Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський

Розділ VI. Передумови Другої світової війни

§ 18. Ревізія Версальсько-Вашингтонської системи. Утворення вогнищ війни

Пригадайте

• Якими були наслідки Першої світової війни для країн Європейського континенту?

1. Спроби перегляду Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних договорів

Заяви Гітлера про потребу забезпечити «життєвий простір для арійської раси» свідчили, що Німеччина прагне реваншу за поразку в Першій світовій війні. Гітлер розпочав із того, що Німеччина відмовилася виконувати умови Версальського договору.

Незважаючи на те, що так званий «польський коридор» відділяв Німеччину від Східної Пруссії, у 1934 р. вона підписала з Польщею договір про ненапад строком на 10 років. Угода стала неприємною несподіванкою для Франції, оскільки ослабила французьку систему союзів у Східній Європі. Договір приспав пильність європейських політиків, створюючи ілюзію про можливість домовлятися з Гітлером.

Того ж року Франція запропонувала ідею «Східного пакту» — укласти договір між Німеччиною, СССР, Фінляндією, Естонією, Латвією, Польщею та Чехословаччиною з приєднанням Франції про взаємну гарантію кордонів і воєнну допомогу в разі агресії. Проте цю ідею більшість названих країн відхилили. Остаточно «Східний пакт» утратив перспективи бути укладеним після вбивства автора ідеї — міністра закордонних справ Франції Луї Барту разом із королем Югославії Александром І у Марселі в 1934 р. Отже, шанси на створення системи колективної безпеки в Європі були втрачені.

Німеччина поступово відновлювала військову потужність і безкарно ігнорувала територіальні обмеження, передбачені Версальським договором. Першим кроком до розриву договору стали події, пов’язані з багатим на залізну руду Сааром — районом, переданим на 15 років під управління Ліги Націй. Після закінчення цього терміну на початку 1935 р. в Саарі був проведений плебісцит (референдум), результат якого засвідчив значне переважання прихильників приєднання до Німеччини. Уже 1 березня 1935 р. Саар став частиною Німеччини.

Німецькі кавалеристи в Рейнській зоні. Фото. Березень 1936 р.

Невдовзі Німеччина відновила загальний військовий обов’язок та офіційно повідомила про наявність у неї забороненої Версальським договором військової авіації. Усі дії Гітлера свідчили про те, що він вичікує слушної нагоди розпочати війну. Як зазначалося в п. З § 11, ще в попереднє десятиріччя за допомогою Совєтського Союзу Німеччина поступово переозброювалася. Однак після приходу до влади Гітлера Німеччина почала згортати спільні із СССР військові програми, пояснюючи це браком коштів. Із часом німецькі тренувальні табори на совєтській території було ліквідовано.

Після виходу Німеччини в 1933 р. з Ліги Націй країна вже відверто нехтувала військовими обмеженнями за Версальським договором. Зокрема, у 1936 р. увага Гітлера була прикута до західного кордону, де на межі з Францією пролягала, відповідно до Версальського договору, Рейнська демілітаризована зона. 7 березня 1936 р. Німеччина направила в Рейнську демілітаризовану зону 10 тис. військовослужбовців і вдвічі більше озброєних поліцейських. Значна частина населення Рейнської зони раділа їхньому приходу, проте побоювалася реакції Великої Британії та Франції. Щоб заспокоїти ці країни, Гітлер заявив, що окупація Рейнської зони їм не загрожує і має «символічний» характер.

Франція та Британія не відреагували на брутальне порушення Гітлером Версальського договору. На думку В. Черчилля, це був вирішальний момент, коли Гітлер ще міг і мав зупинитися. Німецька армія була нечисленною, і зупинення Німеччини на цьому етапі підірвало б не тільки політичні, а й військові позиції Гітлера. Проте внаслідок бездіяльності тогочасних урядів Великої Британії та Франції Гітлер наповнив Рейнську зону озброєнням і перейшов до наступного етапу експансії.

Словник

Демілітаризована зона — частина території держави, на якій для розмежування потенційно ворожих сторін за міжнародним договором знищено військові споруди, заборонено перебування військ.

Свідчення

• Нацистський міністр закордонних справ стверджував, що німецька експансія була не спланованою політикою, а лише «відповідаю» на недружні щодо Німеччини дії іноземних держав. Чи вважаєте ви таку риторику гітлерівського дипломата правдивою та переконливою?

«Після того як Варту (міністр закордонних справ Франції) знову включив Польщу у французьку систему пактів, було ратифіковано франко-совєтський договір про взаємодопомогу, який, звісно, становив безпосередню загрозу рейху й означав скасування Локарнської угоди. Відповіддю Гітлера стало відновлення німецького військового суверенітету на всій території рейху. Пізніше фюрер казав мені, що... після укладення франко-совєтського військового союзу він не міг діяти інакше».

