Всесвітня історія. Рівень стандарту. 11 клас. Васильків

Розділ 4. Розпад колоніальних імперій. Країни Азії, Африки та Латинської Америки

Назвіть:

— час японського «економічного дива», реалізації курсу «трьох червоних знамен» і культурної революції Мао Цзедуна, здобуття незалежності народами Індії, утворення Ізраїлю та Пакистану, ісламської революції в Ірані, початку «Арабської весни», формування Ісламської держави Іраку і Леванту (ІДІЛ), деколонізації Африки, ліквідації апартеїду, революції на Кубі.

Поясніть:

— поняття: «апартеїд», «Арабська весна», «деколонізація», «ісламська революція», «ісламський фундаменталізм», «рік Африки», «рух Неприєднання»;

— причини й особливості «культурної революції» в Китаї, конфесійного протистояння в Південній Азії; Ісламської революції в Ірані, революції на Кубі; деколонізаційних процесів у світі; «японського економічного дива», «чотирьох модернізацій» Ден Сяопіна, «близькосхідної проблеми», «Арабської весни», воєн у Сирії;

— вплив воєн у Сирії та терористичної діяльності ІДІЛ на розвиток регіону і світу.

Зробіть:

— установіть синхронність подій, що відбулися в країнах Азії, Африки та Латинської Америки;

— використайте мапу як джерело інформації про процес деколонізації Азії та Африки, геофактори, що сприяли формуванню військово-політичних союзів та економічних регіонів у цих частинах світу;

— визначте можливі способи врегулювання «близькосхідної проблеми»; подолання наслідків апартеїду; особливості соціально-економічного та політичного розвитку країн Латинської Америки; можливі способи врегулювання «близькосхідної проблеми»; подолання наслідків апартеїду; особливості соціально-економічного та політичного розвитку країн Латинської Америки;

— висловловіть аргументовані судження щодо громадсько-політичної діяльності Ґолди Меїр, Ден Сяопіна, Індіри Ганді, Мао Цзедуна, Нельсона Мандели, Фіделя Кастро, Хірохіто.

Підготуйте матеріали для практичного заняття:

• Моделі інноваційного розвитку нових азійських незалежних держав.

Здійсніть дослідження для написання есе:

• Сучасні країни Азії: діалог західної та східної цивілізацій.

Узагальнення-1

«Поняття-визначення»

http://surl.li/ozukt

Узагальнення-2

«Дати-події»

http://surl.li/ozuld

Узагальнення-3

«Події-послідовність»

http://surl.li/ozulk

§ 19. Країни Південної та Східної Азії

Чи знаєте ви, що...

... імператор Японії Акіхіто, попри обмежені конституцією повноваження, опублікував кілька широкомасштабних заяв, звернених до країн Азії з каяттям за страждання, яких вони зазнали, перебуваючи під японською окупацією;

...у 1960 році під тиском «студентської революції» парламент Республіки Корея ухвалив резолюцію про відставку президента і призначення позачергових виборів;

... у період різкого погіршення совєтсько-китайських відносин у Китаї були перекладені й опубліковані праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1972 р.) та книга П. Шелеста «Україно наша Радянська» (1974 р.).

Терміни та поняття, які варто знати й розуміти

Деколонізація — здобуття незалежності колоніями, домініонами, підмандатними територіями.

Рух Неприєднання — об’єднання країн світу, які декларують неприєднання до військово-політичних альянсів як один із основних принципів зовнішньої політики.

19. 1. Як відбувалося повоєнне реформування Японії? У чому особливості японського «економічного дива»?

