Географія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

24. Ґрунти. Рослинний покрив. Тваринний світ України

Утворення і поширення ґрунтів, рослинності, тваринного світу залежать від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини. В їх розташуванні на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність у горах. Ґрунтовий і рослинний покрив змінюється також і в довготному напрямі у зв’язку з посиленням континентальності клімату із заходу на схід.

Умови ґрунтоутворення, властивості ґрунтів

Ґрунти утворюються за певних геологічних умов (материнська порода, рельєф) під впливом кліматичних чинників і змінюється внаслідок діяльності людини.

З материнською породою пов’язані механічний склад ґрунтів (структура і розміри частинок), їх мінералогічний і хімічний склад, родючість. Так, на водно-льодовикових піщаних материнських породах утворились ґрунти, бідні на гумус і малородючі. На лесових і карбонатних породах формуються ґрунти, багаті на гумус, з високою природною родючістю. Процеси ґрунтоутворення на рівнинах, височинах і в горах відрізняються. На схилах височин і гір відбуваються водна ерозія і змивання верхнього родючого шару ґрунту. Ґрунти в пониженнях, долинах річок є більш зволоженими. У цих умовах утворюються торфовища, болота й заболочені землі.

Ґрунтоутворення значною мірою залежить від співвідношення тепла, вологи та інших чинників. Рослинність, тварини, мікроорганізми сприяють утворенню гумусу, формуванню ґрунту з певними горизонтами. Під лісами утворюються дерново-підзолисті, сірі лісові, бурі опідзолені ґрунти; під трав’яною степовою рослинністю — чорноземи; під луками — лучні й дернові ґрунти.

Ґрунтоутворення є тривалим процесом. Від часу появи на гірських породах мікроорганізмів і початку ґрунтоутворення до формування гумусового горизонту ґрунту минають тисячоліття. Тому зруйновані ерозією чи нераціональним використанням ґрунти відновлюються надзвичайно повільно. Підвищення водно-фізичних, хімічних властивостей ґрунту може досягатись за рахунок внесення органічних і мінеральних добрив.

Ґрунтові зони простягаються з південного заходу на північний схід.

Великі зміни в поширенні й властивостях ґрунтів відбулися внаслідок розорювання ґрунтів, вирубування лісів.

Карта ґрунтів України

З метою класифікації ґрунтів, створюють карти ґрунтів. На карті відображають поширення різних типових ґрунтів на певній території. Для її складання проводять експедиційні дослідження ґрунтового покриву.

Під час польових досліджень вивчають поширення певних типів ґрунтів, враховуючи умови та чинники ґрунтоутворення. Географ-ґрунтознавець досліджує геологічну будову, материнські (ґрунтоутворюючі породи); рельєф, гідрологічні умови (виходи ґрунтових вод на поверхню, глибину залягання ґрунтових вод, їх вплив на зволоження ґрунту); визначає рослини-індикатори, що вказують на певні властивості ґрунту.

На картах типи ґрунтів позначають різними кольорами (якісним фоном), а їх властивості — різними позначками, штрихами. Карти ґрунтів використовують у плануванні сільськогосподарського виробництва, меліорації земель, лісонасаджень, охорони земельних ресурсів.

Основні генетичні типи ґрунтів, закономірності їх поширення

Різні типи ґрунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті, сірі лісові й темно-сірі опідзолені ґрунти.

Дерново-підзолисті утворились на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними лісами й поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Розріз (профіль) цих ґрунтів складається з добре виражених горизонтів. Верхній гумусовий шар незначний (18-24 см), але чітко виражений підзолистий горизонт, з якого вимиваються поживні речовин. Ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0 %), для підвищення їх родючості вносять органічні та мінеральні добрива. Дерново-підзолисті ґрунти, завдяки вмісту в них сполук Феруму та Алюмінію, мають кислу реакцію ґрунтового розчину, тому їх треба вапнувати.

Сірі лісові ґрунти сформувались на лесових породах під широколистими лісами. Їх поділяють на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені.

Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти. Їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, містить 2,5-3,0 % гумусу.

