Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього

Колумбові пошуки інвестора

Капіталізм відіграв вирішальну роль не лише в розвиткові сучасної науки, але й у виникненні європейського імперіалізму. Причому саме європейський імперіалізм, в першу чергу, створив капіталістичну кредитну систему. Звичайно, кредит не був винайдений у сучасній Європі. Він існував майже у всіх сільськогосподарських суспільствах, і в ранньому сучасному періоді виникнення європейського капіталізму було тісно пов’язане з економічним розвитком в Азії. Пам’ятайте також, що до кінця ХVІІІ століття двигуном світової економіки була Азія, оскільки європейці мали у своєму розпорядженні значно менше капіталу, ніж китайці, мусульмани чи індійці.

Проте у соціополітичній системі Китаю, Індії та мусульманського світу кредит відігравав лише другорядну роль. Банкіри та купці на ринках Стамбула, Ісфагана, Делі та Пекіна, можливо, й мислили в капіталістичному ключі, але царі та генерали в палацах та фортецях рідко дослухаються до меркантильних думок торговців. Більшість неєвропейських імперій ранньої сучасної ери були засновані великими завойовниками, такими як Нурхаци в Маньчжурії та Надір-шах в Афганістані, або бюрократичними та військовими елітами, такими як династії Цінь та Османської імперії. Фінансуючи війни за рахунок податків та грабунків (без чітких відмінностей між ними), вони мало чим завдячували кредитним системам, а про інтереси банкірів та інвесторів дбали ще менше.

З іншого боку, в Європі царі та генерали поступово перейняли меркантильний спосіб мислення ще до того, як торговці та банкіри стали панівною елітою. Європейське завоювання світу дедалі більше фінансувалося за рахунок кредитів, а не податків, та дедалі більше спрямовувалося капіталістами, головною метою яких було отримання максимальних прибутків на їхні інвестиції. Імперії, збудовані банкірами та бізнесменами в темних сюртуках та циліндрах, перемогли імперії, збудовані царями та дворянами в золотій парчі та сяючих обладунках. Просто меркантильні імперії були значно практичнішими у фінансуванні своїх завоювань. Адже ніхто не хоче платити податки, але інвестують усі з превеликою радістю.

У 1484 році до короля Португалії звернувся Христофор Колумб, запропонувавши фінансувати флот, який попливе на захід, щоби знайти новий торгівельний маршрут до Східної Азії. Така експедиція була справою дуже ризикованою та дорогою. Будівництво кораблів, придбання спорядження, платня морякам та солдатам вимагали багато грошей – причому не було жодної гарантії, що ці інвестиції принесуть хоч якийсь прибуток. Тому король Португалії пропозицію відхилив.

Подібно до сучасного стартапера, Колумб не здавався. Він розповів про свою ідею іншим потенційним інвесторам в Італії, Франції, Англії та знову в Португалії. Щоразу йому відмовляли. Тоді він випробував удачу з Фердинандом та Ізабеллою, правителями нещодавно об’єднаної Іспанії. Він звернувся до кількох досвідчених лобістів, за допомогою яких зумів переконати королеву Ізабеллу вкласти гроші в його підприємство. Як знає кожен школяр, Ізабелла зірвала джекпот. Відкриття Колумба дозволило іспанцям завоювати Америку, де вони заснували золоті та срібні копальні, а також цукрові та тютюнові плантації, що збагатили іспанських королів, банкірів та торговців більше, ніж ті могли навіть мріяти.

Сто років по тому, завдяки привезеним з Америки скарбам, дворяни та банкіри були готові надати наступникам Колумба значно більші кредити та мали у своєму розпорядженні більший капітал. Не менш важливо, що вони значно легше вірили в потенціал нових експедицій та значно охочіше розставалися зі своїми грошима. Це було зачароване коло імперського капіталізму: кредит фінансував нові відкриття, відкриття привели до заснування колоній, колонії принесли прибутки, прибутки посилили віру, а віра втілилась у більший кредит. Великі завойовники Нурхаци та Надір-шах видихалися вже після кількох тисяч кілометрів. Натомість капіталістичні підприємці лише збільшували свою фінансову міць від завоювання до завоювання.