Друга світова війна завершилась 2 вересня 1945 р. капітуляцією Японії. Упродовж серпня 1945 — квітня 1952 рр. в її історії тривав окупаційний період. Верховне командування союзними силами (ВКСС) очолював американський генерал Дуґлас Макартур, якому підпорядковувався місцевий уряд. До першочергових завдань ВКСС належали демілітаризація країни та покарання воєнних злочинів. На Токійському процесі (1946-1948) семеро японських воєнних злочинців отримали смертні вироки (у т.ч. прем’єр-міністр в роки війни Хідекі Тодзьо), шістнадцять — довічне ув’язнення, троє померли у в’язниці, тринадцятьох помилували, а ще низка осіб отримали незначні терміни ув’язнення. Важливим напрямком окупаційної влади стала демократизація Японії. Зокрема, були скасовані обмеження релігійних свобод, дозволено діяльність колись заборонених політичних партій, надано виборчі права жінкам. Релігію (сінтоїзм) відділено від держави. Економічна політика передбачала ліквідацію дзайбацу (великих промислових концернів), аграрну і податкову реформи. Хоча спочатку дзайбацу вважалися ледь чи не головними призвідниками війни, потреба в економічно життєздатній Японії змінила цю точку зору. При штабі ВКСС було створене спеціальне управління, яке займалося питаннями культури. Як реакція на посилення американських впливів, у суспільстві зросло зацікавлення власною культурною спадщиною (мистецтво ікебани, чайна церемонія тощо). У 1947 р. була ухвалена японська конституція, яка запровадила парламентську систему правління. Попри це, посаду імператора зберегли як символ державності і єдності народу. Імператор, яким залишався Хірохіто (1926-1989), володів лише номінальною владою. Попри це, він намагався брати активну участь у суспільно-політичному житті країни. Його наступник, Акіхіто, після тридцятирічного правління у травні 2019 року передав престол синові. Церемонія коронації нового імператора Нарухіто відбулася в жовтні 2019 року за участю лідерів понад 170 країн світу.

Імператор Хірохіто та генерал Макартур, 27 вересня 1945 р.

Імператор Хірохіто та імператриця Нагако, 1971 рік

Імператор Акіхіто та імператриця Мітіко, 2014 рік

Імператор Нарухіто та імператриця Масако, 2019 рік

Із геополітичними змінами в регіоні, зокрема, захопленням у 1949 р. комуністами влади у Китаї, змінилися засади окупаційної політики ВККС («зворотній курс»). Центральне місце належало відновленню економіки Японії. Американці були більше стурбовані поширенням комунізму, ніж потенційною японською загрозою. З початком Корейської війни японські острови стали основним джерелом постачання для військ, що діяли під егідою ООН. Нарешті, 8 вересня 1951 р. у Сан-Франциско було підписано мирний договір з Японією. Утім, три країни — Совєтський Союз, Чехословаччина і Польща відмовились його підписувати. Сан-Франциський договір набув чинності 28 квітня 1952 р., що означало завершення періоду окупації Японії. Додатково США підписали з Японією двосторонній договір, за яким брали на себе зобов’язання із захисту країни від зовнішньої загрози.

До 1952 р. Японія відновила показники довоєнного промислового виробництва. Після цього розпочалося стрімке зростання економіки Японії (в середньому щороку на 10-13%), назване згодом «японським економічним дивом» (середина 1950 — поч. 1970-х). Країна демонструвала найвищі темпи зростання у світі. Визнання успіхів Японії стало запрошення її до «великої сімки». У чому полягали причини «японського економічного дива»? Їх відразу кілька: швидке освоєння нових технологій, низькі податки, дешева робоча сила, довіра між владою і бізнесом, підтримка національних виробників, орієнтація на експорт товарів, політична стабільність (домінування Ліберально-демократичної партії). Якщо спочатку найбільше уваги приділяли розвиткові металургії, нафтохімії і суднобудуванню, то в 1960-х роках наголос змістився на виробництво побутової електротехніки і автомобілебудування. Які результати «японського економічного дива»? Передусім зростання добробуту населення і перетворення Японії на другу економіку світу (другу після США). Японські товари стали символом якості і користувалися попитом на міжнародних ринках. Торгові бренди «Соні», «Панасонік», «Хітачі», «Ямаха», «Хонда», «Тойота», «Мазда» завоювали прихильність покупців у різних куточках світу. Водночас, у країні пришвидшилася урбанізація. Наприклад, населення Токіо по війні становило бл. 3 млн, а до 1970 р. уже сягало приблизно 9 млн осіб (на той час кожен дев’ятий японець жив у столиці). «Нафтовий шок» 1973 р. — різке зростання цін на нафту на міжнародних ринках завершив період «економічного дива». Проте, незважаючи на сповільнення економічного росту на зламі ХХ-ХХІ ст. (економісти навіть використовують термін «втрачене десятиліття»), японська господарська модель і надалі демонструвала достатню ефективність.

