Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Богосвятська

Біблія

Найяскравішою пам’яткою світової літератури та культури є Біблія (від грец. biblia — книги), про яку український філософ Григорій Сковорода сказав: «Книга вічна, Книга Божа, Книга небесна». Дійсно, витримавши іспит часом, Біблія посіла почесне місце Книги книг. Це найпоширеніша і водночас найпопулярніша збірка священних текстів людства, перекладена майже всіма мовами світу.

Єдина книга, яка є майже в кожній українській родині. Святе Письмо передається у спадок, бере участь у значущих подіях життя людини: народження дитини, хрещення дитини, вінчання у церкві та ін. Президент України, вступаючи на посаду, приносить клятву на вірність своєму народові, поклавши руку на Пересопницьке Євангеліє — один із перших українських перекладів канонічного тексту другої частини Біблії.

Текст цієї вічної Книги складається з 66 книг. Їх писали протягом п’ятнадцяти століть різними мовами майже 40 авторів, які проживали на трьох континентах (Азія, Африка та Європа) та займали різне соціальне становище (Мойсей, наприклад, був вихований у сім’ї єгипетського фараона, Соломон був царем, апостол Петро — рибалкою, Матвій — митарем). До наших часів не дійшло жодного тексту, написаного рукою автора, — усі оригінали втрачено. Збереглися лише переписані списки. Остаточно склад біблійних текстів як натхненне Богом Святе Письмо затверджено в 364 р. на Лаодикійському церковному Соборі.

Біблія вчить відповідальності за свої вчинки перед Богом та перед ближніми. Це історія духовних пошуків людства. Вона містить розповіді про створення світу, закони, заповіді праведного життя, повчальні твори, стародавні легенди, фрагменти історичних хронік, послання апостолів, проповіді, притчі.

Композиційно і хронологічно Біблія складається з двох головних частин — Старого Заповіту і Нового Заповіту (у пер. з грец. — договір, угода або союз). Перша частина Біблії, Старий Заповіт, є священною для двох релігій — іудаїзму і християнства. Друга частина — Новий Заповіт — є Святим Письмом тільки християн.

У Священних текстах Першого і Другого Заповітів дане роз’яснення для життєвих людських ситуацій на всі випадки життя, починаючи із зовнішньої чистоти і закінчуючи вищими законами космосу.

За Біблією, є один Бог — Творець світу й людини, який контролює, скеровує і виправляє світорух. У Нього є ангели (у пер. з грец. — посланець, вісник) — духи, досконаліші від людей, які сповіщають людям Божу волю й виконують на землі Його повеління. Усі образи у Святому Письмі мають свою естетичну цінність, несуть важливу інформацію. Це алегорія на духовну картину світу: рай і пекло, небеса і Земля обітована, драбина Якова, неопалима купина тощо.

Заповіт — договір між Богом і людьми, «народом Божим».

Біблійне слово всеосяжне, універсальне. Крилаті вислови, тексти Святого Письма заучувалися напам’ять з раннього дитинства багатьма поколіннями, були основою активного словникового запасу людини. Біблійні сюжети й образи створили ідеали, згідно з якими людина вимірює свою людяність: не вбивати, не красти, любити ближнього свого, як самого себе, шанувати матір і батька, виховувати своє серце... Усі ці Заповіді, цінності актуальні завжди, у будь-яку епоху, вони дають розуміння сутності людини, її призначення як Божого творіння.

Своєю історією виникнення, морально-філософським змістом Біблія подібна до Священних книг інших релігій, наприклад, староіндійських Вед, староіранських Авест, арабського Корану, які мають дуже близьку тематичну схожість з розповідями Старого Заповіту, повчальним змістом Нового Заповіту, драматичним передчуттям останніх часів світу.

Мистецька палітра

Біблійна мораль суттєво вплинула на розвиток людства. Образи, сюжети з Біблії стали невичерпним джерелом образів та сюжетів літератури і мистецтва. До Біблії зверталися видатні зарубіжні письменники: А. Данте, В. Шекспір, Дж. Байрон, Г. Гейне, О. Пушкін, які сучасним героям своїх епох надавали біблійного алегоричного змісту («Божественна комедія» А. Данте, «Втрачений рай» Д. Мільтона та ін.). Для письменників біблійні теми та образи слугували матеріалом для сатири (Фр. Рабле, Вольтер).

