Історія України в особах

Гуманісти XV — XVI ст.

ЮРІЙ ДРОГОБИЧ

Друга половина XV ст. у багатьох відношеннях була перехідною добою в історії української культури. З одного боку, розвивалися традиційні форми мистецтва й літератури, успадковані від Київської і Галицько-Волинської держав, а з другого — дедалі більше українців входили у русло загальноєвропейських культурно-освітніх рухів. Знайомство з досягненнями західної науки готувало ґрунт для синтезу (вже наступного століття) обох течій — традиційної і новаторської.

У XV ст. в провідних культурних центрах Європи набув поширення передовий гуманістичний світогляд. Однак шляхи проникнення гуманізму в Україну відомі ще недостатньо. Ось чому заслуговують на особливу увагу життя і діяльність Юрія з Дрогобича, професора Болонського й Краківського університетів, автора першої друкованої книги, написаної нашим співвітчизником.

Майбутній учений народився близько 1450 р. в західноукраїнському місті Дрогобичі, в родині міщанина Михайла Доната. Ймовірно, прізвище його було Котермак, однак, за звичаєм тодішніх науковців і письменників, наш земляк іменував себе за назвою рідного міста — Юрієм з Дрогобича чи просто Юрієм Дрогобичем (латинською мовою — Georgius de Drohobycz, або Georgius Drohobicz).

Юрій здобував початкову освіту, либонь, у Дрогобичі та Львові. Для продовження навчання поїхав до Кракова, який не лише був столицею Польщі, а й відігравав роль великого культурного центру загальнослов’янського значення, маючи постійні і досить міцні зв’язки з українськими землями, зокрема з Дрогобичем. Збереглися відомості про переселення у XV ст. окремих дрогобицьких ремісників до Кракова. Українські митці на замовлення польських володарів прикрасили чудовою поліхромією стіни каплиць у королівському замку Вавелі.

Дослідники вже звернули увагу на те, що у XV — XVI ст. не один лише Юрій з-поміж дрогобицьких міщан учився в Краківському університеті. У списках вступників до цього закладу за 1411—1600 pp.вдалося відшукати принаймні 32 вихідців з Дрогобича. Завершувала курс навчання й отримувала наукові титули лише незначна частина вступників. Здобуття Юрієм Дрогобичем 1470 р. ступеня бакалавра, а 1472-го — магістра свідчить про його наукові здібності й неабияку наполегливість у доланні труднощів. Із 208 юнаків, котрі разом з ним вступили до університету, бакалаврами у 1470/71 навчальному році стали 66 чол., а ступінь магістра отримали у 1472/73 навчальному році лише дев’ять з них. Зробившись магістром, молодий дрогобичанин виїхав продовжувати навчання до Італії, у славетний Болонський університет.

Життя на чужині склалося нелегко. 6 лютого 1478 р. Ю. Дрогобич писав у листі до краківського знайомого Миколи Чепіля: «Мені судилося бути бідним, весь час у клопоті й злиднях. Невеликий заробіток, який щодня здобуваю, дістається ціною постійної праці й величезних зусиль... Багато міг би я осягнути в науці, якби не мусив турбуватися про найнеобхідніше».

Усе ж у Болоньї Юрій здобув ступінь доктора вільних мистецтв, а пізніше — й медицини. У списках лекторів Болонського університету вказується, що в 1478/79, 1480/81, 1481/82 навчальних роках він читав там так звані ранкові лекції з астрономії. Разом з тим дрогобичанин продовжував опановувати медицину.

У той час природничі науки дедалі тісніше пов’язувалися з філософією. Цим і пояснюються звичай заразом надавати докторські ступені з філософії і медицини й часті переходи викладачів з медичних кафедр на філософські чи навпаки. Природничі науки, особливо медицина, вважалися філософією природи й розглядались як такі, що допомагають у пізнанні закономірностей навколишнього світу. На цій основі в Болонському університеті розвивалася філософська течія, яку італійський історик Карло Калькатерра назвав гуманістичним натуралізмом медиків, підкреслюючи, що викладання медицини стало засобом розвитку «природничого, земного, гуманістичного світогляду». Якраз у такому дусі пояснювалися твори класиків медицини, астрономії та філософії — Арістотеля, Ібн-Сіни, Ібн-Рошде. Медики послідовно відрізняли «філософію надприродного», побудовану на незбагненній для людського розуму вірі, від філософії природи, яка намагалася раціонально пояснити природні явища.