Темно-сірі опідзолені ґрунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5 %, вони багатші на поживні речовини, ніж сірі лісові ґрунти.

У лісостеповій і степовій зонах України поширені чорноземні ґрунти. Вони утворились під трав’янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки невеликій кількості опадів, поживні речовини, що утворюються з решток рослин не можуть вимитись, вони накопичуються в ґрунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж всі інші ґрунти, гумусовий горизонт. З цим пов’язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід.

Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони. Поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, Середньоросійській височинах. Вони ззовні подібні до темно-сірих опідзолених ґрунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу (3,5-5,5 %). Опідзолені чорноземи утворились у процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, родючі.

Типові чорноземи утворились під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому їхній гумусовий горизонт досягає глибини 120-150 см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці ґрунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі 3-6 % гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостепу.

Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворились під різнотравними й типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання ґрунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі коливається від 4-5 % до 6,5 %.

Південні чорноземи поширені в північній частині Причорноморської низовини, Степовому Криму. Ці ґрунти утворились в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно зі звичайними чорноземами. Темно-сіре забарвлення ґрунту спостерігається до глибини 30-50 см. А на глибині 90-120 см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих ґрунтів. Вони містять 3,5-5,0 % гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих ґрунтах потрібне зрошення.

Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, у Степовому Криму і передгір’ях Кримських пасом. Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, у ґрунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих ґрунтів порівняно з іншими чорноземами нижча.

На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові й каштанові ґрунти. Їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %.

У заплавах річок та зниженнях значні площі займають лучні та дернові ґрунти. Ці ґрунти утворились під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних ґрунтів становить 3-6 %, вони багаті на поживні речовини.

У зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних пониженнях поширені болотні ґрунти. Вони утворились в умовах надмірного зволоження при високому рівні ґрунтових вод. Серед них розрізняють болотні мінеральні, торфово-болотні, торфові ґрунти. Останні мають шар торфу понад 50 см. Для сільськогосподарського використання цих ґрунтів треба застосовувати меліоративні заходи.

На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях поширені солончаки. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.

Окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових та каштанових ґрунтів у лісостеповій і степовій зонах поширені солонці. Їх особливістю є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні властивості цих ґрунтів.

У зниженнях (подах) Причорномор’я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів, утворились солоді. Вони мають погані фізичні властивості, невисоку родючість.

В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині залягають лучно-буроземні ґрунти. Вони утворились під лучною і деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Вміст гумусу в їх верхньому шарі становить 3-5 %.

У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти. Явище поверхневого оглеєння зумовлене значним атмосферним зволоженням і застоєм води на поверхні. Ці ґрунти кислі, природна родючість їх невисока.

У південно-західних передгір’ях поширені буроземно-підзолисті ґрунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки Феруму. Ці ґрунти утворились під широколистими лісами в умовах теплого й вологого клімату. У гірсько-лісовому поясі на висотах від 300 до 1450 м переважають бурі лісові ґрунти. Вони сформувалися під широколистими та хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Їх гумусовий горизонт має потужність 30-40 см. Ці ґрунти щебенюваті, містять 2,5-4,0 % гумусу, кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою поширені гірсько-підзолисті ґрунти. Вони мають невелику потужність, щебенюваті.

На привершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні й гірсько-торфові ґрунти. Вони утворились під лучною рослинністю в умовах надмірного зволоження на пісковикових породах. Гірсько-торфові ґрунти мають незначний торфовий горизонт.

У Кримських горах, в їх північних передгір’ях сформувались чорноземи південні і дерново-карбонатні ґрунти. Гумусовий шар чорноземів невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-3,5 %. Дерново-карбонатні ґрунти малопотужні, щебенюваті. У нижньому поясі південного схилу Кримських гір до висоти 300 м поширені коричневі ґрунти. Вони утворились під розрідженими лісами і чагарниками, трав’янистою степовою рослинністю на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт має сірувато-коричневий колір до глибини 25-33 см. Вміст гумусу у верхньому шарі становить 5-7 %. На крутих схилах ці ґрунти піддаються змиву водами атмосферних опадів. У цьому ж поясі поширені червоні ґрунти, що утворились під трав’янистою рослинністю. Вміст гумусу в їх верхньому шарі сягає 3,0-3,5 %, вони щебенюваті. Ґрунти придатні для садів і виноградників.