Біблія справила значний вплив на українську літературу. Г. Сковорода, український мандрівний філософ і богослов, найґрунтовніше розробив теорію символічного, а не буквального, догматичного розуміння Святого Письма. Біблія була одним із важливих джерел творчості Т. Шевченка. Образ біблійного Мойсея втілився у грандіозний символ в однойменній поемі І. Франка. Образ Самсона, теми, пов’язані з вавилонським полоном, стали матеріалом для поем і драм Лесі Українки. Цікаво обіграно євангельську історію про перебування Ісуса Христа в Гетсиманському саду в романі І. Багряного «Сад Гетсиманський». Широко використовуються біблійні мотиви в творчості українських поетів XX—XXI ст.: П. Тичини, І. Драча, Л. Костенко, І. Жиленко та ін.

У книгах Старого і Нового Заповітів багато сюжетів, що стали популярними в образотворчому мистецтві. До них зверталися відомі художники Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рембрандт, Веласкес, Ботічеллі, Тиціан, Рубенс. У Т. Шевченка є знаменита серія малюнків на євангельську тему «Притча про блудного сина», пензлю С. Іванова належить картина «Явлення Христа народу». Багато сил і таланту віддав Біблії відомий ілюстратор XIX ст. Г. Доре, створивши 230 гравюр до Святого Письма. Музику на біблійні сюжети писали Ґ.-Ф. Гендель, Й. Гайдн, Д. Бортнянський, П. Чайковський, Дж. Верді та багато інших видатних композиторів.

Найвизначнішою пам’яткою давньої єврейської літератури є перша частина Біблії — Старий Заповіт, тексти якого написані давньоєврейською та частково арамейською мовами. Ці пергаментні записи містять розповіді про історичні події Близького Сходу, імена правителів, їхніх родів, земель і досягнень, розквіт і падіння цілих народів, народження і занепад давніх держав, перепис народу, опис епідемій і природних катаклізмів, зміни клімату і ландшафту Землі у період від XII до II ст. до н.е. Вони також охоплюють різні етапи стародавньої історії єврейського народу, який від кочового стану переходив до осілого, від родового суспільства до рабовласницької держави.

Старий Заповіт побудовано за чітко продуманою структурою, що надає йому властивостей універсальної книги. Найдавніша частина пам’ятки — хронікально-епічне «П’ятикнижжя», за переказами написане пророком Мойсеєм, що включає в себе книги «Буття», «Вихід», «Левит», «Числа», «Повторення Закону» («Второзаконня»). За нею ідуть книги історичні («Книга Ісуса Навина», «Книга Суддів», «Книга Рут», чотири книги Царів, дві книги «Хроніки» (з грец. «Параліпоменон») книги Ездри, Неємії, Естер), книги повчальні (книга Йова, Псалтир, «Книга притч Соломонових», «Книга Екклезіяста», «Пісня над піснями»), книги пророцькі (Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла і книги 12 «малих пророків»). Усього — 39 канонічних (визнаних священними) книг.

В епічній частині Старий Заповіт подає давньоєврейські міфічні перекази про створення світу, про життя першої людської пари — Адама і Єви в раю; про скуштування першими людьми заборонених плодів з дерева пізнання добра і зла та вигнання їх з раю; про життя їхнього потомства і про Всесвітній потоп, після якого врятувався з усіх людей тільки праведник Ной з родиною; про поневіряння єврейського народу, який під проводом Мойсея вийшов з єгипетського рабства шукати місце нового поселення — Землю обітовану; про утворення староєврейського царства і його руйнування; про вавилонський полон та повернення обраного Богом народу на батьківщину.

