Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Богосвятська

Веди

Індійські Веди — одні з найдавніших книг світу, пам’ятка індоєвропейської словесності. Ведичні тексти народжувалися і формувалися протягом тривалого і складного історичного періоду (приблизно XV—VI ст. до н.е.), який починається з приходом індоєвропейських аріїв в Індію, поступовим заселенням країни і завершується виникненням перших державних утворень, які об’єднують великі території.

Назва «Веди» у перекладі зі санскриту означає «знання», «вище духовне знання», «священне знання». За легендою, Веди були передані богом Брахмою через одкровення святим мудрецям далекого минулого.

Спочатку ведичні тексти існували в усній формі. Згодом їх записали жерці, структурували і оформили весь матеріал у чотири книги-збірки: «Ріґведа» (книга гімнів богам), «Самаведа» (книга пісень), «Яджурведа» (книга жертовних висловів), «Атхарваведа» (книга заклинань).

Ведичні тексти — перші спроби формувати філософські погляди на світ і місце людини в ньому, у них відбиваються уявлення давніх індійців про навколишнє середовище, космос, етичні цінності і мораль. Вони містять духовні знання, норми права, релігійні ритуали, що регулюють щоденне життя людини (народження, шлюб, смерть тощо). Цивілізація Давньої Індії ґрунтувалася на Ведах, тому її називають ще ведичною цивілізацією.

Міфологія, філософія і мораль Вед знайшли своє втілення у яскравих художніх образах, багатій поетичній мові. Тому Веди вважають пам’яткою не тільки релігійної культури, а й літератури. До їх складу входять твори різних жанрів: міфи, гімни, фольклорні пісні, легенди, притчі, історичні хроніки, героїчні епоси, філософські коментарі, які були створені на так званій «мові батьків» — давньому санскриті, що вирізняється жвавістю і багатством граматичних форм. Тексти Вед написані переважно віршами, найбільш розроблений жанр — гімн.

У Ріґведі — найдавнішій з ведичних книг — налічується 1028 гімнів різного об’єму і змісту, які розділені на 10 мандал (кіл). Створення Ріґведи приписується п’ятнадцяти легендарним мудрецям. Авторами гімнів були багато поколінь індійських ріши (обдарованих людей племені), співців та поетів. Кожен новий автор щось відкидав або додавав до творів своїх попередників. Ведійська поезія відображає почуття та уявлення спільноти. Основний зміст Ріґведи становлять викладені у високохудожній формі звернення до богів, вихваляння сил Природи, наділених людськими властивостями, явища навколишнього світу глибоко опоетизовані, підкреслена їх зовнішня краса та розкрита глибока філософська суть. Давньоіндійська збірка гімнів використовує космогонічні міфи про Єдиного Творця, походження світу, золоте яйце творіння, Пурушу — Вселенську Людину, ієрархію богів. Прославляються бог Вогню Агні, посланий на землю просвіщати людей, бог Грому Індра, бог-Сонце Сур’я, надзвичайно шанується Вішну — бог, який періодично втілюється у великих Вчителів людства у критичні моменти земної історії.

Приклад тексту Вед

Космогонія (грец. kosmogonia, від kosmos - світ, Всесвіт і gone, goneia - народження) - галузь науки, що вивчає походження небесних тіл та їх систем; у давніх міфах — це спроба осягнути зобразити шлях створення світу.

Серед земних богів найголовнішим у Ведах вважається Агні (з санскр. — вогонь), бог священного вогню і домашнього вогнища, вогневолосий та червонобородий воїн, із залізними зубами. Він — посередник між богами і людьми. У Ріґведі Агні присвячено понад 200 гімнів. Він живе у кожному домі (домашнє вогнище), захищаючи його від злих духів. Саме зі звертання до Агні починається Ріґведа.

Гімн - урочистий твір на пошанування когось (чогось). У давнину - культова пісня на честь божества.

Космогонія

Буття і небуття тоді не було —

Повітря не було й склепіння неба.

Що покривало? Де? Що захищало?

Була вода? Глибокая безодня?

І смерті не було, безсмертя — також,

Між днем і ніччю не було відміни,

Те дихало саме, одне, без вітру.

І більш нічого не було, крім Того.

Вкривала пітьма пітьму споконвіку,

Цей Всесвіт ввесь — мов океан без світла,

Той зародок, що хаосом був вкритий,

Один від сили спеки народився.

Любов спочатку виникла від нього,

Що стала першим для думок насінням;

Знайшли зв’язок між сущим і несущим,

У серці стежачи думками, мудрі.

Думок тих промінь наскрізь простягнувся.

Що нагорі було? І що зісподу?

Там сім’яносці, тут же — їх сприймання.

Зусилля знизу, зверху поривання.

І хто це знає, й хто про це повіда?

Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник?

Боги пізніш за нього народились?

А як Оце створилося, хто знає?

Світобудова ця звідкіль взялася?

Чи створено її було, чи йнакше?

В найвищім небі Хто її пильнує,

Той, певно, зна чи, може, й Він не знає?

