Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський

Узагальнення до розділу VI «Передумови Другої світової війни»

Версальська система тимчасово владнала територіальні й економічні проблеми між державами, проте не забезпечила політичного врегулювання відносин між ними.

Прихід до влади в Німеччині в 1933 р. націонал-соціалістів на певний час загальмував совєтсько-німецьке зближення, але не зупинив його. Геополітичні інтереси Сталіна й Гітлера, їхнє прагнення зруйнувати Версальську систему договорів стали підґрунтям для союзу між комуністичним і нацистським режимами.

Політика «умиротворення» агресора, яку певний час проводили Велика Британія та Франція, завершилася драматично. Відновлення в березні 1935 р. в Німеччині загальної військової повинності й окупація німцями Рейнської демілітаризованої зони зійшли Гітлеру з рук. Після цього в березні 1938 р. він безкарно здійснив аншлюс (приєднання) Австрії.

Іспанія в роки громадянської війни 1936-1939 рр. стала своєрідним полігоном для випробування зброї та військової тактики.

Мюнхенська угода (вересень 1938 р.) була останньою спробою Великої Британії та Франції відвернути війну в Європі політикою «умиротворення» Гітлера. Водночас конференція, на яку не запросили Сталіна, остаточно зруйнувала хистку рівновагу сил у Європі.

Після завершення Другої світової війни головною її призвідницею була визнана Німеччина. Однак тогочасні керівники СССР, Великої Британії, Франції, Італії також несуть свою частку відповідальності за її розв’язання.

Велика Британія

• Підписавши англо-німецьку військово-морську угоду, зруйнувала договір між британським, французьким та італійським урядами про підтвердження незалежності Австрії, а також для протистояння майбутнім спробам Німеччини ухилятися від виконання Версальського договору.

• Не використала свій вплив у Лізі Націй щодо питання міжнародних криз 1930-х років для створення системи колективної безпеки в Європі.

• Не заохотила Францію до рішучих дій щодо ремілітаризації Рейнської зони.

• Не підтримала Чехословаччину на конференції в Мюнхені.

• Не доклала всіх можливих зусиль для укладення угоди із СССР.

• Пообіцяла підтримати Польщу, але так обережно, що Гітлер у це не повірив.

Франція

• Пообіцяла підтримку державам малої Антанти, але не дотримала обіцянки.

• Не намагалася використати Лігу Націй щодо владнання кризи 1930-х років, порушуючи принцип «колективної безпеки».

• Не підтримала Чехословаччину в 1938 р.

• Сповідувала оборонну військову стратегію, покладаючись на «лінію Мажино».

• Не доклала всіх можливих зусиль для укладення угоди із СССР.

СССР

• Репресії в армії в 1930-х роках військово ослабили СССР.

• Совєтський Союз намагався відтягнути війну з Німеччиною, сподіваючись, що розпочнеться загальноєвропейська війна.

• Сталін вважав, що політика «умиротворення», яку здійснювали західні держави, була спрямована проти СССР.

• Оскільки Совєтський Союз не запросили в Мюнхен, а спроби укласти угоду з Великою Британією та Францією виявилися безрезультатними, Сталін вирішив, що його інтереси краще забезпечить угода з Німеччиною.

• Совєтсько-німецький пакт надав Гітлеру можливість напасти на Польщу.

• Таємні положення «пакту Молотова-Ріббентропа» були цинічними й експансіоністськими; Сталін повернув території, утрачені Росією після Першої світової війни.

Італія

• Увірвавшись до Ефіопії та вийшовши з Ліги Націй, зруйнувала надії на створення системи колективної безпеки. Вона різко змінила політику, уклавши союз із Німеччиною.

• Утрутившись у громадянську війну в Іспанії, сприяла розколу Європи.

Важливе місце в міжнародних відносинах 1930-х років посідало українське питання. Використовуючи гасло про право націй на самовизначення, німецьке керівництво тривалий час проводило складну дипломатичну гру із СССР і Польщею. У європейських столицях певний час обговорювали питання про вірогідність анексії Гітлером території України, що перебувала в межах кордонів СССР.

Альтернативою союзу Сталіна з Гітлером могла стати система колективної безпеки в Європі. Після Мюнхена Велика Британія та Франція доклали чимало зусиль, щоб забезпечити себе й інші країни Європи надійним захистом від німецької агресії.

Після анексії Гітлером Чехословаччини британські та французькі лідери спробували завадити поширенню нацистської експансії, надавши гарантії безпеки країнам, які перебували у сфері територіальних претензій Німеччини: Польщі, Румунії, Греції, Туреччині, а згодом — країнам Балтії, Югославії та ін. Умовою ефективності цих гарантій було приєднання до них Совєтського Союзу.

Коли Велика Британія та Франція зрештою відмовилися від політики «умиротворення» і виявили готовність укласти із СССР угоду про колективну безпеку, Сталін віддав перевагу пакту з Німеччиною. Англо-франко-совєтські політичні й військові переговори влітку 1939 р. закінчилися безрезультатно.

Совєтсько-німецький пакт про ненапад і додатковий таємний протокол стали логічним наслідком тривалої совєтсько-німецької співпраці й поступового зближення в міжвоєнний період. Совєтські керівники заперечували існування таємного додаткового протоколу до пакту, намагаючись обілити зовнішню політику СССР, який став партнером агресора тоді, коли ще можна було завадити війні.

Запитання та завдання

Підготуйте навчальний проєкт на одну з тем (на вибір):

• «Українське питання» в міжнародній політиці непередодні Другої світової війни.

• Ліга Націй в умовах назрівання Другої світової війни: заходи для збереження миру та причини їхньої неефективності.