Історія української культури. Навчальний посібник

Становлення національного мистецтва

Театр. До середини ХІХ ст. провідним був світський театр у формі кріпацького й аматорського. Відомою була трупа акторів-кріпаків поміщика Гавриленка. Першими українськими постановками у Полтавському любительському театрі, режисером і актором якого був І. Котляревський, були “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”. Вони стали можливими за підтримки генерал-губернатора Малоросії М. Рєпіна, гри геніального актора М. Щепкіна і К. Соленика. Український театр в умовах Російської імперії прищеплював шану до національної культури. Свідченням цього є п’єса Т. Шевченка “Назар Стодоля”, яку було поставлено у Єлисаветграді “Артистичним товариством”, а в 1870-х рр. – опера С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”.

Проте Емський указ 1876 р. заборонив ставити вистави українською мовою. Лише у 1881 р. уряд дозволяє місцевій адміністрації відновити вистави. У 1882 р. в Єлисаветграді виникає професійний український театр, а протягом 1880-1890-х рр. діє уже кілька професійних театрів. На початку 1880-х рр. починає діяти професійна трупа, організаційними питаннями якої займався М. Старицький, а режисурою – М. Кропивницький. Вони об'єднали талановитих акторів та постановників, зокрема, братів Тобілевичів (псевдоніми – І. Карпенко-Карий, М. Садовський і П. Саксаганський), М. Заньковецьку, Г. Затиркевича та ін. Трупа мала успіх в Україні і на півдні Росії. М. Старицький написав такі твори сценічного характеру, як “За двома зайцями”, “Не судилося”, “Богдан Хмельницький”, які змальовували реалістичні картини сільського і міського побуту і передавали типові національні характери.

Але ані Старицький, ні Кропивницький не виходили за рамки “етнографічної драматургії”. Творцем соціальної драми став І. Карпенко-Карий. В основі його драм “Бурлака”, “Безталанна”, комедії “Сто тисяч”, “Хазяїн” лежать глибокі психологічні конфлікти і соціальні протиріччя.

Творцями нової української драматургії на зламі ХІХ та ХХ ст.ст. стають В. Винниченко, Л. Українка.

Національна музика. У першій половині XIX ст. відбувається становлення національної музики, джерелом якої була народна пісенна творчість. У цей час з’являються перші нотні збірки народних пісень – “Голоси українських пісень”, видані М. Максимовичем (1834), “Українські мелодії” (1831) М. Маркевича, “Пісні польські і руські галицького народу” у 2-х томах (1833) В. Залеського та ін. Обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові і весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси “Їхав козак за Дунай”, “Віють вітри”, “Сонце низенько”, створені на вірші Т. Шевченка “Думи мої, думи” і “Заповіт”. З народного середовища вийшли такі талановиті кобзарі, як О. Вересай, І. Кравченко-Крюковський, Г. Гончаренко, Т. Пархоменко, М. Кравченко, А. Шут та ін. Значного поширення набули сімейний і молодіжний розважальні співи. Центрами розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади, гімназії, університети, в яких вивчалася нотна грамота і теорія музики.

Музика і спів міцно увійшли у повсякденне життя міського і сільського населення. За жанрами пісні були різноманітними: ліричні, жартівливі, романси. Виконувалися вони соло, дуетом, хором під акомпанемент бандури, скрипки, гітари і фортепіано. Переважно це були авторські твори. Концертну діяльність в містах розгортали самодіяльні колективи. Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори. Улаштовувалися добродійні концерти, особливо під час великих контрактових ярмарок.

Високого рівня досягла майстерність партесного співу. У XIX ст. хоровий спів поступово виходить за рамки суто культового. Загальнофілософський зміст канонічних образів залучав до храму багато світських слухачів. З великими концертними програмами виступали хори Київської академії, Переяславської семінарії.

Водночас з народною і церковною традиціями складається професійна музична культура. С. Гулак-Артемовський на початку 1860-х рр. створює першу оперу “Запорожець за Дунаєм”. Перлиною вокальної класики стали “Вечорниці” П. Нищинського, які відображають широку музичну картину народного життя. Знаменитий чоловічий хор “Закувала та сива зозуля” показує страждання козаків у турецькій неволі та їх прагнення до свободи. Мелодійним багатством, співучістю, драматичною напруженістю приваблювала опера М. Аркаса “Катерина” за поемою Шевченка.

Цілу епоху в музичному житті складає творчість М.В. Лисенка — великого композитора, піаніста-віртуоза, талановитого диригента, педагога, який у 1870-1890-х рр. створює опери “Наталка Полтавка”, “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Тарас Бульба” та ін. Велику шану М. Лисенкові принесли такі твори, як “Музика до “Кобзаря” Шевченка”, романси на слова І. Франка, Лесі Українки та М. Старицького тощо. На зламі XIX-ХХ ст.ст. з’являється ціла плеяда й інших талановитих композиторів, таких як Я. Степовий, К. Стеценко, М. Леонтович та С. Людкевич.