Але ці експедиції залишалися справами ризикованими, тому й кредитні ринки були доволі обережними. Багато експедицій поверталися до Європи з порожніми руками, не відкривши нічого цінного. Англійці, наприклад, змарнували багато капіталу в безплідних спробах знайти північно-західний перехід до Азії через Арктику. Багато експедицій взагалі не повернулися. Кораблі налітали на айсберги, тонули під час тропічних штормів або ставали здобиччю піратів. З метою збільшити кількість потенційних інвесторів та зменшити ризик, який вони на себе брали, європейці звернулися до акціонерних товариств. Замість одного-єдиного інвестора, який ставить усі свої гроші на один розхитаний корабель, акціонерне товариство збирало гроші великої кількості інвесторів, кожен з яких ризикував лише невеличкою часткою свого капіталу. Ризики, таким чином, зменшувалися, але прибутки нічим не обмежувалися. Навіть невеличка інвестиція у правильний корабель могла зробити інвестора мільйонером.

Десятки років Західна Європа була свідком розвитку складної фінансової системи, здатної зібрати велику суму кредиту за короткий час та передати її в розпорядження приватних підприємців та урядів. Ця система дозволяла фінансувати розвідки та завоювання значно ефективніше за будь-яке царство чи імперію. Заново відкриту силу кредиту можна побачити в запеклій боротьбі між Іспанією та Нідерландами. У ХVІ столітті Іспанія була наймогутнішою державою Європи, пануючи над величезною світовою імперією. Вона правила значною частиною Європи, величезними територіями Північної та Південної Америки, Філіппінськими островами та низкою баз уздовж берегів Африки та Азії. Щороку до портів Севільї та Кадіса поверталися флоти, повні американських та азійських скарбів. Нідерланди ж являли собою невеличке та вітряне болото, бідне на природні ресурси, – маленький клаптик під владою короля Іспанії.

У 1568 році голландці, які були переважно протестантами, повстали проти свого католицького іспанського повелителя. Спершу повстанці, здавалося, грали роль Дон Кіхота, який сміливо атакував непереможні вітряки. Але не минуло й вісімдесят років, як Нідерланди не просто відстояли свою незалежність від Іспанії, але й зуміли потіснити іспанців та їхніх португальських союзників як господарів океанських трас, створити колоніальну Нідерландську імперію та стати найбагатшою державою Європи.

Таємницею успіху голландців був кредит. Голландські бюргери, які не надто полюбляли вести військові дії на землі, зібрали армію найманців, щоби ті воювали з іспанцями замість них. Самі ж голландці тим часом випустили в море найбільший в історії флот. Армії найманців та озброєні гарматами флоти коштували тоді дуже дорого, але голландцям фінансувати свої військові експедиції було легше, ніж могутній Іспанській імперії, бо вони твердо вірили в нову європейську фінансову систему, тоді як іспанський король легковажно вірив лише в самого себе. Фінансисти надали їм достатній кредит для створення армій та флотів, а ці армії та флоти дозволили голландцям контролювати шляхи світової торгівлі, що, у свою чергу, принесло дуже добрі прибутки. Прибутки дозволили голландцям повернути отримані позики, що посилило віру в них фінансистів. Амстердам швидко став не лише одним із найважливіших портів Європи, а й фінансовою Меккою свого континенту.

Як саме голландцям вдалося завоювати довіру фінансової система? По-перше, вони чітко дотримувалися своїх зобов’язань щодо вчасного та повного повернення позик, зробивши надання кредиту менш ризикованою справою для кредиторів. По-друге, судова система їхньої країни була незалежною та захищала приватні права людей – зокрема права приватної власності. Капітал має звичку тікати від диктаторських держав, що не здатні захистити приватних осіб та їхню власність. Натомість він тяжіє до держав, що дотримуються норм права та приватної власності.

Уявіть, що ви є сином солідної родини німецьких фінансистів. Ваш батько вбачає можливість розширення бізнесу шляхом відкриття відділень своєї контори у великих європейських містах. Він посилає вас до Амстердама, а вашого меншого брата до Мадрида, даючи кожному з вас по 10 тисяч золотих монет для інвестицій. Ваш брат позичає свій стартовий капітал під відсотки королю Іспанії, якому потрібні гроші для спорядження армії проти короля Франції. Ви ж вирішуєте позичити свій капітал голландському купцеві, який хоче інвестувати в лісовий район на південному кінці безлюдного острова під назвою Мангеттен, впевнений, що вартість нерухомості там злетить до небес, щойно річка Гудзон перетвориться на головну торговельну артерію. Обидві позики мають бути повернені протягом року.

