Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський

Розділ V. Держави Азії та Латинської Америки

§ 16. Японія, Китай та Індія в міжвоєнний період

Пригадайте

• Які політичні та соціально-економічні зміни відбулися в Японії наприкінці XIX ст.?

• Охарактеризуйте результати Синьхайської революції в Китаї.

• Назвіть позитивні й негативні наслідки британського правління в Індії.

1. Японія. Мілітаризація економіки, державних інституцій та суспільної свідомості населення

Оголошуючи в серпні 1914 р. війну Німеччині, Японська імперія плекала надію розширити свій вплив у Китаї, на Далекому Сході й отримати німецькі володіння в зоні Тихого океану. Після війни японців спіткало гірке розчарування — Вашингтонська конференція 1921-1922 рр. проголосила в Китаї політику рівних можливостей для всіх країн, і хоча Японія мала на Тихому океані третій за потужністю (після США й Великої Британії) військово-морський флот, вона вважала себе несправедливо ображеною західними державами, насамперед США.

У міжвоєнний період у Японії відбувалася мілітаризація країни. У 1930-х роках, особливо в часи «Великої депресії», перед Японією постали серйозні виклики, серед яких скорочення експорту й перенаселення країни. Такі обставини наштовхнули японських керівників на думку, що єдиною можливістю подолання економічних проблем країни є військова експансія для того, щоб отримати більше природних ресурсів і створити власну економічну імперію в Тихому океані.

На шляху до цієї мети Японія вирішувала триєдине завдання: мілітаризація економіки, мілітаризація державних інституцій і мілітаризація суспільної свідомості населення.

З другої половини 1930-х років, японську економіку було повністю перебудовано для ведення війни, тобто мілітаризовано. Один за одним упроваджувалися заходи контролю та мобілізації людей, підприємств і ресурсів. Більшість японських фірм залишалися приватними, але були жорстко зрегульовані, щоб забезпечувати потреби армії. Японська промисловість збільшила випуск військової продукції, країна готувалася до активної участі у великій війні.

У Японії зміцніли військові та праві рухи, що чинили тиск на імператора, парламент й уряд. Провину за економічні проблеми було покладено на законодавчий орган, партійні уряди та їхню політику. Хірохіто (регент, а з 1926 р. — імператор Японії) не втручався у відносини армійської верхівки з парламентом та урядовцями, намагався утримувати рівновагу між цими силами.

Навіть прості люди, які зазвичай насторожено ставилися до мілітаризму, були розчаровані роботою партійних урядів і стали більш прихильними до військових і націоналістів. Як наслідок, упродовж першої половини 1930-х років у японській політиці визначальну роль почали відігравати військові. Вони здійснили кілька спроб державного перевороту. І хоча ці спроби закінчилися невдачею, проте відіграли роль у мілітаризації державних інституцій.

Генералітет намагався скористатися складністю післявоєнного життя для мілітаризації суспільної свідомості населення. Ідея створення японської колоніальної імперії була популярною серед японців. Військові переконували, що в умовах нав’язування колишніми союзниками «несправедливих» договорів потрібно приховано накопичувати сили для «відновлення справедливості». Ідеологічним обґрунтуванням нагнітання мілітаристських настроїв була ідея про «божественне походження» Японії.

• Перегляньте документальний фільм «Японія. 1930». Яке враження справила на вас архітектура та краєвиди м. Нікко та о. Хонсю?

• Про які тенденції в розвитку Японії свідчить, на вашу думку, органічне поєднання історії та традицій країни (історичні будівлі, люди на вулицях у кімоно тощо) із сучасністю (потужні кораблі в порту, західне вбрання частини людей)?

• Знайдіть на політичній карті світу в атласі території, зазначені на схемі. Який висновок ви можете зробити про зовнішню політику Японії?

У центрі шкільної карти «Сусіди Японії» було позначено японську столицю м. Токіо, а довкола нього п’ять кіл, які означали етапи експансії Японії.

Спекуляції щодо соціальних проблем, звернення до самурайського минулого й залякування стали складовими дій мілітаристів.

Свідчення

• Порівняйте наведені в історичних джерелах причини мілітаризації Японії. Який із цих підходів ви вважаєте найпереконливішим? Можливо, ви маєте власний погляд на цю проблему?

«Якими мають бути наслідки впливу західної цивілізації на примітивне сільське населення, що століттями звикло плодитися, наскільки дозволяли його злиденні засоби до існування? ...Японська соціальна структура почала змінюватися, приріст населення різко збільшився. ...За таких обставин Японія мала або... переконати решту світу торгувати з нею, або завоювати додаткові території, ресурси, ринки за допомогою зброї».

