Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА
Різноманітність ссавців
Ссавці здебільшого народжують цілком сформованих малят, які отримували поживні речовини під час перебування в організмі матері через плаценту. Але серед них є і яйцекладні.
До яйцекладних ссавців належить лише один ряд — Однопрохідні. Таку назву вони отримали тому, що кишечник, протоки видільної та статевої систем відкриваються у клоаку. Однопрохідні мають ознаки, які відрізняють їх від більшості ссавців. Тому їх виділяють в окремий підклас — Першозвірі. Ця невелика група ссавців (6 видів) поширена в Австралії та на розташованих поблизу островах (Нова Зеландія, Тасманія, Нова Гвінея). Подібно до плазунів, першозвірі розмножуються, відкладаючи яйця. У них немає плаценти. Численні дрібні протоки молочних залоз відкриваються прямо на поверхню живота тварини. Дитинчата злизують молоко, що виступає на шкірі. Кора головного мозку не має звивин. У дорослих першозвірів відсутні зуби. Незважаючи на волосяний покрив, температура тіла яйцекладних порівняно низька і коливається в певних межах (від 25 до 36 °С) відповідно до змін температури довкілля.
Єхидни (2 види) та проєхидни (3 види) — наземні риючі тварини, що живуть у норах. Єхидни зовні нагадують їжаків, оскільки їхнє тіло, завдовжки до 80 см, вкрите жорсткими (до 8 см завдовжки) голками — видозміненими волосками. Під голками росте шерсть. Голки слугують захистом від ворогів: у разі небезпеки єхидна, подібно до їжака, згортається у клубок. Передня частина морди видовжена у своєрідний хоботок. Живляться єхидни безхребетними, яких добувають за допомогою довгого (до 25 см завдовжки) клейкого язика з товщі ґрунту, під камінням, у мурашниках тощо. На кінцівках є довгі кігті, які тварина використовує для риття ґрунту чи руйнування мурашників. Удень тварина відпочиває в дуплах чи порожнинах під камінням, між коренями рослин тощо, а вночі виходить на полювання. При цьому їжу вона розшукує переважно за допомогою нюху, зір у єхидни розвинений слабо. У разі зниження температури єхидна може впадати в нетривалу сплячку. Самка єхидни відкладає одне яйце, яке виношує в шкірній сумці на черевному боці. Проєхидни зовні нагадують єхидн, але мають довшу морду. На лапах у цих тварин по гри пальці, а не по п’ять, як у єхидни.
Качкодзьоб веде напівводний спосіб життя. Цей вид поширений в Австралії та Тасманії. Його тіло, завдовжки до 65 см, вкрите густим, жорстким хутром, яке майже не намокає у воді. Качкодзьоб має сплющений хвіст, який нагадує хвіст бобра. Пальці кінцівок з’єднані плавальною перетинкою, завдяки чому тварина добре плаває. На щелепах розташовані рогові чохли, що нагадують дзьоб гусеподібних. Качкодзьоб живиться безхребетними тваринами, яких добуває із дна водойм, проціджуючи воду дзьобом подібно до качок. Гнізда качкодзьоби влаштовують на суходолі у норах, які риють за допомогою кігтів. Вхід у нору зазвичай розташований під водою. Там качкодзьоби відкладають і висиджують два яйця (іноді три або чотири).
Ссавців, які народжують живих малят, відносять до підкласу Справжні звірі. У цих тварин немає клоаки і травна та сечостатева системи відкриваються назовні самостійними отворами. Але є серед них такі, у яких плацента або відсутня, або нерозвинена. Це сумчасті ссавці.
До сумчастих ссавців належить лише один ряд — Сумчасті. Самки цих тварин мають шкірну сумку на череві (звідки й походить назва ряду), куди відкриваються протоки молочних залоз. Більшість сумчастих, а їх відомо понад 250 видів, поширені в Австралії, Тасманії та Новій Гвінеї. Певні види сумчастих живуть у Південній Америці, і лише один вид (північноамериканський опосум) поширений у Північній Америці. Сумчасті живуть у різних умовах: багато з них є наземними тваринами (наприклад, кенгуру, сумчасті тушканчики) або живуть на деревах (сумчастий ведмідь, або коала, сумчаста летяга), деякі види живуть у водоймах (водяний опосум) або під землею (сумчастий кріт). Серед сумчастих є комахоїдні, хижі та рослиноїдні види. Розміри сумчастих — від 10 см (сумчаста миша) до 3 м (великий сірий кенгуру) завдовжки.
Американські опосуми — мешканці лісів, живуть на деревах. Мають довгий чіпкий хвіст, який використовують під час лазіння по деревах. Живляться опосуми гризунами, дрібними птахами та їхніми яйцями, комахами, рештками тварин, грибами, рослинами. Активні переважно вночі.
До хижих сумчастих належать сумчасті миші та сумчасті куниці. Сумчасті миші живляться безхребетними тваринами, а також ящірками та гризунами. Вони добре лазять по деревах і живуть у ґрунті, дуплах дерев, тріщинах скель тощо. Сумчасті куниці нагадують звичайних куниць: вони мають тонку морду та довгий пухнастий хвіст. Вони живуть на деревах, а свою здобич (комах, ящірок, пташок, дрібних ссавців тощо) вистежують і захоплюють у стрибку.