Пріоритети зовнішньої політики Японії визначені в Конституції країни: «Щиро прагнучи до міжнародного миру, заснованого на справедливості та порядку, японський народ назавжди відмовляється від війни як суверенного права нації та від загрози силою або її застосування як засобу вирішення міжнародних суперечок». Основні принципи зовнішньополітичної стратегії Токіо полягають у підтримці процвітання світової економіки, забезпечення миру та стабільності у світі, просування таких універсальних цінностей, як свобода та демократія, розв’язання глобальних проблем, зокрема екологічних. З Україною в Японії склалося стратегічне партнерство. З часу повномасштабної російської агресії супроти України Японія стала одним із найбільших фінансових донорів нашої держави.

Міркуємо і діємо!

1. Чому період серпня 1945 - квітня 1952 рр. був для Японії окупаційним? Яка подія означала його завершення? 2. Визначте чинники, які зумовили японське «економічне диво». 3. Поясніть, у чому, на вашу думку, полягає відмінність економічного дива у Японії від німецького та італійського «економічних див».

19. 2. Яким був досвід демократизації Південної Кореї? У чому суть південнокорейського «економічного дива»?

Після завершення у 1953 р. бойових дій на корейському півострові дві ворогуючі держави — Республіка Корея (південна частина) і Корейська народно-демократична республіка (північна частина) були розділені 4-кілометровою демілітаризованою зоною протяжністю 240 км. Якщо на півночі відбулося становлення тоталітарного режиму, то на півдні — періоди демократії чергувалися з періодами авторитаризму. Проголошена у 1948 р. Республіка Корея прийняла президентську систему правління, а першим президентом країни було обрано Лі Син Мана. Перша республіка поступово рушила від демократії у бік авторитаризму. На березневих виборах 1960 р. Лі Син Мана учетверте обрали президентом країни. Ці вибори супроводжувалися фальсифікаціями та переслідуванням опонентів. У відповідь у Сеулі розпочалися демонстрації, переважно за участі студентів. Після застосовування сили до протестувальників антипрезидентські виступи стали ще масштабнішими. Почалася «студентська революція». За цих обставин парламент ухвалив резолюцію про відставку президента і призначення позачергових виборів. Лі Син Ман покинув країну.

Друга республіка, яка постала в результаті «студентської революції» 1960 р. була заснована на демократичних принципах. Однак вона проіснувала менше року, поступившись місцем військовому уряду (1961-1963). Починаючи з третьої республіки (1963-1972), у Південній Кореї частково відновилось демократичне правління. За четвертої республіки (до 1980 р.) траплялися випадки арештів інакодумців і розправи над опозицією. Щоб запобігти антивладним виступам, президент — генерал Пак Чон Хі — впровадив надзвичайний стан у країні. У 1979 р. його убили і владу захопив генерал Чон Ду Хван (п'ята республіка). Південна Корея знову поринула у хвилю протестів, які закінчилася 1988 р. становленням шостої республіки, яка започаткувала сучасний демократичний період в історії Республіки Корея.

У 1950-х роках Південна Корея перебувала у складній економічній ситуації. Це були наслідки японського колоніального правління, Корейської війни 1950-1953 рр. і політичної нестабільності. Після поділу на дві країни основні промислові потужності залишилися у КНДР. Однак вже з 1960-х років південнокорейська економіка почала стабільно зростати. Південна Корея перетворилась на одну з найбільш індустріалізованих країн світу. Це зростання було зумовлене насамперед розвитком експортно-орієнтованих галузей промисловості, великою кількістю висококваліфікованої робочої сили, потужній державній підтримці. Фокус розвитку економіки змістився на такі високотехнологічні галузі, як автомобілебудування, електроніка та інформаційні технології. Продукція фірм «Хюндай», «Самсунг», «Кіа» користувалася стабільним попитом на міжнародних ринках. Валовий національний продукт у 1980-х роках зростав у середньому на 8-12% щороку («південнокорейське економічне диво»). Піднесенню сприяли чималі закордонні інвестиції, урядова політика, дешева робоча сила. За значний ривок в економічному розвитку Республіку Корею стали називати «східноазійським тигром» (поряд з Гонконгом, Тайванем і Сінґапуром). Стабільне зростання південнокорейської економіки перервала фінансова криза 1997 р.

