Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього
16. Капіталістичне кредо
Як для розбудови імперії, так і для розвитку науки були потрібні гроші. Але чи були гроші кінцевою метою цих підприємств, чи, може, лише ризикованою необхідністю?
Визначити справжню роль економіки в сучасній історії нелегко. Про те, як гроші засновували та руйнували держави, відкривали нові горизонти та поневолювали мільйони, обертали колеса промисловості та призводили до вимирання сотні видів, написані цілі томи. Проте щоби зрозуміти сучасну економічну історію, насправді, потрібно зрозуміти лише одне-єдине слово. Це слово «зростання». У горі і в радості, у здоров’ї і в хворобі, сучасна економіка зростає, немов переповнений гормонів підліток. Вона споживає все, що може знайти, та додає в рості швидше, ніж ви навіть можете собі уявити.
Протягом більшої частини історії економіка залишалася приблизно на одному рівні. Так, світове виробництво зростало, але це відбувалося переважно завдяки демографічним процесам та заселенню нових земель. Обсяг виробництва на душу населення залишався без змін. Але в сучасну еру це змінилося. У 1500 році світове виробництво товарів та послуг складало приблизно 250 мільярдів доларів; сьогодні ж воно сягає 60 трильйонів. Ще важливіше, що в 1500 році щорічний обсяг виробництва на душу населення в середньому становив 550 доларів, тоді як сьогодні кожен чоловік, жінка та дитина виробляють у середньому 8800 доларів на рік.[96] Що ж стоїть за таким приголомшливим зростанням?
Економіка є надзвичайно складним предметом. Щоби простіше було зрозуміти деякі речі, уявімо собі простий приклад.
Семюел (Жаднюга) Гріді, розважливий фінансист, засновує банк в Ельдорадо, штат Каліфорнія.
A. A. (Хитрюга) Слайтер, перспективний будівельний підрядник, завершує в Ельдорадо своє перше велике замовлення, отримуючи готівкою плату в розмірі одного мільйона доларів. Він кладе цю суму на депозит у банк пана Гріді. Тепер банк має капітал в один мільйон доларів.
Тим часом Джейн (Пончик) Макдонат, досвідчений, але небагатий шеф-кухар з Ельдорадо, думає, що бачить перед собою можливість для бізнесу – в її частині містечка немає дійсно доброї пекарні. Але вона не має достатньо власних грошей, щоби купити потрібне приміщення, де було би повно промислових пічок, раковин, ножів та різного посуду. Вона йде до банку, презентує панові Гріді свій бізнес-план та переконує його, що в це варто вкласти гроші. Він видає їй один мільйон доларів позики, кредитуючи її рахунок у банку на цю суму.
Тепер Макдонат наймає підрядника Слайтера побудувати та обставити її пекарню. Свої послуги він оцінює в один мільйон доларів.
Коли вона йому платить чеком, Слайтер кладе цей чек на свій депозитний рахунок у банку Гріді.
То скільки ж грошей має Слайтер на своєму банківському рахунку? Правильно, 2 мільйони доларів.
А скільки грошей готівкою насправді знаходиться у банківському сейфі? Так, 1 мільйон доларів.
На цьому все не зупиняється. Як зазвичай роблять підрядники, через два місяці роботи Слайтер повідомляє Макдонат, що, через непередбачувані проблеми та витрати, рахунок за будівництво пекарні насправді складатиме два мільйони доларів. Пані Макдонат невдоволена, але навряд чи вона може зупинити наполовину виконану роботу. Тому вона знову іде до банку, переконує пана Гріді дати їй додаткову позику, і він кладе на її рахунок ще один мільйон доларів. Вона ж переводить гроші на рахунок підрядника.
Скільки грошей тепер має Слайтер на своєму рахунку? Він має три мільйони доларів.
А скільки грошей дійсно знаходиться в банку? Все ще лише один мільйон доларів. Фактично той самий один мільйон доларів, що й був у банку з самого початку.
Чинне в США банківське законодавство дозволяє банку повторювати цю операцію ще сім разів. У кінці підрядник матиме на своєму рахунку 10 мільйонів доларів, навіть якщо банк все ще матиме у своєму сховищі лише 1 мільйон доларів. Банкам дозволяється надавати позику в розмірі 10 доларів на кожен долар, який вони дійсно мають, що означає, що 90 % усіх грошей на наших банківських рахунках не покриваються реально наявними монетами та купюрами.[97] Якщо всі власники рахунків британського банку «Барклі» раптом почнуть вимагати свої гроші, цей банк швидко збанкрутує (якщо його, звісно, не врятує втручання уряду). Те саме справедливо для «Ллойдс», «Дойчебанк», «Сітібанк» та всіх інших банків у світі.