З давньоіндійської переклав Павло Ріттер

Працюємо з текстом

• 1. Яку картину викликав у вашій уяві давній ведичний текст?
• 2. Що хвилює автора гімну?
• 3. Чи можна назвати цей гімн космогонічним?
• 4. Що, за текстом гімну, виникло у світі найпершим?
• 5. За допомогою яких художньо-зображувальних засобів передається настрій гімну?
• 6. Чи є в тексті «Космогонії» відповіді на поставлені запитання? Аргументуйте.
• 7. Порівняйте, як пояснюється виникнення світу в тексті давнього індійського гімну з міфологічними уявленнями давніх слов’ян про народження світу.

Гімни до ранньої зорі

1.

В повіз великий богині щасливої впряжені коні.

Всі несмертельні боги посідали в той повіз.

Славна з’явилась богиня, живуча в повітрі,

з лона темноти з’явилася людські оселі красити.

З цілого світу найперша встає вона й шле нам здалека

пишні дари. Народилась зоря молодая, новая,

будить створіння, найперше приходить на поклики ранні.

В наші оселі несмертна зоря завітала,

нашу хвалу прийняла в високостях повітря,

вільна, осяйна іде, щедро сипле розкішнії скарби.

Наче дівчина струнка, так, богине, ідеш ти

хутко на наші поданки. Всміхаючись, ти, молодая,

линеш раніше від сонця, осяйнеє лоно відкривши.

Наче дівча молоденьке, що мати скупала, така ти;

бачим блискучу красу твого тіла! О зоре щаслива!

Ясно палай! Ні одна ще зоря не була така гарна!

2.

Світло лагідне займається, промінням красить всю землю.

Слово й молитву провадить зоря, сипле барви блискучі

і одчиняє ворота деннії. У сні всі лежали;

ти ж сповістила, що час нам повстати, життям утішатись,

час нам приносити жертви і дбати про власний достаток.

Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба

і до живих завітала. О дочко небес, ти з’явилась!

Ти, молодая, серпанком блискучим укрита!

Скарбів наземних усіх ти цариця! Ідеш ти

вслід за минулими зорями, ти ж і найстарша

зір всіх прийдешніх, зір вічних. Іди веселити живучих

і оживляти умерлих!.. Зоря відколи нам сіяє?

Зорі сіяли нам досі і потім сіяти нам будуть.

Сяя зоря, в свою чергу, сіяє для нашого щастя.

Вмерли ті люди, що бачили сяйво предвічної зорі,

бачим зорю ми сьогодні, судилась же й нам тая доля,

згинуть і наші нащадки, що зорі прийдешні побачать.

В давні віки красно-пишно зоря променіла; сьогодні

щедро нам світить, і потім блищатиме ясно.

Смерті нема їй, ні старощів, завжди в промінні приходить.

Повідь огнисту зоря розливає в долинах небесних.

Темряву чорну жене промениста богиня.

В повіз чудовий запряжені коні червоні. Вже їде

світ весь будити зоря. Вставайте! бо знову з’явився

нам дух життя, щоб усіх оживляти! Ось темрява гине,

день наближається! Час до роботи прийматься! Час жити!

Мати богів! ясне око землі! вістовнице поданків!

Зоре прекрасна! Світи нам і зглянься на наші податей!

Славу нам дай, ясна зоре, ти, радоще світу!

З давньоіндійської переклала Леся Українка

Працюємо з текстом

1. Що ви можете сказати про думки, почуття і вірування давніх людей, читаючи гімни до ранньої зорі?

2. З ким порівнюється рання зоря в 1-му гімні?

3. Знайдіть у 1-му і 2-му гімнах до ранньої зорі епітети, порівняння, уособлення.

4. Які кольори ви б використали для ілюстрацій до даних гімнів? Поясніть свій вибір, спираючись на тексти поезій.

5. У чому, на вашу думку, полягає філософська суть давньоіндійських гімнів до ранньої зорі?

Індивідуальне завдання

Користуючись поетикою духовних текстів давніх індійців, спробуйте створити власний гімн Дню або Ночі.

Український контекст

Павло Ріттер

(1872-1939)

Видатний український індолог, мовознавець, літературознавець, педагог, сходознавець, санскритолог та перекладач. Народився в с. Чутове на Полтавщині. Навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету, де вивчав санскрит та порівняльне мовознавство. Перебуваючи на посаді професора Харківського університету (1921—1937), проводив активну наукову й перекладацьку діяльність у галузі давньоіндійської та новоіндійської мов.

Крім наукових праць він опублікував у цей час переклади українською мовою давньоіндійських поетів Дандіна, Бхартріхарі, прози й поезії Р. Тагора, поеми Калідаси «Хмара-вістун», підготував до друку «Антологію індійської літератури». У 1930-х роках його заарештовано та звинувачено у шпигунстві. За свідченням сучасників, не витримавши ув’язнення, учений помер. Обсяг творчого внеску П.Г. Ріттера став основою фундаменту української національної індології.