Ставши професором Болонського університету, вчений з України не міг залишатися осторонь тих наукових течій, котрі здобули загальне визнання в цьому навчальному закладі. Є всі підстави припустити, що він підтримував зв’язки з деякими найславнішими тогочасними науковцями. На одній кафедрі з Юрієм Дрогобичем викладав Джіроламо Манфредо — відомий астроном і медик, який у ті часи був гордістю Болонського університету. На дрогобичанина міг мати вплив також філософ і медик Джованні Гарцоні.

Коло знайомств Юрія Дрогобича розширилося, коли він зайняв посаду ректора медиків і артистів. Якщо спочатку Болонський університет славився своєю знаменитою юридичною школою, то згодом, у XV ст.,зросло значення так званих мистецтв, передовсім гуманістичної філософії, природничих наук і особливо медицини. Студенти, що вивчали ці науки, об’єдналися в окрему корпорацію — «університет медиків і артистів», який мав власного ректора. В цьому університеті вивчали «все, що не було правом», тобто «всі культурні надбання, практично необхідні у житті». У 1481/82 навчальному році Юрія Дрогобича обрали ректором «університету медиків і артистів у Болоньї». Хоч ректор у Болонському університеті очолював лише корпорацію студентів, ця посада, як зазначає автор фундаментального дослідження з історії болонської вищої школи Альбано Сорбеллі, була найважливішою в цьому закладі. До обов’язків ректора входило стежити за дотриманням університетських статутів, готувати з професорами розклади лекцій, заповнювати вакансії, встановлювати порядок оплати професорів, контролювати їхню роботу, розподіляти лектури й організовувати диспути. Ректор був «головою університету», як зазначається в одному із статутів. До того ж ректори мали цивільну й кримінальну юрисдикцію над усіма особами, залежними від університету, передусім над студентами.

У 1481/82 навчальному році Ю. Дрогобич як ректор медиків та артистів читав у святкові дні традиційні почесні лекції з медицини. Очевидно, саме 1482 р, він здобув звання доктора медицини.

Поряд з навчанням і викладацькою діяльністю Ю. Дрогобич писав наукові праці. За словами Умберто Даллярі, в Болонському університеті лектори астрології чи астрономії (тоді ще не розрізняли цих наук) мали щороку складати прогностик і календар-альманах про рух планет. У відділі латинських манускриптів Баварської державної бібліотеки в Мюнхені серед матеріалів з колишньої князівської книгозбірні зберігся в рукописній копії Юріїв прогностик на березень — грудень 1478 р. Він був присвячений правителеві Болоньї Джованні II Бентівольйо і містив крім астрологічних віщувань обчислення днів зміни фаз місяця та орієнтовний прогноз погоди. Ілюстрацією до тексту служила схема розташування планет у 12 «небесних домах» на 12 березня 1478 р. Цікаво, що цю працю нашого земляка власноручно переписав знаменитий німецький іуманіст Гартман Шедель — автор славнозвісної «Хроніки світу».

Іншою працею Юрія Дрогобича є «оцінка» сонячного затемнення 29 липня 1478 p., присвячена маркізові Монферрату Гуїльєльмо VIII Палеологові. Вона містить географічні відомості про Східну Європу (в т. ч. про Білорусь), цитати з творів Сенеки й Петрарки. Зберігається рукопис у Національній бібліотеці в Парижі. Серед реліквій Міланського архіву дійшла до наших днів «оцінка» місячного затемнення 4 липня 1479 р. Само собою зрозуміло, що всі згадані твори написано латиною — міжнародною мовою тодішніх освіти та науки.

