Географія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

ПЕРЕДМОВА

Географія є сферою людських знань, що має комплексний характер — від природних підсистем до повністю антропогенізованих, тобто перетворених або створених людиною. Пропоноване видання є одним з багатьох у подібній серії універсальних довідників з географії, де в межах однієї книжки зібрано основний матеріал, покликаний сформувати комплексне, просторове, соціальне уявлення про Землю, сучасну географічну карту світу на основі краєзнавчого, регіонального та планетарного підходів. Це допоможе успішно підготуватися до зовнішнього незалежного оцінювання з географії.

Довідковий матеріал подано в систематизованому вигляді з дотриманням необхідних пропорцій, які рекомендовані програмою незалежного оцінювання та поділено на розділи: «Загальна географія», «Географія материків та океанів», «Фізична географія України», «Соціально-економічна географія світу».

Тестові завдання у посібнику мають виявити комплексні знання школярів, уміння застосовувати географічні знання, аналізувати природні, суспільні й господарські об’єкти, процеси та явища; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та закономірності в географічній оболонці й географічному середовищі.

У кінці посібника подано тренувальні завдання, оформлені на зразок тестових зошитів для ЗНО з географії, а також сертифікаційну роботу із ЗНО 2019 року.

Обов’язковою складовою вдалого освоєння матеріалу посібника має бути використання комплекту шкільних атласів з географії для 6-10 класів. Це сприятиме формуванню просторової уяви про описані явища та процеси.

Зверніть увагу, що в процесі декомунізації в Україні, назви деяких населених пунктів зазнали змін і тому в посібнику подані в нових варіантах.

Загальна географія

1. Географія як наука. Розвиток географічних досліджень

Об’єкт дослідження географії

Географія є однією з найдавніших наук, яка не втратила свого значення й дотепер. Процес її розвитку довгий і складний. Із науки описової вона перетворилась у науку конструктивну. Географія (грец. geographia, від geo — Земля, grapho — пишу) — вивчає географічну оболонку Землі та її структурні складові, територіальне розташування й розвиток господарства та населення земної кулі, окремих її країн, регіонів; досліджує природно-територіальні та виробничо-територіальні комплекси, географічні аспекти взаємодії суспільства та природи. Об’єктом дослідження географії є географічна оболонка

Предмет дослідження географії

Предметом дослідження є аспекти, властивості, відношення, закономірності, які вивчає географія в процесі дослідження свого об’єкта. Це причинно-наслідкові зв’язки й залежності між географічними процесами та явищами в географічній оболонці, закономірності формування територіальних форм організації продуктивних сил суспільства, проблеми взаємодії природних і суспільних територіальних систем світового й регіонального масштабів.

Місце географічних дисциплін у системі наук

Відповідно до об’єктів вивчення в системі географічних наук виділяють природничу (фізичну географію) та соціально-економічну географію.

Фізична географія — вивчає будову, склад, властивості й територіальну диференціацію географічної оболонки.

До блоку фізичної географії відносять такі науки:

геологія — наука про історію розвитку Землі, її склад, будову, рухи та поширення в ній корисних копалин;
геоморфологія — наука про форми земної поверхні (рельєф);
кліматологія — наука про клімат, його закономірності й типи, зміни в часі, поширення на земній кулі;
метеорологія — наука про атмосферу Землі, фізичні й хімічні явища та процеси, що в ній відбуваються, її склад і будову;
гідрологія — географічна наука, яка вивчає природні води й процеси, що відбуваються в них;
ґрунтознавство — наука про ґрунти, їхній склад, властивості, походження, розвиток, поширення та використання;
ландшафтознавство — наука, що вивчає складні природні та природно-антропогенні геосистеми — ландшафти як частини географічної оболонки Землі.

Соціально-економічна географія — суспільна наука в системі географічних наук, що вивчає суспільно-територіальні комплекси, чинники й закономірності їх формування, структуру й територіальну організацію.

На стику географії з іншими науками виникли нові науки: історична географія, картографія, військова географія, медична географія, політична географія, охорона природи, які поєднують вивчення природних і суспільно-економічних явищ. Усі вони є самостійними науками.