Кенгуру — травоїдні тварини, здатні пересуватись стрибками до 15 м завдовжки. їхні передні кінцівки короткі, проте задні кінцівки та хвіст розвинені добре. Кенгуру здатні розвивати швидкість до 50 км за годину. Від ворогів кенгуру захищаються, спираючись на хвіст і завдаючи сильних ударів задніми кінцівками.
Коала, або сумчастий ведмідь, трапляється у Південній Австралії і зовні нагадує іграшкового плюшевого ведмедика. Ці тварини активні вночі, а вдень нерухомо сидять на деревах, обхопивши гілки передніми кінцівками з міцними гострими кігтями. Живляться коали листками та молодими пагонами певних видів евкаліпту, споживаючи їх за один день понад 1 кг. М’ясо коал неїстівне для інших тварин, і єдиним їхнім ворогом є людина, яка полює на коал заради хутра. Так, на початку XX сторіччя цей вид перебував на межі зникнення, і лише завдяки енергійним заходам уряду та громадськості Австралії його вдалося врятувати. Нині 21 вид сумчастих ссавців занесено до Міжнародної Червоної книги.
Ссавців, у яких добре розвинена плацента, відносять до плацентарних. Ряд Комахоїдні об’єднує близько 900 видів. Це їжаки, кроти, землерийки та багато інших. Зуби всіх представників цього ряду майже подібні за будовою, оскільки здобич (це переважно різні безхребетні тварини, звідки й походить назва ряду) вони заковтують цілком. Півкулі переднього мозку невеликі, без звивин, і, порівняно з іншими представниками класу, мають невеликий об’єм. Передній відділ голови має форму короткого хоботка, на якому ростуть довгі чутливі волосини. Представники цього ряду — тварини дрібних і середніх розмірів (тіло завдовжки до 50 см); до нього належать найдрібніші види ссавців (наприклад, карликова білозубка, тіло якої завдовжки 3,8 см). У багатьох видів комахоїдних добре розвинені пахучі залози, за допомогою яких вони захищаються від ворогів.
Комахоїдні заселили різні середовища: наземне, ґрунтове, водне. їжаки вкриті голками — видозміненими волосками. У разі небезпеки їжаки згортаються в колючий клубок завдяки добре розвиненим підшкірним м’язам. При цьому голки надійно захищають тіло тварини від ворогів. Звичайно їжаки активні вночі, живляться безхребетними, іноді дрібними хребетними тваринами, а також яйцями птахів. Вони здатні поїдати отруйних змій (наприклад, гадюк) без шкоди для себе. Узимку їжаки впадають у сплячку. В Україні поширені два види їжаків: звичайний і вухатий. Характерною ознакою вухатого їжака є великі вушні раковини, які й зумовили назву виду.
Комахоїдні ссавці
Землерийки — дрібні тварини, зовні дещо схожі на мишей. На відміну від їжаків, вони активні протягом майже всієї доби, бо потребують значної кількості їжі (маса з’їденої за добу здобичі може втричі перевищувати масу тіла самої тварини). Живляться землерийки здебільшого безхребетними, іноді дрібними мишоподібними гризунами та насінням рослин. У зволожених місцях живуть бурозубки, у посушливих — білозубки, а біля водойм — водяні землерийки, або купюри.
Кроти — типові мешканці ґрунту, пристосовані до життя у норах. У зв’язку з риючим способом життя вони мають компактну форму тіла, копальні передні кінцівки у формі широких коротеньких лопаток, щільне хутро. Органи зору розвинені слабо, часто сховані під складками шкіри. Проте нюх і слух дуже тонкі. В Україні поширений кріт звичайний. Він риє в ґрунті складні системи підземних ходів на глибині від 2 см до 60 см, у яких збирає їжу. При цьому він викидає ґрунт на поверхню, утворюючи характерні купи — кротовини. Живиться ґрунтовими безхребетними (дощові черви, личинки та дорослі комахи тощо).
Хохуля звичайна дуже рідкісний звір, занесений до Червоної книги України та Міжнародної Червоної книги. В Україні хохуля зрідка трапляється на території Сумської та Луганської областей. Хутро цієї тварини дуже цінне, із чим пов’язане повне знищення виду на початку XX століття. Хохуля веде напівводний спосіб життя, має між пальцями плавальні перетинки. Живиться переважно безхребетними тваринами, інколи — рослинами та рибою.
Ряд Рукокрилі — єдина група ссавців, пристосована до активного польоту. У них від верхівки другого пальця передніх кінцівок до хвоста вздовж тулуба тягнеться складка шкіри, що слугує крилом. Пальці передньої кінцівки (крім вільного першого) значно видовжені. Подібно до птахів, у рукокрилих утворюється кіль грудини та добре розвинені грудні м’язи, які забезпечують рухи крил. Політ дуже маневрений. Рукокрилі ведуть нічний спосіб життя. Зір у них розвинений погано, проте слух дуже тонкий. Більшість видів здатна до ехолокації. Це дає змогу рукокрилим орієнтуватись під час польоту, а також здобувати їжу в повітрі. Для кращого сприйняття звукових сигналів у рукокрилих добре розвинені вушні раковини. Удень ці тварини ховаються на горищах, у дуплах і в печерах. Узимку деякі види впадають у сплячку, деякі мігрують в теплі краї. Відомо близько 1000 видів.
