Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський
§ 11. Німеччина
Пригадайте
• Охарактеризуйте причини переходу Німеччини до «світової політики». Якими були її наслідки?
1. Листопадова революція 1918 р.
Поразка у війні, окрім людських і матеріальних втрат, завдала німцям тяжкої психологічної травми. Усі жертви виявилися марними. Вище військове командування та кайзер, на думку більшості німців, мали взяти на себе відповідальність за війну, провину за поразку й піти у відставку, але не зробили цього. У переможеній країні назрівав соціальний вибух.
Наприкінці жовтня 1918 р. команди німецьких військових кораблів відмовилися вийти в море та вступити в бій із британською армадою. Влада заарештувала понад тисячу моряків; частина флоту була передислокована до м. Кіля. Моряки висунули вимогу — звільнити заарештованих товаришів. Армійські підрозділи й поліція були роззброєні повсталими моряками, і на початку листопада місто опинилося повністю під їхнім контролем.
Потім моряки зайняли м. Гамбург; у багатьох місцевостях відбулися заворушення невдоволених. Повстанці захопили портові міста Росток, Любек та ін. Країною стрімко поширювалася революція; у Баварії та Саксонії соціалісти проголосили республіки.
Уряд втратив контроль над ситуацією. У Берліні боротьба за владу між соціал-демократами й комуністами із «Союзу Спартака» Ернста Тельмана («спартаківцями») призвела до сутичок.
Революція почалася як заколот в армії, але вона відображала настрої багатьох німців. До солдатів і матросів приєдналися робітники й частина ліберальної інтелігенції та середнього класу.
• Перегляньте документальні кадри про революцію в Берліні (1918). Які групи учасників революції за родом занять, статтю, віком видно на цих хронікальних кадрах?
• Про що свідчить наявність в учасників подій стрілецької зброї, кулеметів і гармат?
• Наскільки масовою постає на відео революція в Берліні?
За подіями в Німеччині уважно стежили в совєтській Росії. На берлінському вокзалі дипломатичні кур’єри, які прибули з Москви, випадково розбили ящик, у якому виявилися листівки для німецьких комуністів із закликом розпочати революцію. Наступного дня російському послу в Німеччині вручили ноту про розрив дипломатичних відносин. Радянське посольство назвало інцидент провокацією, його співробітники залишили країну.
9 листопада 1918 р. Німеччину проголосили республікою. Наступного дня скликана соціал-демократами Рада народних уповноважених передала владу уряду на чолі із соціал-демократом Фрідріхом Ебертом. Через два тижні Німеччина в Комп’єні підписала угоду про перемир’я.
Усі політичні сили країни, крім комуністів, погодилися з тим, що остаточно влада сформується за результатами виборів. На початку 1919 р. «спартаківці» організували в Берліні заколот проти уряду. У місті точилися вуличні бої між комуністами й урядовими військами та поліцією. Ф. Еберт звернувся по допомогу до «Вільних корпусів» — загонів фронтовиків. Чотириденні бої закінчилися поразкою комуністів. Їхніх ватажків К. Лібкнехта і Р. Люксембург було вбито. Через кілька днів у Німеччині відбулися вибори до Законодавчих зборів, на яких більшість голосів отримали демократичні партії. Було сформовано коаліційний уряд, а у Веймарі парламент розпочав роботу над конституцією.
Комуністи, незадоволені провальними для себе результатами виборів, у лютому-березні 1919 р. розпочали заколоти в Берліні, Баварії та Середній Німеччині. Припускали навіть можливість інтервенції в Німеччину військ більшовицької Росії через територію Польщі. У середині квітня комуністи на три тижні захопили владу в Баварії та проголосили там «радянську республіку». Проте її було ліквідовано урядовими військами й поліцією. Упродовж травня були придушені останні вогнища комуністичних заколотів. Німецька революція, названа за датою початку Листопадовою, завершилася.
Внутрішня нестабільність молодої республіки ускладнювалася загрозливою зовнішньою ситуацією. Зима 1918 р. — весна 1919 р. були для країни періодом складних випробувань.
2. Становлення Веймарської республіки
У серпні 1919 р. в м. Веймарі було прийнято конституцію, у якій сформульовано засади демократичного розвитку федеративної країни, що складалася з 18 земель. Президентом Німеччини обрали Фрідріха Еберта.
Фрідріх Еберт
Республіка зіткнулась із серйозними політичними проблемами. В армії, поліції, державних установах, судах, університетах і школах на посадах залишилися люди, які з ностальгією згадували довоєнні часи. Водночас деякі політики й партії, що взяли участь у парламентських виборах, зневажали не тільки Веймарську республіку, а й демократію взагалі.