Джерела географічних знань

Джерела географічних знань — це перелік складників, які несуть географічну інформацію, допомагають створити цілісне уявлення про географічні об’єкти та явища, знайомлять з особливостями природи Землі, з населенням, господарством і їх територіальною організацією. Основними джерелами географічних знань є шкільні підручники й довідники, енциклопедії, карти й атласи, насичені інформацією географічні журнали та газети. Багато нового, корисного й цікавого можна дізнатися з радіо- і телепередач. Нині для отримання необхідних географічних знань користуються послугами мережі Інтернет. За її допомогою можна за лічені хвилини обмінюватися географічною інформацією — картографічною, текстовою, відео та звуковою, здійснювати онлайн-подорожі.

Методи географічних досліджень

Методи географічних досліджень — це сукупність підходів та прийомів, які використовують для досягнення поставленої мети. Географія, як і будь-яка наука має свої методи дослідження.

Описовий метод — полягає в описі об’єкта (розташування, зміни в часі, вплив на інші об’єкти).

Історичний метод дає змогу з’ясувати, як виникли і розвивалися в часі географічні об’єкти й явища.

Математичний метод — створення математичних моделей (наприклад, формул), які дають можливість вивчати детального вивчення залежностей між різними географічними явищами та процесами.

Аерокосмічний — вивчення поверхні Землі за знімками з літаків і космічних апаратів.

Картографічний метод дослідження полягає у визначенні місцезнаходження об’єктів і нанесення їх на карту, співставлення карт та дослідження територіальних особливостей за карт моделями.

Геофізичний та геохімічний методи — вивчають земну кулю за результатами фізичних і хімічних експериментів.

Експедиційний метод полягає у збиранні географічної інформації під час експедицій, мандрівок, туристичних походів.

Окрім перерахованих, використовують й інші методи — статистичний, порівняльний, метод типології, спостереження, класифікації, групування тощо.

Розвиток географічних досліджень

Розвиток географічних вчень в епоху Античності

В античні часи (VIII ст. до н. е. — IV ст. н. е.) найвищий розвиток знань, у тому числі й географічних, був у стародавній Греції. Засновником давньогрецького природознавства вважають Фалеса Мілетського (VII-VI ст. до н. е.). Тодішні мандрівники й купці повідомляли про нововідкриті землі. Перед ученими постало завдання — звести ці різнорідні відомості в єдине ціле. Тоді з’явилися перші гіпотези про форму Землі. Першим здогад, що наша планета має форму кулі, висловив ще у V ст. до н. е. грецький математик Піфагор. Довів кулястість Землі у IV ст. до н. е. інший грек — Аристотель. За доказ він приймав округлу тінь, яку кидає Земля на Місяць. Цю тінь люди бачать під час місячних затемнень. Із занепадом давніх цивілізацій учення стародавніх греків на тривалий час було забуте. Уявлення про кулястість Землі почало відроджуватися лише наприкінці XV ст. З науково-теоретичних позицій цю ідею обґрунтовували Ніколай Копернік та Джордано Бруно.

Здобуті мандрівниками і мореплавцями відомості про раніше невідомі землі узагальнювали грецькі вчені-філософи. У V ст. до н. е. грецький мандрівник та історик Геродот побував у Північному Причорномор’ї (сучасні українські землі). Свої спостереження під час цієї та інших подорожей він виклав у дев’яти книгах за назвою «Історія», де поряд з історичними описами він подає чимало географічної інформації. Перші географічні праці створили Аристотель, Ератосфен, Страбон.

Ератосфен використав дані історії, астрономії, фізики й математики для виокремлення географії в самостійну науку. Він був автором найдавнішої карти (III ст. до н. е.) де зобразив відомі на той час частини Європи, Азії і Африки. Ератосфена називають батьком географії.

У II ст. Клавдій Птолемей, систематизувавши всі існуючі на той час географічні здобутки, створив працю «Посібник з географії» та одну зведену карту світу, проте вона була доволі описовою, бо й географія в античні часи була здебільшого описовою (понад 3/4 земної поверхні залишалося невідомою).