Крилани поширені в тропічних країнах Азії, Африки, Австралії. Живляться рослинною їжею, зокрема плодами, чим можуть завдавати шкоди садівництву. Здатність до ехолокації незначна, але добре розвинені зір і нюх. Представник — летючий собака, або калонг.
Кажани живляться здебільшого комахами, але є хижі види та кровососи (вампіри). Вампіри трапляються у Південній та Центральній Америці. Різці їхньої верхньої щелепи мають загострений край, яким вони розрізають покриви тварин або людини і злизують кров, що виступає. Слина вампірів містить речовини, які запобігають зсіданню крові (ранка тривалий час кровоточить), а також знеболювальні речовини, завдяки чому їхні укуси мало відчутні. Вампіри завдають шкоди тваринництву, оскільки на місці ранки на тілі тварин можуть виникати запалення. Крім того, вони переносять збудників інфекційних захворювань, наприклад сказу. В Україні налічують 22 види кажанів: підковоноси (мають на морді шкірясті утворення, що нагадують підкову), вечірниці, нічниці, нетопирі, довгокрил звичайний тощо. Живляться кажани фауни України виключно комахами, тому є корисними тваринами. Частина видів взимку впадає у сплячку, частина — мігрує. Живуть кажани до 20 років.
Представники гризунів і зайцеподібних живляться переважно рослинною їжею. Вони мають великі та гострі різці та кутні зуби із плоскою жувальною поверхнею, ікла відсутні. Довгий кишечник — це пристосування до засвоєння рослинної їжі, яка повільно перетравлюється.
Ряд Гризуни (близько 2000 видів, в Україні — 40) — дрібні та середні за розмірами тварини. Найбільший представник гризунів — водосвинка, або капібара (завдовжки до 1,5 м, маса тіла — до 60 кг) — живе у Південній Америці на берегах річок, добре плаває та пірнає, її м’ясо споживають у їжу.
Гризуни поширені на різних континентах, ведуть наземний, підземний, деревний чи напівводний спосіб життя.
Ці тварини характеризуються наявністю чотирьох різців (по два на кожній щелепі). Різці вкриті емаллю лише спереду, тому вони сточуються з того боку, де емалі немає, й постійно залишаються загостреними. Різці, а в деяких видів і кутні зуби, позбавлені коренів, тому ростуть упродовж усього життя. Гризуни здатні швидко розмножуватись. Так, за рік у полівки може бути 7-8 приплодів по 15 малят у кожному.
Білка звичайна — відомий усім мешканець лісів. Живе у дуплах дерев чи у гніздах, які влаштовує на деревах. Живиться насінням хвойних, грибами та ягодами, а також безхребетними та хребетними (ящірками, яйцями птахів, пташенятами, дрібними гризунами). Перед зимовим періодом запасає насіння та плоди рослин, сприяючи їх розповсюдженню.
Бобер веде напівводний спосіб життя, заселяючи береги невеликих річок, озер тощо. Тварини цього виду мають великі розміри: тіло завдовжки до 1 м, маса тіла — до 30 кг. Сплющений і розширений хвіст допомагає плавати у воді. Секретом шкірних залоз бобри змащують шерсть, що захищає їх від намокання. Живуть бобри колоніями на річках, живляться рослинною їжею. Будують характерні «боброві хатки», які в діаметрі сягають 10 м та до 3 м заввишки. У водоймах з непостійним рівнем води бобри влаштовують греблі. За допомогою міцних різців вони відгризають гілки дерев і навіть валять великі дерева. Завдяки греблям бобри підтримують постійний рівень води в запрудах, запобігаючи їх обмілінню.
Цінний промисловий гризун — ондатра (тіло завдовжки до 36 см, маса — до 1,3 кг). Її батьківщина — Північна Америка, в Європу завезена на початку XX століття. Ондатра веде напівводний спосіб життя — мешкає в так званих хатинках, які будує із трави, ґрунту, або у норах, вхід до яких розташований під водою. Живиться переважно водяною рослинністю. Ондатри добре плавають і пірнають. Акліматизовано в Україні і нутрію. Її батьківщина — Південна Америка. Вона, як і ондатра, веде напівводний спосіб життя. Але нутрія не може мешкати у водоймах, що вкриваються кригою взимку, тому її розводять лише у напіввільних умовах.
Найчисленніша група — це мишоподібні гризуни. До них належать миші (хатня, лісова тощо), пацюки (сірий і чорний), хом’яки, полівки (від мишей відрізняються коротшим хвостом) тощо. При цьому хатня миша та два види пацюків стали синантропними видами, для яких оселі людини та місця поблизу них — оптимальні умови для життя. Чорний пацюк здатний переносити збудників чуми. Оскільки цей вид часто оселяється на річкових і морських кораблях, у портових містах створюють спеціалізовані карантинні санітарно-епідеміологічні станції, які повинні запобігати появі цих гризунів. Оселяючись у житлі людини, хатні миші та пацюки псують продукти харчування.