Зміна ВВП Південної Кореї (ПКС) з 1911 по 2008 рік у мільйонах міжнародних доларів 1990 року, графік на фоні прапора Південної Кореї

«Досвід азіатських тигрів: Гонконгу, Південної Кореї, Сінгапуру, Тайваню», за матеріалами сайту Українського інституту майбутнього: https://strategy.uifuture.org/index.html

Сьогодні Південна Корея — високорозвинена країна, учасниця «Великої двадцятки», яка посідає п’яте місце у світі за експортом високотехнологічної продукції. Пріоритетними для Республіки Кореї залишаються питання економічного процвітання регіону, ядерного роззброєння КНДР, миру на Корейському півострові. Водночас, тоталітарна КНДР залишається в політичній ізоляції, підтримуючи стосунки переважно із собі подібними режимами, зокрема російським. Режим Кім Чен Ина своєю непередбачуваністю тримає регіон у постійній напрузі.

Міркуємо і діємо!

1. Які події призвели до утворення двох корейських держав? 2. Які економічні та політичні перешкоди здолала Республіка Корея на шляху до демократичної процвітаючої країни? 3. Поясніть, у чому, на вашу думку, полягає особливість «південнокорейського економічного дива». Що з корейського досвіду може використати Україна?

19. 3. Як відбулося проголошення Китайської Народної Республіки? Які особливості розвитку країни?

Із завершенням Другої світової війни громадянське протистояння в Китаї відновилося. Китайській республіці (уряду Гоміндану) допомогу надавали американці, китайським комуністам — совєти. Навесні 1949 р. війська комуністів вступили в столицю гомінданівського Китаю — Нанкін. Війна перенеслася на південь країни, а уряд Чан Кайші був змушений разом з частиною військ евакуюватися на Тайвань — острів, приблизно за 160 км від узбережжя південно-східного Китаю. Комуністи не наважилися силою встановити контроль над Тайванем, який став окремою державою з обмеженим міжнародним визнанням. 1 жовтня 1949 р. в Пекіні була проголошена Китайська Народна Республіка (КНР). Вже наступного дня Совєтський Союз першим визнав комуністичний уряд під проводом Мао Цзедуна й уклав з ним договір про дружбу. Наступні декілька років пройшли під знаком ліквідації опонентів нового режиму (ліквідовано понад 2 млн осіб) та регіональних вогнищ спротиву. Наприклад, восени 1950 р. війська КНР увійшли в Тибет, який рік перед тим проголосив незалежність.

КНР перейняла совєтську модель планової економіки, включно з п’ятирічними планами. Перша п’ятирічка не була надто успішною в економічному плані, проте зміцнила позиції Мао Цзедуна, навколо якого почав складатися «культ особи». Зображення китайського лідера було повсюди — в громадських місцях і приватних помешканнях. Початкове загравання з інтелігенцією та декларування свободи висловлювань завершилось репресіями проти критиків режиму. «Великий керманич», як його стали називати, обґрунтував новий напрямок марксизму — маоїзм, більш пристосований до китайських реалій. У травні 1958 р. китайські комуністи відмовились від совєтського досвіду будівництва соціалізму й проголосили «курс трьох червоних знамен». Курс передбачав: 1) нову «генеральну лінію» на побудову соціалізму (фактично, утвердження на державному рівні маоїзму); 2) створення «народних комун» — об’єднання, які виконували адміністративні та господарські функції; 3) політику «великого стрибка» (1958-1962) — побудову індустріального суспільства. «Великий стрибок» реалізовували під гаслом «Три роки наполегливої праці — десять тисяч років щастя». У сільському господарстві розгорнули боротьбу з шкідниками, передусім з горобцями. Але з’явилися інші шкідники (гусінь, сарана), які нищили посіви. Врожаї різко зменшилися. Намагання пришвидшити економічне зростання завдяки колективізації сільського господарства завершилось соціальною катастрофою. Жертвами голоду за різними оцінками стало від 15 до 55 млн китайських селян.