Епоха Середньовіччя

Спадкоємцями античної освіченості стали арабські вчені. Вони, у зв’язку з інтенсивною торгівлею, яка велась на просторах від Середземного моря до Китаю і Центральної Африки, складали описи різних країн, робили градусні вимірювання тощо. Є припущення, що араби навчилися користуватися компасом у китайців. Араби були чудовими мореплавцями, їхні кораблі плавали по Індійському океану від Малайзійського архіпелагу до східних берегів Африки. До того ж деякі арабські вчені, на відміну від європейських, знали, що люди живуть і на екваторі, і поблизу нього.

Важливу роль в розширенні знань про земну поверхню зіграли нормани — жителі Скандинавського півострова. Нормани в IX ст. відкрили і колонізували Ісландію, в X ст. — Південну Гренландію, а на початку XI ст., в 1003 р., досягли східних берегів Північної Америки.

Цінні географічні знання про особливості природи великих земель на Сході Європи були зібрані слов’янами. Велика кількість географічної інформації міститься в «Повісті минулих літ» — письмовому зведенні, складеному в Києві у другому десятиріччі XII ст. і відомому під назвою «Літопис Нестора». Дуже добре описано в літописі історичний шлях «із варяг у греки» — торговельний морський і річковий шлях, що зв’язував північ Європи з Середземномор’ям і частково проходив по ріках Руської рівнини.

Велику подорож здійснив купець Марко Поло. Шлях до Китаю він пройшов суходолом, а повернувся до Європи морем. Підсумком подорожі стала праця «Книга про розмаїття світу», де зібрана вся інформація про країни Азії. Ще одним відомим мандрівником був Ібн Батута. Він побував у країнах Близького Сходу, відвідав Мекку.

Як видно з наведених відомостей, розвиток географії в середні віки (тобто за період з V по XV ст.) не припинявся. В різних частинах Землі люди шляхом спостережень накопичували все нові важливі дані, але через відсутність тісних контактів між різними народами географічні знання дуже повільно ставали загальним надбанням. У християнській Європі нічого не знали про подорожі вікінгів, бо ті не писали книг.

Епоха Великих географічних відкриттів

Епоха Великих географічних відкриттів тривала з XV по XVII ст. Початок Великим географічним відкриттям дала Португалія. Перші морські експедиції були організовані принцом Генріхом Мореплавцем. Перше розвідувальне плавання було здійснене в 1418 р., але кораблі досить швидко повернули назад, оскільки їх команди боялися наблизитись до невідомого гарячого екватора. Поступово просуваючись все далі на південь, португальські кораблі за 16 років не зуміли пройти південніше 26°7 пн. ш. Між 1444 і 1488 роками майже сорок кораблів побували біля африканських берегів, було захоплено декілька сотень африканців для продажу їх в рабство. Побували мореплавці також і на Островах Зеленого Мису.

Принц Генріх помер у 1460 р., але справу, яку він розпочав, продовжували й на південь йшли все нові експедиції. У 1473 р. один з кораблів пересік екватор. Особливо далеко на південь за екватор заплив Бартоломеу Діаш. Він першим з європейців прибув у 1487 р. до берегів Південної Африки біля бухти Алгоа (нині тут розташоване місто Порт-Елізабет).

Географічні відкриття португальських моряків були використані при складанні першого в світі глобуса земної кулі. Зробив це в 1490 р. Мартін Бехайм з Нюрнберга (Німеччина).

Іспанський мореплавець Христофор Колумб прагнув досягти Індії через Атлантичний океан. Саме він 12 жовтня 1492 р. відкрив Америку та помилково вважав, що це і є Індія. Колумб першим з мореплавців виявив закономірності руху повітряних мас над Атлантичним океаном і скористався ними.

Відкрив морський шлях до Індії португальський мореплавець Васко да Гама (1497-1499 рр.).

У 1601—1502 рр. португальський мореплавець Амеріго Веспуччі здійснив подорож уздовж східного узбережжя Південної Америки аж до гирла річки Ла-Плата та назвав відкриті землі Новим світом. Описи мандрівника та його карти викликали сенсацію в Європі, а картограф Мартін Вальдземюллер у 1507 р. назвав материк Америкою за іменем Амеріго й наніс цю назву на карту та глобус.