І от цей рік минає. Голландський купець продає придбану ним землю з великою вигодою та повертає ваші гроші з обіцяними відсотками. Ваш батько задоволений. Але ваш менший брат у Мадриді нервується. Війна з Францією закінчилась для короля Іспанії добре, але тепер він вступив у конфлікт з турками. Йому потрібна кожна копійка для фінансування нової війни, яку він вважає значно важливішою за повернення старих боргів. Ваш брат надсилає листи до палацу та просить посередництва у друзів зі зв’язками при дворі, але без жодного результату. Ваш брат не лише не заробив обіцяні відсотки – він втратив основний капітал. Ваш батько вельми незадоволений.

Далі – гірше. До вашого брата посилають чиновника з казначейства, який недвозначно каже, що король очікує отримати нову позику того ж розміру, і чимшвидше. Ваш брат не має більше грошей, які можна було би позичити. Він пише додому батькові, намагаючись переконати того, що цього разу король усе поверне. Голова родини має слабкість до свого меншенького, а тому погоджується з важким серцем. У надрах іспанської скарбниці зникають ще 10 тисяч золотих монет, які назад уже ніколи не повернуться. Тим часом в Амстердамі все йде напрочуд блискуче. Ви даєте дедалі більше позик підприємливим голландським купцям, які повертають їх вчасно та в повному обсязі. Хоча й ваше везіння не триває вічно. Один із ваших постійних клієнтів має передчуття, що наступним писком моди у Парижі стануть дерев’яні дамські черевички, та просить у вас позику, щоб заснувати взуттєву імперію у французькій столиці. Ви позичаєте йому гроші, але на жаль, взуття з дерева не приваблює паризьких дам, і роздратований збитками підприємець відмовляється повертати позику.

Ваш батько гнівається та каже вам обом, що час нацькувати на боржників адвокатів. Ваш брат подає позов у Мадриді проти іспанського монарха, тоді як ви подаєте позов у Амстердамі проти «короля» дерев’яного взуття. В Іспанії судові органи підпорядковані королю – судді служать для того, щоби він був щасливий, та бояться покарання, якщо не виконають його волю. В Нідерландах же суди є окремою гілкою влади, незалежною від бюргерів та дворян країни. Суд у Мадриді просто викидає позов вашого брата немов сміття, тоді як суд в Амстердамі приймає рішення на вашу користь та накладає арешт на активи взуттяра, щоби змусити його вам заплатити. Ваш батько швидко засвоює урок. Краще мати справу з торговцями, ніж з королями, і краще робити це в Голландії, ніж у Мадриді.

Але поневіряння вашого брата на цьому не закінчуються. Король Іспанії відчайдушно потребує більше грошей на утримання своєї армії. І він упевнений, що ваш батько має вільні кошти. Тому він висуває проти вашого брата повністю сфабриковані звинувачення в тяжкому злочині. Якщо той негайно не заплатить 20 тисяч золотих монет, то буде кинутий у підземелля, де й згниє.

З вашого батька вже годі. Він сплачує викуп за свого улюбленого сина, але клянеться ніколи більше не вести бізнесу в Іспанії. Він закриває своє мадридське відділення та переводить вашого брата до Роттердама. Тепер два відділення в Голландії здаються дійсно чудовою ідеєю. Він чує, що навіть іспанські капіталісти потайки виводять свої статки зі своєї країни. Вони теж розуміють, що якщо хочуть зберегти свої гроші та скористатися ними для отримання більшого багатства, то краще інвестувати там, де є верховенство права, де поважають приватну власність, – наприклад, у Нідерландах.

Таким чином, король Іспанії втратив довіру інвесторів, тим часом як як голландські купці отримали її сповна. Причому Нідерландську імперію збудували саме голландські торговці, а не голландські державні органи. Король Іспанії продовжив спроби фінансувати та підтримувати свої завоювання шляхом підвищення непопулярних податків із невдоволених простих людей. Голландські ж підприємці фінансували завоювання, беручи позики, а також дедалі більше продаючи акції своїх компаній, що дозволяло їхнім власникам одержувати частину прибутків компанії. Обережні інвестори, які б ніколи не дали своїх грошей королю Іспанії та які би двічі подумали, перш ніж надати кредит голландському урядові, з радістю вкладали статки в голландські акціонерні товариства, що стали основою нової імперії.

Якщо ви думали, що якась компанія скоро отримає великий прибуток, але вона вже розпродала всі свої акції, ви могли купити трохи в людей, які ними володіли, мабуть, за вищу ціну, ніж вони колись заплатили. Якщо ж ви купили акції, а потім виявили, що справи компанії кепські, ви могли спробувати спустити свої акції за нижчою ціною. В результаті торгівля акціями компаній привела до заснування у більшості великих європейських міст фондових ринків – місць, де продавали та купували акції.