Мао Цзедун, 1959 рік

Масовий мітинг хунвейбінів на площі Тяньаньмень, 15 вересня 1966 року

Аби зміцнити свої позиції у державі після провалу політики «великого стрибка», Мао Цзедун ініціював «Велику пролетарську культурну революцію» (1966-1976). Її завданням було остаточне утвердження маоїзму і знищення політичних опонентів. Задля цього створювали загони студентської і шкільної молоді — хунвейбінів. З їхньою допомогою режим намагався викорінити «чотири пережитки»: старі ідеї, стару культуру, старі звичаї і старі звички. Відтак хунвейбіни громили храми, палили декорації і костюми театрів, нищили картини і книги. Натомість величезними тиражами поширювали цитатник Мао («Червона книжечка») — коротка збірка висловів «великого керманича». Культурна і наукова діяльність в КНР були паралізовані. Під час репресій «культурної революції» зазнало понад 5 млн осіб. На завершальному етапі «культурної революції» загострилися відносини КНР з Совєтським Союзом. Дійшло навіть до прикордонного конфлікту у 1969 р. за спірний о. Даманський (площа менше 1 км²). Відтак, Мао Цзедун пішов на обмежену співпрацю з країнами Заходу, кульмінацією чого стала його зустріч у 1972 р. з президентом США Річардом Ніксоном.

Ден Сяопін, 1979 рік

Копія «Богині свободи», встановленої студентами на площі Тяньаньмен в травні 1989 року, Ванкувер, Канада

Чоловік зупиняє танкову колону, площа Тяньаньмень, 1989 рік, світлина Джеффа Віднера (Associated Press)

Після смерті у 1976 р. Мао Цзедуна розпочалася боротьба за владу, у результаті якої перемогу здобули реформатори на чолі з Ден Сяопіном. КНР вступила у період глибоких трансформацій. Новий лідер проголосив політику «реформ і відкритості», ініціював реабілітацію репресованих. Короткочасна лібералізація отримала назву «Пекінської весни». Ден Сяопін проголосив програму «чотирьох модернізацій» — у сільському господарстві, промисловості, науці/технологіях, військовому секторі. В економіці розпочався відхід від жорсткого планування, розпуску «народних комун» та впровадження ринкових механізмів господарювання (наприклад, створення вільних економічних зон). Нове керівництво проголосило курс на побудову соціалістичної ринкової економіки з китайською специфікою. Такі зміни Ден Сяопін пояснив фразою: «Неважливо, якого кольору кішка, головне, щоб вона ловила мишей». Таким чином, відбулося згортання тоталітарної маоїстської системи управління, але цілковито стати на шлях демократизації КНР не судилося. Свідченням цього став силовий розгін 4 червня 1989 р. студентської демонстрації на центральній площі столиці Тяньаньмень. Тисячі протестувальників загинули або були поранені. На тлі загострення внутрішньополітичної ситуації Ден Сяопін пішов у відставку.

На зламі XX—XXI ст. Китай перетворився на «світову фабрику» і другу економіку світу (після США). Бурхливий економічний розвиток був пов’язаний з наявністю дешевої робочої сили та ресурсів, закордонними інвестиціями. У 1997 р. під китайський контроль повернувся Гонконг, а 1999 р. — Аоминь (Макао). Ці дві території певний час перебували відповідно під британським і португальським управлінням. Після приєднання до Китаю вони отримали особливий статус за принципом «одна країна — дві системи». Попри лібералізацію економіки, політична система КНР не зазнала радикальних змін. У 2012 р. новий лідер Китаю Сі Цзіньпін заявив, що компартія залишається основним чинником реалізації «китайської мрії», а побудова соціалізму є єдиним шляхом до відродження величі держави. Сьогодні Китай прагне остаточно утвердитись як наддержава і провідна сила на світовій арені. Що цьому сприяє? Перш за все наявність величезних ресурсів, адже КНР — найбільша з усіх азійських країн (за площею трішки менша за США та Європу); це також одна з найбільш густонаселених країн у світі (населення 1,4 млрд осіб). Китайський лідер Сі Цзіньпін закликав відмовитись від менталітету «холодної війни» і політики сили. Однак досі невизначеною залишається ситуація навколо Тайваню. Непростими залишаються стосунки Китаю зі США, з якими час від часу виникають торговельні війни. Наріжним каменем сучасної геостратегії країни є розширення сфери впливу (Азія, Африка). Важливим у цьому напрямку став проект «Один пояс, один шлях» — своєрідне відродження Великого Шовкового шляху. Китай активно використовує метод «м’якої сили», що зокрема проявляється в наданні фінансової допомоги іншим державам.