Коли з’ясувалося, що відкриті землі не мають нічого спільного ні з Індією, ні з Китаєм, Іспанія спорядила чергову експедицію з п’яти кораблів на чолі з Фернаном Магелланом. Під час її плавання (1519-1522 рр.) була відкрита протока з Атлантичного океану до Тихого, названа пізніше Магеллановою. Сміливі мореплавці вперше перепливли Тихий океан і досягли Філіппінських островів. На превеликий жаль, тут же на Філіппінах, у сутичці з аборигенами Магеллан був убитий. Після того один корабель — «Вікторія» продовжив плавання через Індійський океан, обійшов з півдня Африку і 30 квітня 1522 р. повернувся до Іспанії. Таким чином, експедиція Магеллана першою на Землі здійснила навколосвітню подорож.

У результаті морських подорожей, XV-XVI ст., відбувся переворот у географічних уявленнях людей про Землю. Менше ніж за 50 років європейці розширили свій географічний кругозір майже на всю земну кулю, відкривши нові величезні, раніше невідомі частини світу та найбільший (Тихий) океан, унаслідок чого цей час отримав назву епохи Великих географічних відкриттів.

Відкриття фундаментальних законів природи вимагало спеціальної підготовки вчених. Багато з них навчалося в університетах, організованих у деяких країнах Європи. Перші університети виникли в середні віки: в Болоньї (ХІ-ХII ст.), Оксфорді (XII ст.), Парижі (1200 р.), Кембриджі (1209 р.) і Празі (1348 р.).

Подорожі на суходолі в епоху Великих географічних відкриттів здійснювали також російські мандрівники, внаслідок чого було освоєно землі Сибіру та Далекого Сходу. Семен Дежньов пройшов Північним Льодовитим океаном уздовж північної окраїни Азії. Володимир Атласов подорожував Камчаткою.

Географічні відкриття в різних куточках Землі, як і поява фрагментарних описів природи окремих регіонів, значно збагатили географію.

Епоха нового часу

Метою навколосвітніх подорожей Нового часу було розширення торговельних зв’язків і колонізація нових земель. Видатний мореплавець і дослідник того часу англієць Джеймс Кук здійснив три навколосвітні подорожі. Під час першої (1768-1771) він відкрив східне узбережжя Австралії, наніс його на карту та встановив, що Нова Зеландія складається з двох островів. Під час другої експедиції (1772-1775) Джеймс Кук відкрив низку островів у Тихому океані.

Під час третьої експедиції (1776-1780) кораблі Джеймса Кука обігнули Австралію, а звідти повернули на північ — до Гавайських островів і далі — до Північного Льодовитого океану. Зіткнувшись з кригою, мореплавець повернув назад до Гавайських островів. Це була його остання подорож. У 1779 році Джеймс Кук загинув у сутичці з місцевим населенням.

У XVII-XVIII ст. твори дослідників-мандрівників вміщували багато описів природи того чи іншого регіону та приділялась значна увага встановленню взаємозв'язків між окремими природними явищами. Це стосується таких комплексних географічних праць, як «Опис землі Камчатки» С. П. Крашенінникова, «Подорожі по Росії» 77. С. Далласа і «Подорожі навколо світу» Г. Фостера.

Важливу роль у розвитку географії відіграли праці визначного російського вченого М. В. Ломоносова (1711-1765). Йому належить відкриття основного географічного закону взаємозумовленості компонентів природи. Відомою стала також його космогонічна гіпотеза про походження Сонця і планет Сонячної системи.

На початку XIX ст. були успішно здійснені дві навколосвітні подорожі російських експедицій. Одним з організаторів першої експедиції був Юрій Лисянський. Він є автором відомої праці «Подорож навколо світу на кораблі «Нева» в 1803-1806 роках», у якій наведено цікавий етнографічний матеріал, зібраний ним на Гавайях, Алясці, в Китаї, а також складено карти морських течій Тихого та Атлантичного океанів. Значним успіхом увінчалася і друга навколосвітня подорож росіян, які очолювали Ф. Ф. Беллінсгаузен і М. П. Лазарев, у 1820-1821 рр. Експедиція відкрила море Беллінсгаузена, острови Петра І та Землю Олександра І, що відносяться до Антарктики.