Арнольд Тойнбі, англійський історик (Дослідження історії. — Київ: Основи, 1995. — Т.2. — С. 174)

«Агресивний японський паназіатизм... планово й свідомо прямує до господарської гегемонії та політичного протекторату над азійським суходолом. ...Токіо докладає всіх зусиль, щоб у цьому найсхіднішому закутку азіатського суходолу... під панконтинентальним гаслом “Азія для азіатів!” подолати господарське переважання там європейських великодержав».

Ольгерд Бочковський, український етнолог (Вступ до націології. — Мюнхен: УТП, 1991-1992. — С. 313-314)

2. Зовнішня експансіоністська політика Японії

Під тиском обставин і з власної волі влада пішла на зближення з військовими, яких підтримували ділові кола, засоби масової інформації та чиновники. Вони готували націю до експансії в Азію і до війни проти Заходу. Свідченням нового зовнішньополітичного курсу Японії стали її агресивні акції на міжнародній арені.

• Перегляньте документальний фільм «Військовий парад у Токіо (1930-1939)». Як ви вважаєте, зброя, представлена на параді за участі імператора Хірохіто, має більшою мірою наступальне призначення чи оборонне?

• Як, на вашу думку, характеризує спрямування зовнішньої політики Японії помпезний військовий парад у японській столиці?

Японський імперський уряд сформулював три основні стратегічні цілі для країни: необхідно протистояти російському тиску на Японську імперію з півночі; слід здійснити військове завоювання всього Китаю; коли з’являться можливості, продовжити територіальну експансію на південь, щоб захопити продовольство та сировину в британських, французьких і голландських колоніях у Південно-Східній Азії.

У 1931 р. Японія вторглася в Маньчжурію, великий північний регіон Китаю, і перетворила його на маріонеткову державу під назвою Маньчжоу-Го. Коли ж через два роки Ліга Націй зобов’язала Японію залишити захоплені території, вона відмовилася і вийшла з Ліги.

У 1936 р. Японія підписала з Німеччиною так званий «Антикомінтернівський пакт» (про нього йтиметься в § 18) і тим самим набула нового союзника в особі нацистської Німеччини, а після приєднання роком пізніше до пакту Б. Муссоліні — фашистської Італії. Отже, у 1937 р. остаточно оформилася«вісь» Берлін-Рим-Токіо. Японія почала розбудовувати військово-морський флот, приділяючи особливу увагу будівництву авіаносців і величезних лінійних кораблів.

Улітку 1937 р. напруження між китайськими та японськими військами, які брали участь у військових навчаннях на окупованій території Китаю, призвело до збройної сутички поблизу м. Пекіна. Японці використали цей інцидент як привід для ведення жорстокої неоголошеної війни проти Китаю, що тривала 8 років. Японські війська вторглися в північні провінції Китаю і швидко їх захопили. Проте, незважаючи на погану підготовку й оснащення, китайська армія та комуністичні формування чинили шалений опір численній і краще озброєній японській армії, і зрештою зірвали японські плани.

Наприкінці 1930-х років між совєтськими та японськими військами сталися збройні сутички в районі о. Хасан і р. Халхин-Гол. Подальше з’ясування відносин між Японією та СССР відбулося вже під час Другої світової війни.

3. Національна революція та боротьба за владу між комуністичною партією і Гомінданом у Китаї

Унаслідок першої національної революції 1911-1912 рр. (Синьхайської революції) було повалено маньчжурську династію Цін і проголошено Китайську республіку. Упродовж наступних 15 років Китай потерпав від внутрішніх конфліктів, утручання Японії та економічних проблем. Націоналісти з партії Гоміндан під керівництвом Сунь Ятсена поволі завойовували підтримку населення і прагнули створити сильний центральний уряд. Оскільки західні країни відмовили Китаю, Сунь Ятсен звернувся по допомогу до Росії і отримав її. Саме тому націоналісти обрали за тимчасових союзників Комуністичну партію Китаю (КПК), засновану в 1921 р.

У 1925 р., у рік смерті Сунь Ятсена, у Китаї розпочалася друга національна революція. Наступного року армія націоналістів під керівництвом молодого генерала Чан Кайши вирушила маршем на північ країни, щоб об’єднати весь Китай. Під час «Північного походу» 1926-1928 рр. 150-тисячне військо Чан Кайши захопило кілька важливих міст. Китайці вшановували його як національного героя.

