13. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ 18 - У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 19 ст.

Факти:

Приєднання західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії, адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель, реформи Марії Терезії та Йосифа ІІ й українські землі, діяльність «Руської трійці». Діяльність Головної руської ради.

Дати:

1816 рр. - створення освітнього товариства галицьких греко-католицьких священиків;

1833-1837 рр. - діяльність «Руської трійці»;

1848 р. - скасування панщини в Галичині.

Персоналії: М. Шашкевич, І; Вагилевич, Я. Головацький, Л. Кобилиця, і. Могильницький.

Ви повинні вміти:

● розпізнавати на картосхемі українські землі у складі Австрійської імперії;

● описувати перебіг національного руху в Галичині під час революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії;

● характеризувати політику Австрійської імперії щодо західноукраїнських земель, її наслідки, реформи Марії Терезії та Йосифа II; початок національного відродження, форми соціального протесту населення;

● визначати наслідки та пояснювати, у чому значення подій 1848-1849 рр.) причини та значення антикріпосницького руху в західноукраїнських землях.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ. У складі Австрійської монархії українські землі не становили окремої адміністративної одиниці. Галичина, яка перейшла до складу Австрійської монархії в 1772 р., разом з частиною польських земель була виділена в. окрему провінцію з- центром у Львові. Після неодноразових територіальних змін ця провінція отримала назву Королівство Галичини та Лодомерії.

Іншим західноукраїнським регіоном, який потрапив під владу Австрії, була Північна Буковина. У краї було запроваджено систему військового управління, яка діяла до 1786 р. Від 1787 по 1849 р. Північна Буковина ввійшла до складу Королівства Галичини та Лодомерії як 19 округ. Управляв Буковиною окружний староста, підзвітний галицькій адміністрації. Від 1779 р. адміністративним центром Буковини стало місто Чернівці. У Хотинщині, що перебувала до 1812 р. в складі Туреччини, всю повноту влади мав турецький наша. У 1806-1812 рр. нею керували російські військові, з 1812 р. - належала до складу Бессарабії, у 1816-1873 рр. - повіт Бессарабської губернії.

Закарпатська Україна від кінця 17 ст. перебувала у складі Австрії. Всі адміністративні органи влади краю були підпорядковані Пожонському намісницькому управлінню Угорського королівства, яке поділялося на чотири комітати (жупи). Адміністративну, фінансову й судову владу здійснювали призначені цісарем жупани.

РЕФОРМИ МАРІЇ ТЕРЕЗІЇ ТА ЙОСИФА ІІ Й УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ. Імператриця Марія Терезія (1740—1780) зважилася на проведення державних реформ у дусі «просвітницького абсолютизму». Вона створила розвинуту бюрократичну систему, без якої Австрійська імперія не могла б існувати як велика держава. Імператриця прагнула послабити ймовірні відцентрові рухи й зважилася на певні поступки, наприклад, українцям, щоб протиставити їх помітно організованішим у той час галицьким полякам. Були вжиті також заходи для поліпшення рівня початкової освіти. Шляхом реформ і централізації держави пішов сип Марії Терезії - імператорИосиф II (1780-1790). Важливим було фактичне, а не на папері, зрівняння в правах греко-католицького духовенства з римо-католицьким. У 1774 р. у Відні було засновано греко -католицьку семінарію для навчання руського духовенства («Барбареум»). У 1783 р. ЇЇ було переведено до Львова. Після ліквідації ордену єзуїтів 1773 р. було закрито єзуїтську академію у Львові, натомість 1784 р. було відкрито Львівський університет. При ньому з 1784 по 1805 р. діяв Руський інститут («Студіум рутенум»), де навчалися студенти русини. Йосиф II скасував особисту залежність селян, зробив неможливим продаж кріпаків окремо від землі, на якій вони господарювали, скоротив панщину, дозволив кріпакам брати шлюб не питаючись дозволу в пана. Галицькі селяни (українці й поляки) отримали право апеляції до вищих органів влади, яке вже давно мали селяни австрійські та чеські. Утім, унаслідок нововведень тільки заможніші селяни зберегли власні землі, а переважна їх більшість перетворилася на безземельних робітників, які мусили працювати на поміщиків. До того ж нащадки Йосифа II (Леопольд II та Франц І, які владарювали відповідно у 1790-1792 і 1792— 1835 рр.) або відмінили низку законів свого попередника, або ж залишили їх тільки па папері. Лише в 1848 р. було остаточно ліквідовано панщину й скасовано кріпацтво. Своєрідність аграрної реформи Йосифа II полягала в тому, що вона зберегла й навіть зміцнила магнатське землеволодіння, зберегла певною мірою й землеволодіння заможних селян. Де законсервувало феодальні, відносини, пригальмувало притік до міст вільних робочих рук.

ПЕРША ХВИЛЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ.