Йоахим фон Ріббентроп, міністр закордонних справ Німеччини в 1938-1945 рр. (Між Лондоном і Москвою: Спогади і останні нотатки. — 1996. — С. 106)

Того ж року Гітлер почав утілювати «чотирирічний план» підготовки німецької економіки до війни. Восени 1937 р. він провів нараду з вузьким колом провідних нацистів, подробиці якої стали відомі завдяки нотаткам учасника наради, який її протоколював.

Свідчення

• Проаналізуйте висловлення А. Гітлера й визначте основні цілі зовнішньої політики Німеччини. Відомо, що він не прагнув зберегти для історії протокол цієї наради. Як ви думаєте, чому? Визначте рядки, які вказують на те, що А. Гітлер цілеспрямовано планував світову війну.

«Мета німецької політики — гарантувати безпеку... расового суспільства, а також розвивати його. Це питання простору... Німецька політика мусить ураховувати позицію... Британії та Франції... Проблеми Німеччини можна вирішити тільки силою, а такий підхід завжди пов’язаний із ризиком... Постають запитання «коли?» і «як?». ...можливі три варіанти:

1. Період 1943-1945 рр. На наш погляд, після цієї дати можна очікувати змін тільки на гірше... непохитна рішучість диктує необхідність вирішення проблем Німеччини впродовж 1943-1945 рр. і не пізніше.

2. Якщо внутрішня боротьба у Франції... цілком поглине країну, тоді прийде час діяти проти чехів.

3. Якщо під час війни з іншою державою... вона [Франція] не матиме змоги виступити проти Німеччини... наша перша мета, якщо ми будемо втягнуті у війну, — побороти Чехословаччину й Австрію одночасно... Польща, маючи в тилу Росію, не захоче втручатися... Військове втручання Росії, зважаючи на позицію Японії, більше ніж сумнівне... Британія, воюючи з Італією, вирішить не виступати проти Німеччини».

Адольф Гітлер (Trueman С. N. The Hossbach Memorandum. — http://www.historylearningsite.co.uk/world-war-two/causes-of-ww2/the-hossbach-memorandum/)

2. Нарощення озброєнь

Готуючись до майбутніх територіальних загарбань, Гітлер надавав вирішального значення відродженню німецьких збройних сил.

• Проаналізуйте статистичні показники діаграми. Про які наміри країни свідчать така стрімка динаміка її військових витрат?

Військові витрати Німеччини (млн марок)

Будували нові підприємства, оснащені за останнім словом інженерної думки, які забезпечили Німеччині першість у західному світі з виробництва металу й інших стратегічних матеріалів. Німецька промисловість нарощувала виробництво танків і бойових літаків. Дошкульним ударом по престижу Великої Британії було зазіхання Німеччини на британську першість на морі. Німеччина давно ігнорувала статті Версальського договору, які обмежували її військово-морський флот, і таємно будувала надводні кораблі й підводні човни.

Виклик, кинутий Гітлером, вимагав рішучих дій у відповідь. Тому в 1934 р. британський уряд затвердив п’ятирічний план різкого збільшення кількості бойових літаків. Англійці обґрунтовано побоювалися, що коли Німеччина випередить Британію в бойовій авіації, то наздогнати її буде вже неможливо, і Британські острови стануть зручною мішенню для німецьких бомбардувальників.

• Який висновок щодо того, чи своєчасно Британія зреагувала на відродження збройних сил Німеччини й підготовку Гітлера до війни ви можете зробити на підставі заяви нацистського дипломата?

Свідчення

«Англійці... уявили, що їх перехитрили в тактичному плані й для їхніх великодержавних позицій на континенті виникла загроза. Разом із... прагненням “не дати обдурити себе ще раз” зміцніло політичне рішення чинити перешкоди, навіть ціною війни, подальшим спробам змінити співвідношення сил на континенті без попереднього узгодження з Англією».

Герберт фон Дірксен, німецький дипломат (Документи і матеріали передодня Другої світової війни. — Архів Дірксена (1938-1939). — Т. 2. — 1948. — С. 25)

Франція перебувала в ще складнішому, ніж Британія, становищі. Французи не могли покладатися лише на оборонні споруди на кордоні з Німеччиною або на допомогу Британії. Маючи договір про взаємодопомогу з Великою Британією та Совєтським Союзом, У 1920-1921 рр. для забезпечення виконання приписів Версальського договору в Центральній та Південно-Східній Європі та запобігання відновленню імперії Габсбургів за провідної ролі Франції було створено Малу Антанту — військово-політичний союз Чехословаччини, Румунії та Югославії. Також французький уряд докладав зусиль для збереження своєї колоніальної імперії, насамперед в Африці.