Старозавітні герої стали «вічними образами» світової літератури, алегоричним втіленням людських чеснот і вад: Авраам, Лот і Ной — взірці праведності, Самсон — мужності і сили духу, Соломон — мудрості, Мойсей — лагідності перед Богом і стійкості перед народом Божим. Письменники різних епох використовували літературні форми, розроблені у старозавітних текстах: жанри (молитва, притча, гімн, псалом, хроніка, пророцтва, афоризми тощо), сюжети (створення світу, всесвітній потоп, руйнування Содому і Гоморри, вихід євреїв з Єгипту та ін.).

В. Блейк. Створення світу, 1794

Створення світу. У старозавітній книзі «Буття» йдеться про створення світу Творцем за шість містичних днів. Усі основні елементи світу Бог створює Словом: світло і темряву, води і земну сушу, небесні світила. На шостий день після створення рослинного світу і всіх земних звірів Він приступив до створення людини. За допомогою образної мови біблійний текст представляє цей процес як винятковий за своїм характером Божественний акт. Мова йде не просто про черговий різновид живих істот, що населяють землю, але про таку істоту, яку Бог відрізняє від усього іншого творіння як Свій образ і подобу — тобто Своє явлення та безпосереднє відображення. Саме людині доручається панування над світом як турботливому садівникові, як цареві, покликаному привести все творіння до гармонії.

У міфі про створення світу оспівується ідея Бога створити життя на Землі, порушуються проблеми творчої праці, краси, світового порядку.

Каїн і Авель. Одвічне питання про боротьбу між добром і злом розкривається у старозавітному міфі про перших нащадків Адама і Єви — Каїна і Авеля.

Після вигнання з раю у Адама і Єви почали народжуватися діти. Першого сина назвали Каїном, другого — Авелем. Каїн обробляв землю, Авель випасав тварин. Одного разу брати приносили жертву Богу: Каїн — плоди земні, Авель — кращих тварин зі своєї отари. Авель приніс жертву від чистого серця з надією на Божу ласку, і Бог прийняв його жертву — дим від неї вознісся до неба. Каїн був злої і жорстокої вдачі, він приніс жертву без любові, лише тому, що так велів звичай. І Господь не прийняв його жертву, дим від неї стелився по землі. Каїн обманув свого брата, покликав його у поле і там позбавив життя.

Каїн і Авель — алегоричне втілення доброго і злого начал у людській природі, тобто результат куштування першими людьми плодів від дерева пізнання добра і зла. І хоча синів виносила і народила одна жінка — Єва, брати мають різні характери. Каїн занадто прив’язується до земного, але Богові не потрібні плоди земні. Авель звернений до вищого світу, він віддає свою жертву небесам. І ці дари Богові приємні. Служіння Авеля — це біблійна алегорія: усі пастухи у Святому Письмі не просто пасуть отари, вони зберігають слова одкровення.

П.П. Рубенс. Каїн вбиває Авеля (фрагмент картини), 1608—1609

Каїн — перший людиновбивця на Землі. Біблія робить акцент на тому, що життя — це дар Божий, тому людина не має права ні сама себе позбавляти його, ні віднімати його в інших.

Замість убитого Авеля Бог дав Адамові і Єві третього сина — благочестивого Сифа, народивши якого, Єва сказала: «Бог дав мені інше насіння» (Бут. 4:25) — не Адам дав, не людина дала, а Бог. І цим Єва виправдовується за непослух в раю. Алегоричний зміст образу Сифа — це народження третьої природи, поза позицією добра і зла. Саме від Сифа пішов родовід Ісуса Христа.

«П’ятикнижжя» Мойсея. Мойсей був одним із перших обраних Господом провідником Божої волі на землі. Він виховувався у Стародавньому Єгипті у палаці фараона в якості прийомного сина і був прирівняний до царської крові. Коли Мойсей досяг повноліття, за своїм статусом він міг стати наступником фараона, а в ту епоху фараони вважалися живими богами, що жили на землі. Натомість він обрав шлях більш славний — не людський, а божий.

Одного разу Мойсей отримав одкровення. Бог наказав йому вивести Свій народ із рабства єгипетського, даючи йому Божественну послідовність дій. Мойсей зрозумів, що народився тільки для цієї місії. Вивід народу ізраїльського для нього стало сенсом життя та волею Божою. Недарма цього пророка Старого Заповіту називають найбільш лагідною людиною перед очима Бога.