Особистості

Чан Кайши (1887-1975) — президент Республіки Китай (з 1949 р. відома також як Тайвань) у 1928-1975 рр. Певний час жив у Японії. У 1911 р. повернувся до Китаю палким прихильником Сунь Ятсена (з 1918 р. член Гоміндану) і невдовзі очолив республіканську військову академію. У 1926 р. призначений головнокомандувачем китайської армії.

У Північному Китаї виникла загроза війни з Японією. Чан Кайши усвідомлював, що поки він підтримує дружні відносини з СССР і місцевими комуністами, на допомогу Заходу можна не розраховувати. Тому вирішив порвати з СССР та знищити китайських комуністів. Совєтські радники втекли, багато комуністів загинуло, а Гоміндан за підтримки армії в 1928 р. створив у м. Нанкіні національний уряд, який визнала більшість великих держав. Під контролем комуністів перебувала північна провінція Шеньсі, а в центральній частині Китаю вони розпочали партизанську війну проти національного уряду.

Низка успішних реформ, які модернізували країну, зміцнили позиції центрального уряду. Великих успіхів було досягнуто в освіті, медицині, охороні здоров’я, у банківській справі, гірничій справі та машинобудуванні, зв’язку та промисловості, будівництві автомобільних і залізничних шляхів. Позитивні зміни внаслідок реформ відбулися у великих містах, проте більшість китайців проживала в селах і жодних змін у своєму житті не відчула.

З іншого боку, оговталися комуністи, які все ще контролювали частину території країни. Уряду так і не вдалося поширити свою владу на територію, яку вони утримували.

Боротьба між комуністами й урядом тривала з 1928 по 1936 р. Зовнішні обставини, насамперед експансія Японії, змусили китайських політиків зарити сокиру громадянської війни й об’єднатися для захисту країни від японської агресії. Між обома політичними силами настало замирення і було сформовано Об’єднаний фронт, аби протистояти дедалі більшій загрозі з боку Японії. Національним лідером залишався Чан Кайши, який мав авторитет серед керівників великих держав.

• Перегляньте документальний фільм «Погляд у минуле». Якого висновку про рівень розвитку Китаю і якість життя людей ви дійшли на підставі побаченого?

• Які ознаки свідчать про поєднання минулого та сучасного, проникнення до тогочасного Китаю досягнень індустріальної революції?

4. Розгортання антиколоніальної боротьби в Індії

Ідея здобуття Індією державної незалежності сприяла розгортанню антиколоніальної боротьби, яку очолив Могандас Карамчанд Ґанді. Він вважав неприйнятним збройний шлях здобуття Індією незалежності й був переконаний, що його батьківщина здобуде незалежність через сатьяграху — ненасильницький опір колоніальній владі.

Особливості

Могандас Карамчанд Ґанді (1869-1948) — один із найвизначніших політичних і громадських лідерів XX ст. Отримав від народу титул магатма («великий духом»), творець ідеології ґандизму. Відстоював ненасильницький протест як форму боротьби, що зрештою привело країну до незалежності. В Індії захищав права як індуїстів, так і мусульман, прагнув покращити становище представників нижчих каст. Убитий індуїстським фанатиком.

Ознаки ґандизму

• Здобуття незалежності Індії мирним шляхом;
• об’єднання в боротьбі за незалежність індійців під керівництвом Індійського національного конгресу;
• класовий мир, розв’язання конфліктів через арбітраж;
• повернення до витоків духовності, до патріархальних відносин;
• відродження сільської громади, кустарних ремесел, зокрема ручного прядіння та ткацтва (символом гандизму була прядка);
• звернення до релігійних почуттів людей.

Невиконання розпоряджень британської колоніальної адміністрації, ухиляння від сплати податків, мирні демонстрації не були для Індії чимось новим. Проте саме М. Ґанді перетворив ненасильницькі дії на основний та єдиний засіб досягнення народом омріяної свободи. Цей, за висловом В. Черчилля, «бунтівний факір» був настільки споріднений зі своїм народом, як жодний із політичних лідерів XX ст. М. Ґанді прагнув поєднати політику й моральність. Незалежність Індії була для нього першим кроком на шляху до сарводайї («загальне піднесення», «поступ»).

Словник

Ґандизм — соціально-політичні, релігійні й філософські погляди, назва яких походить від імені засновника — Махатми Ґанді; ідеологія національного визвольного руху в Індії.

У 1920 р. М. Ґанді очолив партію Індійський національний конгрес (ІНК) і значно активізував її діяльність. Країною прокотилася перша хвиля громадянської непокори, наслідком якої стало запровадження місцевого самоврядування.