Сліпаки ведуть підземний спосіб життя, створюючи у ґрунті складну систему ходів. Ґрунт риють за допомогою різців, а виштовхують його з нори назовні головою. Підземний спосіб життя позначився на зовнішньому вигляді цих тварин: сліпаки не мають вушних раковин, маленькі очі сховані під шкірою, волосяний покрив короткий, але густий. Живляться сліпаки підземними частинами рослин, запасаючи їжу у своїх ходах. Усі види сліпаків фауни України (піщаний, буковинський, подільський і білозубий) потребують охорони. Причиною зменшення чисельності цих тварин є господарська діяльність людини: обробіток ґрунту, внесення отрутохімікатів тощо.
Ряд Зайцеподібні — нечисленна за кількістю видів (приблизно 60, в Україні — 3 види) група ссавців. Від гризунів зайцеподібні відрізняються наявністю двох пар різців на верхній щелепі (замість однієї пари в гризунів). Шлунок у зайцеподібних складається із двох відділів. У першому мешкають бактерії, що забезпечують бродіння їжі. Унаслідок цього перетравлюється клітковина, на яку багата їжа цих тварин. У другому відділі їжа перетравлюється вже за допомогою травних соків.
Зайці мають видовжені задні кінцівки та вушні раковини, живуть парами. Вони не риють нір, а відпочивають прямо на землі. Розмножуються 2-4 рази за літо, народжуючи до шести вкритих шерстю, зрячих і здатних пересуватися зайчат. Активні переважно вночі. Заєць білий, або біляк, має доволі великі розміри: його тіло завдовжки до 70 см, а маса може сягати 5,5 кг. Узимку він змінює бурий колір шерсті на білий, що робить його малопомітним на тлі снігу. Звичайним видом для нашої країни є заєць сірий, або русак. Цей вид має довші вуха та чорний зверху хвіст.
Кролі відрізняються від зайців коротшими та ширшими вухами, їхні задні лапи та хвіст також коротші. Дикий кріль часто трапляється на півдні України, де був акліматизований у XIX столітті. Живе в норах, оселяється переважно колоніями. Кролі швидко розмножуються (3-4 рази на рік), народжуючи щоразу до 7 голих, сліпих і безпорадних кроленят.
У раціоні копитних ссавців, так само як і гризунів та зайцеподібних, переважає рослинна їжа. Тому в цих тварин добре розвинені різці й кутні зуби, що слугують для перетирання їжі і мають складчасту поверхню. Копитні здатні до швидкого бігу. Пальці ніг вкриті роговими копитами, які є похідними зовнішнього шару шкіри. У копитних не розвинені ключиці. До цього класу належать, зокрема, представники рядів Непарнокопитні та Парнокопитні.
Ряд Непарнокопитні об’єднує великих тварин з непарною кількістю розвинених пальців (один або три). Усі інші пальці або недорозвинені, або відсутні. Ці тварини мають однокамерний шлунок. Перетравлювати рослинну їжу їм допомагають симбіотичні бактерії, які мешкають у товстому кишечнику. Нині відомо 16 видів непарнокопитих тварин.
Кінцівки в коней, зебр, віслюків мають один розвинений палець. Тіло вкрите коротким густим волоссям, а на верхній частині шиї та на хвості воно довге.
З диких коней до наших часів зберігся лише кінь Пржевальського. Цей невеликий кінь (близько 1,4 м заввишки, маса тіла — до 300 кг) раніше був поширений у степах Центральної Азії. Нині мешкає лише на заповідних територіях. Усім відомі різні породи свійських коней: верхові, упряжні, ваговози тощо. Предком свійського коня вважають дикого коня тарпана, який на території України мешкав у причорноморських степах і повністю винищений наприкінці XIX століття.
Близький родич коней — кулан — поширений у деяких пустельних і напівпустельних регіонах Азії. Тіло куланів завдовжки до 2 м, висота у холці — до 130 см. Кулани колись мешкали і в Україні. Нині їх утримують на о. Бірючий в Азовському морі. Цей вид занесено до Міжнародної Червоної книги.
Предками свійських ослів є дикі осли, які й тепер трапляються в Північно-Східній Африці. Цих тварин також занесено до Міжнародної Червоної книги. Цікаво, що дикого осла людина одомашнила раніше за коня. Носороги — нечисленна група тварин (5 видів) із трипалими кінцівками та голою товстою шкірою. На лобних кістках розташовані один чи два роги. Поширені в Африці та Південно-Східній Азії. Людина активно винищувала їх заради рогів, яким приписують лікувальні властивості. Нині всі види носорогів занесені до Міжнародної Червоної книги. Найбільші розміри має білий носоріг. Його тіло заввишки до 2 м, завдовжки до 4 м, а маса може сягати 5 т.
Представники ряду Парнокопитні мають парну кількість розвинених пальців на кінцівках (два або чотири). Здебільшого це наземні тварини. Відомо понад 150 видів парнокопитних, яких, залежно від особливостей будови травної системи, поділяють на жуйних і нежуйних.
До нежуйних парнокопитних належать свині та бегемоти. Ці тварини мають масивний тулуб і відносно короткі кінцівки із чотирма пальцями. їхній простий шлунок не поділений на камери.