Господь неба і землі дав у поміч Мойсею Свою силу, яка була проявлена у слові, а також у діях Мойсея. Також від Бога Мойсею був дарований жезл — посох. Коли давні юдеї, втікаючи від воїнів єгипетського фараона, підійшли до Червоного моря, Мойсей помолився Богові, підняв жезл над головою та вдарив ним по землі. У той час розступилося ціле море, утворивши прохід по дну, по якому змогли перебратися на той берег всі юдеї. Військо фараона не встигло перебратися за Мойсеєм та потонуло у водах, що знов зійшлися.

Символіка у цьому фрагменті Старого Заповіту виразна і глибока. Море — образ видимого світу людей. Світ людський відступив від світу Божественного і дозволив по ньому пройти як по дну. Це як розуміння того, що Господь знає кожну людину повністю, алегорично — від поверхні до дна. Світ людський не встоїть перед світом Божим. Цим прикладом Мойсей показав, наскільки велична сила Бога, для того, щоб юдеї укріпилися в своїй вірі та йшли у приготовану для них землю обітовану.

10 Заповідей. Біблія нагадує, що людина, на жаль, не завжди розрізняє добро і зло. Не загубитися на життєвому шляху нам допоможе Скеля Істини, на якій викарбувані Заповіді — духовно-моральні закони, що визначають зовнішнє і внутрішнє життя людини.

Гюстав Доре. Ілюстрація до Старого Заповіту

Заповідь - веління, вимога, правило, що є керівним.

Відповідно до Святого Письма, Бог дав людству Заповіді понад три тисячі років тому. Піднесеній суті цього закону життя відповідала велична урочистість подій Старого Заповіту. Єврейський народ зібрався біля підніжжя гори Сінай, з тривогою дивився на її вершину, приховану густою хмарою, що, темніючи, опускалася вниз, поки вся гора не була оповита таємничим мороком. Вдаряли блискавки, гримів грім, вся гора тремтіла. Відчуття Божої присутності було настільки величним, що народ завмер. Пророк Мойсей піднявся на гору, і там Бог дав йому дві скрижалі — кам’яні дошки, на яких вогненними літерами були накреслені десять Заповідей. Цього разу Творець уперше дав людям закон у письмовому вигляді.

Десять Заповідей (Десятислів’я), даних Богом на Сінаї, становлять кістяк, духовно-моральну основу Старого Заповіту. Вони були потрібні для того, щоб людина осягала істину і чітко розрізняла добро і зло.

Основою, тобто фундаментом того, на чому стоїть людина, є вічні цінності. Принципи Десятислів’я поширюються на все людство, вони дані як настанова до виконання. Це своєрідний проект життя, який людина зберігає в щирому й доброму серці. Ісус Христос виклав суть цих Заповідей так: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе» (Лука 10:27).

Отже, десять Заповідей умовно можна поділити на дві частини: любов до Бога (взаємини людини з Богом) і любов до ближнього (взаємини людей між собою). Любов до Бога виражається в турботі про свою душу, в чистоті думок, у підпорядкуванні особистих потреб духу, пам’яті про світ вищого виміру. Заповіді, що стосуються любові до ближнього, втілюються у вислові: «Чини з людьми так, як ти хотів би, щоб чинили з тобою».

Природа людини, за Біблією, може розвиватися тільки на основі виконання Заповідей Божих, незмінних на всі часи. І хоча Ісус Христос розширив їх, вони залишилися фундаментом, своєрідною Скелею Істини духовно-морального життя людини. Порушення Заповідей, даних Мойсею як одкровення на кам’яних скрижалях, приводить людину до руйнування взаємин з Богом і з ближніми, і як наслідок — до духовної смерті. Щоденний звіт виконання цих Заповідей кожна людина дає уже на скрижалях свого серця.

Створення світу

(Буття 1:1—31)

1. На початку Бог створив Небо та землю.

2. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води.

3. І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло.

4. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви.

5. І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший.

М.К. Чурльоніс. Рай, 1909

6. I сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою.

7. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так.

