Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський

§ 17. Країни Передньої Азії та Латинської Америки в міжвоєнний період

Пригадайте

• Які наслідки для Османської імперії мала Молодотурецька революція 1908 р.?

• Який вплив справила на Іран конституційна революція 1905-1911 рр.?

• Охарактеризуйте позитивні й негативні наслідки впливу іноземних держав на країни Латинської Америки.

1. Розпад Османської імперії

Участь Туреччини в Першій світовій війні на стороні Німеччини позначилася на становищі країни після її завершення. Територіальні й матеріальні втрати країни за умовами Севрського мирного договору 1920 р. (див. § 4), уведення до Туреччини та в протоки Босфор і Дарданелли британських військових кораблів, грецька окупація м. Ізміра зумовили посилення націоналістичних настроїв серед турків. Лідером турецьких націоналістів був генерал Мустафа Кемаль, який закликав до боротьби проти антантівської окупації країни.

Після проголошення скликаним з ініціативи М. Кемаля меджлісом (парламентом) у м. Анкарі восени 1919 р. декларації незалежності на турецькій території висадилися грецькі й італійські війська, а британці ввійшли до тогочасної турецької столиці м. Стамбула. Залежний від Антанти турецький султан мусив засудити діяльність М. Кемаля, чим налаштував проти себе більшість населення. У 1921 р. турецькі війська за підтримки Росії завдали поразки Вірменії, Грузії та Азербайджану, а наступного року перемогли грецьку армію і захопили м. Ізмір. Місто було спалено, а багато його мешканців убито.

Особистості

Мустафа Кемаль Ататюрк (1881-1938) — засновник і перший президент Турецької республіки. Після закінчення школи навчався у військовому училищі. Один з учителів дав йому прізвисько Кемаль, що означає «досконалий». Відтоді він відомий як Мустафа Кемаль.

Учасник Молодотурецької революції 1908 р., ветеран Першої світової війни. Після війни розпочав кампанію зі звільнення Туреччини від військового контролю Антанти. Невдовзі очолив національний рух за незалежність Туреччини. У 1934 р. парламент надав Мустафі Кемалю ім’я Ататюрк (“батько турків”).

Провідні держави, за винятком Великої Британії, пасивно спостерігали за ними поліями. Коли ж М. Кемаль перейшов до масованого наступу, дорогу йому заступили британські війська. Війна між Туреччиною та Великою Британією здавалася неминучою, проте британці вже стомилися воювати, а Д. Ллойд Джордж, який підтримував греків, утратив владу. Після підписання Лозаннського договору міжнародне співтовариство визнало незалежність Туреччини.

На початку листопада 1922 р. М. Кемаль домігся скасування влади султана, і в жовтні 1923 р. Туреччину було проголошено республікою. Ця подія завершила майже 600-річну історію Османської імперії.

• Перегляньте документальний фільм про Кемаля Ататюрка. На ньому К. Ататюрк постає в різних іпостасях. Які з них ви зауважили у фільмі?

• Який, на вашу думку, збірний образ К. Ататюрка прагнули сформувати автори фільму?

2. Модернізація Туреччини

Відповідно до конституції 1924 р., Туреччина була парламентською республікою. Іслам утратив статус державної релігії, і країна стала світською державою. Президент країни (ним став М. Кемаль) був головою виконавчої влади, формував уряд і призначав прем’єр-міністра. Законодавча влада належала однопалатному парламенту — меджлісу. У Туреччині офіційно діяла система етатизму.

• Проаналізуйте схему й оцініть зміст реформ, проведених у Туреччині.

Словник

Етатизм (від фр. etat — держава) — абсолютизація ролі держави в суспільстві, що передбачає її активне втручання в економічну, політичну й інші сфери життя суспільства.

Режим Ататюрка поєднував демократичні й тоталітарні ознаки. Уряд проводив політику самозабезпечення країни, одержавлення профспілок, переоснащення армії. Водночас зазнали утисків національні й релігійні меншини, придушувалась опозиція. Ататюрку вдалося досягти найголовнішого — стара корумпована Туреччина залишилася в минулому, а на політичній карті світу з’явилася країна, яка швидкими темпами прогресувала.

• Перегляньте французький документальний фільм «Країна, що вмирає, — Туреччина». На які особливості вбрання та побуту турецького населення в першій третині XX ст. ви звернули увагу?

• Чи погоджуєтеся ви з песимістичною назвою, яку дали фільмові його автори?