У 1930 р. в Лондоні відбулася перша конференція «круглого столу» щодо розроблення індійської конституції, у якій взяли участь авторитетні індійські лідери, британські й індійські урядовці. Конференція взяла за основу «Декларацію Ірвіна» 1924 р., у якій віце-король Індії Ірвін пропонував надати країні статус домініону. Однак це означало не державну незалежність, а лише автономію у складі Британської імперії.

Конференція закінчилася безрезультатно, бо в ній не брав участі М. Ґанді, який організував у цей час «соляний марш». Сіль була для індійців дуже важливою, оскільки британська колоніальна влада закріпила за собою монопольне право на її виробництво, а на споживання солі індійцями встановила високий податок. Ненависний податок став приводом до мирної громадянської непокори у відповідь на відмову Британії надати Індії статус домініону.

М. Ґанді з кількома десятками своїх соратників розпочав майже 400-кілометровий похід, до якого приєдналися десятки тисяч індійців. Учасники маршу закликали співвітчизників не сплачувати соляний податок, самостійно добувати сіль, як це віками робили їхні предки.

«Соляний марш» опинився в центрі уваги не тільки Індії, а й усього світу. Коли учасники маршу дістались урядових соляних складів, М. Ґанді підняв грудку солі, що символізувало успішне завершення акції. Його заарештували й кинули до в’язниці. У наступні місяці така ж доля спіткала десятки тисяч індійців, зокрема й лідерів ІНК.

• Перегляньте документальний фільм про участь М. Ґанді та його послідовників у «соляному марші» в березні 1930 р. Які його кадри свідчать про лідерську роль М. Ґанді у «соляному марші»?

• Що, на вашу думку, символізував підкреслено демократичний стиль одягу М. Ґанді?

Після звільнення з в’язниці М. Ґанді закликав до нової кампанії непокори. Його авторитет серед індійців був настільки великим, що в Лондоні вирішили запросити М. Ґанді до участі в «круглому столі». Мільйони англійців уперше отримали неупереджену інформацію про те, чого домагається Індія.

У листопаді 1931 р. британський парламент ухвалив «Вестмінстерський статут» про надання британським домініонам суверенітету та створення Британської Співдружності Націй. Цей документ ІНК сприйняв як доказ того, що продовження боротьби зрештою змусить Британію визнати незалежність Індії.

Уже наступного року почалася чергова кампанія громадянської непокори. Британці оголосили ІНК поза законом, а М. Ґанді знову потрапив до в’язниці. Однак у Лондоні зрозуміли: якщо й далі зволікати з вирішенням «індійської проблеми», її розв’яжуть самі індійці.

У 1935 р. Британський парламент ухвалив Акт про управління Індією («Конституція Індії»). На провінційних виборах, що відбулися в Індії на початку 1937 р., ІНК здобув переконливу перемогу.

Ця подія ознаменувала завершення першого етапу боротьби індійців за незалежність своєї країни. Другий етап успішно завершився вже після Другої світової війни.

Положення Акта про управління Індією (1935)

• Індія перетворювалася на федеральний домініон з окремих штатів;
• у провінціях запроваджували відповідальні перед урядом збори (асамблеї);
• Бірму вивели з-під управління адміністрації Великої Британії, що фактично означало її відокремлення від Індії;
• положення акта реалізовувалися, починаючи з 1937 р., коли мали відбутися загальноіндійські вибори.

Основні події

1920-1932 рр. — кампанії громадянської непокори в Індії.

1925-1927 рр. — революційна війна за об’єднання Китаю.

1935 р. — Акт про управління Індією.

1936 р. — утворення в Китаї об’єднаного фронту комуністів із Гомінданом.

Запитання та завдання

1. Розкрийте зміст історичного поняття «ґандизм».

2. Яку мету ставили перед собою мілітаристські кола Японії в зовнішній політиці країни?

3. У чому полягали причини протистояння між комуністами й Гомінданом, що призвело до громадянської війни в Китаї?

4. Об’єднаний фронт гомінданівців і комуністів був, на вашу думку, закономірним етапом у розвитку китайської революції чи вимушеним кроком обох політичних сил? Аргументуйте вашу точку зору.

5. Назвіть основні принципи ґандизму. Якою мірою, на ваш погляд, вони відповідали духу часу й особливостям Індії?

6. Більшість індійців поділяла переконання М. Ґанді, що шлях до незалежності Індії пролягає через сатьяграху. Чим ви можете пояснити таку масову підтримку народом свого лідера?

7. Чи існує, на вашу думку, причинно-наслідковий зв’язок між трьома кампаніями громадянської непокори й Актом про управління Індією 1935 р.?