Важливу роль у подальшому розвитку географії зіграли Александр Гумбольдт (1769-1859), Карл Ріттер (1779-1859) і Фердинанд фон Ріхтгофен (1838-1905). Проте ці троє великих німецьких вчених значно розходилися у своїх методах, які вони використали для дослідження природи Землі.

Величезний внесок до скарбниці світової науки зробив видатний природознавець і мандрівник Микола Миколайович Миклухо-Маклай (1846-1888). Його наукові здобутки багатогранні. Вони стосуються медицини, загальної біології, антропології та порівняльної анатомії, ботаніки, зоології, географічних і соціально-економічних проблем.

Великий інтерес у багатьох європейських країнах викликали дослідження М. М. Пржевальського. У 1870—1885 рр. він здійснив чотири експедиції до внутрішніх районів Центральної Азії, де провів дослідження величезної території від гір Тянь-Шаню на заході до хребта Великий Хінган на сході, від Забайкалля на півночі до середини Тибету на півдні. Ним складено перші карти досліджуваних місцевостей.

Одним з найвидатніших дослідників того періоду став російський учений В. В. Докучаев (1846-1903) —засновник генетичного ґрунтознавства та великий географ. Найважливіша заслуга В. В. Докучаева — виділення широтних і вертикальних географічних зон, встановлення закономірних зв’язків між кліматом, гірськими породами, рослинністю, тваринним світом і господарською діяльністю людини.

Епоха сучасних географічних досліджень

До початку XX ст. було досліджено майже всю земну кулю, окрім крайньої півночі та півдня. Роберт Пірі 6 вересня 1909 р. досяг Північного географічного полюса. Південного полюса 14 грудня 1911 р. першим досяг Руал Амундсен зі своєю експедицією з п’яти чоловік. Експедиція на чолі з Робертом Скоттом 8 січня 1912 р. також досягла Південного полюсу, однак на зворотному шляху, попавши в снігову бурю всі члени експедиції загинули.

Якісно новий етап у розвитку географії настав у другій половині XX ст. Уже на самому його початку, в 1953 р., альпіністи англійської експедиції здійснили успішне сходження на Джомолунгму (Еверест). Першими на найвищу вершину планети піднялися новозеландець Е. Хілларі й непалець шерп Н. Тенсінг. Таким чином, на суходолі не залишилося більше земель, які були б недоступні людині. Але все ще була слабо вивченою природа полярних районів, особливо Антарктиди, залишався майже невідомим рельєф дна Світового океану.

В Арктиці були організовані регулярні дрейфуючі станції «Північний полюс», в Антарктиді — споруджені різними країнами світу постійно діючі станції зі змінними колективами полярників, А для дослідження рельєфу океанічного дна стали широко застосовувати радіолокацію. В 1960 р. батискаф «Трієст», у якому перебували французи Ж. Пікар і Д. Уолш, опустився на самісіньке дно Маріанського жолоба — на глибину 11 022 м.

Надмірне втручання людини в оточуючий світ призвело до майже одночасного виникнення в багатьох регіонах світу екологічних проблем, а деякі з них згодом набули глобального розмаху. Зважаючи на дану обставину, зараз дуже важливим об’єктом дослідження географії стали освоєні землі з великою кількістю населення та багатогалузевим господарством. Нині все частіше головним завданням учених є не лише глибоке дослідження природи, а й розробка оптимальних варіантів використання природних ресурсів, конструктивне перетворення природи. Це передбачає застосування нових принципів організації наукових досліджень і методів одержання та обробки інформації про природні явища, способів теоретичного узагальнення та прогнозування.