Найвідоміше нідерландське акціонерне товариство «Голландська Ост-Індська Компанія», або скорочено «ГОК», було засноване в 1602 році, якраз коли голландці скидали ярмо іспанського правління, а грім іспанської артилерії ще було чутно неподалік околиць Амстердама. «ГОК» використовувала гроші, отримані від продажу своїх акцій, на будівництво кораблів, відправку їх до Азії та завезення звідти китайських, індійських та індонезійських товарів. Вона також фінансувала військові дії, які кораблі компанії вели проти конкурентів та піратів. Урешті-решт гроші «ГОК» фінансували завоювання Індонезії.

Індонезія є найбільшим архіпелагом світу. На початку ХVІІ століття тисячами й тисячами його островів правили сотні королівств, князівств, султанатів та племен. Коли торговці «ГОК» вперше прибули до Індонезії у 1603 році, їхні цілі були виключно комерційними. Проте, з метою забезпечити їхні комерційні інтереси та максимізувати прибутки акціонерів, торговці «ГОК» почали боротьбу проти місцевих володарів, які встановлювали неправомірні тарифи, а також проти європейських конкурентів. «ГОК» озброїла свої торговельні кораблі гарматами, набрала на службу європейських, японських, індійських та індонезійських найманців, збудувала фортеці та почала вести повномасштабні битви та облоги. Для нас це підприємство може здаватися дещо дивним, але на початку сучасної ери для приватних компаній було звичайною справою наймати не лише солдатів, але й генералів та адміралів, гармати та кораблі і навіть повністю сформовані готові армії. Міжнародна спільнота сприймала це як належне і не здіймала здивовано брів, коли та чи інша приватна компанія засновувала імперію.

Поступово на милість найманців «ГОК» здавалися острів за островом, і скоро велика частина Індонезії стала колонією голландців. «ГОК» правила Індонезією близько 200 років. Лише в 1800 році владу над Індонезією перебрала на себе голландська держава, зробивши її національною колонією ще на 150 років. Сьогодні деякі люди також попереджають, що корпорації ХХІ століття набирають надто велику силу. Рання сучасна історія якраз і демонструє, наскільки далеко може зайти бізнес, якщо дозволити йому переслідувати власні інтереси безконтрольно.

Поки в Індійському океані діяла «ГОК», в Атлантичному панувала нідерландська «Вест-Індська Компанія», або «ВІК». З метою контролю торгівлі на берегах важливої річки Гудзон, «ВІК» збудувала на острові в гирлі річки поселення під назвою Нью-Амстердам. Ця колонія постійно перебувала під загрозою з боку індіанців та періодично атакувалася британцями, які, врешті-решт, таки захопили її у 1664 році. Британці перейменували її на Нью-Йорк. Залишками стіни, збудованої «ВІК» для захисту її колонії від індіанців та британців, сьогодні вибрукувана найвідоміша у світі вулиця – Волл-стрит.

У міру того як ХVІІ століття добігало кінця, самозаспокоєння та коштовні континентальні війни спричинили втрату голландцями не лише Нью-Йорка, а й їхньої ролі фінансового та імперського двигуна Європи. За вакансію, що звільнилася, почалося жорстке змагання між Францією та Британією. Спочатку здавалося, що значно міцнішу позицію має Франція. Вона була більшою за Британію, багатшою, більш населеною та мала чисельнішу й досвідченішу армію. Проте Британії вдалося завоювати довіру фінансової системи, тоді як Франція дуже невдало зарекомендувала себе як неплатоспроможний клієнт. Особливо ганебною поведінка французької корони була під час так званої Авантюри на Міссісіпі, найбільшої фінансової кризи ХVІІІ століття в Європі. Ця історія також починається зі створення імперії одним акціонерним товариством.

38. Панорама Мангеттену з висоти пташиного польоту (1873)

У 1717 році створена у Франції «Міссісіпі Компані» вирішила колонізувати нижню долину річки, заснувавши в процесі місто Новий Орлеан. Для фінансування своїх амбітних планів компанія, яка мала добрі зв’язки при дворі короля Людовика XV, вирішила продати акції на паризькій фондовій біржі. Джон Лоу, директор компанії, був також управителем центрального банку Франції. Більш того, король призначив його генеральним контролером фінансів, що майже дорівнювало посаді сучасного міністра фінансів. У 1717 році нижня долина Міссісіпі пропонувала мало атракцій, окрім боліт та алігаторів, проте «Міссісіпі Компані» поширювала байки про нечувані місцеві багатства та безмежні можливості. Французькі аристократи, бізнесмени та солідні представники міської буржуазії піддалися на ці фантазії, і ціни на акції компанії злетіли до небес. Спочатку їх пропонували за ціною 500 ліврів за одну. 1 серпня 1719 року акції вже продавали по 2750 ліврів. 30 серпня вони коштували 4100 ліврів, а 4 вересня піднялися до 5 тисяч ліврів. 2 грудня ціна акцій «Міссісіпі Компані» перетнула поріг у 10 тисяч ліврів. Вулиці Парижа затопила ейфорія. Люди продавали все своє майно та брали величезні позики, щоби тільки придбати ці акції. Усі вірили, що відкрили легкий шлях до багатства.