Дика свиня, або кабан, — всеїдна тварина (живиться вегетативними частинами рослин, їх плодами та насінням, безхребетними та дрібними хребетними, рештками тварин). Для кабанів характерна видовжена морда з позбавленим волосся «п’ятачком» навколо ніздрів. За його допомогою тварини риють ґрунт у пошуках їжі. У самців добре розвинені ікла, які слугують надійним захистом від ворогів. Тіло вкриває жорстка щетина, що захищає шкіру від ушкоджень. Самки народжують до 10-12 поросят (у середньому 4-6). Поросята дикої свині мають характерне смугасте забарвлення. В Україні кабан живе переважно в дубових і букових лісах, чагарниках.
Бегемот, або гіпопотам, — велика тварина (тіло завдовжки до 4,2 м, маса — до 3,4 т), яка веде напівводний спосіб життя. Має товсту шкіру, що потребує постійного зволоження. Бегемоти поширені в тропічній Центральній та Східній Африці. Живляться рослинами і тримаються табунами. У бегемотів великі, широко розставлені зуби (особливо ікла). Нині бегемоти збереглися переважно в національних парках і заповідниках.
Жуйні парнокопитні характеризуються стрункими кінцівками й особливою будовою шлунка. Вони живляться рослинною їжею, яку зрізують за допомогою різців. У ротовій порожнині їжа зволожується слиною, що містить травні соки, і пережовується за допомогою кутніх зубів. Після цього вона надходить у шлунок, який складається із чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки та сичуга. У рубці їжа перетравлюється під дією слини та симбіотичних бактерій, які там живуть. З рубця їжа надходить до сітки, звідки відригується до ротової порожнини, де вона ще певний час пережовується і знову зволожується слиною. Внаслідок цього утворюється жуйка, що через стравохід надходить до книжки. Стінки цього відділу шлунка мають складки, що нагадують сторінки книги. Звідти їжа надходить до сичуга, де перетравлюється під дією підшлункового соку. Така будова травної системи сприяє кращому засвоєнню рослинної їжі. До жуйних належать олені, козли, барани, бики, жирафи тощо. Найбільший представник оленів — лось (маса тіла — до 600 кг) — має довгі кінцівки, велику голову та широкі роги. Тримаються ці тварини поодинці, рідше — невеликими групами. Живуть лосі до 25 років.
В Україні також мешкають благородний олень (у Криму) і козуля європейська. Козулі нагадують маленьких оленів (тіло заввишки до 90 см, маса — до 40 кг). На території нашої країни був акліматизований плямистий олень (поширений у Південно-Східній та Східній Азії). Таку назву вид отримав завдяки плямистому забарвленню шерсті. Плямистий олень — об’єкт мисливського полювання через смачне м’ясо. Молоді роги оленів (панти) використовують для виготовлення тонізуючих ліків. На півночі Євразії й Америки поширені північні олені. Цих тварин одомашнила людина.
На відміну від оленів, чиї кісткові роги щорічно замінюються, інші представники жуйних мають порожнисті нерозгалужені роги. Вони утворені роговими чохлами, розташованими на виростах кісток черепа. Такі роги ростуть упродовж усього життя. Серед порожнисторогих парнокопитних є багато промислових видів: джейрани, сайгаки, дикі козли та барани (муфлони, архари). Найбільші серед порожнисторогих бики. Ці сильні тварини мають могутнє тіло, товсті й короткі роги, які є і в самців, і в самок. Маса тіла самців буйволів індійського й африканського сягає або навіть перевищує 1 т.
До Червоної книги України та Міжнародної Червоної книги занесено зубра (тіло завдовжки до 3 м, маса — до 1 т). Цей лісо»вий велетень в Україні вільно мешкав до початку XVIII століття. На початку XX століття він зберігся тільки в заповідниках (у 20-х роках залишилося лише близько 50 особин). Завдяки заходам охорони та розселенню ці тварини нині поширені в природних умовах.
Диких кіз, овець, биків приручила людина, створивши багато порід дрібної та великої рогатої худоби.
До ряду Хижі належать тварини, які живляться переважно тваринною їжею. Вони мають добре розвинені ікла, один кутній зуб з кожного боку щелепи перетворюється на так званий хижий. Він великий за розмірами, з гострим ріжучим краєм: за його допомогою тварини подрібнюють кістки, перерізають сухожилки тощо. Довжина тіла хижих — від-12-30 см (маса тіла ласки від 40 до 100 г) до 3 м (маса тіла білого ведмедя сягає 1 т). Головний мозок добре розвинений і доволі об’ємний: кора півкуль утворює борозни і звивини; це зумовлює складні форми поведінки.
Відомо близько 240 видів тварин з ряду Хижі (в Україні — 17). Вони поширені на всіх континентах, за винятком Антарктиди (до Австралії хижі потрапили після її колонізації). Більшість хижих веде наземний спосіб життя.
Родина Вовчі. До цієї родини належать вовк, собака, песець, шакал, лисиця, єнотоподібний собака тощо. Це середні за розмірами тварини, мають довгі кінцівки з невтяжними кігтями; під час бігу вони спираються лише на пальці. Здатні тривалий час переслідувати здобич.
Вовк поширений майже всюди в Україні. Це сильний і спритний хижак: тіло може сягати завдовжки 160 см і маса — до 79 кг. Вовки утворюють зграї до 20-40 особин. Пару створюють на тривалий час. Лігво влаштовують у важкодоступних місцях: розколинах скель, під вивернутими коренями дерев, інколи риють нори або займають нори інших тварин. У роки масового розмноження вовки становлять небезпеку для тваринництва та мисливства. Зграї вовків можуть нападати на людину. Вовка вважають предком собаки.
