Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський

§ 13. Виклики міжвоєнного часу

Пригадайте

• Якими були причини «Великої депресії»? Як світова економічна криза вплинула на ситуацію у світі?

1. Європа від економічної стабільності до світової кризи. Запровадження державного регулювання соціально-економічних процесів

У 1920-1930-х роках США та європейські країни пережили два хвилеподібні періоди. Спочатку в «шалені двадцяті» відбувалося стрімке економічне зростання, зумовлене вільною конкуренцією і невтручанням держави в економічне життя. Та невдовзі пасивна роль держави перестала бути перевагою. Навпаки — наслідком її стала світова економічна криза. «Велика депресія» змусила керівників держав повернутися до регулювання економіки: надання субсидій, державних кредитів, адміністрування податків.

Економісти дійшли висновку, що якраз у кризовий період має зростати роль держави в регулюванні економіки. Значний вплив на розвиток економічної думки в 1930-х роках справив англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. Він вважав, що в умовах періодичних економічних спадів держава повинна брати на себе відповідальність не тільки за рівень виробництва, а й за платоспроможність населення. Економістів і політиків, які поділяють погляди Дж. М. Кейнса, називають кейнсіанцями.

Особистості

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) — англійський економіст. Випускник Кембриджського університету, у якому згодом викладав економічну теорію. Вивчав міжнародні фінанси. Учасник Паризької мирної конференції, яку демонстративно залишив на знак протесту проти неправильних, на його думку, рішень. Праця про економічні наслідки Версальського мирного договору принесла йому світове визнання. У роки Другої світової війни — один із директорів Англійського банку; член палати лордів парламенту.

На противагу Дж. М. Кейнсу, монетаристы вважали, що визначальним чинником економічної стабільності є кількість грошей в обігу. Вони доводили, що світову економічну кризу спричинили негаразди з грошовим курсом і відсотковими ставками.

Економічні погляди кейнсіанців і монетаристів

Регулювання доходів і видатків держави	Погляди кейнсіанців У часи зниження економічної активності розумне регулювання державою доходів і видатків може стимулювати економічну активність.	Погляди монетаристів Регулювання доходів і видатків не здатне забезпечити довгострокове зростання виробництва.
Перевищення видатків державного бюджету над доходами	Виникає тоді, коли держава різко збільшує державні видатки.	Щоб надходження і видатки з державного бюджету були врівноваженими, держава не повинна надмірно втручатися в економіку.
Збільшення кількості грошей в обігу	Друкування додаткових грошей допустиме тоді, коли їх не вистачає в бюджеті для покриття видатків.	Незалежно ні від чого, друкування державою додаткових грошей не має перевищувати 3-4 % на рік.
Інфляція	Вона менш небезпечна, ніж зростання безробіття, адже інфляцію можна контролювати та стримувати.	Інфляція — найбільша небезпека для економіки й добробуту людей.
Безробіття	Безробіття — головне зло для економіки, адже тягне за собою страйки, припинення виробництва й соціальні протести.	Ринок краще врегулює ситуацію в економіці, ніж будь-яка держава. Не потрібно аж надто витрачатися на допомогу безробітним, щоб спонукати їх до якнайшвидшого віднайдення роботи.

З настанням «Великої депресії» та в післякризовий період держави посилили контроль і регулювання, зокрема щодо експорту й імпорту товарів і послуг. Ринкова економіка, яка в період «процвітання» саморегулювалася на засадах вільної конкуренції, стала підконтрольною державі. Це, своєю чергою, запобігло черговій кризі перевиробництва.

Державне регулювання, а також соціальне страхування, допомога у зв’язку з безробіттям, установлення гарантованої зарплати — ці й інші державні заходи сприяли стабілізації у сфері виробництва й продажу товарів. Державне регулювання охопило також банківську сферу. Важливим кроком у США було страхування банківських вкладів.

