Історія України: соціально-політичний аспект

РЕВОЛЮЦІЯ І ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ

Лютнева буржуазно-демократична революція і розвиток політичних подій в Україні. Центральна Рада та її Універсали. Окупація України австро-німецькими військами. Падіння Центральної Ради. Гетьманщина, її внутрішня та зовнішня політика. Директорія. Закінчення громадянської війни в Україні Західноукраїнські землі в 1918-1919 рр.

Лютнева буржуазно-демократична революція і розвиток політичних подій в Україні

Тривала війна негативно вплинула на стан промисловості, сільського господарства, транспорту. Промислові підприємства закривались, обсяг промислового виробництва скоротився на 50 відсотків, а в деяких галузях виробництва навіть більше ніж на 75 відсотків.

Значно скоротились обсяги зовнішньої торгівлі. Завмерли великі чорноморські порти — Одеса, Херсон, Миколаїв. Залізниці ледь справлялись з військовими перевозками. Заводи та фабрики випускали переважно військову продукцію, предмети широкого вжитку практично не вироблялись. Ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію і товари першої необхідності швидко зростали при різкому зниженні купівельної спроможності населення. Ринок стрімко розвалювався. За роки війни національне багатство Росії скоротилось на 60 відсотків, в порівнянні з довоєнним 1913 роком.

Стало зрозумілим, що до затяжної війни, якою виявилась Перша світова війна, ні царський уряд, ні росій ська армія готові не були. На фронті відчувалась нестача гармат, гвинтівок, боєприпасів. Промисловість не могла задовольнити потреби фронту. В країні не вистачало вугілля, металу. Царська армія змушена була відступити з Галичини, Польщі, Прибалтики.

Кінець 1916 — початок 1917 років характеризувався різким спадом видобутку вугілля на Донбасі, дезорганізацією роботи транспорту, поглибленням кризи в усіх галузях виробництва. До цього ще додалась гостра продовольча криза, що була викликана скороченням сільськогосподарського виробництва. Село гостро відчувало нестачу робочої сили, результатом якої було різке скорочення посівних площ. Підірвали виробничі сили селянського господарства й військові реквізиції, перш за все худоби.

Економічна криза тяжким ярмом лягла на плечі робітників, селян, інших верств населення. Знижувався життєвий рівень, погіршилось становище народних мас.

Невдоволення економічними труднощами, безпорядками в країні прискорили крах царизму. В січні — лютому 1917 року в багатьох містах Росії почались мітинги та страйки в пам’ять річниці «кривавої неділі» 1905 р. Загальнополітичний страйк переріс в повстання і цар Микола ІІ зрікся престолу. В Петрограді було утворену Петроградську Раду робітничих і солдатських депутатів і перехідний орган влади — Тимчасовий комітет Державної Думи на чолі з М. Родзянко. 2 березня, після зречення від престолу Миколи ІІ, Тимчасовий комітет за домовленістю з Петроградською Радою утворив виконавчий орган влади — Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим. Цей уряд повинен був діяти до скликання Установчих зборів (їх передбачалось зібрати для прийняття нової Конституції та організації постійної влади в країні). Тимчасовий уряд вважав себе правонаступником царського уряду та прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, у тому числі і над Україною.

В Україну звістка про революцію в Петрограді прийшла не відразу, тому що місцева влада ретельно приховувала цей факт. Але довго приховувати правду від народу урядові кола не могли. Уже напочатку березня революційні події докотилися і до України. З перших днів революції в Україні розгорнувся масовий рух за повернення їй державного суверенітету. 100-тисячна демонстрація в Києві проходила під гаслом «Автономію Україні!», «Вільна Україна у вільній Росії!», «Хай живе вільна Україна з гетьманом на чолі!». Але ані Тимчасовий уряд, ані російські політичні партії були проти відновлення Української держави.

До 3-5 березня на території України практично було ліквідовано органи царської адміністрації, влада перейшла до призначених Тимчасовим урядом губернських та повітових комісарів.

В умовах революції активізували свою діяльність різні політичні сили, політичні партії, утворювались різноманітні громадські організації.

Як і в Петрограді, в Україні в першій декаді березня виникли ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, але на відміну від Петроградської Ради, ради в Україні тоді ще не відігравали провідної ролі й на владу не претендували. Тому про існування двовладдя в той час в Україні говорити не доводиться. Але недооцінювати роль і діяльність Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів в Україні не можна, враховуючи хоча б масштаби їх впливу в Україні. Так вже в першій половині березня в містах України діяло близько 40 Рад робітничих депутатів (в Харкові, Києві, Катеринославі, Одесі, Миколаєві, Луганську та ін.), більш ніж 250 українських губернських, повітових, волосних і сільських рад селянських депутатів. Ради явочним порядком встановлювали 8-годиннийробочий день, формували загони Червоної гвардії, вели боротьбу з продовольчими труднощами тощо. Більшість в Радах робітничих і солдатських депутатів, а пізніше — в Радах селянських депутатів, мали російські соціалістичні партії, головним чином меншовики і есери.