Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього

Відхід імперій

Можна, мабуть, посперечатися, зменшився рівень насильства всередині держав після 1945 року чи збільшився. Але ніхто не заперечить, що міжнародний рівень насильства упав нижче, ніж будь-коли раніше. Мабуть, найяскравішим прикладом цього є розпад європейських імперій. Протягом усієї історії імперія залізною рукою придушувала повстання проти неї, а коли наставав її час, потопаюча імперія використовувала всю свою міць, щоби себе врятувати, зазвичай розпадаючись у кривавій бані. Її остаточна загибель зазвичай приводила до анархії та війн за спадщину. Але після 1945 року більшість імперій самі зробили вибір на користь мирного дострокового виходу на пенсію. Процес їх розпаду відбувся відносно швидко, спокійно та організовано.

У 1945 році Британія правила чвертю земної кулі. Тридцять років по тому під її правлінням залишилися кілька невеликих островів. У проміжні десятиліття вона поступалася однією колонією за іншою майже без пострілу, не втрачаючи більш ніж кілька тисяч солдатів та не вбиваючи багато людей. Щонайменше кілька з похвал, якими зазвичай осипають Магатму Ганді за його ненасильницьке кредо, насправді слід було би адресувати Британській імперії. Її місце зайняли різноманітні незалежні держави, більшість з яких потім насолоджувалися незмінними кордонами та протягом більшої частини своєї історії жили в мирі зі своїми сусідами. Щоправда, від руки Британської імперії загинули десятки тисяч людей, а в кількох гарячих точках її відступ призвів до спалаху етнічних конфліктів, які забрали ще сотні тисяч життів (особливо в Індії). Проте, у порівнянні з середніми для історії цифрами, відхід британців був просто-таки зразком миру та порядку. Французька імперія, наприклад, виявилася більш упертою. Її розпад супроводжувався кривавими подіями у В’єтнамі та Алжирі, які коштували людству сотень тисяч життів. Але французи також відступили з решти своїх домініонів швидко та мирно, залишивши по собі, скоріше, впорядковані держави, а не хаотичну боротьбу за владу всіх з усіма.

Початок розпаду Радянської імперії в 1989 році був ще більш мирним, незважаючи на спалахи етнічних конфліктів на Балканах, Кавказі та в Середній Азії. Ніколи раніше така могутня держава не зникала так швидко і так тихо. Адже Радянська імперія не зазнала якоїсь військової поразки, якщо не рахувати Афганістану, жодних зовнішніх вторгнень, повстань чи хоча б масштабних кампаній громадянської непокори в стилі Мартіна Лютера Кінга. Країна все ще мала мільйони солдатів, десятки тисяч танків і літаків та достатньо ядерної зброї, щоби знищити все людство декілька разів поспіль. Радянська армія та армії інших держав Варшавського договору залишалися вірними присязі. Якби останній керівник Радянського Союзу Михайло Горбачов віддав наказ, Радянська армія цілком могла би відкрити вогонь по підкорених масах.

Але радянська еліта та комуністичні режими більшості країн Східної Європи (за винятком Румунії та Сербії) вирішили не використовувати навіть крихітну частину своєї військової потуги. Усвідомивши, що комунізм є банкрутом, вони відмовились від застосування сили, визнали свою поразку, спакували валізи та пішли додому. Горбачов із колегами здали без бою не лише радянські завоювання Другої світової війни, а й значно давніші завоювання царизму, зокрема Прибалтику, Україну, Кавказ та Середню Азію. Страшно уявити, що могло би статись, якби Горбачов повівся, як сербське керівництво – або як французьке в Алжирі.