У Німеччині завдяки втручанню держави було врятовано від краху найбільші банки. У Франції розробили закон, за яким держава контролювала й регулювала банківську діяльність. Відтепер французькі банки мали проходити державну реєстрацію й доводити свою життєздатність. Ця система виявилася такою стійкою, що навіть уряди Народного фронту не наважилися націоналізувати «Банк де Франс» — найбільшу банківську установу країни.

У Великій Британії держава не вдавалася до жорсткого регулювання діяльності банків, адже впродовж 1930-х років країні пощастило уникнути їхнього банкрутства. Британська фінансова система виявилася міцнішою, ніж в інших країнах. Загалом у Європі втручання держави у фінансову сферу після «Великої депресії» було доволі м’яким і ненав’язливим.

Спільними зусиллями держави та підприємців не лише було подолано наслідки кризи, а й закладено підвалини майбутньої стабільності. Перехід до державного регулювання також послабив соціальне напруження.

2. Європа перед вибором між демократією та авторитаризмом. Радикалізація політичного життя

Унаслідок війни й «Великої депресії» віра в демократію, міжнародне право та недоторканність особи й майна серед багатьох людей похитнулася. Чимало з них почали схилятися до думки, що тільки авторитаризм може забезпечити їм спокійне та заможне життя. Такі погляди були найпоширенішими в країнах, які або програли Першу світову війну (Німеччина та Росія), або ж не отримали від перемоги того, на що, на їхнє переконання, вони заслуговували (Італія). Заради кращого майбутнього й задоволення власних інтересів немало людей погоджувалося відсторонено спостерігати за злочинами влади, аби лише вони не стосувалися їх особисто.

Набирав силу тоталітаризм; тоталітарні режими в період між світовими війнами було встановлено в Совєтському Союзі, Італії та Німеччині.

Характерні ознаки тоталітарних режимів

1. Однопартійна диктатура. Партію створювали за зразком середньовічних рицарських орденів. У СССР Ленін і Сталін, хоча б про людське око, імітували партійну демократію і проводили з’їзди, вибори керівника партії тощо. В Італії Б. Муссоліні й у Німеччині Гітлер цього не потребували, бо вони уособлювали націю, партію та державу. Усі три режими — комуністичний, фашистський та нацистський — трималися завдяки придушенню політичних опонентів.

2. Культ особи «вождя». Це неодмінна ознака всіх тоталітарних режимів. Він ґрунтується насамперед на звеличенні особи «вождя» та ідеї, яку він уособлює. Вождь ніколи не помиляється, володіє даром провидця. Ті, хто сумнівався, ставали ворогами не лише диктатора, а й кожного «законослухняного» громадянина.

3. Партійно-державна еліта. Залучені до управління нові кадри становили окрему касту суспільства. У Німеччині й Італії основою панівної еліти були вихідці із середніх класів, а в СССР — із робітників і селян. Однак ні тих, ні тих не допускали до найвищих ешелонів влади. На владному олімпі перебували «вождь» і його найближче оточення. Тут панували кругова порука, чіткий поділ на ранги.

4. Цілковитий контроль над економікою. У всіх тоталітарних країнах відбулось одержавлення господарства. У СССР було впроваджено п’ятирічні плани, згодом планову модель перейняли фашисти й нацисти. Тоталітарні режими, за винятком СССР, не зазіхали на приватну власність, але змушували виробників обслуговувати владу.

5. Політичний контроль. За тоталітаризму людина позбавлена вибору. Режим жорстко контролює не тільки інформацію і культуру, а й думки людей. За демократії основу громадянської свідомості становлять право й закон, принаймні в теорії. В умовах тоталітаризму первинним є не закон, а довіра до «вождя» або страх. Вибори ж зводяться до механічного голосування за визначених владою кандидатів.

6. Утручання в приватне життя громадян. Будь-який вияв індивідуальності розцінювався як загроза владі. Завдяки існуванню відданих «вождю» поліції та армії стають можливими арешт, ув’язнення і навіть фізичне знищення будь-кого незгодного.

