Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього
Атомний мир
Незалежні держави, що прийшли на зміну цим імперіям, були надзвичайно незацікавлені у війні. За дуже небагатьма винятками, після 1945 року держави більше не вторгалися на чужі території з метою підкорити та проковтнути їх цілком. Такі завоювання були основою політичної історії з давніх-давен. Саме так засновувалися більшість великих імперій, і колись більшість правителів та народів очікували, що саме так усе триватиме й надалі. Але сьогодні завоювань, схожих на військові кампанії римлян, монголів та османців, більше не побачиш ніде в світі. Після 1945-го жодна незалежна країна, визнана ООН, не була завойована та стерта з мапи світу. Окремі міжнародні війни все ще точаться час від часу, а мільйони людей все ще гинуть під час них, але війни давно перестали бути нормою життя.
Багато людей вірять, що зникнення міжнародних війн є унікальним для багатих демократій Західної Європи. Фактично ж, мир прийшов до Європи після того, як встановився в більшості інших частин світу. Так, останніми серйозними міжнародними війнами між південноамериканськими країнами були війна між Перу та Еквадором 1941 року та війна між Болівією та Парагваєм 1932–1935 років. Причому до того жодної серйозної війни між південноамериканськими країнами не було з 1879–1884 років, коли на одному боці воювала Чилі, а на іншому – Болівія та Перу.
Ми рідко думаємо про арабський світ як про особливо мирний. Проте після того, як арабські країни здобули свою незалежність, був лише раз, коли одна з них почала повномасштабне вторгнення в іншу (вторгнення Іраку в Кувейт у 1990 році). Було також кілька зіткнень на кордонах (наприклад, Сирії проти Йорданії в 1970 році), багато збройних інтервенцій (наприклад, Сирії в Лівані), численні громадянські війни (Алжир, Ємен, Лівія) та безліч різних путчів і заколотів. Але, окрім Війни в затоці, жодних повномасштабних міжнародних війн між арабськими державами не було. Навіть розширення діапазону із включенням усього мусульманського світу додає всього лише один приклад – ірано-іракську війну. Але жодної турецько-іранської, пакістано-афганської або індонезійсько-малайзійської війни не було.
В Африці ситуація, певна річ, значно менш райдужна. Але навіть там більшість конфліктів являють собою громадянські війни та путчі. Після того, як африканські держави здобули свою незалежність у 1960 – 1970-х роках, дуже мало країн вторгалися одна в одну в надії на завоювання.
Періоди відносного спокою були й раніше, як, наприклад, в Європі між 1871 та 1914 роками, але вони завжди закінчувалися погано. Цього разу ситуація інакша. Річ у тім, що справжній мир – це не просто відсутність війни. Справжній мир – це неймовірність війни. Справжнього миру в світі не було ніколи. Між 1871 та 1914 роками європейська війна залишалась цілком імовірною, й очікування війни домінувало в думках армії, політиків та звичайних громадян також. Її передчуття тяжіло над людьми і протягом усіх інших мирних періодів в історії. Залізний закон міжнародної політики постановляє: «На кожні дві сусідні держави існує ймовірний сценарій, що змусить їх почати війну одна проти одної протягом року». Цей закон джунглів діяв у Європі кінця ХІХ століття, у середньовічній Європі, у Давньому Китаї та в класичній Греції. Якщо Спарта та Афіни жили в мирі в 450 році до нашої ери, існував імовірний сценарій, що вони почнуть воювати вже у 449 році до нашої ери.
Сьогодні людство зруйнувало цей закон джунглів. Нарешті настав справжній мир, а не лише відсутність війни. Для більшості держав вже немає ймовірного сценарію, що вів би до повномасштабного конфлікту не пізніше, ніж за рік. Що може привести до війни між Німеччиною та Францією в наступному році? Або між Китаєм та Японією? Або між Бразилією та Аргентиною? Деякі незначні сутички на кордоні можуть відбуватися, але привести до «старої доброї» повномасштабної війни між останньою парою країн у 2014-му, так щоб аргентинські збройні підрозділи дійшли до воріт Ріо, а бразильські килимові бомбардування рознесли околиці Буенос-Айреса, може лише дійсно апокаліптичний сценарій. Такі війни все ще можуть спалахнути наступного року між кількома парами держав, наприклад, між Ізраїлем та Сирією, Ефіопією та Еритреєю або США та Іраном, але це лише винятки, що підтверджують загальне правило.
Звичайно, в майбутньому ця ситуація може змінитись, і сьогоднішні мирні очікування пізніше здаватимуться вкрай наївними. Але, з історичної точки зору, сама наша наївність чудова. Ще ніколи раніше мир не був настільки панівним, що люди навіть не могли б уявити собі війну.
Вчені намагалися знайти пояснення цьому феномену в більшій кількості книжок та статей, ніж ви будь-коли хотіли би прочитати, і виявили кілька важливих чинників. По-перше, різко підскочила ціна війни. Останню в історії Нобелівську премію миру слід було би вручити Роберту Оппенгеймеру та його колегам, які створили атомну бомбу. Ядерна зброя перетворила війну між супердержавами на колективне самогубство та унеможливила прагнення світового панування за рахунок сили.
По-друге, одночасно з підвищенням ціни війни, зменшилися прибутки від неї. Протягом більшої частини історії держави могли збагачуватись, грабуючи або анексуючи території ворога. Більшість багатств складалися з полів, худоби, рабів та золота, тому їх було легко грабувати або привласнювати. Сьогодні ж багатством є переважно людський капітал, технічні знання та складні соціоекономічні структури, такі як банки. Відповідно, його важко вивезти або включити в територію іншої держави.
