Історія торгівлі, податків та мита

ДЖЕРЕЛА ПРОСОПОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ РОСІЙСЬКОГО КУПЕЦТВА

Лоштун Ольга Борисівна

Державний вищий навчальний заклад “Криворізький національний університет” Криворізький педагогічний інститут

В останні десятиліття у дослідників спостерігається посилений інтерес до відомої особи не лише в написанні її біографії, перерахуванні фактів діяльності, а й в поглибленому вивченні її особистісної сутності, яка часто пояснює причини і наслідки у біографічних фактах. Така персоніфікація минулого передбачає відтворення біографій відомих діячів не в традиційному висвітленні, а в поглибленому вивченні особистісно-індивідуального змісту конкретної особи або групи осіб, зв’язаних між собою родовими, професійними чи іншими зв’язками.

Просопографічне дослідження (за М. Нечаєвою) містить такі ознаки:

1) практикується для вивчення відносно невеликої за кількістю соціальної групи населення; 2) найінформативнішим джерелом є адміністративна документація, що велася протягом тривалого часу, іноді століть, складалася з певними цілями і за усталеною формою; 3) метою подібного дослідження є збір усієї можливої й доступної інформації про людину (її суб’єктивні думки, окремі епізоди життя). Відбувається відтворення синтетичної історії конкретної соціальної групи від минулого до сучасного через життєві шляхи і справи конкретних людей.

Кожну постать необхідно досліджувати у трьох вимірах:

1) генетичному, сукупності психофізичних характеристик індивідуума, які частково зберігалися в ході трансляції між поколіннями; 2) сімейному, сукупності “традицій роду”, соціокультурної пам’яті, яка зберігається на рівні сім’ї і тієї частини родини, в середовищі якої конкретна особистість формувалася і розвивалася; 3) часовому, через “дух епохи”, що складався з ментальних стереотипів доби, через так званий позасімейний культурний субстрат.

Повнота генеалогічного дослідження в певній мірі залежить від широти охоплення джерел інформації. Джерелознавство дворянської генеалогії розроблено достатньо детально, що не можна сказати про непривілейовані стани.

Аналіз джерельної бази сучасних публікацій із генеалогії купецтва свідчить, що дослідники широко використовують масові джерела як друковані, так і архівні. До друкованих джерел відносять

Такі:

1. Дореволюційні довідникові видання, що випускалися купецькими управами або міськими думами. Вони інформують про особистість та промисел конкретного купця, його членів родини, котрі були при його капіталі.

2. Окремі довідникові видання про склад купецтва міст, в яких узагальнюються відомості з історії купецьких родів всіх регіонів.

3. Офіціальні газети (наприклад, “Сенатські відомості”), які друкували Височайші укази та урядові розпорядження про пожалування купців в комерц-радників та мануфактур-радників, про возведения в потомствене громадянство, про нагородження.

4. Офіційні зведення юридичного характеру, що виходили як спеціальні додатки до газети “Сенатські відомості” - “Сенатські оголошення про заборону на маєтки” та “Сенатські оголошення з казенних, урядових і судових справ”. Ці видання містять відомості про купівлю-продаж нерухомості купецтвом та введення у володіння маєтком.

5. Серія книг “Матеріали для історії міст”, що містить видання, присвячені великим містам Російської імперії.

6. Капітальне видання до 200-річчя Петербурга, в якому опубліковані статті про заводи, фабрики, банки, страхові товариства, торгові будинки, що містять історію підприємства та відомості про власників, нерідко з портретами теперішніх і минулих власників. Крім того, книга містить короткі статті про дрібних і середніх підприємців з їх портретами, що робить видання унікальним джерелом відомостей про комерційний світ столиці початку XX ст.

В умовах масового розсекречення архівних документів та активного введення їх до наукового обігу, в джерелознавців з’являється унікальний просопографічний матеріал, який вимагає систематизації й “оприлюднення” на сторінках історичних праць. При цьому важливо у дослідженнях дотримуватися узагальнених методик, які б дали можливість виокремити у джерелах найголовніше, відсіяти другорядне, здобути достовірну й автентичну інформацію.

Окрім друкованих джерел, інформацію про російське купецтво дослідник черпає з архівів. Як відомо, документи про купців та купецькі сім’ї відклалися насамперед у регіональних архівах - там, де жила родина. Інформацію надають фонди духовних консисторій - метричні книги і сповідні відомості, також фонди магістратів, міських депутатських зібрань та міських дум, купецьких управ, казенних палат.

Цікавим джерелом архівної інформації є фонди навчальних закладів даного регіону, які зазвичай зберігаються в регіональних (обласних і республіканських) архівах - університетів, інститутів, гімназій, реальних училищ та інших загальностанових навчальних закладів, в яких навчалися вихідці з купецьких сімей. Особливу увагу треба звертати на комерційні училища й торгові школи, де переважно здобували освіту діти купців.