Перша хвиля національного відродження в Галичині пов’язана з діяльністю перемишльського культурно- освітнього осередку, що сформувався навколо греко- католицьких єпископів Михайла Левицького та Івана Снігурського. До цього осередку належали Іван Могильницький, Іван Лаврівський, Йосиф Левицький та інші. Учасники гуртка виявляли інтерес до української історії, дбали про піднесення українського шкільництва. І. Могильницький був, зокрема, автором першої в Галичині «Граматики» української мови та наукового трактату «Відомість о руськім язиці». Інтерес до національної історичної спадщини й мови та усної народної творчості почали виявляти й представники духівництва в інших західноукраїнських землях. Іоанникій Базилович, чернець Мукачівського монастиря, став автором першої наукової праці з історії Закарпаття - «Короткого нарису фундації Федора Коріатовича». Згодом фундаментальну шеститомну «Історію карпатських русинів» створив відомий учений-славіст і церковний діяч Михайло Лучкай. Він був також автором першої в західноукраїнських, землях друкованої порівняльної «Граматики слов’яно-руської мови», у якій, подібно до перемишльських діячів, висловлювався за церковнослов’янську мову в її карпато-українській редакції як літературну мову закарпатських українців. На Буковині першу спробу друкувати українські пісні кирилицею зробив Іван Велигорський. Проте його наступники на буковинській літературній ниві продовжували вживати стару книжну мову.

«РУСЬКА ТРІЙЦЯ». Утвердження ідеї створення літературної мови на народній основі пов’язане з діяльністю «Руської трійці» у складі Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького. Усі вони, вихованці Львівської греко-католицької семінарії, зустрілися 1833 р. Свою діяльність «Руська трійця» розпочала зі збирання українського фольклору в Галичині, на Буковині та в Закарпатті. Етнографічні експедиції переконали трійчан, що відродити українську мову в Галичині можна лише впроваджуючи в літературу замість «язичія» живу народну мову. У жовтні 1836 р. було отримано дозвіл, а в грудні того самого року, датована 1837 р., з’явилася книжка під . назвою «Русалка Дністровая». Її складала низка народних пісень, дум, оригінальних творів трійчан і перекладів. Альманах було написано живою народною мовою. Він засвідчив початок нової літератури на західноукраїнських- землях.

ДІЯЛЬНІСТЬ ГОЛОВНОЇ РУСЬКОЇ РАДИ. У середині 19 ст. Європою прокотилася хвиля революцій. Не оминула вона й Австрійську імперію. Березневе повстання у Відні 1848 р. розбудило національно- визвольні рухи підкорених імперією Габсбургів народів. Серед останніх були українці підвладних Австрії західноукраїнських земель.

2 травня 1848 р. у Львові було створено першу українську громадсько-політичну організацію - Головну руську раду, яка перебрала на себе роль представника інтересів українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848-1851 рр. Раду, яка складалася з 30 постійних членів - представників світської інтелігенції, вищого і нижчого духівництва, очолив єпископ Григорій Яхимович. Друкованим органом Головної руської ради стала «Зоря Галицька» - перша у Львові газета українською мовою. За ініціативою Головної руської ради за національну символіку галицьких українців було прийнято синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому полі. У містах, містечках і селах Східної Галичини виникло близько 50 місцевих руських рад, до складу яких обирали здебільшого представників духівництва, селян, міщан, світську інтелігенцію (вчителів, шкільну молодь). Діячі руських рад домагалися забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини.

Першим кроком у досягненні цієї мети став рух за відокремлення Східної Галичини від Західної (польської) та перетворення її на окремий коронний край, тобто на національно-територіальну автономію. Правлячі кола Австрії відхилили більшість українських вимог, погодившись лише на впровадження 1848 р. української мови в народних школах та викладання цієї мови як обов’язкового предмета в гімназіях. Незабаром уряд вдався до ще однієї поступки: на початку 1849 р. було відкрито кафедру української мови та літератури у Львівському університеті. Її очолив Я. Головацький.

Діяльність Головної руської ради сприяла пожвавленню громадсько-культурного життя. У жовтні 1848 р. у Львові відбувся перший з’їзд діячів української культури, науки та освіти. Ініціатором з’їзду був письменник Микола Устиянович. З усіх кінців Галичини з’їхалися 118 учасників, серед них чимало письменників, учених, учителів, журналістів, дрібних службовців, юристів, студентів, а також духівництва. Згідно з рішенням з’їзду у Львові було засновано «Галицько-руську матицю» - культурно- освітню організацію, яка мала завданням видання популярних книг для народу. Визначними подіями стали відкриття 1848 р. першої в Галичині української читальні (в Коломиї) та заснування 1849 р. з ініціативи Головної руської ради на народні кошти народного дому у Львові.

Революція спричинила активізацію громадських рухів у Північній Буковині. У краї спалахнуло селянське повстання під проводом Лук’яна Кобилиці. Посилився рух за збереження адміністративно-політичної єдності Буковини з Галичиною. Одначе він не досяг мети: за конституцією 1849 р. Буковину було проголошено окремим коронним краєм з своїм сеймом та адміністрацією.