Уявіть собі Каліфорнію. Спочатку її багатство базувалося на золотих копальнях. Але сьогодні воно базується на кремнії та целулоїді – Кремнієвій долині та пагорбах Голлівуду. Що могло би статись, якби китайці влаштували збройне вторгнення в Каліфорнію, висадивши мільйони солдатів на пляжі Сан-Франциско та прорвавшись углиб штату? Вони би мало що отримали. У Кремнієвій долині немає кремнієвих копалень. Багатство представлене інтелектом фахівців «Гугл», голлівудських сценаристів, режисерів та майстрів спецефектів, які першим же літаком вилетять до Бангалора чи Мумбаї задовго до того, як китайські танки заїдуть на бульвар Сансет. Не є збігом, що кілька повномасштабних міжнародних війн, які все ще точаться у світі, таких як вторгнення Іраку в Кувейт, відбуваються в місцях, де багатство є по-старомодному матеріальним. Шейхи Кувейту змогли втекти за кордон, але нафтові родовища залишилися та були окуповані.
Одночасно з тим, як війна стала менш прибутковою, мир став більш вигідним, ніж будь-коли раніше. У давніх сільськогосподарських країнах торгівля на великі відстані та іноземні інвестиції були такими собі вставними номерами. Відповідно, мир приносив мало прибутку, крім уникнення витрат війни. Якщо, скажімо, у 1400 році Англія та Франція жили в мирі, французам не доводилося платити великі військові податки та страждати від руйнівних вторгнень англійців, але в іншому плані це ніяк не позначалося на їхніх гаманцях. У сучасній капіталістичній державі зовнішня торгівля та інвестиції стали просто надзвичайно важливими. Тому мир приносить просто унікальні дивіденди. Допоки Китай та США живуть у мирі, китайці можуть процвітати, продаючи США свої товари, торгуючи на Волл-стрит та отримуючи американські інвестиції.
Останнє, але не в останню чергу, в світовій політичній культурі відбувся свого роду тектонічний зсув. Багато еліт в історії – наприклад, вожді гунів, вікінгів та ацтекські жерці – вважали війну добром. Інші вважали її злом, але неминучим, яке краще обернути на свою користь. Наш час є першим в історії, коли у світі панують миролюбні еліти: політики, бізнесмени, інтелектуали та митці, які щиро вважають війну злом, якого можна уникнути. (У минулому теж були пацифісти, приміром перші християни, але у рідкісних випадках коли вони приходили до влади, то зазвичай забували про свою ж вимогу «підставити другу щоку».)
Між цими чотирма чинниками існує позитивний цикл зворотного зв’язку. Загроза ядерного голокосту виховує пацифізм; з поширенням пацифізму війна поступається місцем торгівлі; торгівля ж одночасно збільшує прибутки від миру та видатки від війни. З часом цей цикл зворотного зв’язку створює нову перепону для війни, яка, врешті-решт, може виявитися найважливішою з усіх. Ущільнення павутини міжнародних зв’язків підриває незалежність більшості країн, зменшуючи шанс, що будь-яка з них зможе легко спустити псів війни. Більшість країн більше не вступають у повномасштабні війни з тієї простої причини, що вони більше не є незалежними. Хоча громадяни Ізраїлю, Італії, Мексики або Таїланду можуть плекати ілюзії про незалежність, по суті, їхні уряди не мають можливості провадити незалежну економічну або зовнішню політику, і точно не здатні розпочати та вести повномасштабну війну самі по собі. Як пояснюється в Розділі 11, сьогодні ми є свідками формування нової глобальної імперії. Як і попередні імперії, вона теж насаджує в межах своїх кордонів мир. А оскільки її кордони охоплюють усю земну кулю, ця всесвітня імперія ефективно насаджує мир у всьому світі.
Отже, чи є сучасна ера серією безглуздих винищень, війн та утисків, таких як траншеї Першої світової, ядерний гриб над Хіросімою та манія величі Гітлера й Сталіна? Чи, може, вона є ерою миру, траншей, ніколи не виритих у Південній Америці, грибоподібних хмар, ніколи не бачених над Москвою та Нью-Йорком, та ясних облич Магатми Ганді та Мартіна Лютера Кінга?
Відповідь на це запитання залежить від часу. Дуже часто наше бачення минулого викривлюється подіями останніх кількох років, і розуміння цього надзвичайно заспокоює. Якби я написав цей розділ у 1945-му або 1962-му, він, мабуть, був би значно песимістичнішим. Оскільки ж він написаний у 2012-му, то ґрунтується на відносно життєрадісному підході до сучасної історії.
42. та 43. Реклама відправки до Каліфорнії на початку золотої лихоманки (вверху).
Процесор Intel Pentium II (знизу). 1849 року багатства Каліфорнії базувалися на золоті. Сьогодні вони базуються на кремнії. Але, тоді як у 1849-му золото дійсно лежало в каліфорнійському ґрунті, справжні скарби Кремнієвої долини замкнені в головах спеціалістів із високих технологій
Щоб задовольнити як оптимістів, так і песимістів, можна підбити підсумок словами, що ми перебуємо на порозі одночасно раю та пекла, знервовано тупцяючи між входом до одного та передпокоєм іншого. Історія поки не вирішила, де ми опинимося в кінці, і низка збігів все ще може підштовхнути нас у будь-якому з цих напрямків.