Схоже на гігантську піраміду, чи не так? Але якщо це шахрайство, тоді вся сучасна економіка є шахрайством. Річ у тім, що це не обман, а скоріше, прояв дивовижних можливостей людської уяви. Банкам – та всій економіці – дозволяє виживати та процвітати наша віра в майбутнє. Ця віра є єдиним, що стоїть за більшою частиною грошей у світі.
У прикладі з пекарнею невідповідність між випискою з рахунку підрядника та кількістю грошей, дійсно наявних у банку, якраз і складає пекарню пані Макдонат. Пан Гріді перевів гроші банку в активи, вірячи, що одного дня вони принесуть прибуток. Пекарня ще не випекла жодного буханця хлібу, але Макдонат та Гріді передбачають, що через рік вона продаватиме тисячі буханок, рулетів, тістечок та печива кожного дня, із чудовою вигодою. Тоді пані Макдонат зможе повернути надану їй позику з відсотками. Якщо на цьому етапі пан Слайтер вирішить забрати свої заощадження, Гріді зможе виплатити йому все готівкою. Все підприємство, таким чином, засноване на вірі в уявне майбутнє – вірі підприємця та банкіра в пекарню їхньої мрії, а також вірі підрядника в майбутню платоспроможність банку.
Ми вже бачили, що гроші є дивовижною річчю, бо вони можуть бути представлені безліччю різних об’єктів та конвертувати будь-яку річ в майже будь-яку іншу. Проте до настання сучасної ери ця здатність була обмеженою. В більшості випадків гроші могли представляти та конвертувати лише речі, які насправді існували в теперішньому. Це накладало жорстке обмеження на зростання, оскільки надзвичайно ускладнювало фінансування нових підприємств.
Повернемося знову до нашої пекарні. Чи могла би Макдонат замовити її будівництво, якби гроші представлялися лише матеріальними об’єктами? Ні. У теперішньому вона має багато мрій, але жодних матеріальних ресурсів. Єдиним способом збудувати її пекарню було би знайти підрядника, готового працювати сьогодні, а плату отримати через кілька років, якщо та коли пекарня дійсно почне приносити гроші. На жаль, такі підрядники трапляються дуже рідко. Тому наш підприємець зв’язаний обставинами. Без пекарні вона не зможе пекти тістечка. Без тістечок вона не зможе заробляти гроші. Без грошей вона не зможе найняти підрядника. Без підрядника вона не матиме пекарні.
Людство перебувало в пастці цього скрутного становища протягом тисяч років. У результаті, економіка залишалася незмінною. Вихід із цієї пастки був знайдений лише в сучасну еру, з появою нової системи, що ґрунтується на вірі в майбутнє. Люди погодилися представляти уявні товари – товари, яких у теперішньому ще не існує, – особливим видом грошей, які вони назвали «кредит». Кредит дозволяє нам будувати теперішнє за рахунок майбутнього. Він заснований на припущенні, що наші ресурси в майбутньому безумовно будуть значно більшими, ніж наші ресурси в теперішньому. Якщо ж ми можемо будувати в теперішньому, використовуючи майбутні прибутки, перед нами відкривається багато нових та чудових можливостей.
Якщо кредит – така класна річ, чому ж тоді ніхто не додумався до нього раніше? Звичайно ж, додумалися. Ті чи інші види надання кредиту існували в усіх відомих нам людських культурах, походячи, щонайменше, з Давнього Шумеру. В попередні ери проблема полягала не в тому, що ніхто про нього не думав або не знав, як саме ним користуватися. Вона полягала в тому, що люди рідко хотіли брати великі кредити, бо не вірили, що майбутнє буде кращим за теперішнє. Вони взагалі вважали, що минуле було кращим за їхні часи, а майбутнє буде ще гіршим або, у кращому разі, таким самим. Якщо викласти це економічними термінами, вони вважали, що загальна кількість багатств обмежена, якщо не зменшується. Тому люди думали, що це погана ідея – припускати, що вони особисто, їхнє царство або цілий світ через десять років зможе виробляти більше багатств. Бізнес нагадував гру з нульовою сумою. Звичайно, прибутки однієї конкретної пекарні могли вирости, але лише за рахунок сусідньої пекарні. Венеція могла процвітати, але лише розоривши Геную. Король Англії міг збагатитися, але лише пограбувавши короля Франції. Ви могли розрізати пиріг багатьма різними способами, але він не став би від того більшим.