Тоталітарні режими сформували особливий тип людей — «homo totalitaricus» («людина тоталітарна»), які сліпо довіряли владі, покірно схилялися перед силою, ототожнювали себе з партією і «вождем».

7. Репресії та переслідування. Їх здійснювали спеціальні каральні органи, виправні табори слугували запорукою стабільності тоталітарних режимів. Про решту дбав «вождь». Якщо реальних ворогів не знаходили, їх вигадували: «троцькісти», «шкідники» і «шпигуни» в СССР; євреї — у Німеччині; антифашисти й заможні західні держави — в Італії.

Словник

Авторитаризм (від латин. autoritas — вплив, влада) — політичний режим, за якого влада зосереджена в руках однієї особи чи групи осіб. Супроводжується значним обмеженням діяльності політичних партій та організацій, свободи слова й виборності державних органів, політичними репресіями.

Виокремлюють три основні різновиди тоталітарного режиму у XX ст.: комунізм, або більшовизм (СССР), фашизм (Італія), націонал-соціалізм, або нацизм (Німеччина).

• Проаналізуйте таблицю та визначте спільні й відмінні ознаки різновидів тоталітаризму.

Різновиди тоталітаризму

Комунізм	Фашизм	Націонал-соціалізм
Розпливчаста теорія (програма)	Розпливчаста теорія (програма)	Розпливчаста теорія (програма)
Диктатор (вождь): у СССР — Ленін і Сталін	Диктатор (вождь): (в Італії — дуче Б. Муссоліні)	Диктатор (вождь): (у Німеччині — фюрер А. Гітлер)
Націоналізм під прикриттям «інтернаціоналізму»	Націоналізм	Націоналізм
Однопартійна система	Однопартійна система	Однопартійна система
Зневага до особистих прав	Зневага до особистих прав	Зневага до особистих прав
Держава понад усе	Держава понад усе	Держава понад усе
Відсутність демократії	Відсутність демократії	Відсутність демократії
Заперечення соціальних класів (віра в безкласове суспільство)	Віра в соціальні класи (класове суспільство має узгоджувати інтереси аристократії, робітників, середніх і нижчих класів)	Віра в соціальні класи (класове суспільство має узгоджувати інтереси аристократії, робітників, середніх і нижчих класів)
		Расизм

• Перегляньте відео з попередженням французького політика про «смертельну ілюзію» авторитаризму в сучасній Європі. Як ви вважаєте, що мав на увазі промовець під «авторитарною демократією» і «авторитетом демократії»?

3. Громадянська війна в Іспанії (1936-1939)

Боротьба між демократією і тоталітаризмом набула драматичної форми в Іспанії, де громадянський конфлікт переріс у міжнародний. У 1931 р. на тлі економічної кризи в Іспанії була повалена монархія та проголошена республіка. На виборах 1936 р. перемогу здобув блок лівих партій — Народний фронт. Уряд Народного фронту значно скоротив безробіття, провів земельну реформу, відновив автономію Каталонії та проголосив інші, соціалістичні за своїм змістом реформи.

Однак політика Народного фронту розколола іспанське суспільство. Прийшовши до влади під гаслами свободи й демократії, звільнивши політичних в’язнів, республіканці відправили до тих самих в’язниць своїх політичних опонентів, обмежили діяльність опозиційних газет.

Економічна політика уряду й потурання захопленню робітниками підприємств, на яких вони не зуміли налагодити виробництво, призвели до виведення капіталів за кордон. У країні стрімко підвищилися ціни на продукти й товари масового попиту, підприємства банкрутували, їх закривали, а робітники знову ставали безробітними. Швидкими темпами зростала злочинність.

Улітку 1936 р. в іспанському Марокко група вищих військових повстала проти уряду Народного фронту. Заколот підтримали 80 % іспанських військовиків, моральну підтримку надала католицька церква. Очолив заколот генерал Франсіско Франко.

