Розділ 2. Античність

Ви вже на порозі нашої наступної історичної подорожі — в добу Античності, під час якої дізнаємося про особливості міфів, героями яких були боги і богині, титани, а також смертні люди.

До наших часів зберігся деталізований опис дивного витвору мистецтва цього періоду — великий круглий щит героя Троянської війни Ахілла. Цей щит, за легендою, був викуваний за одну ніч богом Гефестом із золота, срібла і білого олова. Тут розмістилися картини війни і мирного життя: поле з високими хлібами, сад, виноградники, стада, танці, ігри, сцени весілля, суперечка, озброєне військо. Божественний коваль об’єднав зоряне небо і землю, стихії і предмети, рослини і тварин, людей і богів, життя і смерть у стрункому нескінченному хороводі. Уздовж обода Гефест пустив річку Океан. Згідно з міфами, такого щита не було ні в кого: ні у воїнів троянських і ахейських, ні у богів, що спускалися з Олімпу.

Щит Ахілла буде для нас не тільки образом-символом доби Античності, але й своєрідним компасом, який допоможе нам розібратися в уявленнях, цінностях давніх греків і літературі цієї епохи.

Античність — це узагальнена назва історико-культурної доби двох народів Середземномор’я — давніх греків та давніх римлян. Тривала ця доба від І тис. до н.е. до V ст. н.е. Давні греки займали південь Балканського півострова, острови Егейського моря і узбережжя Малої Азії. Вони жили на березі моря, не заходячи вглиб материка. Основною формою організації життя греків був поліс. Давні римляни населяли спочатку невелику територію навколо Риму, потім оволоділи всією Італією, країнами Середземномор’я, зокрема Грецією, багатьма країнами Європи та Азії.

За існування Давньої Греції та Давнього Риму започатковувалася майбутня європейська культура. Розвинулися ремесла і техніка, науки і мистецтво. Архімед заклав основи фізики, Гіпократ — медицини, Піфагор — математики, а Евклід — геометрії. Розвивалося мистецтво риторики (Демосфен, Цицерон). Були також закладені основи гуманітарних наук — соціології, політології, філософії (Платон, Арістотель). Роботи античних географів дали наступним поколінням цінні відомості зі світоустрою. Тож у центрі нашого щита міститься напис: «Античність — колиска європейської цивілізації».

Поліс - місто-держава, що складалася з самого міста і прилеглої до нього території.

Парфенон — символ класичної епохи у давньогрецькій культурі

Слово «античний» походить від латинського слова «antiquus», що означає «давній». Поняття «античність» з’явилось в епоху Відродження. Італійські гуманісти впровадили цей термін для визначення греко-римської культури, найдавнішої з відомих у той час.

Вагомою частиною античної культури є література, що складається з двох національних літератур: давньогрецької та давньоримської. Перші писемні пам’ятки грецької літератури відносяться до VIII ст. до н.е., римської — до III ст. до н.е. Завершується античність у V ст. н.е. з падінням Римської імперії. Таким чином, антична література займає величезний період часу — близько 1200 років.

Історично грецька література передувала римській. Давньогрецька література найдавніша з усіх європейських літератур. Вона розвивалася самостійно, не спираючись на досвід інших літератур.

На щиті Ахілла є чотири сектори, які дають уявлення про періодизацію античної літератури, а саме про те, які етапи свого розвитку вона пройшла.

Архаїчний, або дописемний період, який охоплює ряд століть усної народної творчості, закінчується у першій третині І тис. до н.е. творами Гомера «Іліада» та «Одіссея» (VIII—VII ст. до н.е.).

Класичний період, який збігається зі становленням і розквітом грецького класичного рабовласництва (VII—IV ст. до н.е.), характеризується розквітом ліричної поезії (Тіртей, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Алкман та ін.), жанру байки (Езоп). Розвиваються драматургія: трагедія (Есхіл, Софокл, Еврипід), комедія (Арістофан); прозові твори: історіографія (Геродот, Фукідід, Ксенофонт); філософські роздуми (Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель); красномовство (Демосфен). Ані прозового епосу — роману, ані прозової драми в класичну епоху не існувало.

Елліністичний період — це етап в історії країн Східного Середземномор’я від часу походів Александра Македонського (334—323 рр. до н.е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 р. до н.е. підпорядкуванням Єгипту.

У грецькій літературі відбувається процес кардинального оновлення жанрів, тематики і стилістики, зокрема, виникає жанр прозового роману. Елліністичний етап представлений лірикою (Каллімах, Феокріт, Аполлоній) та побутовою комедією (Менандр).