Ось чому багато культур приходили до висновку, що робити запаси грошей – це гріх. Як сказав Ісус: «Ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Євангеліє від св. Матвія 19:24). Якщо пиріг є незмінним, а я маю великий шматок його, тоді я, мабуть, взяв чиюсь частку. Багаті були зобов’язані каятися у своїх злих вчинках, віддаючи частину своїх надлишкових багатств на доброчинність.
Дилема підприємця
Якщо глобальний пиріг залишався незмінного розміру, в цьому не було жодної маржі для кредиту. Адже кредит є різницею між сьогоднішнім пирогом та завтрашнім. Якщо пиріг залишається однаковим, навіщо надавати кредит? Це було би неприйнятним ризиком, якщо, звісно, не вірити, що пекар або король, який просить у вас грошей, зможе вкрасти шматок у конкурента. Тому в досучасному світі отримати позику було важко, а якби це навіть і вдалося, вона була би дрібною, короткостроковою та з високою відсотковою ставкою. Таким чином, підприємцям-початківцям було би складно відкрити нову пекарню, а великі королі, які хотіли побудувати палац або розв’язати війну, не мали іншого вибору, крім як збирати необхідне фінансування через високі податки і тарифи. Це було добре для королів (допоки їхні піддані залишалися слухняними), але якась прибиральниця, що мала чудову ідею для пекарні та хотіла вийти в люди, загалом могла лише мріяти про багатство, миючи підлогу королівської кухні.
Зачароване коло сучасної економіки
Це була ситуація типу «програв-програв». Через те, що кредит був обмеженим, люди мали проблеми з фінансуванням нових підприємств. Через те, що було мало нових підприємств, економіка не зростала. Через те, що економіка не зростала, люди припускали, що вона й не буде зростати, а ті, хто мав капітал, не поспішали надавати кредити. Очікування стагнації реалізовувало себе само, неначе якесь темне пророцтво.
Пиріг, що зростає
А потім прийшла Наукова революція та ідея прогресу. Ідея прогресу побудована на понятті, що, якщо визнати наше незнання та вкладати кошти в дослідження, ситуацію можна покращити. Дуже скоро ця ідея була перекладена економічними термінами. Той, хто вірить у прогрес, вірить, що географічні відкриття, технічні винаходи та організаційний розвиток можуть збільшити загальну суму людського виробництва, торгівлі та багатства. Нові торгівельні маршрути в Атлантиці можуть процвітати без руйнування старих маршрутів в Індійському океані. Нові товари можуть вироблятися без зменшення виробництва старих. Наприклад, людина може відкрити нову пекарню, що спеціалізується на шоколадних кексах та круасанах, не доводячи до банкрутства пекарні, що спеціалізуються на хлібі. Споживачі просто оцінять нові смаки та їстимуть більше. Я можу розбагатіти без того, щоби ви збідніли. Я можу погладшати без того, щоби ви схудли. Увесь глобальний пиріг може зрости.
За останні 500 років ідея прогресу переконала людей дедалі більше вірити в майбутнє. Ця віра створила кредит, кредит приніс зростання реального сектору економіки, а це зростання посилило віру в майбутнє та відкрило шлях для ще більшого кредиту. Це не сталося за одну ніч – економіка більше нагадувала американські гірки, ніж повітряну кулю, стрибаючи то вгору, то вниз. Але згодом підйом вирівнявся й загальний напрямок став очевидним. Сьогодні у світі існує стільки кредитів, що уряди, бізнес-корпорації та приватні особи легко отримують великі, довгострокові позики з низькими відсотковими ставками, які значно перевищують їхній поточний прибуток.
Економічна історія світу в кількох словах
Віра в глобальний пиріг, що зростає, врешті-решт стала революційною. В 1776 році шотландський економіст Адам Сміт опублікував працю під назвою «Багатство націй», мабуть, найважливіший економічний маніфест усіх часів. У восьмому розділі його першого тому Сміт висловив таку новітню ідею: коли землевласник, ткач або швець має більші прибутки, ніж йому потрібно для підтримки власної родини, він використовує цей надлишок, щоби взяти на роботу більше помічників, з метою ще збільшити свої прибутки. Що більші прибутки він має, то більше помічників може взяти на роботу. Виходить, що збільшення прибутків приватних підприємців є основою для збільшення колективного багатства та процвітання.