Високий рівень індустріалізації, розростання міст і роботизація всіх сфер життя в найбільш розвинених державах земної кулі визначають складні взаємовідносини людини й природи. Якщо раніше географи відкривали невідомі землі, то зараз перед ними, як і перед іншими вченими, постало інше завдання — врятувати нашу планету від наслідків нераціонального використання багатств за умов небувалого навантаження на природу.

Вітчизняні вчені-географн

В Україні наукові географічні дослідження активізувались з другої половини XIX ст. Вагомий внесок у вивченні географії України належить етнографу й географу П. Чубинському. У 1869-70 рр. він очолив три етнографо-статистичні експедиції на території України, у 1873 р. за його ініціативою у Києві було створено Північно-Західне відділення Російського географічного товариства. Географ і геолог, професор Київського університету П. Тутковський уперше здійснив природно-географічне районування України.

Початком української географії можна вважати дослідження членів наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка, створеного на Галичині у 1900 році. Автором перших наукових географічних праць українською мовою був С. Рудницький, саме його вважають фундатором української географії. У 1927 р. він заснував Український науково-дослідний інститут географії та картографії в Харкові. Він є автором понад 70 праць з географії та картографії а також написав першу фундаментальну монографію з географії України німецькою мовою. Нажаль у 1934 р. за «націоналізм у географії» інститут ліквідували, а С. Рудницького репресували — це стало початком наступу на українську географію.

Академік К. Воблий є одним із засновників української енциклопедичної географії, також досліджував історію народного господарства, розвиток і розміщення продуктивних сил України, є автором схем економічного районування України.. В. Кубійович — відомий економіко-географ, основні його напрямками дослідження стосувались географії населення. Вивченням географії України у повоєнний час займались географи Київського, Львівського, Харківського, Одеського університетів. Фундаментальними працями того часу були доробки В. Боднарчука, О. Діброви, П. Цись та інших.

Організацією сучасних географічних досліджень в Україні займається Інститут географії Національної Академії наук України (директор — Л. Г. Руденко), та Українське географічне товариство (президент — Я. Б. Олійник). На з’їздах товариства, що проходять раз на чотири роки, обговорюють найбільш актуальні проблеми сучасної географії. Ці дві організації з 1993 р. започаткували видання «Українського географічного журналу».

Сучасні географічні дослідження та їх значення

З другої половини XX ст. людина інтенсивно почала вивчали Землю з космосу за допомогою штучних супутників, а згодом й почали здійснювати пілотовані польоти. Завдяки польотам у космос складені детальні географічні карти, прогнозують погоду, вивчають дно океану, ведуть пошуки корисних копалин, підтримують теле- і радіозв’язок тощо. Виник новий напрям розвитку географічних досліджень — космічне землезнавство. У XXI ст. значення географічної науки продовжує зростати — це пов’язано з радикальними змінами в житті людства. Географи залучені до робіт у різних соціально-економічних, політичних, екологічних проектах у якості як керівників, так і консультантів.

Тестові завдання

1. ГЕОГРАФІЯ ЯК НАУКА. РОЗВИТОК ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1.1. Працю «Посібник з географії» та одну зведену карту світу у II ст. створив

А Геродот
Б Страбон
В Ератосфен
Г Птолемей

1.2. Уперше застосував картографічні проекції

А Ератосфен
Б Геродот
В Страбон
Г Гіппарх

1.3. Першим мандрівником-європейцем, що дістався Східної Азії був

А Амеріго Веспуччі
Б Марко Поло
В Васко да Гама
Г Ібн Батута

1.4. Установив, що Нова Зеландія складається з 2 островів

А В. Дампіру 1776-1779 рр.
Б Д. Кук у 1769-1779 рр
В Д. Кук у 1768-1771 рр.
Г О. Селкірк у 1697-1699 рр.