8. І назвав Бог твердь Небо. І був вечір, і був ранок, день другий.

9. І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так.

10. І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море. І Бог побачив, що добре воно.

11. І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так.

12. І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно.

13. І був вечір, і був ранок, день третій.

14. І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.

15. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так.

16. І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.

17. І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею,

18. І щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від темряви. І Бог побачив, що це добре.

19. І був вечір, і був ранок, день четвертий.

20. І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю.

21. І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно.

22. І поблагословив їх Бог, кажучи: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!

23. І був вечір, і був ранок, день п’ятий.

24. І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так.

25. І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно.

26. I сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.

27. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.

28. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!

29. І сказав Бог: Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде на їжу це вам!

30. І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, уся зелень яринна на їжу для них. І сталося так.

31. І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, день шостий.

З давньоєврейської переклав Іван Огієнко

Працюємо з текстом

1. Як Біблія пояснює походження світу і людини?

2. Що було до процесу створення світу, за біблійною версією?

3. У якій послідовності Творець наповнював світ?

4. Чим людина відрізняється від інших живих істот?

5. Яке веління Бог дав людям?

6. Поясніть, як проявляється велич Бога у біблійній розповіді про створення світу.

7. Чи можна назвати світ, який створив Бог, прекрасним і досконалим? Аргументуйте відповідь.

Десять Заповідей

(Вихід 20:1-17)

1. І Бог промовляв всі слова оці, кажучи:

2. Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.

3. Хай не буде тобі інших богів передо Мною!

4. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею.

5. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене,

6. і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.

7. Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.

8. Пам’ятай день суботній, щоб святити його!

9. Шість день працюй і роби всю працю свою,

10. а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх.

11. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.

12. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!

13. Не вбивай!

14. Не чини перелюбу!

15. Не кради!

16. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!

17. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

З давньоєврейської переклав Іван Огієнко

Працюємо з текстом

1. Дайте визначення поняття «заповідь».

2. Чи потрібні людині моральні заповіді? Поясніть.

3. Які Заповіді стосуються обов’язків людини стосовно Бога? Прокоментуйте їх.

4. У якій Заповіді стверджується ідея єдинобожжя?

5. Чому Біблія забороняє вимовляти ім’я Бога надаремно?

6. У яких Заповідях йдеться про любов до ближнього?

7. Як ви розумієте Заповідь «шануй батька твого і матір твою»?

8. З якої Заповіді випливає, що життя - то святий дар Божий?

9. Навіщо потрібно зберігати чистоту думок і бажань, говорити правду? Дайте відповідь, опираючись на текст 10 Заповідей.

10. Яких сфер життя стосується Заповідь «Не кради»?

11. Які цінності стверджуються в Заповідях Божих?

Новий Заповіт. Поява Ісуса Христа, Сина Божого, розділяє Старий і Новий Заповіти.

Книги другої складової частини Біблії створювалися протягом I—II ст. н.е. в умовах соціального ладу Римської імперії. Усі вони перекладені з грецької мови. До складу Нового Заповіту входить 27 книг: чотири Євангелія (у пер. з грец. — добра звістка), «Дії апостолів», 21 Послання апостолів. Закінчується Новий Заповіт книгою пророчою — «Об’явлення Івана Богослова» (або «Апокаліпсис»).

У Новому Заповіті розповідається про життя, вчення, чудеса, смерть і воскресіння Ісуса Христа, про діяльність його дванадцяти найближчих учнів — апостолів, а в завершальній книзі «Апокаліпсис» символічною мовою йдеться про останні часи людства, про кінець світу, «Страшний суд» над живими і мертвими, про війну за душу людини — Армагеддон, про Небесне місто Єрусалим, про другий Прихід Христа на землю уже як Царя Небесного Царства. Своєю смертю Христос викупив на Хресті гріхи роду людського і встановив новий союз (заповіт) з Богом усього людства, а не тільки єврейського народу, як у Старому Заповіті. Життя та проповіді Ісуса Христа стали одним з поворотних моментів людської історії. Акцент новозавітної християнської історії ставиться на внутрішню природу людини. Христос закликав повернутися до витоків — до принципів життя, істинної любові до Бога і ближнього. Він встановив новий закон, дав Новий Заповіт для людей від Бога, для всіх націй, для всього людства.