На долю Веймарської республіки випала важка місія відновлення зруйнованої німецької економіки. Уряд надрукував велику кількість грошей для виплати репарацій. Відмовившись від підвищення податків, він поповнював скарбницю паперовими грошима, знеціненими реформою 1923 р., що спричинило катастрофічну інфляцію.
Свідчення
• Ознайомтеся зі спогадами В. Сефкес. Якого висновку ви дійшли про стан фінансової системи й умови життя німців?
«У нас була інфляція... Ми були на папері мільйонерами й мільярдерами... Наш керівник щотижня отримував у мерії нашу зарплату й набивав грошима величезні сумки, які не закривалися. ...Отримавши гроші, ми відразу бігли в магазин, аби встигнути купити пів хлібини абощо, перш ніж гроші знеціняться... Щодня опівдні повідомляли новий курс марки, прив’язаний до американського долара, і ми бачили, що наші мільярди пропали!»
Зі спогадів учительки Вільгельміни Сефкес про 1923 р. (W. Siefkes. Erinnerungen. — Leer, 1979. — S. 80)
Політичний устрій Німеччини за Веймарською конституцією
Водночас з’явилися перші ознаки виходу з кризи. Німеччина отримувала іноземні інвестиції, старе промислове й сільськогосподарське обладнання замінювали на нове. Середня заробітна плата працівників упродовж 1920-х років підвищилася, а робочий день скоротився.
Ситуація в країні загострювалася не тільки через економічні проблеми, а й через сепаратизм у німецьких землях. Існувала загроза, що Німеччину може спіткати доля Австро-Угорщини. У столиці Баварії Мюнхені незалежні соціалісти на чолі з К. Ейснером проголосили Баварську республіку. Однак уже в лютому 1919 р. партія програла вибори, а її лідера було вбито. У Баварії розпочалося протистояння між комуністами й соціалістами, яке закінчилося вбивствами комуністів і жертвами серед населення.
Навесні наступного року праві спільно з командувачем «вільних корпусів» В. Каппом організували заколот. Скориставшись обуренням військових підрозділів, які за умовами Версальського договору підлягали розформуванню, заколотники ввійшли до Берліна й проголосили В. Каппа канцлером. Армійське командування відмовилося захищати уряд, заявивши, що «армія не стрілятиме в армію», а отже, Ф. Еберт мусив залишити Берлін.
Проти перевороту виступили армія, профспілки, державні службовці й банкіри. В. Капп «подав у відставку» і вивів свої загони зі столиці. Каппівський заколот назвали «безглуздою авантюрою», а його керівникам дозволили виїхати з країни.
• Перегляньте документальний фільм «Сьогодні в Німеччині» (1923). На вулицях Берліна озброєні німецькі жандарми, на яких нервово реагують містяни, а поважний чоловік навіть шанобливо знімає перед ними капелюха, кінні й піші патрулі, ущент заповнена озброєними людьми велика вантажівка, охоронці завертають молодих жінок, які прогулюються містом, усередині ратуші розбиті вікна й порвані штори — як ці й інші кадри з відео характеризують загальну атмосферу в післявоєнній Німеччині?
У листопаді 1923 р. країну спіткало нове випробування: ватажок націонал-соціалістів А. Гітлер за підтримки впливових військових організував у Мюнхені «пивний путч» (заколотники збирались у пивницях міста). Поліція та армія швидко взяли ситуацію під контроль. Керівники заколотників, зокрема й Гітлер, були заарештовані й ув’язнені. У період відновлення (1924-1929), коли реалізовувалися плани Дауеса та Юнга, німці підтримували на виборах поміркованих політиків. У 1925 р. президентом республіки було обрано Пауля фон Гінденбурга; у країні діяв уряд великої коаліції у складі кількох партій.
Свідчення
• Які ризики, на думку британського посла в Берліні, були найбільшою загрозою для демократії в Німеччині?
«Протягом дванадцяти місяців (січень-грудень) Німеччина пережила... уторгнення французів і бельгійців у Рур, комуністичне повстання в Саксонії та Тюрингії, «пивний путч» у Баварії, економічну кризу, сепаратистський рух у Рейнській області. Кожний із цих чинників міг суттєво змінити внутрішню структуру країни або відносини із зовнішнім світом. Кожний із цих ризиків, якби вони не були подолані, знищив би всі надії на загальний успіх».
