Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський

§ 6. Завершення формування Версальсько-Вашингтонської системи, її суперечності

1. Вашингтонська конференція

Після закінчення Першої світової війни в Європі замість старих проблем з’явилися нові. Континент виявився розділеним на дві групи країн: «Європу переможців» (Велика Британія, Франція і союзники, що приєдналися до них) і «Європу переможених» (Німеччина, Угорщина, Австрія, Росія). Отже, повоєнний світ зіткнувся із серйозними викликами.

Майже відразу після війни між «великими» країнами загострилися суперечності щодо морських озброєнь і сфер впливу на Тихому океані й Далекому Сході. США ініціювали скликання міжнародної військово-морської конференції. У 1921 р. до Вашингтона запросили представників дев’яти країн. Велика Британія, Японія, Франція та Італія мали взяти участь у переговорах щодо скорочення військово-морських сил, а Бельгія, Китай, Нідерланди та Португалія — долучитися до обговорення ситуації на Далекому Сході.

На Вашингтонській конференції (листопад 1921 р. — лютий 1922 р.) було підписано три великі угоди: Договір чотирьох держав (про спільний захист їхніх територіальних прав у Тихому океані), Договір п'яти держав (про обмеження морських озброєнь) і Договір дев'яти держав (про Китай).

Договір чотирьох держав

(США, Велика Британія, Франція, Японія)

• Замінив англо-японський договір 1902 р. про поділ сфер впливу на Тихому океані, який не влаштовував США;

• країни зобов’язалися поважати права одна одної щодо острівних територій у Тихому океані та спільно захищати їх у разі нападу іншої держави;

• такі самі гарантії надали володінням Португалії та Голландії.

Договір п’яти держав

(США, Велика Британія, Франція, Італія, Японія)

• Оскільки договір не обмежував загальний тоннаж військово-морських флотів, тому зберігалася перевага британського флоту;

• угода узаконила американські, британські та японські військові бази в Тихому океані, але заборонила їхнє розширення. США та Британія не могли створювати військово-морські бази ближче ніж за 5 тис. км від Японії.

Договір дев’яти держав

(США, Велика Британія, Франція, Японія, Нідерланди, Португалія, Італія, Бельгія, Китай)

• Визнавалися суверенітет і територіальна цілісність Китаю;

• визнано японське панування в Маньчжурії та політику рівних можливостей для всіх країн, що вели бізнес у Китаї.

Рішення Вашингтонської конференції зафіксували нове співвідношення сил на Далекому Сході та в зоні Тихого океану. Стало очевидним зростання впливу США не тільки в цьому регіоні, а й у світі. Проте суперечності між країнами зберігалися. Сполучені Штати Америки були незадоволені тим, що Японія утримала сильні позиції в Китаї, а Японія відразу після конференції почала переглядати її рішення.

Міжнародну правову систему, яка утворилася внаслідок укладення низки міжнародних угод (від Версальського договору до рішень Вашингтонської конференції), назвали Версальською, або Версальсько-Вашингтонською, системою. Ця система мала як переваги, так і недоліки.

2. Джерела нестабільності міждержавних відносин

Новий світовий порядок не розв’язав міжнародних проблем, що виникли після завершення Першої світової війни.

Узгодити позиції і прийняти виважені рішення в інтересах усіх країн мали міжнародні конференції, що відбулися в першій половині 1920-х років.

Зокрема, на Генуезькій конференції (1922) обговорювали питання відновлення економіки країн Центральної та Східної Європи, а також політику щодо Росії. У напружені дні роботи конференції в італійському містечку Рапалло поблизу Генуї на пропозицію російської делегації на конференції у квітні 1922 р. Німеччина і Росія уклали Рапалльський договір. Для німців російська пропозиція була настільки неочікуваною, що для її обговорення вони після опівночі, перервавши сон, зібралися в готельному номері в піжамах на термінову нараду.

Через це Рапалльський договір отримав назву «піжамний». Отже, дві країни, що зазнали поразки в Першій світовій війні, на ґрунті образи на переможців розпочали зближення, яке згодом переросло в тісну співпрацю.

• Проаналізуйте подану карикатуру на підписаний між Німеччиною та Росією сепаратний Рапалльський договір, а також діалог між британським прем’єром Д. Ллойд Джорджем і французьким політиком Л. Барту.