Граверне й образотворче мистецтво. Якщо в літературі і театрі сама мова визначала національний образ, то в таких сферах, як образотворче мистецтво, архітектура, скульптура, вироблення національних форм було складнішим. Так, у східноукраїнських землях можна говорити про певну українсько-російську єдність в образотворчому мистецтві. Протягом майже всього XIX ст. у Російській імперії головним центром освіти була Академія мистецтв у Петербурзі. Можна навести безліч прикладів переплетіння творчості і доль українських і російських художників. Наприклад, В. Тропінін багато років жив і працював у Подільському маєтку своїх добродіїв. Він пише безліч портретів – “Дівчина з Поділля”, “Хлопчик з сокирою”, “Весілля в селі Кукавці”, “Українець”, “Портрет подільського селянина”, демократизм і реалізм яких були новаторськими.

Загалом у живопису початку XIX ст. переважав такий стиль як романтизм. З'явилися митці, для яких поїздки в Україну не були даниною моді. Українській темі присвятив свою творчість В. Штернберг, який працював у портретному, побутовому і пейзажному жанрах. Його увагу приваблюють такі сцени як переправа на поромі через Дніпро, ярмарок і весілля. Його картинам властива описовість, що зближує їх зі стилістикою літератури того часу. Варто зазначити, що В. Штернберг товаришував з Шевченком, йому належить художнє оформлення “Кобзаря”.

Одним з кращих представників малярства був сам Т. Шевченко. Він одним із перших змальовував життя і побут селянства (“Циганка-ворожка”, “Катерина”, “Селянська родина” тощо). Одним з провідних його жанрів був портрет. Особливо виділяється реалізмом “Судня рада”. Різнобічний талант Шевченка досяг академічних висот і в художній графіці (серія “Живописна Україна”). У 1860 р. йому було присвоєно звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв.

Великим мариністом був І. Айвазовський, який значну частину життя прожив у рідній Феодосії. У його живопису звучала й українська тема: “Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки”, “Весілля на Україні” тощо.

Новаторською для пейзажу стала творчість А. Куїнджі, який народився поблизу Маріуполя. Перша його картина “Ніч на Дніпрі” викликала сенсацію у Петербурзі. Художник володів тонким мистецтвом передавати на полотні світло іповітря.

На Східній Україні реалістичний напрям утвердився на початку 1860-х рр. У 1870-х рр. ця течія оформилась у вигляді “Товариства пересувних художніх виставок”, ідейним керівником якої був І. Крамськой. Отже, так як і в науці, координація творчих зусиль була властива й образотворчому мистецтву. Серед інших таких товариств можна назвати Товариство південноросійських художників, Київське Товариство художніх виставок, Харківське Товариство художніх виставок, Товариство для розвою руської штуки тощо. Їх діяльність була спрямована на поширення в народних масах результатів творчості художників, таким чином зміцнюючи тенденції становлення мас-культури. З цим наприкінці ХІХ ст. пов’язане й таке суспільне явище, як музеї образотворчого мистецтва, скульптури тощо. Отже, новому етапу розвитку капіталізму властиве те, що мистецтво (та й інші види духовної культури) перетворюється на безпосередній двигун суспільного розвитку.

Дуже популярним у мистецтві передвижників був жанр пейзажу. Серед українських пейзажистів виділяються В. Орловський, С. Світославський, П. Левченко та С. Васильківський. Ідея правдивого відображення життя народу, критика несправедливості була співзвучна українському мистецтву. Багато передвижників були родом з України: М. Ге, О. Литовченко, М. Ярошенко та ін. М. Ге написав чудовий портрет свого друга – історика М. Костомарова. Тематика робіт зближує з передвижниками К. Трутовського, який представлений такими творами, як “Бандурист”, “Український ярмарок”, “Шевченко над Дніпром” та ін.

Родом з-під Чугуєва був І. Рєпін. Він часто приїжджав на батьківщину, гостював у маєтку Качанівка меценатів Тарновських. Тут він створив перші етюди до знаменитої картини “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Художник скористався порадами Д. Яворницького, який передав йому деякі речі козацьких часів і текст самого листа. Рєпін писав: “Запоріжжя мене захоплює свободою, піднесенням рицарського духу”.