Родина Котячі. Ця родина об’єднує тварин середніх і великих розмірів з довгими кінцівками та втяжними кігтями. На відміну від вовчих, котячі зазвичай чатують на здобич, а не наздоганяють її. У котячих, порівняно з вовчими, гірший нюх, але добре розвинені зір і слух.
Найбільший представник котячих — тигр (тіло завдовжки до 3 м, маса — до 270 кг), що трапляється у Південній Азії та на півдні Далекого Сходу Росії. Лев поширений у Центральній Африці та Південній Азії; він дрібніший за тигра (тіло завдовжки до 2,5 м, маса — до 230 кг). Леви тримаються родинними групами — прайдами, до складу яких входить самець і кілька самок. Ці види потребують охорони, їх занесено до Міжнародної Червоної книги.
Рись живе у лісовій зоні Євразії та Північної Америки. В Україні трапляється на Поліссі та в Карпатах. Цю тварину можна розпізнати за китицями на верхівках вушних раковин і коротким хвостом. Живляться рисі тваринами різних розмірів: від мишоподібних гризунів до великих копитних тварин.
Кіт лісовий зовні нагадує свійського кота, але відрізняється від нього більшими розмірами (тіло завдовжки до 80 см, його маса — до 6 кг) та відносно коротким хвостом. Живе в дуплах, ущелинах скель, а також норах борсуків і лисиць. Живиться гризунами та дрібними птахами. Поширений у Західній Європі та деяких місцевостях Азії. В Україні цей рідкісний вид трапляється у гірських лісах Карпат і Закарпаття, а також на Буковині.
Родина Куницеві — дрібні та середніх розмірів тварини із вкороченими кінцівками й видовженим гнучким тілом. Більшість видів веде наземний спосіб життя, багато з них добре лазить по деревах. Борсуки більшість життя проводять у глибоких норах.
Річкова видра та морська видра, або калан, — представники куницевих, які на здобич полюють у воді. Річкова видра живе в чистих водоймах України і живиться переважно рибою та жабами. Річкова видра та калан мають цінне хутро.
Серед куницевих є багато цінних хутрових звірів, які є об’єктом промислу. Це соболь, тхір, норка, горностай, ласка тощо. Мешкають у лісах, живляться здебільшого дрібними птахами та гризунами.
Родина Ведмежі. До цієї родини належать великі хижі тварини, які мають дуже короткий хвіст, рухаючись, спираються на всю стопу, а не на пальці, як вовчі чи котячі.
Тіло бурого ведмедя сягає 2,5 м завдовжки, маса — до 750 кг. Він віддає перевагу глухим лісам, а живиться на відкритих ділянках рослинною їжею, хоча може нападати і на тварин — лосів, оленів, кабанів тощо. При цьому здатен тривалий час переслідувати свою здобич. Живе в барлогах, у гірських районах — у печерах. Взимку впадає у сплячку. Під час відлиги або за нестачі їжі ведмідь може прокинутись. Такі тварини («шатуни») дуже небезпечні для свійських тварин і людини. В Україні бурий ведмідь трапляється в Карпатах. Найбільший з ведмедів — білий — трапляється в Арктиці. Він добре плаває і пірнає, полюючи на рибу та ластоногих.
Багато видів хижих потребують охорони. До Червоної книги України занесені: горностай, тхір степовий, норка європейська, перев’язка звичайна, борсук, видра річкова, кіт лісовий і рись звичайна.
Ряди Ластоногі та Китоподібні — це ссавці, життя яких здебільшого (ластоногі) або повністю (китоподібні) пов’язане з водним середовищем. У зв’язку із цим вони мають обтічну форму тіла, голова плавно переходить у тулуб, а шия не виражена. Кінцівки ластоногих і китоподібних перетворились на ласти, що нагадують плавці риб. У цих тварин добре розвинений підшкірний прошарок жиру, що захищає організм від переохолодження та підвищує плавучість тіла, оскільки жир лёгший за воду.
Більшу частину життя ластоногі проводять у воді, на суходіл виходять лише для відпочинку, розмноження та линяння. Волосяний покрив цих тварин частково редукований. Більшість видів не має вушної раковини, але слух у них розвинений добре. Зуби поділені на різці, ікла та кутні, але не так чітко, як у хижих. Живляться ластоногі переважно рибою, молюсками чи ракоподібними. Морський леопард може споживати й водоплавних птахів (пінгвінів) чи дрібних тюленів. Деякі види мігрують (наприклад, гренландський тюлень, котики), інші (наприклад, морський заєць) ведуть осілий спосіб життя.
Найбільші за розмірами серед ластоногих — морські слони (тіло завдовжки до 6 м, маса — до 2,5 т) та моржі (відповідно 4,5 м і 1,8 т). Відомо приблизно 30 видів ластоногих. Ластоногі — промислові тварини. Людина цінує їхнє хутро, м’ясо та жир. Передні кінцівки китоподібних перетворились на ласти, задні зникли, а хвостовий плавець — це згортка шкіри, що рухається у вертикальній площині. На спині згортка шкіри часто утворює спинний плавець, який надає тілу стабільного положення у воді. Шкіра китоподібних майже позбавлена волосяного покриву, відсутність якого компенсується добре розвиненим підшкірним жировим прошарком (його товщина може перевищувати 50 см). Легені мають великий об’єм (у синього кита — до 14 000 л), що дає змогу тваринам тривалий час (від 15 хв до 1,5 год) перебувати під водою. Ніздрі зсунуті на тім’я, відкриваються лише під час вдиху та видиху, решту часу — закриті клапанами.