• У чому, на вашу думку, полягають закиди британського політика до французького щодо раптового зближення Німеччини та Росії?

• Як ви вважаєте, чи справді Франція мала підстави бути задоволеною укладенням Рапалльського договору, чи тут маємо справу з британським гумором? Аргументуйте вашу точку зору.

• Зверніть увагу на закривавлені руки німецького «нареченого» і російської «нареченої», а також на міністрів закордонних справ двох країн на задньому плані. Що, на вашу думку, хотів висловити художник?

П. Лоранс. Весілля в Рапалло. Карикатура з французького журналу. 1922 р.

Девід Ллойд Джордж: «— Ну, мій любий колего, ви, який говорить тільки про репарації, повинні бути задоволені цим шлюбом...»

Луї Баршу: «— Шлюб?

Як на мене, це більше подібна до похорону вашої конференції».

Основні положення Рапалльського договору

Між Німеччиною та Росією відновлено дипломатичні відносини;
Німеччина визнала націоналізацію німецької власності в Росії і не вимагала її повернення чи відшкодування збитків;
між країнами встановився режим найбільшого сприяння в торговельно-економічних відносинах;
країни взаємно відмовилися від відшкодування будь-яких збитків, заподіяних одна одній у попередній період;
припинення виплат за утримання військовополонених.

У 1925 р. Рапалльський договір було доповнено торговельною угодою між двома країнами, а в 1926 р. — договором про ненапад.

Рішення міжнародних конференцій доповнювали дво- і багатосторонні угоди, які створили в Європі систему союзів та об’єднань держав.

Міжнародні союзи й об’єднання в міжвоєнний період

Підписані Великою Британією і Францією з новоутвореними європейськими «малими» державами договори утворили довкола Німеччини та Росії своєрідний «санітарний кордон». Пізніше, у 1930-х роках, було підписано ще й інші угоди, які мали на меті створити систему колективної безпеки в Європі.

Словник

«Санітарний кордон» — своєрідний ланцюг із союзних Великій Британії і Франції країн (Польща, Чехословаччина, Румунія, Югославія, Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія), утворений у Європі після Першої світової війни, щоб не допустити зближення переможених Німеччини та Росії. Інша мета — запобігти спробам більшовицького «експорту революції».

Система колективної безпеки — узгоджені заходи країн, спрямовані на гарантування безпеки окремим державам або й усьому світові; колективний захист, у разі потреби, країн, що стали жертвами агресії та війни.

Система безпекових договорів у рамках Версальсько-Вашингтонської системи була вигідною як для «великих», так і для «малих» держав. Перші відгороджувалися «санітарним кордоном» із «малих» держав проти потенційно небезпечних для них Росії та Німеччини, другі — отримували гарантії безпеки й захищеність своїх кордонів на заході, утворених частково за рахунок німецьких та австрійських територій, а також військову допомогу від «великих» держав на випадок агресії Росії.

Нестабільності міждержавним відносинам додавала також проблема репарацій. У статтях Версальського договору не було зазначено конкретну суму німецьких репарацій. Після війни це питання спричинило запеклі дискусії між Німеччиною та Францією. Для Франції німецькі репарації були не тільки й не стільки питанням грошей, скільки відновленням «історичної справедливості», як її розуміли французи. Під загрозою санкцій Німеччина мала щомісяця поставляти з Руру до союзних держав по 2 млн т вугілля в обмін на дуже дорогий кредит.

До кінця 1922 р. Німеччина виплачувала репарації, але потім заявила, що більше неспроможна це робити, і припинила виплати.

Свідчення

«Ми очікуємо від Німеччини дій. Вона відмовилася ставити нам умови. Це добре. Але їй належить тепер показати нам, що вона дійсно готова полегшити нам виконання всіх її зобов’язань на зайнятих територіях».

Раймон Пуанкаре, президент Франції (вересень 1923 р.) (Rene Ріnо. La bataille de Ruhr. — Paris, 1924. — P. 290)

• Перегляньте документальні кадри про окупацію Руру. Порівняйте настрій, що панував серед французьких і бельгійських вояків, з однієї сторони, і населенням Руру — з іншої.

• Як ці відмінності характеризують атмосферу, у якій відбувалася окупація Рурського регіону?