Ймовірно, Юрій дрогобичанин підготував ще кілька подібних праць, але лише одну з них було надруковано — трактат «Прогностична оцінка поточного 1483 р. магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету». Вийшла книжка в друкарні відомого римського видавця Евхаріуса Зільбера (Франка) 7 лютого 1488 p., як свідчить дата, подана наприкінці тексту. Ця дуже рідкісна брошура невелика за обсягом — всього 10 сторінок формату 18,5 х 13 см. На думку книгознавців, її тираж становив кількасот примірників. Збереглося лише два примірники: один належить бібліотеці Ягеллонського університету в Кракові, другий є власністю Штутгартської бібліотеки, але постійно перебуває в бібліотеці богословського факультету Тюбінгенського університету. Перша друкована книга, написана автором з України, за своїм рівнем не поступається аналогічним тогочасним західноєвропейським виданням.

За формою і змістом «прогностична оцінка поточного 1483 р.» є Астрологічним календарем, який на підставі взаємного розташування світил і оцінки різних небесних явищ передбачає земні події. В ті часи, а також пізніше, у XVI—XVII ст., такі видатні мислителі й дослідники, як Джордано Бруно, Тіхо Браге, Френсіс Бекон, Иоганнес Кеплер, Томазо Кампанелла, ставилися до астрології як до справжньої науки, вважаючи, що розташування зірок, планет тощо має вплив на долю людини. Розвиток астрології був виявом детерміністичного погляду на світ. У віршованій присвяті Юрія Дрогобича римському папі Сікстові IV сказано: «Хоч і далекі від людей простори неба, та не такі віддалені від розуму людського. Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з цих останніх наслідок ми пізнаємо». Передмова свідчить про літературний хист дрогобичанина и посідає важливе місце в історії нашої латиномовної літератури. Крім традиційних астрологічних побудов у трактаті є й відомості з царини природничих наук. Зокрема, визначено з точністю до години й хвилини час двох майбутніх місячних затемнень і фаз місяця протягом року, подано певні вказівки про видимий рух планет.

Заслуговують на увагу й відомості автора з географії. На початку першого розділу йдеться про взаємне розташування сонця і планет (що визначало так званого «пана року») щодо країн і міст., географічна східна довгота яких пересягала, на думку вченого, за 46° від «Геркулесового Гадесу» (м. Кадікса поблизу Геркулесових стовпів, тобто Гібралтара), а саме «у Константинополі, Кафі, Вільно і Москві, містах славного князівства Литовського і по всій Малій Азії». Далі мовиться про те ж стосовно місцевостей між 38° і 46° східної довготи, як-от: «у Кракові, Познані — містах славного королівства Польщі, Львові й Дрогобичі — містах Русі, Буді й Кошицях — Угорщини, Вроцлаві й Нисі — Сілезії, Неаполі й Таренті—Апулії та по всій Сицилії і Калабрії». Наводяться аналогічні дані й для міст Італії та Німеччини, а також для Парижа. В одному з наступних розділів автор називає краї, яким «загрожує війна», серед них — «місцевості біля берегів моря і навпроти Малої Азії, такі, як Русь, Поділля, Волощина й місцевості татар». Про Сілезію вчений пише у підрозділі «Про становище Польщі». Водночас він наголошує, що Львів і Дрогобич належать не до Польщі, а до Русі, під якою розуміє «Руське королівство» — колишні володіння Галицько-Волинського короля Данила. Таким чином, Незважаючи на окремі помилки, прогностик Юрія Дрогобича знайомив європейського читача з країнами Східної Європи.

Чимало висновків автор зробив на підставі спостережень за тогочасним політичним життям. Так, знаючи про ситуацію в Італії, розділеній на ворогуючі між собою маленькі держави, можна було припустити, що в усій цій країні «і, без сумніву, в деяких її містах» матимуть місце ворохобні, війни, суперечки, зради та різні змови.