Видатним майстром психологічного портрета був Олександр Мурашко, з-під пензля якого вийшло такі відомі полотна як “Портрет художника Миколи Петрова”, “Дівчина в червонім капелюшку”, “Похорон ковшового”, “Портрет Ольги Нестерової”, “Парижанки. Біля кафе”, “Дівчинка з собакою”, “Портрет Т.Язевої”, “Портрет професора Адріяна Прахова”, “Зима”, “Старий вчитель. Портрет Миколи Мурашка”, “За п'яльцями. Портрет Єлени Прахової” та ін. Талант О. Мурашка сформувався значною мірою під впливом І. Рєпіна, студентом майстерні якого він був. Під час перебування у Франції О. Мурашко намагається використовувати прийоми стилю модерн – в композиції, в формотворенні кольорових мас і лінійних ритмів. Після повернення до Петербургу він пише картину “Карусель” (1906), яка принесла йому світове визнання. На Х Мюнхенській виставці картина отримала золоту медаль і була придбана для Музею образотворчих мистецтв Будапешта. Українського митця запрошували на виставки до Берліну, Відня, Парижа, Амстердама, Мюнхена, Венеції та інших міст. Персональну виставку з 25 робіт він експонував у Берліні, Кельні, Дюссельдорфі (1909). Завдяки О. Мурашку українське мистецтво вийшло зі стану вузько національного, провінційного.

Видатним майстром побутового жанру був М. Пимоненко. Більшість його робіт, написаних на теми селянського життя, вирізняється емоційністю і живописною майстерністю – це “Святочні ворожіння”, “Весілля в Київській губернії”, “Проводи рекрутів”, “Свати”, “Жнива”, “По воду”, “Ярмарок” та ін. М. Пимоненко заснував у Києві художню школу, він є автором понад 700 картин і малюнків. Йому вдалося одному з перших у вітчизняному малярстві поєднати побутовий жанр і поетичний пейзаж.

Поєднання мистецтва з національною ідеологією вперше відбувається у творчості С. Васильківського. Свою майстерність він повністю віддає Україні – пише пейзажі Подніпров'я, Поділля, Слобожанщини, жанрові картини, історичні полотна, такі як “Козаки в степу”, “Козача левада”, і портрет Т. Шевченка. У 1900 р. С. Васильківський спільно з баталістом М. Самокишем створює альбом “З української старовини”. Свою історичну колекцію і багато картин С. Васильківський залишив рідному Харкову.

Наприкінці XIX ст. розвивається граверне мистецтво (малюнок або напис наноситься на поверхню твердих матеріалів за допомогою спец-інструментів або хімічних речовин). Традиції Шевченка у цьому плані продовжують К.Трутовський, Л. Жемчужников, І. Соколов та О. Сластіон. Але у зв’язку з винайденням у 1890-х рр. цинкографії, тобто фотомеханічного способу виготовлення кліше (ілюстраційна друкована форма, мовний штамп, призначена для високого друку), граверне мистецтво частково занепадає і знову відроджується у перші десятиліття XX ст.

У другій половині XIX ст. в у західноукраїнському малярстві, зокрема, у працях А. Манастирського, О. Куриласа, О. Новаківського, І. Труша та ін. утверджується реалізм та імпресіоністський напрями. Імпресіонізм, коли митець прагне відтворити найтонші відчуття, переживання і скороминучі враження, пробивається у творах Г. Дядченка, Ф. Красицького. Творцями імпресіоністського пейзажу стали І. Труш і М. Бурачек, у дусі символічного імпресіонізму працює О. Новаківський.

Розвивається і таке образотворче мистецтво як монументалізм, яке вражає своїми розмірами і величчю та включає архітектурні та скульптурні монументи, настінні розписи, мозаїку тощо. Засновником школи монументалістів був галичанин М. Бойчук.

Основоположником нової української графіки став Г. Нарбут. Графіка – це вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відтиснутий на папері зі спеціальної форми.

Національні риси і стилі архітектури та скульптури. На зміну пишноті і розкутості бароко прийшли стриманий академічний стиль класицизм, суть якого полягала у дотриманні суворих правил відтворення дійсності, а також наслідуванні традиції архітектури античності й епохи Відродження, та ампір – стиль пізнього класицизму.

На початку XIX ст. синод заборонив будувати церкви українського типу, тому на деякий час національне церковне будівництво завмирає. Останньою церквою, в архітектурі якої відчутні українські традиції, був Троїцький собор Мотронинського монастиря на Чернігівщині (1801). На зміну приходять будівлі у стилі ампір і псевдовізантійському стилі. Головною метою архітектора була не зовнішня привабливість, а внутрішній комфорт: висока стеля, вентиляція та освітлення.