До цього періоду античної літератури належить також римська література, тому його називають елліністично-римським періодом.

Римський період (III ст. до н.е. — III ст. н.е.). Греція стає однією з провінцій Римської імперії. Римська література спочатку зростає на зразках грецької і зазнає її впливу.

Римську літературу теж поділяють на декілька етапів:

— етап республіки, який завершується в роки громадянських воєн (ІII-І ст. до н.е.), коли творили Плутарх, Лукіан і Лонг у Греції, Плавт, Теренцій, Катулл, Юлій Цезар, Цицерон у Римі;

— «золотий вік», або період імператора Августа, позначений іменами Вергілія, Горація, Овідія, Тібулла, Проперція (І ст. до н.е. — І ст. н.е.);

— літературу пізньої античності (I—III ст. н.е.), представлену Сенекою, Петронієм, Федром, Лукіаном, Марціалом, Ювеналієм, Апулеєм.

У цей час розвиваються такі жанри, як поема, роман, комедія, поезія, елегія, ода, сатира, байка та ін.

Завершується римський період поширенням і перемогою християнства, падінням античного світогляду і переходом до епохи Середньовіччя.

На одному з великих ободів символічного щита Ахілла золотом закарбовані вищі цінності античності, які заклали фундамент європейської культури. До таких цінностей належить ідеал активної, діяльної, закоханої в життя людини, яка прагне до знань і творчості, готова до героїчних учинків, прийняття рішень і відповідальності.

Наступна цінність античної культури — земна краса і гармонія — природи, мистецтва, людського тіла. Велика увага приділялася фізичній культурі, спортивним тренуванням. Абсолютною була віра в безмежні творчі можливості людини. На храмі Аполлона зберігся напис: «Пізнай самого себе».

Еллінізм — поширення впливу грецької культури на країни Малої Азії, Близького Сходу і Північної Африки.

Бронзова статуетка «Дискобол». Мюнхен

Античність оспівувала культ радості, моральності, гідної поведінки, які ведуть людину до гармонії, тілесної і духовної досконалості. «Людина — мірило всіх речей», — навчав грецький мудрець Протагор.

Греки і римляни сформували принципи демократії, республіки, ідеал вільного і відданого батьківщині громадянина, який керується поняттями честі, обов’язку і справедливості.

Щит Ахілла, подібно до дзеркала, відбиває весь природний і людський світ, а також особливості античної літератури. Так, античність визначила три основні літературні роди: епос, лірику, драму. Ця класифікація зберігається донині. У кожного жанру були свої представники: Гомер — епосу, Піндар, Анакреонт — лірики, Есхіл, Софокл і Еврипід — трагедії тощо. Жанри поділялися на високі та низькі: високими вважалися героїчний епос і трагедія. Протягом тривалого історичного розвитку ці жанри зазнавали змін.

Особливість античної літератури — це панування віршованої форми. Навіть філософські твори в ранню пору грецької літератури писалися у віршах.

Давньогрецька література не тільки художньо досконала, одухотворена загальнолюдським піднесенням, незмінно захоплива. Вона має синтетичний характер: вбирає в себе елементи міфології та фольклору, філософії та естетики, педагогіки та етики тощо.

Мистецька палітра

Неможливо перебільшити значення античності для розвитку європейської цивілізації, культури та літератури. Без античності не можуть бути зрозумілі ні Відродження і класицизм, ні Просвітництво і романтизм, ні література XIX—XX ст., українська і зарубіжна. Мотиви й образи давньогрецьких міфів знаходять «друге дихання» протягом історії світової літератури (у А. Данте, В. Шекспіра, Й.В. Ґете, Дж. Байрона, П.В. Шеллі, Дж. Джойса, Х.Л. Борхеса, Г. Гарсіа Маркеса та ін.). Це і загальнолюдське значення прославлених героїв античної літератури (Ахілл, Гектор, Пенелопа, Едіп, Антігона, Медея, Одіссей та ін.), які знаходять своє втілення в живописі, скульптурі, музиці різних епох.

Український контекст

Сюжети, образи античної міфології, літератури широко використовувалися в українському мистецтві, а саме: на античні сюжети написані твори Д. Бортнянського, А. Веделя, славетна «Енеїда» І. Котляревського, поезії Т. Шевченка, І. Франка, поетів XX ст. (зокрема, М. Зерова). Надбання античної культури надихали архітекторів при зведенні Софії Київської, Десятинної церкви, ампірних споруд Ніжина тощо.

Зміст