Притча - короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, мета якого - викласти духовні чи моральні істини.

Автори Нового Заповіту (євангелісти Матвій, Марко, Лука, Іван, апостол Павло) володіли не тільки великим літературним словом, а й унікальним ораторським даром. У яскравій образній формі вони розкрили основи новозавітного вчення. Особливо захоплює світ таємничих і багатозначних символів четвертого Євангелія — від Івана, молодшого і улюбленого учня Христа.

Євангельські притчі Ісуса Христа — це перлини моральності, наука для людства, невичерпне цілюще джерело християнської моралі, звідки людина може брати взірець для наслідування, який є основою життя, досконалістю.

У часи гоніння на перших християн Учення було проявлено не тільки через чоловіків, а й через жінок. Серед них найбільшу прихильність простих людей отримали Свята Софія (ім’я у перекладі з грецької означає «Мудрість») та три її доньки Віра, Надія і Любов. Яскравий і символічний образ. Уся родина загинула мученицькою смертю, але не відступила від цінностей християнського життя.

У Новому Заповіті актуальною є тема віри, надії, любові як трьох важливих чеснот, або дарів, що потрібні кожній душі. Розглянемо три притчі, де Ісус Христос чітко вказує на ці чесноти.

Віра. У «Притчі про бурю на озері» Христос особистим прикладом показав своїм учням, наскільки слаба їхня віра і що вона має кріпнути. Даром Божим Він заспокоїв бурю на озері, наказавши вітрові перестати підіймати хвилі. Цим самим Учитель врятував життя апостолам, що пливли на човні на другий бік озера.

У багатьох релігіях світу човен, або ковчег, — це образ спасіння для душ, символ переміщення із світу живих у світ мертвих. Так, у Старому Заповіті Ной рятувався на ковчезі. Озеро, або море, — образ видимого світу. Воно буває, як і течія цього світу, або спокійним, або бурхливим. Вітер — символ духу, який керує в цьому світі, завдаючи темп людському життю.

Христос силою Своєю віри показав апостолам, що треба бути сильнішими, мудрішими і вищими над усіма людськими якостями. Для апостолів це було натхненне відкриття того, що віра є даром Божим.

«Притча про блудного сина» розповідає про блукання меншого сина по світу. Це своєрідний іспит совісті. Герой притчі почуває жаль за свої поневіряння з любові до батька, а не через втрачене майно і голод на чужині. Для батька це велика радість, справжнє воскресіння сина з мертвих. Притча розкриває велику таємницю батьківської любові, прощення, милосердя, проявлення доброти, лагідності, терпіння і постійного очікування на повернення під рідний дах, до батьківського люблячого серця блудного сина, який не знав, що чекає його вдома: покарання чи вигнання. Сенс притчі розкривається в кінці: велика неочікувана радість об’єднаної родини, повернення втраченого родинного щастя та оновлення цінностей і відносин між поколіннями.

Любов. Притча «Христос і діти». Тематика любові — дуже тонка тема у Новому Заповіті. Христос розповідав про Божественну любов як найвищий із дарів Божих. Він не говорив про звичайну людську любов як почуття, бо вона непоказна у порівнянні з вищим даром любові Божої.

Під час того, як Христос ходив по Ізраїлю три з половиною роки, люди приводили до Нього своїх діток. Дитина у Новому Заповіті — це є образ вищого досягнення любові людської, звичайної, земної. І Христос покладав на них Свої святі руки, і молився Отцю Небесному. Апостоли не розуміли, що Він робить і старались не пускати до Нього дітей.

Одного разу Христос наказав апостолам: «Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже!». Коли до Нього підвели дітей, Він присів біля них, когось узяв на руки. Вони з великою радістю обступили Його. У повітрі в той час навіть затамувалася тиша. Ісус Христос сказав до апостолів: «Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде». І вказавши на дітей, додав: «бо тикових є Царство Боже».