У пошуках порозуміння з Гітлером Велика Британія в 1935 р. підписала військово-морську угоду з Німеччиною. Згідно з угодою, Німеччина могла мати надводний флот, тоннажність якого становила понад третину тоннажу британського флоту, а підводного флоту — майже половину. Це була чергова перемога Гітлера без застосування зброї, адже Британія фактично змирилася з німецьким військовим переозброєнням.

Свідчення

«Найважливіше те, що німці випередили нас як в авіації, так і у військовому виробництві... Уже ніщо не могло перешкодити німецькій армії та німецькій авіації стати найсильнішими в Європі. Ми могли за допомогою надзвичайного напруження сил... лише поліпшити становище».

Вінстон Черчилль (Друга світова війна. — Кн. 1. — https://www.goodreads.com/book/show/25587.The_Second_World_War)

3. Утворення вогнищ війни на Далекому Сході, в Африці та Європі

Вогнище війни на Далекому Сході. Після приходу в Німеччині до влади нацистів криза в міждержавних відносинах поглибилася. На Сході нарощувала міць Японія, загрожуючи домінуванню США в Тихому океані. Загострилися й радянсько-японські суперечності. Якщо раніше Японія боролася за ринки сировини та збуту товарів, то тепер вона прагнула територіальних надбань. Саме Японія першою стала на шлях війни. Об’єктом японської агресії була Маньчжурія. На початку 1928 р. японці вторглися на півострів Шаньдун, але успіху не досягли. У вересні того ж року, інсценувавши вибух на японській лінії Південно-Маньчжурської залізниці, Японія розв’язала війну проти Китаю. За пів доби японці окупували всю територію Південної Маньчжурії та рушили в глиб країни.

Рада Ліги Націй закликала Японію та Китай нормалізувати відносини. Була ухвалена резолюція з вимогою до Японії впродовж трьох тижнів вивести війська з Маньчжурії. Але оскільки представник Японії проголосував проти резолюції, вона не мала юридичної сили.

Совєтський Союз постачав Китаю озброєння і «добровольців». Просуваючись на північ, японці поступово наближалися до совєтсько-китайського кордону. У листопаді 1931 р. вони блокували стратегічно важливу для СССР Східнокитайську залізницю. Совєтське керівництво відхилило японську ноту протесту з приводу допомоги китайській армії, заявивши, що СССР «дотримується нейтралітету». Усе, на що спромоглася Ліга Націй, — створити спеціальну комісію, до якої ввійшли представники США. Великої Британії, Франції, Німеччини й Італії.

У 1932 р. Японія оголосила про створення в окупованій Маньчжурії маріонеткової держави Маньчжоу-го на чолі з Пу Ї — останнім представником династії Цін. Японія та Маньчжоу-го підписали угоду, згідно з якою Японія мала право розмістити в Маньчжурії війська, а також отримала інші важливі пільги й переваги. Спеціальна комісія Ліги Націй надала звіт про становище в Маньчжурії, у якому визнано факт її окупації Японією та рекомендовано не визнавати Маньчжоу-го. На знак протесту Японія навесні 1933 р. вийшла з Ліги Націй.

На посилення совєтського впливу в Китаї Японія відреагувала захопленням Центрального Китаю. Сигналом до поновлення воєнних дій став збройний інцидент улітку 1937 р., коли японські солдати, які проводили навчання поблизу Пекіна, були обстріляні китайською артилерією.

Чан Кайши відмовився визнати провину Китаю в інциденті й закликав народ до боротьби. Незважаючи на впертий опір китайців, наприкінці 1937 р. японські війська захопили тодішню столицю Китаю м. Нанкін і влаштували в ньому різанину. Під приводом придушення можливого опору без суду та слідства було вбито й скалічено не менше 200 тис. китайців, зокрема літніх людей, дітей і жінок. До кінця 1938 р. японські війська окупували великі території країни, однак остаточної перемоги не здобули. Китайська армія не була розгромлена, а японським військам дошкуляли партизани. У 1939 р. японці припинили наступ і заявили про готовність до переговорів.

Наприкінці 1930-х років між Японією та СССР відбулося два зіткнення місцевого значення. Улітку 1938 р. в районі о. Хасан японці атакували позиції Червоної армії. Після нетривалих боїв японці повернулися на вихідні позиції, а совєтські війська залишилися на своїх.

Наступне зіткнення відбулося в 1939 р. на р. Халхін-Гол у Монголії. Нових територій ні СССР, ні Японія не надбали, залишившись на попередніх рубежах.

Японські військові на о. Хасан. Фото. 1938 р.

Червоноармійці на о. Хасан. Фото. 1938 р.