3. Модернізація Ірану

Розвиток Ірану (до 1935 р. — Персія) у першій половині XX ст. відбувався під впливом різних чинників. Зокрема, геополітичне становище країни визначало її сусідство на півночі з Росією, на сході — з Британською Індією; економічне становище — значні запаси нафти й газу; релігійне — те, що більшість населення сповідувала іслам, який відіграв важливу роль в об’єднанні багатоетнічного населення країни в єдиний народ. Через значні поклади нафти Росія та Велика Британія окупували Іран в роки Першої світової війни, аби стратегічна сировина не потрапила до Німеччини. Після війни країна залишалася напівколонією Великої Британії та Франції.

• Ознайомтеся з основними напрямами реформування Ірану. Охарактеризуйте їхнє значення для модернізації країни.

У 1919 р. іранський уряд уклав з Британією договір, який посилив залежність країни від Лондона. Іраном прокотилася хвиля антибританських повстань, та їх було придушено. У 1921 р. група молодих іранських офіцерів на чолі з Реза-ханом здійснила державний переворот і встановила військову диктатуру на чолі з Ахмад-шахом. Як наслідок, Британія вивела війська з Ірану.

У 1925 р. Реза-хан організував новий переворот і проголосив себе шахом під ім’ям Реза-шах Пехлеві. Згодом він змінив назву країни з Персії на Іран, що символізувало намір реформувати традиційне східне суспільство країни для посилення опору іноземній присутності.

Реза-шах Пехлеві здійснив у країні ряд реформ. Зокрема, було докладено багато зусиль для розвитку економіки країни. Оскільки Іран розраховував виключно на власні сили, то спорудження навіть великих об’єктів, наприклад загальноіранської залізниці, відбувалося без залучення іноземних коштів.

• Перегляньте документальний фільм «Близькосхідні нафтові вишки, Іран 1930-х років». Наскільки, на ваш погляд, сучасними й технічно оснащеними виглядають нафтодобувні об’єкти в тогочасному Ірані?

• Чому нафта була й залишається донині вкрай важливою сировиною?

4. Основні аспекти близькосхідної проблеми

Палестина — територія між річкою Йордан і Середземним морем — у давнину перебувала під владою Римської імперії. Після вигнання євреїв унаслідок невдалого повстання проти римського панування в II ст. її заселяли переважно араби.

На початку XVI ст. Палестина потрапила під владу Османської імперії. Наприкінці XIX ст., рятуючись від погромів, що прокотилися Східною Європою, євреї поверталися до Палестини. Значну частину переселенців становили прихильники сіонізму.

Водночас потребувало вирішення «єврейське питання». Наприкінці Першої світової війни було створено Єврейський легіон, який воював у складі військ країн Антанти.

У 1917 р. з’явилася «декларація Бальфура» — лист міністра закордонних справ Великої Британії А. Бальфура до лідера британських сіоністів лорда Л. Ротшильда.

Цей документ зміцнив віру євреїв у всьому світі щодо підтримки Великою Британією створення єврейської держави в Палестині. Туди, де вже проживало 700 тис. арабів, почали масово виїжджати євреї. «Декларація Бальфура» була суперечливим документом. З одного боку, Британія обіцяла визнати правителями Палестини лідерів арабського повстання 1916 р., а з іншого — заявляла про підтримку претензій євреїв на Палестину. У результаті Британія, перебравши на себе управління Йорданією, Іраком і Палестиною як підмандатними територіями, розчарувала і євреїв, і арабів.

Словник

Сіонізм (від назви гори Сіон поблизу Єрусалима) — політичний рух за повернення євреїв із вигнання до Палестини і створення там національної держави. У наш час стосується переважно сучасної держави Ізраїль.

Мир у Палестині не настав. Араби, які вважали єврейську еміграцію частиною стратегічного плану сіоністів, спрямованого на витіснення арабів із Палестини, неодноразово атакували єврейських поселенців. Як серед арабів, так і євреїв було чимало прихильників пошуку компромісу, однак вистачало й тих, хто виступав із непримиренних войовничих позицій.

Особливого розмаху єврейська еміграція набула внаслідок поширення антисемітизму в Німеччині й Австрії. Євреї намагалися дістатися Палестини та проголосити там національну державу. Британці, які побоювалися, що збільшення єврейського населення Палестини погіршить арабо-єврейські відносини, перехоплювали їх у морі й відправляли в табори утримання, переважно на Кіпрі.

• Перегляньте документальний фільм про перебування єврейських біженців у британському таборі утримання в кіпрському м. Фамагусті. У яких умовах утримували в таборі дітей, жінок і чоловіків?

• Як ви вважаєте, чому мешканці табору — молодь і люди середнього віку — значну увагу приділяли спортивним вправам?

• Якими були їхні емоції, коли вони залишали Кіпр і на кораблях вирушали до Палестини?