У китоподібних добре розвинені зір і слух. Зубаті кити здатні до ехолокації. Кити народжують сформованих малят, що відразу можуть плисти за матір’ю. Опинившись на суходолі, ці тварини, незважаючи на легеневе дихання, гинуть, бо не здатні самостійно повернутись до води.
Відомо близько 80 видів китоподібних (в Україні — 3), яких поділяють на два види: беззубі, або вусаті, і зубаті кити.
Беззубі, або вусаті, кити. Представники цієї групи замість зубів мають рогові пластинки (180-400 пар): вони розташовані на верхній щелепі та піднебінні й утворюють цідильний апарат (так званий китовий вус). Голова велика, іноді становить до 1/3 довжини тіла. Вусаті кити поширені в морях і океанах, передусім холодного та помірного поясів. Зазвичай тримаються невеликими групами (по 5-8 особин), можуть здійснювати регулярні міграції. Наприклад, гренландський, сірий та горбатий кити живляться планктоном, проціджуючи через китовий вус значну кількість води. Проціджена їжа (переважно планктонні рачки) за допомогою язика спрямовується до глотки. До вусатих китів належить найбільша тварина з усіх, що мешкають на Землі, — синій кит. Значні розміри має і фінвал (тіло завдовжки до 27 м). На відміну від синього кита, який живиться виключно дрібними планктонними ракоподібними, фінвал споживає головоногих молюсків і дрібну рибу.
Інтенсивний промисел вусатих китів, яких здобували заради м’яса, жиру та китового вуса, призвів до значного зменшення чисельності цих тварин. На деякі види (наприклад, синього кита) полювання заборонено взагалі, на інші види — обмежене. П’ять видів вусатих китів занесено до Міжнародної Червоної книги.
Зубаті кити мають багато зубів однакової будови. Ці зуби конічної форми і слугують для захоплення й утримання здобичі. Це хижаки, що живляться рибою, головоногими молюсками, тюленями тощо. Можуть розвивати значну швидкість (косатка, наприклад, до 55 км/год). До зубатих китів належать дельфіни, кашалоти, косатки.
Найбільші розміри має кашалот (тіло завдовжки до 21 м, маса — до 80 т). Живе в теплих морях. Може пірнати на великі глибини (до 2 км), перебуваючи під водою до півтори години.
Дельфіни поширені переважно в теплих морях, утворюють зграї, їхнє тіло завдовжки до 10 м. Мають добре розвинений головний мозок, який визначає складну поведінку цих тварин.
Найбільший представник дельфінів — косатка (тіло самців завдовжки до 10 м, маса — до 8 т). Цей вид поширений у різних морях: від Арктики до Антарктики, може нападати і на теплокровних тварин, зокрема інших китоподібних, тюленів, пінгвінів. На горбатих китів косатки нападають зграями, топлячи здобич і не даючи можливості спливати до поверхні води для дихання. Як і інших дельфінів, косаток можна приручати й утримувати в морських акваріумах (океанаріумах), де вивчають їхню поведінку, пристосованість до швидкого плавання.
В Україні трапляються афаліна чорноморська, морська свиня, або питун, та білобочка чорноморська.
Промисел зубатих китів заборонено, багато видів занесено до Міжнародної Червоної книги. Усі три види дельфінів фауни України занесені до Червоної книги України.
Ряд Примати — група ссавців (близько 200 видів), до якої належить і вид Людина розумна.
Спільною ознакою приматів є дуже рухливі п’ятипалі кінцівки хапального типу. Великий палець протистоїть іншим, що дає змогу урізноманітнити хапальні рухи. Свободу дії забезпечує наявність ключиць у поясі верхніх кінцівок. Під час пересування по землі примати спираються на всю стопу. Добре розвинений головний мозок, у більшості видів поверхня великих півкуль вкрита борознами й звивинами. Мозковий відділ черепа збільшений, щелепи вкорочені. З органів чуттів найкраще розвинені слух та зір. Поширені примати в тропічних і субтропічних частинах Азії, Африки, Південної та Центральної Америки. Лише один вид мавп у природних умовах трапляється на півдні Європи (Іспанія).
Напівмавпи — тварини дрібних і середніх розмірів (тіло завдовжки від 8 см до 1 м). Очі широко розставлені, хвіст довгий, пухнастий. Пальці часто закінчуються не нігтями, а гачкуватими кігтями. Поверхня півкуль може бути гладенькою або з невеликою кількістю борозен. Більшість видів напівмавп веде нічний або сутінковий спосіб життя. Відомо 52 сучасні види, поширені в тропічних областях Азії (Південно-Східна Азія, Індонезія), Африки та на острові Мадагаскар.
Лемури — тварини, які ведуть переважно нічний спосіб життя, тому мають великі очі. Живуть на деревах, живляться плодами, комахами, яйцями птахів, дрібними земноводними та плазунами. Мають довгий пухнастий хвіст.