Вогнище війни в Африці. Колоніальна політика Італії передбачала активне заселення італійцями африканських колоній. Б. Муссоліні бачив, що Ліга Націй неспроможна протидіяти агресії, а Британія та Франція заклопотані діями Гітлера в Європі. Зосередивши в Східній Африці півмільйонну армію, він розпочав у жовтні 1935 р. війну проти Ефіопії. Лізі Націй Б. Муссоліні повідомив, що Італія стала жертвою ефіопської агресії, але ніхто в це не повірив. Ліга Націй визнала Італію агресором і заборонила військові постачання до країни. Оскільки до переліку не включили нафту, це не зупинило італійську агресію.

Імператор Ефіопії звернувся до Ліги Націй по допомогу, але не отримав відповіді. Тож в Італії були розв’язані руки, і вона могла вільно діяти в Східній Африці.

Італійські солдати піднімають прапор над захопленим містом. Ефіопія. Фото. 1935 р.

Проте війна виявила слабкість італійської армії. Наштовхнувшись на рішучий опір місцевих племен, італійці застосували заборонений міжнародним правом отруйний газ. Тільки навесні 1936 р., зазнавши значних утрат, італійці захопили столицю країни м. Аддис-Абебу. Ефіопія капітулювала, а її імператора відправили у вигнання.

Тим часом вогнище війни в Європі палало в Іспанії, де відбувалася громадянська війна за активної участі трьох тоталітарних країн: Італії, СССР та Німеччини (повторіть п. 3 § 13).

Як і Німеччина, Італія також демонструвала загарбницькі наміри. Перший серйозний інцидент стався в серпні 1923 р. На грецько-албанському кордоні невідомі вбили чотирьох італійців. Італія поставила Греції ультиматум із вимогою виплатити компенсацію. Коли греки його відхилили, Італія захопила о. Корфу. Питання розглядали в Лізі Націй і досягли компромісу: Греція виплатила компенсацію, а Італія звільнила острів.

Загалом зовнішня політика Італії передбачала відновлення імперії та перетворення Європи на фашистський блок.

Італія проголосила зоною своїх інтересів кілька регіонів світу, зокрема Балкани — територіально близький і слабкий у військовому плані регіон. У 1924 р. Італія підписала з Королівством сербів, хорватів і словенців договір, за яким приєднала о. Ф’юме. Наступного року до Італії було приєднано Албанію.

Діяльність Ліги Націй в умовах загострення міжнародних відносин 1930-х років була суперечливою і непослідовною. Організація мала як очевидні успіхи, так і не менш очевидні невдачі. Оскільки договір про створення Ліги був невід’ємною складовою Версальського договору, то було складно створити міцну міжнародну організацію, покликану забезпечити мир в усьому світі, тим самим договором, який посіяв недовіру між учорашніми ворогами. Іншою важливою причиною невдач Ліги Націй були недоліки її Статуту. Зокрема, він не передбачав створення міжнародних миротворчих військових підрозділів чи поліції, а отже, Ліга не мала засобів, щоби змусити будь-яку країну дотримуватися міжнародного права.

Успіхи

Невдачі

• Налагодила міжнародну співпрацю в соціальній та економічній сферах;

• створила комісію з опіуму, яка ініціювала протидію поширенню наркотиків;

• ініціювала надання нових технологій розвиненими країнами економічно слабким країнам;

• опікувалася проблемами материнства й дитинства, освітою та культурою;

• мала певні успіхи в залагодженні конфліктів між державами (між Швецією та Фінляндією через Аландські острови, між Грецією та Болгарією).

• Не спромоглася в 1923 р. завадити захопленню Італією грецького о. Корфу;

• майже нічого не зробила, щоб змусити японців вивести війська з Маньчжурії;

• запроваджені у відповідь на агресію Італії проти Ефіопії економічні санкції були обмежені й неефективні;

• найголовніше — виявилася неспроможною запобігти Другій світовій війні.

Основні події

1935 р. — приєднання Саару до Німеччини; підписання англо-німецької військово-морської угоди; уторгнення Італії до Ефіопії.

1936 р. — окупація Німеччиною Рейнської демілітаризованої зони.

1936-1939 рр. — Громадянська війна в Іспанії за участю Італії, СССР та Німеччини.

1937 р. — уторгнення Японії до Центрального Китаю.

Запитання та завдання

1. Поясніть зміст історичного поняття «демілітаризована зона».

2. Які дії Німеччини свідчили про її відмову від виконання положень Версальського договору?

3. Деякі історики оцінюють окупацію Рейнської зони як своєрідний Рубікон, перейшовши який, Гітлер уже не міг мирно вирішувати довоєнні проблеми. Чи поділяєте ви таку точку зору? Чи була можливість зупинити Гітлера без застосування зброї?

4. Визначте за допомогою історичної карти вогнища війни на Далекому Сході, в Африці та в Європі.

5. Що мала на меті Італія, напавши на Ефіопію та розпалюючи вогнище війни в Африці?

6. Охарактеризуйте діяльність Ліги Націй в умовах загострення міжнародних відносин у 1930-х роках.