Біологія. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

Вегетативне розмноження рослин

Вегетативне розмноження — це розмноження частинами організму рослини, або зачатками дочірних особин (бруньками), здатними розвиватися у самостійну рослину. Цей спосіб є біологічним явищем, пристосуванням, властивим самим рослинам. Вегетатизне розмноження здійснюється завдяки здатності рослин до регенерації, тобто властивості відновлювати з частини тіла цілий організм, подібний до материнського. Кожна відокремлена частина, як правило, утворює нові органи (на пагоні — корені, на корені — пагони). Часто у майбутньої самостійної рослини ще до відокремлення від материнської утворюються всі необхідні органи, наприклад нові розеткові пагони з додатковими коренями на кінцях вусів суниці.

Потомство, яке утворюється внаслідок вегетативного розмноження з однієї материнської особини, називають клоном.

Потенційні можливості вищих рослин до регенерації невичерпні. Нові рослини можна одержати з квітконіжки, тичинки і навіть з однієї клітини. Розрізняють природне і штучне вегетативне розмноження.

Природне вегетативне розмноження рослин — це розмноження у природі, без втручання людини. Серед насінних рослин тільки одно- і дворічні не розмножуються у природних умовах вегетативно. Серед багаторічних майже всі трав’яні й багато деревних рослин здатні до вегетативного розмноження. Наприклад, у ряски це відбувається відокремленням від материнської рослини пагона, який розвивається в нову рослину.

Найбільш розповсюджене у насінних рослин вегетативне розмноження кореневищами, надземними повзучими пагонами, цибулинами, коренями, на яких утворюються додаткові бруньки. Надземні повзучі пагони у вузлах утворюють додаткові корені, а в пазухах листків — бруньки, які дають вертикальні пагони, вкриті листками. Міжвузля повзучих пагонів відмирають, і нові рослини втрачають зв’язок з материнською (суниця, перстач, костяниця).

Кореневищами розмножується більшість багаторічних трав. На кореневищах утворюються бруньки, з яких розвиваються надземні пагони, що перетворюються в самостійні рослини. Так розмножуються хвощ, пирій, деревій, яглиця, півники, конвалія.

Цибулинами розмножується багато трав’яних (головним чином однодольних) рослин з родини Лілійних і Амарилісових (цибуля, тюльпан, лілія та ін.).

Бульбами розмножуються картопля, жоржини, цикламен. Вони бувають стеблового і кореневого походження, а також підземними і надземними.

Кореневими паростками розмножуються осот, шипшина, бузок. При цьому пагони розвиваються з додаткових бруньок, які утворюються на коренях. Після відмирання коренів, що сполучали дочірні рослини з материнськими, нові рослини стають самостійними.

Природне вегетативне розмноження за участі листків у бріофілюма

Виводкові бруньки — це маленькі зачаткові пагони, що утворюються в пазухах листків або в суцвіттях. Опадаючи з материнських рослин, вони вкорінюються (росичка, бріофілум). Іноді виводкові бруньки можуть видозмінюватись у цибулинки (зубниця, лілія, тонконіг бульбистий) або бульбочки (гірчак живородний).

Частинами стебел (стебловими живцями) розмножуються кактус, елодея, верба.

Штучне розмноження — це вегетативне розмноження рослин людиною, пов’язане з хірургічним відокремленням від рослини її частин. Його найчастіше використовують у випадках, якщо рослина за даних умов не утворює насіння, або насіння не зберігає властивостей сорту, а також для прискореного розмноження рослини або сорту. Є багато способів штучного вегетативного розмноження.

Розмноження паростками. Так розмножують малину, вишню, сливу, ожину, черемху, обліпиху.

Поділ куща застосовується при розмноженні деяких кущових (смородина), декоративних трав’яних багаторічників (примула, стокротки, дельфініум, флокси) та овочевих рослин (щавель, ревінь).

Штучне вегетативне розмноження відгілками

Розмноження відгілками (відводками) здійснюють методом присипання землею пригнутих бічних пагонів маточної рослини. Після вкорінення їх відокремлюють від материнської рослини й пересаджують на нове місце. Так розмножують аґрус, фікус, гвоздику, троянду, олеандр, азалію, виноград та ін.

Живцювання. Живець — частина вегетативного органа, яку використовують для розмноження. Він може бути стебловим, кореневим і листковим.

Стебловими живцями розмножують виноград, троянду, смородину, вербу, тополю, кімнатну герань тощо. Стеблові живці поділяють на зимові (безлисті) й літні (зелені, з листками). Зимовими живцями розмножують смородину, виноград, вербу, тополю, а літніми — троянду, тую, огірки, дині, томати, баклажани, перець, картоплю.

Кореневими живцями розмножують хрін, шипшину, троянду, сливу, вишню, малину, яблуню, кок-сагиз, цикорій, ліщину, брусницю та ін.

Листковими живцями розмножують бегонію, глоксинію, портулак, колеус, гіацинт, томати.

Висаджений у ґрунт живець вкорінюється і дає пагін. На стеблових живцях пагін формується з пазушних бруньок, на листкових і кореневих живцях — з додаткових бруньок. Додаткові корені утворюються ендогенно з кал юсу.

Живцювання широко використовують для одержання методом культури тканин і органів безвірусних сортів картоплі, томатів та ін. Для цього на штучному живильному середовищі з конуса наростання бруньки вирощують пагони. їх, у свою чергу, розмножують живцюванням, одержуючи певну кількість безвірусних рослин. Із цих рослин вирощують насіннєвий матеріал, який вже можна висівати й за умов виробництва.

Розмноження щепленням

Щеплення (трансплантація) — зрощування зрізаних живців або бруньок розмножуваної рослини (прищепи) з іншою, укоріненою, (підщепою).

Відомо близько 100 різноманітних способів щеплення, однак їх можна звести до трьох принципово різних: зближення, або аблактування, копулювання, або щеплення живцем, і окулірування, або щеплення вічком.

Особливо видатних успіхів у щепленні досяг І. В. Мічурін. На основі взаємовпливу компонентів щеплення він розробив метод ментора (вихователя), завдяки якому йому вдалося одержати нові сорти рослин і поліпшити властивості гібридів та існуючих сортів. Плодові рослини, головним чином, розмножують щепленням.

Особливості вегетативного розмноження:

• у потомстві досить повно й точно відтворюються властивості й ознаки материнської рослини, тому воно є найпристосованішим до певних умов існування;
• потомство формується за рахунок материнської рослини і тому більш життєздатне;
• потомство, відокремлюючись від материнської рослини, здатне більш ефективно вести конкурентну боротьбу;
• потомство раніше вступає в пору плодоношення;
• вегетативне розмноження може здійснюватись за умов менш сприятливих, ніж розмноження насінням;
• вегетативне розмноження дозволяє окремим особинам швидше займати панівне положення у фітоценозі, наприклад задерніння лук.