Із щоденника Едгара Вінсента Д’Абернона, британського посла в Берліні в 1920-1925 рр. (запис за 31 грудня 1923 р.) (Е. V. d’Abernon. Ein Botschafter der Zeitwende. Memoiren. — Leipzig, 1929. — Bd. II: Ruhrbesetzung. — S. 337-338)
3. Повоєнне зближення Веймарської Німеччини та СССР
Початком співробітництва між Німеччиною і совєтською Росією можна вважати 1917 рік, коли німецьке верховне командування відправило в опломбованому вагоні зі Швейцарії до Росії Леніна, щоб той сприяв поразці своєї країни й виходу її з війни. Із цим завданням Ленін успішно впорався, підписавши після захоплення влади Брестський мир із Німеччиною та її союзниками.
Після поразки обох країн у Першій світовій війні Німеччина й Росія опинилися в міжнародній ізоляції, тож відчували потребу одна в одній. Німеччина розглядала Росію як сировинну базу й ринок збуту для власних товарів, а Росія дуже потребувала, особливо в період індустріалізації, промислового устаткування, обладнання, західних технологій та спеціалістів.
Співробітництво між Веймарською Німеччиною та СССР (1920-ті — початок 1930-х років)
|
Напрями співробітництва |
Прояви співробітництва, результати |
|
Взаємодія на міжнародній арені |
• Раппальський договір 1922 р.; • Берлінський договір 1926 р. про нейтралітет і ненапад; • протидія Лізі Націй, до якої обидві країни не були прийняті. |
|
Економічне співробітництво |
• Надання Німеччині доступу до сировинних ресурсів СССР; Совєтський Союз — ринок збуту німецьких товарів; • участь німецьких спеціалістів у конструюванні та спорудженні совєтських промислових об’єктів у роки здійснення в СССР індустріалізації; • майже половина совєтського експорту припадала на Німеччину; • За 10 років, починаючи з 1926 р., до СССР із Німеччини було поставлено промислового обладнання та машин на 4 млрд марок. СССР оплачував їх поставками сировини, сільськогосподарськими продуктами й золотом. За цей період було вивезено в Німеччину золота на понад 1 млрд німецьких марок. |
|
Військово-політичне співробітництво |
• Створення в Москві секретного представництва Рейхсверу — збройних сил Німеччини; • створення в СССР німецьких авіаційних, машинобудівних, артилерійських, танкових, хімічних конструкторських бюро; • будівництво в СССР німецького авіаційного заводу фірми «Юнкерс»; • розроблення і випуск на території СССР німецькими спеціалістами на німецьких заводах хімічних та інших озброєнь, заборонених післявоєнними міжнародними договорами. Обидві країни проводили експерименти на людях на своїх спільних підприємствах із виробництва хімічної зброї; • реконструкція німецькими фахівцями російських військових заводів; • створення на території СССР військових шкіл для підготовки офіцерських кадрів для Рейхсверу, зокрема танкістів, пілотів, парашутистів; • використання совєтських полігонів для випробування німецької військової техніки і зброї, навчання німецьких військовиків; • поставки до Німеччини сотень тисяч артилерійських снарядів, виготовлених на заводах, збудованих німцями в СССР; • регулярні обміни військовими спеціалістами. |
4. Вплив світової економічної кризи в Німеччині на політичне життя країни
Німеччина виявилася другою після США країною, яку охопила «Велика депресія». Веймарська республіка ще до «Великої депресії» пережила період значної інфляції в 1920-х роках через репарації, які вимагали за Версальським договором. Замість того, щоб оподатковувати німців для сплати репарацій, Німеччина позичила мільйони доларів у Сполучених Штатів і ще більше заборгувала. Необхідність погашення позик мала катастрофічні наслідки для і без того крихкої економіки Німеччини, банки закривалися, безробіття зростало. Як і в США, Веймарська республіка вирішила скоротити витрати замість стимулювати економіку, що ще більше погіршило ситуацію.
Та все ж хоч Німеччина серйозно постраждала від світової економічної кризи, вона зуміла уникнути найтяжчих її наслідків. У країні було введено державне регулювання економіки, уряд визначав плани виробництва, регулював ціни, запровадив карткову систему розподілу товарів.
• Порівняйте показники безробіття в період світової економічної кризи в Німеччині, США (див. п. 4 § 7, с. 78), Великій Британії (див. п. 2 § 8, с. 84) та Франції (див. п. 1 § 9, с. 89). Як ви оцінюєте проблему робочих місць у Німеччині порівняно з іншими європейськими державами?