1.5. Східне узбережжя Австралії вперше наніс на карту

А Френсіс Дрейк
Б Джеймс Кук
В Васко да Гама
Г Михайло Лазарев

1.6. Першими обігнули Африку з півдня

А іспанці
Б нормани
В вікінги
Г португальці

1.7. Античний учений, який науку про Землю назвав географія

А Гіппократ
Б Геродот
В Страбон
Г Ератосфен

1.8. У VII-XIV ст. острови Ісландія, Гренландія, півострів Лабрадор відкрили

А греки
Б нормани
В португальці
Г фінікійці

1.9. Першу карту з географічними координатами склав

А Ератосфен
Б Геродот
В Клавдій Птолемей
Г Піфагор

1.10. Ініціатором створення Північно-Західного відділення Російського географічного товариства у Києві був

А С. Рудницький
Б П. Тутковський
В П. Чубинський
Г К. Воблий

1.11. Місто Північної Америки, яке у середині XVII ст. називали Новим Амстердамом

А Вашингтон
Б Канрбера
В Кейптаун
Г Нью-Йорк

1.12. Уперше створив кулясте зображення Землі (глобус)

А Дж. Кук
Б М. Бехайм
В X. Колумб
Г Б. Діаш

1.13. Морський шлях до Індії був відкритий португальською експедицією на чолі з

А Б. Діашем
Б Васко да Гамою
В X. Колумбом
Г Дж. Куком

1.14. Перша навколосвітня подорож завершилася

А 1492 р.
Б 1522 р.
В 641 р.
Г 1117 р.

1.15. Антарктиду було відкрито

А 1920 р.
Б 1820 р.
В 1519 р.
Г 1642 р.

1.16. Карта Клавдія Птолемея від більш ранніх географічних карт відрізняється

А способом зображення
Б наявністю градусної сітки
В наявністю масштабу
Г застосуванням дистанційних методів зйомки

1.17. Материки, яких немає на глобусі М. Бехайма

А Африки та Антарктиди
Б Євразії та Африки
В Північної та Південної Америки
Г Євразії та Австралії

1.18. Берег Маклая розташований на острові

А Нова Каледонія
Б Нова Зеландія
В Нова Гвінея
Г Нова Британія

1.19. Уперше обстежив узбережжя Аляски

А В. Дампір
Б Д. Кук
В А. Тасман
Г X. Колумб

1.20. Увідповідніть мандрівниками та їх національністю

1 Ерік Рауді
2 Вітус Беринг
3 Васко да Гама
4 Марко Поло
А норвежець Б росіянин
В португалець
Г італієць
Д англієць

1.21. Увідповідніть учених-дослідників та їх дослідницьку діяльність

1 В. Берінг
2 Дж. Кук
3 І. Крузенштерн та Д. Лисянський
4 Ф. Беллінсгаузен та М. Лазарев
А остаточно підтвердив наявність протоки між Америкою та Азією
Б відкрив східне узбережжя Австралії
В провів чисельні дослідження в океані, уточнив атлас світу
Г відкрив Антарктиду
Д відкрив Індію

1.22. Увідповідніть мандрівниківта результати їх мандрівок

1 Фернан Магеллан
2 Руал Амундсен
3 Клавдій Птолемей
4 Роберт Пірі
А уперше на карті світу застосував градусну сітку
Б уперше досяг Південного полюса
В уперше досяг Північного полюса
Г здійснив першу навколосвітню подорож
Д уперше підкорив г. Джомолунгму

1.23. Увідповідніть імена грецьких учених та їх внесок у географічні дослідження

1 Геродот
2 Аристотель
3 Ератосфен
4 Піфагор
А побував в Північному Причорномор’ї та описав свої враження у праці «Історія»
Б доводив кулястість Землі
В довів кулястість Землі, обґрунтував поняття горизонт
Г виокремив географію як окрему науку, створив найдавнішу карту, що дійшла до наших днів
Д першим створив картографічний атлас

1.24. Увідповідніть імена вітчизняних учених та їх внесок у розвиток географічної науки

1 С. Рудницький
2 П. Тутковський
3 В. Бондарчук
4 К. Воблий
А один із засновників української енциклопедичної географії, автор схеми економічного районування України
Б автор описів краєвидів України, праць про корисні копалини
В автор наукових основ типології лісів України та охорони її природи
Г засновник Українського науково-дослідного інституту географії та картографії
Д вперше здійснив природно-географічне районування України

1.25. Укажіть мандрівників, які досліджували Африку