Прогностик свідчить про обізнаність Юрія Дрогобича з творами Арістотеля і Клавдія Птолемея. Але найчастіше в ньому зустрічаються посилання на праці Аль-Бумазара — арабського астронома родом з Балха у Хорасані, який жив переважно в Багдаді (помер близько 885—886 p.). Названо дві його праці — «De revolutionіbus annorum mundi» і «Liber florum», що справили помітний вплив на розвиток астрономії і високо цінувалися навіть у XVI — XVII ст. У прогностику Ю. Дрогобича е також посилання на західноєвропейських учених Леопольда та Гвідона, які вважалися особливо авторитетними у тогочасній науці.

Життя Юрія Дрогобича в період опублікування прогностика 1483 р. і протягом наступного п’ятиріччя відоме нам лише в загальних рисах. Він відвідав ряд міст Італії і щонайпізніше 1487 р. повернувся до Краківського університету — найближчої до його батьківщини вищої школи, в якій на той час уже також почав поширюватися гуманістичний світогляд. Тут дрогобичанин викладав астрономію і медицину — якраз у ті роки ці предмети студіював у Кракові Микола Коперник. Очевидно, майбутній славетний астроном був одним з його слухачів.

Юрій Дрогобич проводив також так звані ресумпції — оплачувані студентами заняття, на яких з метою підготовки до екзаменів під керівництвом викладача повторювався і глибше вивчався лекційний матеріал. Ресумпції відбувалися не в університеті, а в студентських бурсах. Викладачі вдавалися до цієї форми навчання, щоб, уникнувши контролю університетських властей, тлумачити античних авторів у гуманістичному дусі. Збереглися імена двох відвідувачів ресумпцій Юрія Дрогобича з астрології — Андрія з м. Сібіу (Трансільванія) і бакалавра мистецтв Павла з Фриштата (Всхови).

1490 р. Юрій Дрогобич написав трактат про способи оцінки наслідків затемнень, який зберігається в Парижі. В рукописі йдеться про вплив сузір’їв у різних географічних широтах, у зв’язку з чим подаються відомості з географії Західної та Східної Європи, Близького Сходу, а також про значення для оцінки наслідків затемнень їхнього часу й розташування сузір’їв.

Паралельно з викладанням в університеті та науковою працею Юрій Дрогобич займався медичною практикою. Документ, датований 31 липня 1492 p., свідчить, що він навіть здобув титул «королівського лікаря». Як вказував історик науки Ян Ростафінський, «цей магічний титул був мрією кожного, хто мав вищу медичну освіту», й надавався лише висококваліфікованим фахівцям.

Збереглися також документи, в яких професора Юрія Дрогобича титулують парохом Зимної Води біля Львова. Річ у тому, що більшість професорів Краківського університету отримувала винагороду у вигляді церковних бенефіцій, які зводилися до права на прибутки з різних церковних посад, переважно каноніків і парохів прибуткових парафій. Діставши від ради професорів ділянку землі, Юрій Дрогобич спорудив будинок, який після його смерті став своєрідним гуртожитком для викладачів медицини.

Постійно живучи в Кракові, професор Юрій бував і у Львові. Так, 30 травня 1491 р. він виступив як свідок у Львівському консисторському суді разом з членами ради м. Дрогобича, р Помер Юрій Дрогобич 4 лютого 1494 р. в Кракові; там його й поховано.

Творча спадщина вченого цікавила багатьох науковців і Журналістів. Чи не найбільший внесок у її дослідження зробив західноукраїнський історик і бібліограф Іван Кревецький (1883—1940). Львівська обласна організація Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, долаючи труднощі й перешкоди, домоглася перевидання невеликим тиражем «прогностичної оцінки» Юрія Дрогобича. Вдруге ця репродукція вийшла у світ 1983 р. як додаток до бібліографічного покажчика «Юрій Дрогобич», опублікованого у Львові Інститутом суспільних наук і Львівською науковою бібліотекою ім. Стефаника. Образ Юрія Дрогобича відтворено в новелі Ніни Бічуї «Дрогобицький звіздар», у низці творів малярів та скульпторів.

Зацікавлення громадськості Юрієм Дрогобичем цілком зрозуміле: його діяльність — одне із свідчень зв’язків України з країнами Заходу і Сходу, багатогранності культурних і наукових контактів нашого народу.