Північні схили Головного пасма вкриті бурими лісовими ґрунтами. Вони утворились під широколистими лісами в умовах м’якого теплого клімату. Материнськими породами є звітрілі вапняки, пісковики, глинясті сланці. У верхньому горизонті цих ґрунтів міститься 4-5 % гумусу. В цьому поясі під сосновими лісами утворились бурі опідзолені ґрунти, а вище — гірські чорноземні ґрунти. Вони утворились під гірською степовою рослинністю на щебенюватих продуктах вивітрювання вапнякових порід. Їх гумусовий горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах міститься 4-7 % гумусу.

Земельні ресурси України

До земельних ресурсів належать землі, що використовуються або можуть бути використані для сільського чи лісового господарства, містобудування та ін. Україна має багаті земельні ресурси. Площа її земельного фонду становить 60,4 млн га, з них сільськогосподарські угіддя становлять 70 % площі всіх земель. Серед них орні землі займають у середньому 55 % (один з найбільших показників у світі). Більша частина всіх сільськогосподарських угідь і 60 % орних земель припадає на чорноземні ґрунти.

Земельний фонд України станом на 01.01.2012

Основні види земельних угідь	Площа земель
Основні види земельних угідь	всього, тис. га	% до загальної площі території України
Сільськогосподарські землі	42 726,4	70,8
Ліси	10 633,1	17,6
Забудовані землі	2 552,9	4,2
Відкриті заболочені землі	982,3	1,6
Сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом	13,2	0,0
Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (кам’янисті місця, піски, яри інші)	1 020,6	1,7
Води (території, що покриті поверхневими водами)	2 426,4	4,0
Разом	60354,9	100,0

Загальний рівень господарської освоєності території України високий, але в різних природних зонах спостерігаються відмінності. У зоні мішаних лісів землеробська освоєність менша, ніж у лісостеповій та степовій зонах. Але в цій зоні розташовані 25 % сіножатей і пасовищ, 40 % лісів України. Розораність земель у лісостеповій зоні сягає близько 70 %, а у степовій зоні — понад 80 %. В Українських Карпатах великі площі займають ліси, луки; ділянки з орними землями поширені в передгір’ях, міжгірних улоговинах і долинах річок. У Кримських горах висока лісистість, орні землі займають незначні території.

Несприятливі процеси, що відбуваються в ґрунтах

Процеси	Частка сільськогосподарських угідь, %
Водна ерозія	22,9
Видування верхнього шару	33,4
Окислення	18,5
Засолення	3,0
Перезволоження	3,2
Заболочення	3,1
Вітрова ерозія	2,9

Землі України між землекористувачами розподіляються нерівномірно. Найбільші площі займають землі сільськогосподарського призначення. Значна частина припадає на населені пункти. У населених пунктах 80 % земель становлять присадибні ділянки. Землі лісогосподарського призначення становлять 11,6 %.

Для раціонального використання земельних ресурсів треба запобігати несприятливим фізико-географічним процесам (ерозія, перезволоженість, засолення, посушливість, солонцюватість та ін.)

Охорона земельних ресурсів

Надзвичайно висока розораність земель, мала залісненість території, великий техногенний вплив на земельні ресурси України — усе це потребує їх раціонального використання та охорони. Адже на землях розвиваються несприятливі для господарювання фізико-географічні процеси.

Водною та вітровою ерозією охоплено близько 11 млн га сільськогосподарських угідь. Особливо багато еродованих земель у південних та східних областях України. На значних площах відбуваються засолення та солонцювання ґрунтів, підтоплення, пересушування або перезволоження меліорованих земель, лише внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (1986 р.) 8,4 млн га сільськогосподарських угідь було забруднено радіоактивними викидами.