Ця думка може не вразити вас як дуже оригінальна, бо ми всі живемо в капіталістичному світі, який уже звик сприймати ідею Сміта як належне. Кожного дня ми чуємо варіації на цю тему в новинах. Проте твердження Сміта, що прагнення егоїстичної людини до збільшення приватних прибутків є основою для колективного багатства, є однією з найбільш революційних ідей в історії людства – революційних не лише з економічної точки зору, але навіть більше з моральної та політичної. По суті, Сміт говорить, що жадібність – це добре і що, стаючи багатшим, я приношу користь усім, а не лише самому собі. Егоїзм означає альтруїзм.
Сміт учив людей думати про економіку як про ситуацію «виграв-виграв», у якій мої прибутки є також вашими прибутками. Ми не лише можемо разом насолоджуватися більшим шматком пирога одночасно, але й збільшення вашого шматка залежить від збільшення мого. Якщо я бідний, ви теж станете бідним, оскільки я не зможу купувати ваші товари чи послуги. Якщо я багатий, ви теж станете багатим, оскільки ви зможете тоді щось мені продавати. Сміт відкинув традиційні суперечності між багатством і моральністю та широко розчахнув для багатих ворота раю. Бути багатим почало означати бути моральним. У викладенні Сміта, люди стають багатими не через обкрадання своїх сусідів, а через збільшення загального розміру пирога. І, коли пиріг зростає, від цього виграють усі. Багаті, відповідно, є найбільш корисними та великодушними людьми у суспільстві, бо вони обертають колеса зростання заради загального блага.
Усе це залежить, проте, від багатих, які використовують свої прибутки, радше, для відкриття нових заводів та найму нових працівників, аніж витрачають їх на непродуктивну діяльність. Тому Сміт, неначе мантру, повторював принцип, що «Коли прибутки збільшуються, землевласник або ткач бере на роботу більше помічників», а не «Коли прибутки збільшуються, Скрудж ховає грошики в скриню та дістає їх, лише щоби порахувати свої монети». Надзвичайно важливою частиною сучасної капіталістичної економіки було виникнення нової етики, згідно з якою прибутки потрібно заново вкладати у виробництво. Це приносить більші прибутки, які знову вкладаються у виробництво, що приносить нові прибутки і так далі до нескінченості. Інвестиції можна робити багатьма способами: збільшуючи завод, проводячи наукові дослідження, розробляючи нові товари та послуги. Однак всі ці інвестиції повинні якось збільшувати виробництво та трансформуватися в більші прибутки. У новому капіталістичному кредо перша та найсакральніша заповідь звучить так: «Прибутки від виробництва повинні заново вкладатися в збільшення виробництва».
Ось чому капіталізм називається «капіталізмом». Капіталізм відрізняє поняття «капітал» від просто «багатства». Капітал складається з грошей, товарів та ресурсів, які вкладаються у виробництво. Багатство ж закопується в землю або марнується на непродуктивну діяльність. Фараон, який щедро витрачає ресурси на непродуктивну піраміду, не є капіталістом. Пірат, який грабує іспанський флот з коштовностями, а потім закопує повну скриню золота на березі одного з Карибських островів, не є капіталістом. Справжнім капіталістом є працелюбний власник заводу, який заново вкладає частину свого прибутку у фондовий ринок.
Ідея про те, що «Прибутки від виробництва повинні заново вкладатися у збільшення виробництва» сьогодні не здається нам якоюсь надзвичайною. Але протягом усієї історії для більшості людей вона була чужою. В досучасні часи люди вірили, що виробництво є більш-менш постійним. Тож навіщо заново вкладати ваші прибутки, якщо виробництво просто не може суттєво збільшитися, хоч би що ви не робили? Таким чином середньовічні дворяни дотримувалися етики щедрості та престижних витрат. Вони витрачали свої доходи на турніри, бенкети, палаци та війни, а також на доброчинність та монументальні храми. Мало хто пробував заново вкладати прибутки в збільшення продуктивності їхніх помість, виведення кращих сортів пшениці або пошуки нових ринків.
У сучасну еру на зміну дворянам прийшла нова еліта, члени якої щиро вірять у капіталістичне кредо. Ця нова капіталістична еліта складається не з герцогів та маркізів, а з голів ради директорів, біржових маклерів та промисловців. Ці магнати є значно багатшими за середньовічних дворян, але вони значно менш зацікавлені в екстравагантному споживанні та витрачають на непродуктивну діяльність значно меншу частину своїх прибутків.