Як результат, у січні 1923 р. Франція і Бельгія окупували Рур — «серце» німецької економіки, де добували дві третини німецького вугілля і виплавляли понад половину чавуну та сталі. Французькі й бельгійські війська вступили до Руру для вилучення німецького обладнання та сировини в рахунок репарацій.

У відповідь на окупацію німецькі робітники Руру оголосили страйк і відмовилися співпрацювати з французами. Німецький уряд закликав до пасивного опору й почав друкувати паперові гроші для виплати допомоги страйкарям. Проте чинити опір французам було нелегко: коли шахтарі припинили працювати, окупанти найняли інших: коли німецькі залізничники паралізували певні напрямки руху, французи у відповідь перекрили всі дороги до Руру, і німці мусили відновити залізничне сполучення. Наразившись на міжнародний осуд та усвідомивши, що силовими методами проблему не вирішити, восени 1923 р. французький уряд вивів із Руру війська.

Французький солдат охороняє вугілля. Фото. 1923 р.

3. Початок ревізії повоєнних угод

Невдовзі після підписання Версальського договору виявилося, що він не тільки не приніс Європі втихомирення, а навпаки — породив нові гострі суперечності. Це була міна сповільненої дії і питання полягало в тому, коли й за яких обставин вона вибухне.

Події довкола Руру засвідчили, що Версальський договір та інші повоєнні угоди «не працюють» так, як передбачалося. Майже для всіх, окрім хіба що французів, було очевидним, що Версальський договір та деякі інші договори потребують ревізії (перегляду).

На часі було створення за участю Ліги Націй міжнародного механізму врегулювання економічних проблем у повоєнній Європі. Так з’явилися «план Дауеса» і «план Юнга».

Відновлення Німеччини і стабільність у Європі значною мірою залежали від американських позик. Навесні 1924 р. американський банкір Ч. Дауес і британський міністр закордонних справ Дж. О. Чемберлен розробили план економічного оздоровлення Німеччини, який отримав назву «план Дауеса».

Основні положення «плану Дауеса»

• Франція виводить із Руру війська;

• Німеччина щорічно виплачує частину репарацій;

• США надають Німеччині позику для сплати репараційних внесків.

Відповідно до «плану Дауеса» американську позику спрямували насамперед на подолання інфляції та відбудову економіки, зменшення в країні безробіття.

Ринком збуту німецьких товарів була Росія. Це, з одного боку, загрозливо зближувало дві країни, а з іншого — США, Велика Британія та Франція позбувалися в Європі конкуренції якісних німецьких товарів.

Безробіття в Німеччині зростало, і німці здебільшого не відчували змін на краще. Зміни стали помітними, коли сума репарацій удвічі зменшилася. Відновлення німецької економіки було запорукою оздоровлення політичного клімату в Європі. Але складність полягала в тому, що німці та французи по-різному розуміли, що таке безпека. Для Франції вона означала бездіяльність Німеччини в межах, окреслених Версальським договором, а для Німеччини — свободу дій.

Третій впливовий учасник європейської політики — Велика Британія вважала, що єдиним засобом збереження миру в Європі є примирення з Німеччиною.

Виконання «плану Дауеса» забезпечило надходження до Німеччини іноземного, переважно американського, капіталу. Причому сума отриманих німцями позик значно перевищувала суму репарацій.

Першою крок до примирення зі своїми нещодавніми ворогами й оздоровлення міжнародних відносин зробила країна, яка найбільше страждала, — Німеччина. Німці запропонували договір про взаємні гарантії, згідно з яким Франція та Німеччина відмовляться від застосування сили для зміни своїх спільних кордонів, а Британія прийде на допомогу будь-якій країні, якщо та стане жертвою агресії.

Німецьку пропозицію прихильно сприйняли у Великій Британії і навіть у Франції, де при владі перебував ліберальний уряд, який виступав за діалог з ослабленою Німеччиною. Переговори про пом’якшення найбільш жорстких статей Версальського договору й оздоровлення міжнародних відносин привели до успіху.

У 1925 р. у швейцарському місті Локарно було скликано міжнародну конференцію. На ній між Великою Британією, Францією, Бельгією, Німеччиною та Італією було підписано так званий Рейнський гарантійний пакт про взаємне визнання кордонів, ненапад, взаємодопомогу та продовження демілітаризації Рейнської зони. Також було підписано франко-польський і франко-чехословацький договори про взаємну допомогу в разі нападу Німеччини на одну із цих країн.