Ґрунти забруднюють також хімічні засоби захисту рослин, викиди промислових підприємств, автомобільного транспорту тощо.

В Україні розроблена Національна програма охорони земель, у якій передбачено економічні, екологічні, організаційні заходи та правові засади щодо забезпечення охорони земель різного призначення. Необхідно відтворювати родючість ґрунтів, запобігати їх поверхневому змиванню і глибинній ерозії насадженням лісів, сіянням трав. Варто зменшити площу орних земель, вивести з-під ріллі еродовані землі, а натомість збільшити площі лісів, полезахисних лісових насаджень, лук. Потрібно своєчасно вживати заходів для запобігання ерозії, забрудненню, необґрунтованій вирубці лісів. Ефективними заходами є меліорація земель, розширення площ рекреаційних угідь, заповідників, природних парків.

Охорону земельних ресурсів регулює Земельний кодекс України.

Різноманітність видового складу, закономірності поширення рослинності

Флора України характеризується значною різноманітністю видового складу. На території України нараховують до 23 тис. видів рослин, у тому числі понад 4 тис. видів вищих дикорослих рослин. Із покритонасінних найбільше трапляються рослини з родини Складноцвіті (700. видів) та Бобові (близько 300 видів).

Сучасна флора України сформувалась у кінці антропогену, після материкового зледеніння. Протягом попередніх періодів вона зазнавала значних змін. Сучасних рис рослинний покрив нашої країни почав набувати з другої половини мезозойської ери, після виникнення покритонасінних. Флора палеогену була тропічною. До її складу входили пальми, миртові, лаврові, були поширені види секвої, болотного кипарису.

З початку неогену рослинний світ поступово набуває рис широколистої зони. Серед видів починають панувати буки, дуби, каштани, горіхові. У другій половині цього геологічного періоду лісова рослинність була поширена майже на всій території України. У видовому складі її переважали: з листяних — береза, дуб, граб, бук, клен, а з хвойних — ялина, ялиця, болотний кипарис.

В антропогені, внаслідок материкових зледенінь на півночі Європи, відбувались значні зміни у складі рослинності. Під час похолодань поширювались сосново-березові ліси, а широколисті породи дерев збереглися лише в окремих сприятливих місцях. На півдні України протягом антропогену панувала степова рослинність.

Деякі рослини (тис ягідний, рододендрон жовтий) збереглись без змін протягом кількох геологічних епох і зараз трапляються на теренах України. Такі рослини називають реліктовими.

Під впливом господарської діяльності людини сучасний рослинний покрив зазнав значних змін. Скоротилась площа лісів і майже зникла степова рослинність, змінився видовий склад флори. З’явилися акліматизовані рослини (нарцис європейський, кипарис, горіх грецький). Доволі багато ендемічних рослин — тонконіг мінливий, дзвоник карпатський, живокіст серцевидний, медунка Філярського.

Зараз у межах України росте понад 400 видів культурних рослин, а також декоративних, завезених з інших країн (тополя пірамідальна, акація біла, дуб червоний, бузок тощо).

Основними типами рослинності в Україні є лісова, степова, лучна і болотна.

Загальна площа лісів в Україні сягає близько 10 млн гектарів, що становить 17,6 % її території. Найбільшою є лісистість в Українських Карпатах (40,5 %) і Кримських горах (32 %). Лісистість рівнинної частини зменшується з півночі на південь від 26,1 % (зона мішаних лісів) до 12,5 % (Лісостеп) і 3,8 % (Степ). У лісах переважають молоді та середньовікові деревостани. Поширені такі породи, як сосна, ялина, бук, дуб. Вони займають близько 90 % лісопокритої площі. Крім того, є насадження граба, липи, клена, берези, тополі, вільхи тощо.