Міркуємо і діємо!

1. Які наслідки мала політика «трьох червоних знамен» для Китаю? 2. Чому, на вашу думку, у здійсненні культурної революції Мао Цзедун опирався на молодь? 3. Поясніть стратегію «чотирьох модернізацій», проголошену Ден Сяопіном. Якою була «китайська специфіка» в створенні соціалістичної ринкової економіки?

19. 4. Як здобули незалежність Індійська республіка та Пакистан? Чому розгорталося конфесійне протистояння?

Після Другої світової війни британський політикум прийшов до усвідомлення неминучості деколонізації Індії. Ослаблена війною Велика Британія була вже не здатна втримати «найціннішу перлину» в короні імперії. Перемовини між представниками Лондона, Індійського Національного Конгресу (ІНК) і Мусульманської ліги про створення єдиної держави відбувались непросто. Аби уникнути загострення між різними етнічними і релігійними групами, намісник Індії лорд Луїс Маунбеттен запропонував у червні 1947 р. план розділення британських колоній на півострові Індостан. «З ударом годинника опівночі, коли весь світ спить, Індія пробуджується до життя і свободи», — такими словами у ніч з 14 на 15 серпня 1947 р. лідер ІНК Джавахарлал Неру проголосив незалежність Індії. Саме він, як перший глава уряду незалежної Індії, пристав на британську пропозицію про поділ Індії у 1947 р. на дві окремі держави — Індійський Союз (державу індусів) і Пакистан (державу мусульман). Частина територій залишалась спірними. Провінції Пенджаб і Бенгалія були розділені й сьогодні належать почасти Індії, Пакистану і Бангладешу (колишньому Східному Пакистану). Засновник Пакистану Мухаммед Алі Джинна запевняв, що його країна «житиме мирно і в дружбі з сусідами». Проте вже у 1947-1948 рр. відбулася індо-пакистанська війна через Кашмір — малу батьківщину родини Неру, у результаті чого більшість спірних територій опинилася у складі Індії. Область Кашмір досі залишається яблуком розбрату між сусідніми країнами, ставши причиною відразу кількох індо-пакистанських конфліктів (1965, 1971, 1984, 1999, 2019).

Індія і Пакистан

Індія — унікальна в релігійному плані країна, позаяк такого конфесійного різноманіття складно знайти де інде. Панівною релігією в країні залишався індуїзм, однак в окремих індійських штатах помітні позиції займали мусульмани, буддисти, сикхи. Конфесійне протистояння неодмінно супроводжувалося появою великої кількості біженців та соціальною напругою. Махатма Ганді, який після проголошення незалежності Індії не погодився на жодну урядову посаду, намагався своєю присутністю та впливом зупинити масові вбивства на релігійному ґрунті в Бенгалії. Після повернення до столиці Делі, він надалі проповідував ненасильство, допоки його не вбив ортодоксальний фанатик індуїзму.

Незалежна Індійська республіка зіткнулася з різними труднощами — велика кількість неписьменного населення, кастові пережитки, повільний розвиток економіки. Однак велика популярність Дж. Неру, котрий сімнадцять років очолював державу, дозволяла згладжувати частину проблем. Уряд підтримував розвиток важкої промисловості, зокрема металургії й машинобудування. Неру відмовився визнати мову етнорелігійної групи сикхів офіційною мовою провінції Пенджаб. Він вважав, що це може відкрити двері для подальшої фрагментації країни в «пакистанському стилі». Водночас, щоб покращити економічну ситуацію всередині держави, Неру спромігся «дружити» і з Совєтським Союзом, і з країнами Заходу. Популярними у той час стали «П’ять принципів мирного співіснування» («панча шила»): 1) взаємна повага територіальної цілісності і суверенітету; 2) ненапад; 3) невтручання у внутрішні справи; 4) рівність і взаємна вигода; 5) мирне співжиття. Індія виступила одним із ініціаторів руху Неприєднання.