Свідчення

«Немає певності в питанні про те, чи повинна Англія допомогти Франції в разі, коли наша країна буде змушена виступити проти німців, якщо якогось чудового дня вони нападуть на Чехословаччину чи Польщу».

Жорж Клемансо (Genevieve Tabouis. 20 ans de suspense diplomatique. — Mayenne, 1958. — P. 69)

Локарнські угоди не були ідеальними. Зокрема, вони не задовольняли поляків і чехів, оскільки в разі нападу на них Німеччини Велика Британія та Італія могли завадити Франції стати на їхній захист, мотивуючи свої дії турботою про недопущення нової світової війни.

4. Пакт Бріана — Келлога

Незважаючи на вразливі місця Локарнських угод, вони вселили в європейців надію на тривалий мир. Як зазначив один із тогочасних британських політиків: «“Велика війна’’ закінчилася в листопаді 1918 р. Великий мир розпочався лише в жовтні 1925 р.».

Наступного року Німеччину прийняли до Ліги Націй, а в серпні 1928 р. було підписано договір, який мав раз і назавжди покласти край війнам. За прізвищами французького й американського державних діячів, які найбільше зусиль доклали до його підготовки, договір назвали пактом Бріана — Келлога.

Пакт Бріана — Келлога (Паризький пакт)

Дата й місце підписання

Серпень 1928 р., Париж

Учасники

Спочатку договір підписали 15 держав, серед яких США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Польща, Чехословаччина, Японія, а згодом приєдналися майже всі європейські країни.

Основні положення

• Угода передбачала відмову від війни й вирішення всіх спірних питань між державами винятково мирними засобами;

• країни, що підписали пакт, узяли на себе зобов’язання не вдаватися до зброї, хіба що для самозахисту. Щоправда, кожна країна могла по-своєму тлумачити поняття «самозахист».

• Перегляньте документальні кадри про підписання пакту Бріана — Келлога. Яке враження справила на вас атмосфера на церемонії підписання?

У 1929 р. «план Дауеса» було замінено «планом Юнга», названим на честь діяча Ліги Націй американця О. Юнга. За цим планом суму німецьких репарацій було знову зменшено, а в 1930 р., на п’ять років раніше запланованого терміну, з Рейнської зони вивели війська союзників. Фактично план проіснував до 1931 р., коли його втілення було зупинене світовою економічною кризою.

На межі 1920-1930-х років на міжнародному рівні активно обговорювали проєкт об’єднаної Європи — «Пан-Європи», запропонований головою французького уряду А. Бріаном. Однак в умовах того часу цей привабливий проєкт не вдалося втілити в життя.

Основні події

Листопад 1921 р. — лютий 1922 р. — Вашингтонська конференція.

1924 р. — прийняття «плану Дауеса».

1928 р. — підписання пакту Бріана — Келлога.

1929 р. — прийняття «плану Юнга».

Запитання та завдання

1. Поясніть зміст понять «санітарний кордон» і «колективна безпека».

2. Установіть хронологічну послідовність подій, що відбулися після Вашингтонської конференції.

А Гаазька конференція
Б Генуезька конференція
В Лозаннська конференція
Г Локарнська конференція
Д окупація військами Франції та Бельгії Рурської області Німеччини
Ж прийняття «плану Дауеса»
З Рапалльський договір

3. Дайте оцінку рішенням Вашингтонської конференції.

4. Використовуючи історичну карту атласу, покажіть розмежування сфер впливу на Тихому океані й на Далекому Сході згідно з підписаними у Вашингтоні.

5. Назвіть переваги й недоліки Версальсько-Вашингтонської системи. Які з них, на вашу думку, переважали за своїм значенням?

6. Якими були джерела та причини нестабільності міждержавних відносин у 1920-х роках? Як, на вашу думку, їх можна було усунути?

7. Охарактеризуйте основні положення та значення Локарнських угод.

8. Чи вважаєте ви, що проблема виплати Німеччиною репарацій була проблемою не тільки для Німеччини, а й для всієї Європи? Поясніть, яке значення мало вирішення проблеми репарацій для забезпечення стабільності у світі.

9. Яку, на вашу думку, роль у ревізії повоєнних угод відіграла французько-бельгійська окупація Руру?

10. Охарактеризуйте значення пакту Бріана — Келлога.