Соснові ліси (бори) займають великі площі на Поліссі, а також у долинах річок Лісостепу і Степу. Вони ростуть на дерново-підзолистих піщаних ґрунтах, бідних на гумус та поживні речовини. На кращих ґрунтах поширені дубово-соснові ліси. У дібровах основною породою є дуб черешчатий, поширений переважно в зоні мішаних лісів та лісостепу. Байрачні ліси вкривають схили сухих ярів та балок у степовій зоні. Бучини — ліси, у яких переважає бук, поширені в Карпатах, Поділлі та Придністров’ї. Ялинники (ялинові ліси) ростуть на глинистих ґрунтах та охоплюють великі площі в Українських Карпатах. У лісах України переважно є два види ялин: європейська (смерека) та гірська.

Степова рослинність у первинному вигляді до цього часу збереглася лише на схилах балок, у передгір’ях Криму, на піщаних косах Азово-Чорноморського узбережжя, островах. Ділянки цілинних степів охороняють у заповідниках. У поширенні степової рослинності простежується певна закономірність: у лісостеповій зоні на безлісих територіях у минулому розвивались лучні степи на глибоких чорноземах. У типовій степовій зоні на півночі була поширена різнотравно-типчаково-ковилова рослинність на звичайних чорноземах, на півдні — типчаково-ковилова на чорноземах південних і темно-каштанових ґрунтах, а вздовж Азово-Чорноморського узбережжя — полиново-злакова рослинність на каштанових солонцюватих ґрунтах.

Лучні степи поділяють на рівнинні та гірські (кримські). У їх травостої переважають злаки (ковила, типчак, тонконіг вузьколистий) та різнотрав’я (конюшина, гадючник, маренка, шавлія лучна тощо), а з ефемерів та ефемероїдів — незабудка, переломник, крупка.

Різнотравно-типчаково-ковилові степи мають густий трав’яний покрив, що складається з ковили, тонконога, стоколосу, вики, горицвіту весняного, молочаю степового, шавлії, астрагалу. У трав’яному покриві типчаково-ковилових степів переважають посухостійкі злаки: типчак, ковила українська, келерія, з різнотрав’я — кахрис, ферула, будяк, пижмо тощо. У травостоях полиново-злакових степів переважають посухостійкі (ксерофітні) дернинні злаки (типчак, ковила, житняк), полини, кермек та ін.

На Донецькому кряжі та сході України у минулому були поширені чагарникові степи з заростями карагани дерев'янистої (жовтої акації).

Невеликими ділянками в Кримських горах трапляються напівсаванні степи. У цих степах до злаків домішуються субтропічні види, поширені також люцерна, пирій повзучий, горошок та ін.

Луки, залежно від умов розташування, поділяють на заплавні, суходільні, низинні, гірські. На заплавних луках поширені зарості лози, трави з вівсяниці, мітлиці, келерії, а також конюшина, жовтець, щавель, деревій тощо. На суходільних луках ростуть мітлиця, пахучий колосок, костриця, кульбаба, волошки. Низинні луки приурочені до знижень на вододілах, терасах, долинах, тому вони тривалий час обводнені. Тут переважають вівсяниця червона, тимофіївка лучна, осока звичайна, конюшина лучна і біла. Луки використовують як сіножаті. Гірські луки поширені в Українських Карпатах. У травостої гірських лук поширені вівсяниця, білоус, конюшина, лядвенець. У субальпійському поясі сформувались луки з білоуса, тимофіївки, осоки вічнозеленої, вівсяниці.

Болотна рослинність розвивається в пониженнях з надмірним зволоженням. Болота займають близько 2 % території України. Найбільше їх на Поліссі. Болота мають значні запаси торфу. За розташуванням розрізняють болота заплавні, низинні, долинні, притерасні та старих річищ. Найбільш поширені низинні болота. У їх рослинному покриві переважають трав’яні і трав’яно-мохові угруповання. Поширені осока, очерет, рогіз, тростяниця, хвощ, лепеха та ін. З дерев і чагарників — вільха чорна, верболози.

Багато боліт осушено. Меліоровані болота використовують як сіножаті, на них вирощують технічні, кормові та зернові культури.