Як великий і мудрий Учитель, натхненник життя і явленик дарів Божих, Христос показав вищу проявленість Божої любові до дітей як образу найбільш чистих створінь у світі. Цей приклад навчав апостолів справжньої Божої любові.

Новий Заповіт дав світовій літературі ідеї (Христова любов до ближнього, непротивлення злу насильством), систему образів (Ісус Христос, Богоматір, апостоли, Іван Хреститель, Понтій Пілат, Іуда, Марія Магдалина, Вифлеємська зірка, хрест, волхви тощо), жанрові зразки (притча, бачення, проповідь, послання), сюжети (народження, хрещення, розп’яття, воскресіння, явлення Христа, доля апостолів), образ мислення, мову, які наслідували не тільки релігійні, а й світські письменники.

Нова мораль, носієм якої уперше виступив Ісус Христос, стала наступною сходинкою у розвитку людства. І вже впродовж двох тисяч років християнська мораль залишається ідеалом, у прагненні до якого й полягає сенс життя людини.

Притча про бурю на озері

(від Луки 8:22-25)

22. І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні. І сказав Він до них: Переплиньмо на другий бік озера. І відчалили.

23. А коли вони плинули, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони.

24. І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: Учителю, Учителю, гинемо! Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала!

25. А до них Він сказав: Де ж ваша віра? І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають?

З давньоєврейської преклав Іван Огієнко

Працюємо з текстом

1. Розкрийте символічне значення основних образів притчі: озеро, човен, вітер.

2. Поміркуйте, чим віра людська відрізняється від віри Божої.

3. Розкрийте, у чому сенс притчі?

Притча про блудного сина

(Від Луки 15:11—32)

11. [...] У чоловіка одного було два сини.

12. І молодший із них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток.

13. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.

14. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати.

15. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней.

16. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.

17. Тоді він спам’ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!

18. Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе...

19. Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...»

20. І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

21. І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...»

22. А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги.

23. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти,

24. бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!» І почали веселитись вони.

25. А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці.

26. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?»

27. А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бо ж здоровим його він прийняв».

28. І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.

29. А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я...

30. Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване...»

31. І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє!

32. Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!»

З давньоєврейської переклав Іван Огієнко

Працюємо з текстом

1. Який шлях обирає на початку притчі молодший син?

2. Чи шкодує молодший син про свій вибір?

3. Чому блудний син вирішує повернутися додому?

4. Як молодший син визнає свою провину перед батьком?

5. Чому розгнівався старший син?

6. Доведіть, що молодший син заслужив прощення.

7. У чому сенс притчі?

8. Поясніть суть біблійного крилатого вислову «блудний син».

Український контекст

Переклади Біблії українською мовою. Перший відомий на сьогодні й збережений переклад біблійних текстів українською мовою здійснено у волинських монастирях з 1556 р. по 1561 р. Це — Пересопницьке Євангеліє.

Вагомі здобутки в перекладах Святого Письма українською літературною мовою досягнуто в XIX ст.: окремі частини Біблії переклали Маркіян Шашкевич, Пилип Морачевський, Антон Кобилянський, Олександр Бачинський. У грудні 1845 р. свої перші переспіви псалмів здійснив Тарас Шевченко. Його збірку «Давидові псалми» видано ще за життя поета у складі «Кобзаря» 1860 р.

Сторінки Пересопницького Євангелія

В Україні найбільш відомі видання чотирьох повних перекладів Біблії: перший — Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя та Івана Нечуя-Левицького (у 1903 р.), другий — професора Івана Огієнка (митрополита Іларіона), що створювався у 20—30-ті роки XX ст.; третій — переклад греко-католицького богослова і перекладача Івана Хоменка (уперше надрукований у Римі 1963 р.); і, нарешті, переклад Рафаїла Турконяка, доктора богослов’я і літургіки, який було завершено у 1996 р. Кожен із цих перекладів — високий злет духу та думки, тривала й копітка праця, що ґрунтується не тільки на знанні мови, дослідженні історії та культури давніх народів, а й на основі тонкого естетичного відчуття.