Іспанська нація розкололася на два табори: одні продовжували підтримувати Народний фронт, а інші симпатизували заколотникам. Кожний табір любив «свою» Іспанію, і що більшою була ця любов, то більшою була ненависть і нетерпимість до прихильників «іншої» Іспанії.

Збройний конфлікт, що розпочався, був також релігійною війною і національним конфліктом, протистоянням між революцією та контрреволюцією. Це була перша війна, у якій зіштовхнулися фашизм, нацизм і комунізм.

• Перегляньте документальний фільм «Громадянська війна в Іспанії (1936)». Яку ціну заплатили іспанці під час громадянської війни?

Громадянська війна в Іспанії спричинила гостру міжнародну кризу, стала одним із трьох вогнищ війни у світі (про два інші вогнища війни йтиметься в § 18). Совєтський Союз підтримав республіканців, прихильних до Народного фронту, а Німеччина й Італія — націоналістів, які стали на сторону Ф. Франко. Першим активно втрутився в конфлікт Б. Муссоліні, який відправив на допомогу націоналістам військові літаки. Генерала Франко підтримав також Гітлер. СССР, своєю чергою, на допомогу республіканцям таємно відправив кілька тисяч вояків, сотні військових літаків, танків, гармат, кулеметів та іншої зброї. Комінтерн сформував із добровольців інтернаціональні бригади.

Свідчення

«Громадяни Совєтського Союзу тільки виконують свій обов’язок, надаючи допомогу революційним масам Іспанії. Вони усвідомлюють, що звільнення Іспанії від гніту фашистських реакціонерів — це не приватна справа іспанців, а спільна справа всього передового й прогресивного людства».

З телеграми Сталіна керівникам Комуністичної партії Іспанії (Газета «Правда». — 1936. — 16 жовтня)

Загалом на стороні республіканців воювали понад 42 тис. добровольців-інтернаціоналістів із багатьох країн, а на стороні іспанських націоналістів — понад 300 тис. іноземних добровольців.

На початку громадянської війни націоналісти зазнали кількох поразок і контролювали лише третину території країни. Та невдовзі вони перехопили ініціативу. Незважаючи на стійкість республіканців під час оборони Мадрида (1936), у битві під Гвадалахарою (весна 1937 р.) і при захопленні Теруеля (кінець 1937 р.), їхнє становище погіршувалося.

Символом трагізму тогочасних подій стало бомбардування навесні 1937 р. за наказом Ф. Франко німецькою та італійською авіацією м. Герніки на півночі Іспанії. Упродовж двох годин на місто було скинуто десятки тонн авіабомб. Разом із бійцями республіканської армії загинуло кілька тисяч мирних громадян. Герніка була зловісною демонстрацією того, що невдовзі мало відбутися по всій Європі.

Наприкінці 1938 р. націоналісти остаточно змінили хід війни. Вони прорвали оборону республіканських військ і вибили їх із Барселони. На початку наступного року націоналісти зайняли Каталонію, а навесні почався їхній загальний наступ на всіх фронтах. Перехід на сторону заколотників командувача однієї з республіканських армій відкрив націоналістам шлях на Мадрид. Вони рухалися на столицю чотирма колонами, а п’яту сформували жителі міста — противники республіки. Відтоді вислів «п’ята колона» став синонімом зради.

В останні дні березня 1939 р. Мадрид капітулював, а 1 квітня генерал Ф. Франко оголосив про закінчення війни. Було повідомлено про 1 млн загиблих, проте більшість істориків схиляється до вдвічі меншої цифри.

В Іспанії на довгі роки було встановлено диктатуру Ф. Франко. Тільки за перший повоєнний рік переможці стратили майже 100 тис. співвітчизників, ще 2 млн осіб кинули до в’язниць і концтаборів.

м. Герніка після бомбардування. Іспанія. Фото. 1937 р.

4. Ідеологічне осмислення нових реалій суспільного життя: комунізм, соціал-реформізм, неолібералізм, інтегральний націоналізм, фашизм і нацизм

Міжвоєнний період — час осмислення нових явищ і пошук відповідей на економічні, соціальні та глобальні виклики. Нові реалії суспільного життя оцінювали з погляду провідних на той час ідеологій.