Різноманітність видового складу тварин. Фауністичний склад лісів, степів, лук, боліт, водойм, Карпат і Кримських гір

Різноманітність природних умов зумовлює багатство тваринного світу України (приблизно 44 800 видів тварин). На її території водяться ссавці (100 видів), птахи (360 видів), риби (200 видів), плазуни (20 видів), земноводні (17 видів). Тваринний світ змінювався протягом геологічних періодів та в історичний час.

У Кримських горах водяться олень, косуля, куниця кам’яна, борсук, кажан, лісова миша, муфлон, білка. З птахів характерні гриф чорний і сип білоголовий, сойка чорноголова, мухоловка, синиця', із плазунів — гекон кримський, полоз леопардовий, ящірки', із земноводних — тритон гребінчастий, ропуха, квакша. Серед комах багато середземноморських видів, з яких найбільш поширені восковик, ковалик, хрущ кримський, богомол кримський, цикади та ін.

Фауна Азовського моря і узбережжя Чорного моря має багато спільного, оскільки ці басейни сполучені Керченською протокою і між ними відбуваються періодичні міграції риб багатьох видів. Однак помітні і специфічні місцеві види.

У сучасних умовах відбулись і відбуваються великі зміни у видовому та кількісному складі диких тварин,

На території України для кожного природного комплексу (зони мішаних лісів, Лісостепу, Степу, Українських Карпат, Кримських гір, лиманно-дельтових і прибережно-морських районів морів) характерний свій тваринний світ.

Для Зони мішаних лісів найбільш типові лось, косуля, свиня дика, олень благородний, білка, куниця лісова, борсук, соня лісова, трапляються бурий ведмідь, рись, заєць-біляк. У лісах, на луках і болотах водяться полівка лісова, лісова і польова миші, бурозубки звичайна і мала, кутора, кріт. Досить багато лисиць і вовків. З птахів — тетерев, рябчик, глухар, дятел чорний, шпак, синиця, дика качка, кулик, деркач, журавель сірий, дикий голуб. З плазунів поширені гадюка звичайна, вуж звичайний, ящірка прудка, болотяна черепаха. Із земноводних — тритони, ропухи, жаби та ін. З комах — сосновий і непарний шовкопряди, короїд, хрущ, ґедзь. Останніх багато в заболочених місцевостях.

У тваринному світі Лісостепової зони поєднуються лісові та степові види. У лісах водяться білка, борсук, косуля, дика свиня. Для відкритих просторів характерними є ховрах, сліпак, купюра, хом’як, сіра полівка, трапляється тушканчик великий та ін. З птахів водяться куріпка сіра, перепілка, ракша, іволга, сорокопуд, дятел строкатий, чайка, лелека білий, з комах — озима совка, буряковий довгоносик, клоп-черепашка та ін.

У Степовій зоні найбільш типовими із ссавців є ховрах сірий, тушканчик великий, полівки сіра та степова, хом’ячок сірий, сліпак, тхір степовий, степова мишівка, куниця кам’яна, дикий кролик. У південно-східних районах поширені бабак, лисиця-корсак, тхір-перев’язка, їжак вухатий. З птахів — жайворонок, перепілка, вівсянка, сіра куріпка. Зрідка трапляються дрохва, степовий журавель, степовий орел, канюк. Типовими степовими плазунами є полоз і гадюка степова.

На Азово-Чорноморському узбережжі, де степові ділянки чергуються з піщаними косами, заплавними лісами, луками й болотами, лиманами та прибережними морськими просторами, тваринний світ багатий і різноманітний. Поряд із степовими водяться болотні та водоплавні тварини. З птахів характерні чайка, мартин сріблястий, норець, качка, чапля, бугай. У дельтах Дунаю, Дністра і Дніпра гніздяться гуска сіра, лебідь-шипун, пелікан. У заповідниках реакліматизовано оленя звичайного й бабака, акліматизовано оленя плямистого, ондатру, фазана.

