УЗАГАЛЬНЮЮЧЕ ПОВТОРЕННЯ

Колоніальний світ

Індія	Китай	Африка
військово-політичне та економічне підкорення у більшості випадків через військове захоплення; аграрно-сировинні придатки; неспроможність опору європейській експансії через технічну відсталість; повне підкорення владі однієї метрополії (Індія), перетворення на напівколонію (Китай), територіальний поділ між найбільшими країнами Європи (Африка)
Антиколоніальні рухи
Повстання сипаїв (1857—1859); утворення ІНК (1885), боротьба за «сварадж» і «свадеші»	Кінець ХІХ ст. — рух та повстання іхетуанів («боксерів»)	Низка безуспішних національних повстань у Єгипті, Алжирі, Судані

Японія, Османська імперія та Іран (друга пол. ХІХ — поч. ХХ ст.)

Японія

Османська імперія

Іран

Економіка

модернізація і прискорений розвиток;

поява великих концернів

проникнення європейського капіталу і товарів;

втрата фінансової самостійності країни

підпорядкування економіки європейським інтересам;

руйнація традиційного господарства

Політика

докорінне реформування («революція Мейдзі»); поява багатопартійності; прийняття конституції (1899);

протистояння з Китаєм та експансія в Корею

реформи «Танзимату»; рух «молодотурків»; «Зулюм» та Молодотурецька революція (1908—1909);

втрата Тунісу, Єгипту, більшої частини Балкан і Аравії через послаблення країни

безуспішна Іранська революція (1905—1911) та спроба втілення реформ;

політична залежність країни від Росії та Великої Британії

Основні риси міжнародних відносин

50—70-ті рр. ХІХ ст.: зростання ролі Німеччини й Італії в європейській політиці; локальні воєнні конфлікти у Європі; послаблення позицій Франції, Австро-Угорщини та Росії; посилення могутності Великої Британії;

70—90-ті рр. ХІХ ст.: зростання реваншистських настроїв у країнах; конфлікт Росії та Австро-Угорщини на Балканах; загострення «східного питання», російсько-турецька війна (1877-1878); періодичне скликання міжнародних конгресів; початок експансіоністської політики Німеччини й Італії; завершення розподілу Африки, Південної та Південно-Східної Азії; Троїстий союз 1882 р. (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія);

90-ті рр. ХІХ ст.: постійні міжнародні кризи; закладення основ військово-політичного блоку для протистояння країнам Троїстого договору; активізація зовнішньополітичної діяльності США в Латинській Америці; військова та економічна експансія США та Японії на Далекому Сході;

початок ХХ ст.: загострення міжнародних криз (Перша марокканська криза (1905), Боснійська криза (1908), Друга марокканська криза (1911), оформлення військово-політичного блоку Антанта; італо-турецька (1911-1912) та Балканські війни (1912-1913).

Культура народів світу наприкінці XVIII — на початку XX ст.

Основні тенденції:

прорив у розвитку природничих і гуманітарних наук, нові відкриття сприяли новим технічним інноваціям, покращили умови і комфорт життя (медицина, транспорт і зв’язок та ін.);

визначні вчені: М. Лобачевський, В. Рентген, Е. Резерфорд, Д. Менделєєв, Ч. Дарвін, І. Кант, Г. Гегель, М. Вебер, К. Маркс; винахідники: Дж. Стефенсон, Р. Дізель, С. Морзе;

розмаїття ідейних художніх напрямів у літературі, образотворчому мистецтві, архітектурі, музиці, театрі (класицизм, романтизм, реалізм, натуралізм, символізм, імпресіонізм, постімпресіонізм);

літератори: Й. Гете, Й. Шиллер, В. Гюго, В. Скотт, О. Пушкін, М. Лермонтов, О. Бальзак, Дж. Лондон, М. Твен, Е. Золя, Г. де Мопассан; художники: Е. Делакруа, І. Рєпін, Е. Мане, К. Моне, О. Ренуар, П. Гоген, В. Ван Гог; композитори і музиканти: Л. Бетховен, Ф. Шуберт, Р. Шуман, Р. Вагнер, Ф. Ліст ,Ф. Шопен, М. Глінка, Дж. Верді;

культури азіатських і африканських народів зазнали західних впливів; збереження оригінальності у мистецтві Африки, Індії та Китаю.

Зміст