Подібною гнучкістю в політичному житті відзначалася і донька Дж. Неру — Індіра Ганді — прем’єр-міністр Індії у 1966-1977 і 1980-1984 рр. Її урядування збіглося із загостренням сикхського питання. Бажання етнорелігійної групи сикхів утворити окремий штат не підтримали інші регіони країни. Індіра Ганді 31 жовтня 1984 р. була смертельно поранена охоронцями-сикхами на виході зі своєї резиденції. Новим лідером Індії став син убитої прем’єрки — Раджив Ганді, котрий у 1991 р. став жертвою теракту, вчиненого смертницею терористичної організації «Тигри звільнення Таміл-Іламу» (виступали за створення незалежної тамільської держави на о. Шрі-Ланка).

Місіс Жаклін Кеннеді та Індіра Ганді в Нью-Делі, Індія, 14 березня 1962 року

Реформи уряду Нарасімха Рао у 1990-х роках сприяли модернізації економіки Індії і перетворили її на одну з найбільш динамічних економік світу. Країна пережила демографічний вибух, поволі наздоганяючи за кількістю населення Китаю. У той час Індія остаточно увійшла до «клубу ядерних держав» — держав, які володіють ядерною зброєю. Початок XXI ст. в історії Індії запам’ятався серією міжетнічних конфліктів між індуїстами і мусульманами (останні становлять 14% населення Індії або бл. 200 млн). Сьогодні Індія залишається лідером в південноазійському регіоні, претендує на роль великої світової держави.

Міркуємо і діємо!

1. Коли було проголошено незалежність Індії та утворення держави Пакистан? 2. Як позначається релігійна та етнічна багатоманітність Індії на її економічному та внутрішньополітичному розвитку? 3. Поясніть, чому і як, на вашу думку, Індія утримує роль лідера в південноазійському регіоні.

Мовою оригіналу

Уривок із книжки Дарона Аджемоґлу і Джеймса Робінсона «Походження влади, багатства та бідності», переклад з англійської. — Київ: Наш Формат, 2019. С. 366: «У 1958 році спроби індустріалізації перетворилися на сумнозвісний Великий стрибок з уведенням у дію другого п’ятирічного плану. Мао проголосив, що виробництво сталі подвоїться за рік завдяки малим плавильним печам. Він заявляв, що через 15 років Китай пережене Британію у виробництві сталі. Єдиною проблемою була нестача будь-яких реальних шляхів досягти цих цілей. Щоб реалізувати завдання п’ятирічного плану, потрібно було знайти металобрухт. Люди переплавляли свої чайники й пательні, навіть свій сільськогосподарський реманент — лопати і плуги. Робітники, котрі мусіли обробляти свої поля, виробляли сталь, знищуючи плуги, а тим самим — і майбутню здатність прогодувати себе і свою країну. Результатом був жахливий голод у сільських місцевостях».

Запитання: Чому, на Вашу думку, «великий стрибок» став провальним для китайського керівництва? Чому влада за будь-яку ціну намагалася досягти запланованих показників п’ятирічки?

У той час, коли у світі...	Тоді на теренах України...
середина 1950 — поч. 1970-х рр. — японське економічне диво	середина 1950 — поч. 1960-х рр. — хрущовські економічні програми
1947 р. — проголошено незалежність Індії; утворено державу Пакистан	1947 р. — операція «Захід», депортація населення Західної України
1958-1962 рр. — курс «трьох червоних знамен» у Китаї	1959-1961 рр. — діяльність Української робітничо-селянської спілки
1966-1976 рр. — «Велика пролетарська культурна революція» в Китаї	1965 р., 1972 р. — хвилі арештів українських дисидентів

Додаткова інформація та ілюстрації:

https://cutt.ly/0wNz8Wwf

Українці в Корейській війні.

Корисна гра:

http://surl.li/gxugu

Перевірте себе

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Які наслідки ____? Запропонуйте свої запитання в класі. 2. Поясніть, як ви розумієте поняття «культурна революція». 3. А. Укладіть словник понять-історизмів до теми. Б. Установіть послідовність і синхронність подій, що відбувалися в країнах Південно-Східної Азії. 4. Проаналізуйте причини й особливості «культурної революції» в Китаї. 5. Зіставте й порівняйте передумови та прояви японського та корейського «економічних див». 6. Візуалізуйте в зошиті чи за допомогою доступних вам графічних онлайн-застосунків особливості розвитку Японії, Китаю, Південної Кореї, Індії у формі опорних схем (на вибір).