В Українських Карпатах водяться косуля, олень, свиня дика, білка, куниця, борсук, полівка, бурозубка. Трапляються лось, ведмідь, рись, дикий кіт; з птахів — глухар, тетерев, рябчик, дятел, шишкар, беркут, шуліка, сова, сапсан. Характерними плазунами є полоз, гадюка, веретільниця, вуж, ящірка. З комах поширені короїди смерековий і буковий, непарний шовкопряд, букова плодожерка.

Для Азовського моря характерні оселедець керченський, пузанок, хамса, велика камбала, тюлька, бичок; для Чорного моря — осетер, білуга, севрюга, скумбрія, ставрида, кефаль, кілька, лосось чорноморський, оселедці дніпровський і дунайський, морський коник.

У Чорному морі із ссавців живуть дельфіни трьох видів: дельфін-білобочка, афаліна чорноморська, азовка (фоцена звичайна). У кінці минулого століття біля південно-західних берегів Криму траплявся тюлень білочеревий (тюлень-монах). В даний час невелика кількість цих тюленів живе біля узбережжя Болгарії.

З-поміж прісноводних риб найціннішим є лосось дунайський, верховодка, харіус, щука, лин, лящ, судак, сом, окунь, карась, сазан, тараня. У карпатських річках водяться форель і харіус, у великих водосховищах — цінні промислові риби: судак, лящ, сазан, акліматизувались білий амур і товстолобик.

Тваринні ресурси, заходи з їх охорони та відтворення. Червона книга України

До тваринних ресурсів належить весь тваринний світ. У законі України «Про тваринний світ» (2001) зазначено, що він є національним багатством України як один з компонентів навколишнього природного середовища. До природних ресурсів належать дикі тварини, які перебувають на волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони і є державною власністю. Однією з головних вимог охорони та раціонального використання тваринного світу є збереження природних умов існування тварин, місця їх міграцій і розмноження. Потрібно знати про нормативи регулювання кількості тварин під час полювання чи рибальства. Під час використання ріллі, лук, пасовищ, лісів, місць відпочинку та лікування, розвідування і добування корисних копалин, експлуатації гідротехнічних споруд потрібно враховувати їх можливий плив на умови життя тварин.

На території України водиться багато рідкісних, реліктових та ендемічних тварин. До Червоної книги України занесені 382 види рідкісних тварин, а також види, що перебувають під загрозою зникнення. Серед ссавців — тюлень монах (південна частина Чорного моря), зубр, рись звичайна, кіт лісовий, видра річкова; з риб до Червоної книги занесені стерлядь, харіус, морський коник, судак морський.

Тестові завдання

24. ҐРУНТИ. РОСЛИННИЙ ПОКРИВ. ТВАРИННИЙ СВІТ УКРАЇНИ

24.1. Типові ґрунти Українського Полісся

А чорноземи лучні
Б сірі лісові
В дерново-підзолисті
Г бурі лісові

24.2. Типові ґрунти лісостепу України

А червоно-бурі
Б підзолисті
В чорноземи
Г каштанові

24.3. Дерново-підзолисті ґрунти поширені

А у північних районах України
Б у Лісостепу
В у Лісостепу та Степу
Г на півдні Причорноморської низовини

24.4. Сірі лісові ґрунти характерні для

А Полісся
Б заходу Лісостепу
В степу
Г південного берега Криму

24.5. Ґрунти, які характерні для південного степу

А підзолисті
Б каштанові
В сіроземи
Г чорноземи

24.6. Ґрунти, які переважають на території, прилеглій до Чорного й Азовського морів

А дерново-підзолисті
Б сірі лісові
В торф’яно-болотні
Г каштанові та темно-каштанові

24.7. Ґрунти, що характерні для Південного берега Криму

А сірі лісові
Б гірсько-лучні
В коричневі
Г солончаки

24.8. Типи ґрунтів, які поширені у Кримських горах

А каштанові й болотні
Б чорноземи звичайні й лучні
В бурі гірсько-лісові
Г дерново-підзолисті й солонцюваті

24.9. Комплекс заходів, спрямований на відновлення продуктивності порушених земель і поліпшення умов навколишнього середовища