Араби, зі свого боку, вважали небезпечною для себе діяльність у Палестині єврейських установ і численних кібуц (єврейських трудових комун). Палестинська проблема на десятиліття стала не тільки незагоєною раною Сходу, а й загрозою міжнародній стабільності у світі.

5. Латинська Америка: протиборство демократичних сил і диктаторських режимів

На початку Першої світової війни більшість населення, особливо Бразилії, Аргентини та Чилі, де було багато німецьких поселень, симпатизувала Німеччині. Проте оголошена Німеччиною необмежена підводна війна порушила торгівлю Латинської Америки з Європою. Латиноамериканські країни почали приєднуватися до Антанти. Навесні 1917 р. услід за США війну Німеччині оголосили Панама й Куба. Довго вагалася Бразилія, але після того, як німці потопили кілька її кораблів, улітку 1917 р. влада спочатку затримала в портах пів сотні німецьких кораблів, а восени оголосила Німеччині війну.

Наступного року деякі латиноамериканські країни також вступили у війну на стороні Антанти, а інші розірвали з Німеччиною дипломатичні відносини або дотримувалися нейтралітету у війні. Країни регіону також постачали продовольство й сировину, патрулювали у водах Південної Атлантики та брали участь у морських операціях британського військово-морського флоту.

У Латинській Америці поширеним явищем були військові перевороти. Традиції зосередження виконавчої влади в руках власників латифундій та військових спричинили слабкість законодавчої і судової гілок влади й сприяли приходу до влади різноманітних хунт.

Особливості суспільно-політичного життя країн Латинської Америки створили в регіоні неповторну державну модель, частково успадковану від середньовічної Іспанії, — латиноамериканцем.

Утвердження в регіоні державного капіталізму стало поворотним моментом латиноамериканської історії. Економічні негаразди періоду «Великої депресії» перетворилися на живильне середовище як для правих, так і для лівих екстремістів. Доведене до відчаю населення прагнуло порядку за будь-яку ціну. На цій хвилі в 1930 р. в Аргентині внаслідок військового перевороту було повалено ліберальний уряд.

Натомість у Бразилії світова економічна криза похитнула позиції кавових олігархів, і в 1930 р. тут перемогла демократична революція, яка привела до влади ліберальні партії. У Чилі соціалісти, радикали й демократи, які об’єдналися з профспілками та комуністами в Народний фронт, домоглися успіху на часткових парламентських виборах 1937 р. З обранням наступного року президента в країні було відновлено демократичні свободи.

Аби відвернути увагу громадськості від внутрішніх проблем, латиноамериканські уряди вдавалися до силових методів розв’язання спірних територіальних питань. Зокрема, у середині 1930-х років відбулися прикордонні війни між Колумбією та Перу, за багату нафтою область — між Болівією та Парагваєм.

Наприкінці 1930-х років у країнах Латинської Америки залишалося чимало невирішених проблем. Хоча за рівнем економічного розвитку й станом дотримання прав людини вони значно поступалися США та Західній Європі, усе ж їхній прогрес був очевидним.

Словник

Латифундія (від латин. latus — широкий і fundus — земля, маєток) — велике приватне земельне володіння, маєток.

Хунта (від ісп. Junta — об’єднання) — невелика група, що прийшла до влади внаслідок державного перевороту й керує країною до створення законного уряду; дорадча чи адміністративна рада в Латинській Америці.

Основні події

1917 р. — «декларація Бальфура».

1923 р. — завершення розпаду Османської імперії; проголошення Туреччини республікою.

1924 р. — обрання М. Кемаля президентом Туреччини.

Запитання та завдання

1. Розкрийте зміст історичних понять «етатизм», «сіонізм», «латифундія», «хунта».

2. Охарактеризуйте завершення процесу розпаду Османської імперії.

3. Розкрийте особливості процесу модернізації Туреччини, використовуючи схему «Реформи М. Кемаля Ататюрка» (с. 164).

4. Наскільки, на ваш погляд, були важливими для Туреччини реформи М. Кемаля Ататюрка?

5. Які, на вашу думку, геополітичні чинники сприяли утвердженню незалежності Ірану, а які перешкоджали цьому процесу?

6. Охарактеризуйте, використовуючи інформацію зі схеми на с. 165, сутність реформ Рези-шаха Пехлеві.

7. У чому, на вашу думку, витоки й причини «палестинської проблеми»? Як ви оцінюєте «декларацію Бальфура»?

8. Знайдіть інформацію про сучасну ситуацію на землях Палестини.

9. Які особливості економічного й політичного життя в країнах Латинської Америки в міжвоєнний період найважливіші? У процесі аналізу цієї пошукової проблеми використайте схему на с. 168.

10. Якого характеру та форм набувало протиборство демократичних сил і диктаторських режимів у Латинській Америці?