Середньовічні дворяни носили яскравий одяг, розшитий золотом, сріблом та шовком, присвячуючи багато часу відвідуванню бенкетів, карнавалів та різного роду турнірів. Натомість сучасні генеральні директори носять однострої під назвою костюм майже без жодних прикрас та мають мало часу для розваг. Типовий венчурний капіталіст поспішає з однієї ділової зустрічі на іншу, намагаючись визначити, куди інвестувати свій капітал та уважно слідкуючи за коливаннями цін на акції та облігації, якими він володіє. Щоправда, його костюм може бути від «Версаче» і він може літати скрізь приватним літаком, але ці витрати – просто ніщо, порівняно з тим, що він вкладає в збільшення загальнолюдського виробництва.
Свій внесок у збільшення виробництва роблять не лише одягнені в дорогі костюми бізнесмени. У тому самому напрямку рухаються також думки окремих людей та урядових установ. Скільки розмов за вечерею в небагатих кварталах рано чи пізно зупиняються на обговоренні, куди краще вкладати заощадження: фондовий ринок, облігації чи нерухомість? Уряди теж прагнуть інвестувати свої податкові надходження у виробничі проекти, які збільшать їхній майбутній прибуток. Наприклад, будівництво нового порту може полегшити заводам експорт їхньої продукції, дозволивши отримувати більший прибуток, що обкладається податками, таким чином, збільшивши майбутні прибутки уряду. Інший уряд може обрати інвестиції в освіту, на підставі того, що освічені люди формують основу вигідних високотехнологічних галузей, які сплачують багато податків без потреби в нових портових спорудах.
Капіталізм починався як теорія про особливості роботи економіки. Вона була водночас описовою та рекомендаційною. Вона запропонувала розуміння того, як працюють гроші, та просувала ідею, що реінвестування прибутків у виробництво призводить до швидкого економічного зростання. Але поступово капіталізм став чимось значно більшим, аніж просто економічною доктриною. Сьогодні він супроводжується певною етикою – набором настанов про те, як людям слід поводитися, навчати їхніх дітей та навіть думати. Його принципи полягають у тому, що економічне зростання є вищим благом або, принаймні, майже вищим благом, бо саме від економічного зростання залежать справедливість, свобода та навіть щастя. Спитайте капіталіста, як донести справедливість та політичну свободу до таких місць, як Зімбабве або Афганістан, і ви, скоріш за все, почуєте лекцію про те, що для стійких демократичних інституцій необхідні економічний достаток та процвітаючий середній клас, а також про потребу прищепити афганським племенам цінності вільного підприємництва, економності та самозабезпечення.
Ця нова релігія мала вирішальний вплив також на розвиток сучасної науки. Наукові дослідження зазвичай фінансуються урядами або приватними підприємствами. Коли капіталістичні уряди та підприємства думають про інвестування в конкретний науковий проект, першим у них зазвичай з’являється таке запитання: «Чи дозволить нам цей проект збільшити виробництво та прибутки? Чи приведе він до економічного зростання?» Проект, який не може розвіяти ці сумніви, має мало шансів на фінансування від спонсорів. Жодна історія сучасної науки не може залишити капіталізм за межами загальної картини.
Навпаки, історію капіталізму неможливо уявити без значної ролі науки. Віра капіталізму в безкінечне економічне зростання проявляється майже в усьому, що ми знаємо про всесвіт. Суспільство вовків було би надзвичайно дурним, якби вірило, що постачання овець зростатиме безперервно. Але людська економіка примудрилася експоненційно зростати протягом усієї сучасної ери, завдяки лише тому фактові, що вчені пропонували чергові відкриття або гаджети кожні кілька років – на кшталт Американського континенту, двигуна внутрішнього згоряння або генетично модифікованої вівці. Гроші друкують банки та уряди, але, врешті-решт, рахунки сплачують вчені.
До речі, протягом останніх кількох років банки та уряди друкують гроші просто шаленими темпами. Усі бояться, що поточна економічна криза може зупинити зростання економіки. Тому вони створюють трильйони доларів, євро та японських єн із повітря, нагнітаючи в систему дешеві кредити та сподіваючись, що вчені, техніки та інженери зуміють запропонувати щось дійсно велике, перш ніж ця булька лусне. Усе залежить від людей у лабораторіях. Нові відкриття в таких галузях, як біотехнології та нанотехнології, могли би створити цілі нові галузі, прибутки яких повернули би трильйони уявних грошей, створені банками та урядами з 2008 року. Якщо лабораторії не задовольнять ці сподівання, перш ніж булька лусне, попереду нас чекають дуже важкі часи.
