Стуса у лави "дисидентської" інтеліґенції. У 1972 р. він був арештований "за антирадянську агітацію" і "наклепницькі мотиви в творчості", відсидів 5 років і у 1980 р. отримав другий строк – 15 років. Правдиве відображення життя колгоспників, протест проти репресій стали темою творчості В. Стуса. Він трагічно загинув у таборі на Уралі в 1985 р. У 1990 р. він був реабілітований, йому була присуджена Державна премія ім. Т.Г.Шевченка.
Негативні тенденції характеризували розвиток живопису, де насаджувався народницький академічний стиль XIX ст., догматичність, переважала зображувальність над виразністю. Крім того, відповідно до гасла про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим "широким масам", на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Водночас продовжували творчість такі видатні художники, як О. Шовкуненко, Т. Яблонська, М. Дерегус, В.Касьян.
Традиційно значними є досягнення української музики. З'явилися нові опери, балети, симфонії (Г. Майборода, К. Данькевич, Б. Лятошинський, інші). Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени – А. Солов'яненко, Д. Гнатюк, Б. Руденко, Є. Мірошниченко.
Яскравим національним колоритом відрізнялися виступи українського народного хору ім. Г. Верьовки, капели “Думка”, капели бандуристів України, Черкаського народного хору, Гуцульського та Буковинського ансамблів пісні й танцю тощо.
Здобутки української хореографії, пов'язані з діяльністю Державного ансамблю танцю України ім. П. Вірського, народних ансамблів “Ятрань” із Кіровограда, “Чорнобривець” із Миронівки, “Дарничанка” з Києва тощо.
Особливого розвитку в 1960-1980-ті рр. досяг кінематограф. Його вершини – фільми С. Параджанова “Кам’яний хрест”, “Тіні забутих предків”, Л. Осики “Захар Беркут”, Ю. Іллєнка “Білий птах з чорною ознакою”, Л. Бикова “В бій ідуть одні старики”, І. Миколайчука “Вавілон ХХ”, Б. Івченка ”Пропала грамота”, В. Іванова “За двома зайцями”. Водночас на екран не допускалися неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав'язувалася тематика.
В архітектурі переважало панування типової забудови та бідність дизайну, відбувалась втрата багатьох народних традицій, були відсутні сучасні будівельні технології.
