Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Саморегуляція екосистем

Цілісність біогеоценозів визначається їх найважливішою властивістю — самовідтворенням. Живі організми харчуються, ростуть, розмножуються, використовуючи енергію, одержану із середовища проживання. У свою чергу, живі організми у процесі життєдіяльності відтворюють своє місцеіснування.

Рівновага, яка виникає між організмами і середовищем існування в біогеоценозі, є умовою стійкості екосистеми. На рівні екосистем набір видів, форми і взаємодії між популяціями різних видів, трофічні зв’язки відображають пристосованість організмів до умов середовища і спрямовані на стійку підтримку кругообігу речовин у даних умовах.

У стійких екосистемах відбувається природний процес саморегуляцій. Саморегуляція — це властивість екосистеми автоматично встановлювати і підтримувати на певному рівні чисельність популяцій, співвідношення статей, народжуваність і смертність та ін. В основі підтримки відносно стабільної чисельності популяцій є трофічні зв’язки в харчових мережах (напри клад, «хижак — жертва», «паразит — хазяїн»).

Масове розмноження видів в екосистемі регулюється за допомогою прямих і зворотних зв’язків, що формуються в харчових ланцюгах. За сприятливих погодних умов дуже збільшується біомаса рослин — відповідно і травоїдних тварин. Травоїдними харчуються хижаки, а що більше їжі, то чисельнішим є потомство хижаків; їхній масовий розвиток призводить до різкого зниження числа жертв і врешті-решт — до зниження числа хижаків. Так відновлюється рівновага у системі «хижак — жертва».

Стійке угруповання є рівноважним. Це означає, що сумарна продукція автотрофних організмів в енергетичному вираженні точно відповідає енерговитратам, потрібним для забезпечення життєдіяльності організмів, що входять до угруповання. Тому біомаса в такій системі залишається сталою, а сама система, — врівноваженою.