Майстерність і талант народу виявилися у створенні палацово-паркових ансамблів, від яких архітектори з часом відмовились і спрямували увагу на створення окремих будинків, що виділялися пишністю завдяки різьбленню, ліпленню і позолоті. Водночас вони втрачали стрункість форм і завершеність. Народні майстри створили шедеври зодчества – палаци Розумовського у Батурині, Галаґана в Сокирницях на Чернігівщині.

Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст, де виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, а композиції ансамблів, окремих комплексів носили відкритий характер.

Активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму – Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв та Одеса. В Одесі за проектом петербурзького архітектора Т. де Томона у 1809 р. було споруджено Оперний театр, який був найкрасивішим в імперії. Водночас відбувалася реконструкція старих міст Слобожанщини і Подніпров'я. Архітектурний стиль Києва визначався архітектором А. Меленським. За його проектом були споруджені пам'ятник на честь Магдебурзького права, церква на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі, який постраждав від пожежі 1812 р. У 1837-1843 рр. за проектом В. Беретті була побудована будівля Київського університету.

У другій половині XIX ст. стильова єдність класицизму руйнується. Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали і замовники. На зміну ампіру приходить напрям, який отримав назву “еклектика” (змішування стилів). Особливо поширився віденський ренесанс – стиль епохи Відродження, який змінив готичний і сприйняв елементи греко-римської архітектури з великою кількістю рельєфних прикрас. У київських фасадах того часу можна побачити ренесанс, романський стиль, багато будівель в “цегельному стилі” (головна прикраса — нештукатурена цегельна кладка) і готику, тобто художній стиль, який панував у Західній і Центральній Європі у ХІІ-ХV ст.ст. Готиці властиві стрільчасті арки, багатство орнаменту, вертикальні архітектурні форми і вежі (башта, тобто висока вузька споруда, яка будується окремо або як складова частина фортеці, палацу).

Пошук більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони простежуються у будові кафедрального Володимирського собору (Київ), який споруджувався понад 20 років за проектами І. Штрома, П. Спарро і О. Беретті. Участь у розписах В. Васнецова й М. Врубеля зробило його видатним явищем у монументальному живописі.

На початку XX ст. в архітектурі утверджуються ідеї модернізму, які пов’язані з використанням нових будівельних матеріалів і мистецьких форм (залізничні вокзали Львова, Жмеринки і Харкова). Зокрема, у стилі неокласицизму побудовано Педагогічний музей у Києві і Громадську бібліотеку у Харкові. Кращим витвором у національному українському стилі вважається будинок Полтавського земства, спроектований В. Кричевським. У стилі модерн Городецький побудував власний будинок.

Першим проектом у власне українському стилі вважають прийнятий у 1903 р. проект будівлі Полтавського земства В. Кричевського. Розписи її виконав С. Васильківський.

Для скульптури друга половина XIX ст. була періодом виникнення реалістичної школи, основоположниками якої стали Л. Позен і П. Забіла. Серед творів скульпторів-монументалістів варто відзначити пам’ятник Б. Хмельницькому скульптора М. Микешина, який було встановлено у Києві у 1888 р. Риси реалізму були властиві творчості Т. Баронча, Т. Болотницького, А. Кужави, Ю. Марковського, К. Островського та ін.

Наприкінці XIX ст. – на початку XX ст. скульптура розвивається у стилі імпресіонізму. Серед митців, які сформували талант у школах Європи, виділяється Т. Гаврилко – автор погруддя Т. Шевченка; М. Паращук, якому належать скульптурні портрети І. Франка, В. Стефаника, А. Попель, який створив пам’ятник А. Міцкевичу у Львові; П. Війтович, якому належить скульптурне оформлення фасаду та інтер’єру Львівської опери.

На зламі ХІХ-ХХ ст.ст. у світовому мистецтві відбувається подія, яка означала справжню революцію. Технічні відкриття відкрили шлях новому виду мистецтва – кінематографу, який здійснює найпотужніший вплив на суспільну свідомість. Кіномистецтво віддзеркалювало суспільні зміни, зокрема ритм життя, який значно прискорився на зламі століть. У різних містах відкриваються перші кіносалони, починають зніматися фільми.

Запитання для самоконтролю

Охарактеризуйте стан національної культури у пер. пол. XIX ст.?

Охарактеризуйте літературно-мистецькі течії романтизму, критичного реалізму, реалізму і модернізму.

Як відроджувався український театр і кого з митців Ви знаєте?

Які талановиті композитори музичного мистецтва Вам відомі?

Розкажіть про стилі в образотворчому мистецтві.

Що Ви знаєте про національні риси та стилі в архітектурі?

Які організації і рухи діяли у XIX ст.?

В якому стані була українська мова та освіта?

Як розвивалась українська скульптура і монументальне мистецтво?

Що ви знаєте про розвиток української літератури?