Комунізм на словах був ідеологією рівності, якої можна досягти, знищивши приватну власність. Робітничий клас (пролетаріат) повинен повстати проти своїх роботодавців (буржуазії) і заснувати нове безкласове суспільство без приватної власності.

Однак після того як комуністи захопили владу в Росії та був створений Комінтерн, вони почали застосовувати агресивні методи в міжнародному масштабі. Політика СССР і Комінтерну мала на меті експорт комуністичних революцій за кордон. Протидія комуністичній експансії — один з основних напрямів протистояння між демократичними силами й тоталітаризмом.

Фашизм і націонал-соціалізм були двома різновидами тоталітаризму, що, як і комуністична ідеологія, впливали на світову історію в міжвоєнний період. Соціал-реформізм, неолібералізм та інтегральний націоналізм також мали як своїх палких прихильників, так і безкомпромісних противників.

Соціал-реформізм

Соціал-реформісти сподівалися на «вростання» капіталізму в соціалізм, відхиляли комуністичні заколоти як спосіб приходу до влади, обстоювали проведення соціальних реформ із метою підвищення рівня життя людей. Вони відмежовувалися від СССР, Комінтерну й комуністів у своїх країнах. Яскравим представником соціал-реформізму був французький політик Л. Блюм.

Неолібералізм

Ґрунтувався на принципі саморегулювання економіки. До «Великої депресії» неоліберали виступали за пасивне державне втручання в економіку, вільну конкуренцію, використання принципів вільного ціноутворення, провідну роль в економіці приватної власності й недержавних господарських структур. Неоліберали захищали економічну свободу, критикували тоталітаризм і соціалізм. Економіка вільного, з погляду лібералів, суспільства має базуватися на вільних цінах і конкуренції.

Інтегральний націоналізм

Розглядав націю як нерозривне ціле й передбачав беззастережне підпорядкування особистості інтересам нації як найвищої цінності. Прояви інтегрального націоналізму спостерігались у той час в Угорщині, Югославії, Польщі, Туреччині. На теренах України та серед української політичної еміграції інтегральний націоналізм сповідували Д. Донцов та його послідовники, Організація українських націоналістів (ОУН).

Основні події

1936-1939 рр. — громадянська війна в Іспанії.

Запитання та завдання

1. Запровадження на початку 1930-х років державного регулювання економіки було, на вашу думку, вимушеним чи запланованим кроком? Наведіть аргументи на користь вашої точки зору.

2. Охарактеризуйте причини появи, природу й види тоталітарних режимів. Готуючи відповідь, скористайтеся таблицею на с. 127.

3. Охарактеризуйте основні ознаки комунізму, соціал-реформізму, неолібералізму, інтегрального націоналізму, фашизму й нацизму.

4. Якими були причини громадянської війни в Іспанії? Як ви оцінюєте втручання Італії, СССР і Німеччини в іспанський внутрішній конфлікт? Чи не було це міжнародною війною на території Іспанії, а не громадянською війною в Іспанії? Аргументуйте вашу позицію.

5. Під час війни в Іспанії Гітлер заявив: «Зважаючи на перебіг подій... воєнні дії в Іспанії швидко не закінчаться... З іншого боку, для Німеччини стовідсоткова перемога Франко небажана. Навпаки, ми зацікавлені в продовженні війни й у збереженні напруженості в районі Середземного моря». Наскільки, на вашу думку, ці слова узгоджуються з тим, що Німеччина активно підтримувала Ф. Франко у війні проти республіканців? З яких причин Гітлер міг бути зацікавлений у затягуванні війни в Іспанії?

6. Чому, незважаючи на допомогу з-за кордону, прихильники республіки все ж зазнали поразки в громадянській війні? Чи міг, на вашу думку, результат цієї війни бути іншим? Якщо міг, то за яких умов?