А через кілька днів почалася паніка. Деякі спекулянти зрозуміли, що ціна акцій є абсолютно нереалістичною та необґрунтованою. Вони вирахували, що краще продати ці папери, поки ціна на піку. Щойно кількість доступних акцій зросла, їхня ціна поповзла вниз. Коли ж інші інвестори побачили, що ціна знижується, вони також захотіли чимшвидше вийти з гри. Ціни на акції впали ще більше, спричинивши справжній обвал. Щоби їх стабілізувати, центральний банк Франції (під керівництвом його управителя Джона Лоу) почав купувати акції «Міссісіпі Компані», але вічно цього робити не міг. Врешті-решт, у нього просто закінчилися гроші. Коли ж це сталося, генеральний контролер фінансів, той самий Джон Лоу, дозволив надрукувати більше грошей, з метою викупити ще акцій. Це помістило всю французьку фінансову систему всередину мильної бульки. І навіть таке фінансове чаклунство не змогло врятувати ситуацію. Ціна на акції впала з 10 тисяч ліврів назад до 1 тисячі ліврів, а потім настав повний крах, і акції взагалі втратили свою цінність. Виявилося, що центральний банк та королівська скарбниця володіють величезною кількістю нічого не вартих акцій і при цьому зовсім не мають грошей. Великі спекулянти переважно не постраждали – вони вчасно встигли все продати. А от дрібні інвестори втратили геть усе, після чого багато хто покінчив із собою.

Авантюра на Міссісіпі стала однією з найпоказовіших фінансових катастроф в історії людства. Королівська французька фінансова система вже не змогла оговтатися після цього удару. Спосіб, у який «Міссісіпі Компані» використовувала свій політичний вплив для маніпуляції ціною на акції та підживлення купівельного безумства, призвів до того, що люди поступово почали втрачати віру у французьку банківську систему та у фінансову мудрість французького короля. Людовикові XV ставало дедалі складніше отримати кредит. Це послужило однією з головних причин падіння заморської Французької імперії в руки британців. Тоді як Британія могла позичати гроші без проблем та за низькою відсотковою ставкою, Франція мала неабиякі складності із забезпеченням позик та змушена була сплачувати за ними високі відсотки. Щоб фінансувати зростаючі борги, король Франції позичав дедалі більше грошей за вищими та вищими відсотковими ставками. Врешті-решт, у 1780-х Людовик XVI, який успадкував трон після смерті свого діда, усвідомив, що половина його річного бюджету йде на виплату відсотків за позиками і що він наближається до банкрутства. Неохоче, в 1789 році Людовик XVI скликав Генеральні штати, французький парламент, який до того не збирався вже півтора століття, аби знайти вирішення кризи. Це і стало початком Французької революції.

Тоді як заморська Французька імперія розсипалася, Британська імперія швидко розширювалась. Як і Голландська імперія до того, Британська імперія була заснована та управлялася переважно приватними акціонерними товариствами з базою на Лондонській фондовій біржі. Перші англійські поселення в Північній Америці були засновані на початку ХVІІ століття такими акціонерними товариствами, як «Лондон Компані», «Плімут Компані», «Дорчестер Компані» та «Массачусетс Компані».

Індійський субконтинент теж був завойований не британською державою, а найманою армією «Британської Ост-Індської компанії». Ця компанія перевершила навіть «ГОК». Зі своєї штаб-квартири на Леденголл-стрит у Лондоні вона правила могутньою імперією в Індії близько століття, утримуючи величезні військові сили чисельністю до 350 тисяч солдатів, що значно перевищувало збройні сили британської монархії. Британська корона націоналізувала Індію разом із приватною армією компанії лише у 1858 році. Свого часу Наполеон сміявся з британців, називаючи їх нацією крамарів. А проте ці крамарі розбили самого Наполеона, а їхня імперія стала найбільшою з тих, які колись бачив світ.