Своєрідною групою напівмавп є довгоп’яти — дрібні тварини, що активні, як і лемури, переважно вночі, живуть на деревах і мають великі очі. Цих тварин так називають тому, що на їхніх задніх кінцівках видовжений п’ятковий відділ. На пальцях є присоски, які допомагають утримуватись на гілках. Живляться довгоп’яти комахами.
Мавпи відрізняються від напівмавп розвиненішим головним мозком. Очні заглибини спрямовані вперед, забезпечуючи так званий об ’ємний зір (коли поля зору правого та лівого очей перекриваються). Пальці закінчуються нігтями. Розміри тіла — від 15 см (карликова ігрунка) до 2 м (горила). Мавп поділяють на широконосих і вузьконосих.
Широконосі мавпи (ігрунки, ревуни, павукоподібні мавпи) мешкають у Південній та Центральній Америці. Вони мають широку носову перетинку між носовими отворами (звідки й походить їхня назва). Живуть на деревах, мають довгий цупкий хвіст. Живляться плодами рослин, комахами, дрібними пташками.
Вузьконосим мавпам властива вузька носова перетинка; трапляються в Південній Азії й Африці, а безхвості макаки поширені і на півдні Європи (Іспанія, Гібралтар).
Макаки мають довгий хвіст, ведуть груповий наземний спосіб життя або живуть на деревах. Поширені у лісах і горах Африки й Азії, живляться рослинною і тваринною їжею. Інколи можуть шкодити садам і посівам культурних рослин. Серед них найвідоміший макак-резус, який мешкає у Південній Азії.
Мартишки живуть у тропічних лісах Африки. Живляться рослинною їжею. Часто мають довгі вуса чи бороду (зелена мартишка).
Павіани поширені в гірських місцевостях тропічної Африки, тримаються зграями. Це великі тварини: маса тіла самців може перевищувати 25 кг. Всеїдні, живуть стадами із чіткою ієрархією. Це означає, що кожна особина має в стаді певну чергу при споживанні їжі, певне місце під час пересування зграї тощо. Зграєю керує вожак — сильний самець, якому підпорядковуються всі інші особини. Павіанів ще називають собакоголовими мавпами, бо їхня голова схожа на собачу. Усі ці мавпи мають защічні мішки та сідничні мозолі — загрубілі ділянки сідниць, що слугують для сидіння на твердих жорстких поверхнях.
Для людиноподібних мавп характерною ознакою є відсутність хвоста. Головний мозок дуже добре розвинений, півкулі переднього мозку повністю вкриті борознами та звивинами. До них належать гібони, орангутан, шимпанзе та горила.
Гібони мають довгі передні кінцівки, за допомогою яких вони стрибають з гілки на гілку. Живуть у лісах Південної та Південно-Східної Азії. Тіло завдовжки до 65 см і маса — до 8 кг.
Орангутан — велика (до 1,4 м заввишки, маса тіла — до 250 кг) мавпа з видовженими кінцівками (розмах передніх кінцівок сягає 3 м), вкрита рудою шерстю. Живе на деревах і дуже рідко спускається на землю. Поширений у вологих тропічних лісах островів Суматра та Калімантан (Індонезія). Живиться плодами рослин, а також яйцями птахів і пташенятами. Живе до 30 років. Вид занесено до Міжнародної Червоної книги.
Шимпанзе звичайний — мавпа заввишки до 150 см, маса тіла — до 80 кг. Має густий чорний волосяний покрив. Лицьовий відділ черепа ледь виступає вперед. На відміну від орангутана, у шимпанзе великі вушні раковини. Поширений у лісах і на відкритих просторах Екваторіальної Африки, живиться переважно рослинною їжею. Як і павіани, шимпанзе тримаються групами, які очолює самець-вожак. Тривалість життя — до 60 років. У шимпанзе добре виражені емоції, хороша пам’ять, швидко виробляються умовні рефлекси. У 30-х роках XX століття відкрито карликового шимпанзе, або бонобо. Шимпанзе занесено до Міжнародної Червоної книги.
Горила — найбільша з людиноподібних мавп (самці заввишки до 2 м, маса тіла — до 260 кг). Шкіра і шерсть, яка вкриває тіло, чорні. Велика голова з низьким лобом, суцільним кістковим валком над очима та масивними щелепами. Маса головного мозку горили найбільша серед мавп і сягає 600 г. Живуть горили невеликими групами на території Екваторіальної Африки. Їхній спосіб життя мало пов’язаний з деревами; це переважно наземні тварини. Живляться рослинною їжею. Горилу також занесено до Міжнародної Червоної книги.
Людиноподібні мавпи за особливостями своєї будови і процесів життєдіяльності дуже близькі до людини. Одним з перших це помітив ще в середині XVIII століття видатний шведський учений К. Лінней, який включив людиноподібних мавп і людину до ряду Примати. Ознаки подібності стосуються особливостей не лише зовнішньої будови, але й внутрішньої.
Людиноподібні мавпи мають такі ж групи крові, що й людина. У них є спільні з людиною захворювання, паразити тощо. Складна будова головного мозку людиноподібних мавп зумовлює й складну поведінку.
Найближчі до людини за біологічними показниками та спадковою інформацією горила і шимпанзе.