А рекультивація
Б деградація
В меліорація
Г інтенсифікація

24.10. Фактор, що НЕ впливає на формування ґрунтів

А вік тектонічної структури
Б характер рослинності
В рівень обводненості
Г рельєф

24.11. Чорноземи в Україні сформувалися

А на суглинках
Б на глинах і пісках
В на вапняках
Г на лесах і лесоподібних породах

24.12. Типи ґрунтів, які переважно поширені на території Дніпровсько-Орільського природного заповідника

А каштанові та болотні
Б чорноземи звичайні та лучні
В сірі лісові й чорноземи південні
Г дерново-підзолисті та солонцюваті

24.13. Області з найбільш родючими ґрунтами в Україні

А Полтавська й Дніпропетровська
Б Сумська й Чернігівська
В Харківська й Волинська
Г Херсонська й Житомирська

24.14. Найбільші площі на території України охоплюють

А дерново-підзолисті ґрунти
Б темно-каштанові й каштанові ґрунти
В сірі лісові ґрунти
Г чорноземи

24.15. Ґрунти, які характерні для Середнього Придніпров’я

А дерново-підзолисті
Б каштанові
В тундрово-глеєві
Г чорноземи

24.16. Ґрунти, які переважають у степовому Криму

А дернові
Б каштанові
В сірі лісові
Г червоноземи

24.17. Типи ґрунтів, які характерні для рівнинного Закарпаття

А каштанові
Б чорноземи
В бурі лісові
Г підзолисті

24.18. Чорноземні ґрунти поширені в межах

А Придніпровської височини
Б Поліської низовини
В Овруцького кряжу
Г Волинської височини

24.19. Укажіть частину України, в якій розташовані солончаки

А північна
Б західна
В східна
Г південна

24.20. Сірі лісові ґрунти поширені

А на Тарханкутській височині
Б на Поліській низовині
В на Донецькому кряжі
Г на Причорноморській низовині

24.21. Укажіть ґрунти, які сформувалися на території України на лесових материнських породах в умовах недостатньої кількості опадів та високої температури під засухостійкою рослинністю (ковила, типчак, полин)

А чорноземи опідзолені
Б підзолисті
В каштанові
Г червоно-бурі

24.22. Чинник, який визначає закономірності розташування рослинності на території України

А співвідношення тепла й вологи
Б ґрунтовий покрив
В особливості рельєфу
Г кількість сонячної радіації

24.23. Дуб — головна порода

А карпатських лісів
Б кримських лісів
В поліських лісів
Г приазовських лісів

24.24. Увідповідніть типи ґрунтів та їх характеристики

1 дерново-підзолисті
2 солончаки й солоді
3 чорноземи типові
4 чорноземи південні
А гумусовий горизонт цих ґрунтів найбільш потужний — 120-150 см; уміст гумусу змінюється від 3 до 6 %
Б утворилися в умовах посушливого клімату, розрідженого трав’янистого покриву ковилово-типчакових степів
В утворилися на узбережжі в умовах залягання засолених ґрунтових вод і високого рівня випаровуваності; для їх верхніх горизонтів характерним є високий уміст солі
Г сформувалися в Поліссі під дубово-сосновими лісами з розвиненим трав’яним покривом; містять 1-2 % гумусу й мають кислу реакцію
Д сформувались на півдні лісових територій України; містять 5-9 % гумусу та характеризуються середнім показником родючості

24.25. Увідповідніть природні комплекси й тварин, які для них характерні

1 мішані ліси
2 лісостеп
3 степ
4 Карпати
А сарна, бурий ведмідь, тритон карпатський, альпійська галка, сніговий в’юрок
Б сірий ховрашок, степовий тхір, байбак, вухастий їжак, тушканчик, жайворонок, перепел
В благородний олень, білка, вовк, рись, рябчик
Г дикий кабан, козуля, борсук, лисиця, хом’як, миша, куріпка сіра, перепел, іволга, лелека білий
Д підковоніс великий, білка-телеутка, куниця кам’яна, гриф чорний, голуб дикий, полоз леопардовий

24.26. Увідповідніть групи рослин та види, які до них належать