Рівень безробіття в Німеччині (% працездатного населення)
5. Прихід до влади нацистів
Результатом погіршення економічних умов у Німеччині в 1930-х роках стало розлючене, налякане та збідніле населення, сприйнятливе до радикальних ідей. Найбільшу загрозу для Веймарської республіки становили націонал-соціалісти (нацисти).
Страх і невпевненість щодо майбутнього Німеччини також спонукали багатьох німців повірити обіцянкам Гітлера щодо забезпечення їм стабільності. Отже, хоча «Велика депресія» (та й економічна ситуація в Німеччині загалом) не була єдиною причиною приходу нацистів до влади, усе ж вона створила сприятливе середовище для цього.
Нацисти виступали за об’єднання всіх німців у «Велику Німеччину», відмову від виконання умов Версальського договору, завоювання нових територій, позбавлення осіб «неарійського» походження політичних прав і громадянства. Гітлер почав вербувати до своєї партії невдоволених Веймарською республікою із числа представників переважно середнього класу, невдах-інтелектуалів, безробітних і молоді. Саме з них було створено його особисту армію — штурмові (СА) й охоронні (СС) загони.
На виборах до рейхстагу нацисти отримували дедалі більше голосів. Гітлер вимагав від президента Німеччини П. фон Гінденбурга призначити його канцлером. Після складних переговорів із впливовими німецькими підприємцями, політиками та військовими 30 січня 1933 р. Адольф Гітлер був призначений головою уряду.
Особистості
Адольф Гітлер (1889-1945) — канцлер Німеччини (1933-1945). Один із найкривавіших в історії людства диктаторів. Народився в невеликому австрійському місті на кордоні з Баварією, на території тодішньої Австро-Угорщини. Учасник Першої світової війни. Після демобілізації вступив до Німецької робітничої партії. У 1921 р. очолив Націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію.
Це ще не означало встановлення нацистської диктатури, бо уряд був коаліційним і нацисти не мали в рейхстазі більшості. Чимало німців вірило, що Гітлер довго не втримається при владі. У березні 1933 р. мали відбутися загальні вибори до рейхстагу. За тиждень до виборів нацисти влаштували пожежу в будівлі німецького парламенту, у якій Гітлер звинуватив комуністів і зажадав від президента надзвичайних повноважень для відвернення «загрози перевороту».
Словник
Націонал-соціалізм (скорочено — нацизм) — ідеологія та практика політичного тоталітарного руху, що сформувався в Німеччині й Австрії після Першої світової війни та ґрунтувався на ідеях німецького експансіонізму й реваншизму, фюрерства (вождизму), екстремістського націоналізму, ксенофобії, антисемітизму та «вищості арійської раси». Після поразки Німеччини в Другій світовій війні (1939-1945) націонал-соціалізм був засуджений Нюрнберзьким міжнародним трибуналом як злочин проти миру й людства.
• Проаналізуйте діаграму. Змоделюйте, як могли б розвинутися події, якби в рейхстазі утворилася коаліція з налаштованих проти нацистів партій.
Кількість місць у рейхстазі за результатами виборів 5 березня 1933 р.
У Німеччині було ухвалено закон, який забороняв участь комуністів і соціалістів у виборчій кампанії. Лідерів обох партій заарештували, а їхні партійні газети закрили. Загони штурмовиків СА («коричневосорочечники») сновигали вулицями й нападали на тих, хто відкрито виступав проти Гітлера. Було заарештовано кілька тисяч політичних противників нацистів. Проте березневі вибори, які відбувалися в атмосфері терору й залякування, не дали Гітлеру тієї кількості голосів, на яку він розраховував.
Англійська карикатура «Тимчасовий трикутник». 1933 р. (П. фон Гінденбург і Ф. фон Папен несуть А. Гітлера до влади, наспівуючи відому пісню: «Бо він веселий, хороший хлопець...»)
6. Нацистська расистська ідеологія та антисемітизм
Нацисти сповідували відвертий расизм і антисемітизм. Вони проголошували «арійську» расу «вищою», а всі інші народи «неповноцінними». Євреїв, ромів, слов’ян та інші нації вважали ворожими «вищій расі», тому вони підлягали знищенню. Території, населені іншими народами, мали стати «життєвим простором» майбутнього «тисячолітнього Третього рейху» і бути заселені німецькими колоністами.
Ці й інші свої погляди Гітлер виклав у книжці «Моя боротьба», яку написав, перебуваючи недовгий час у тюрмі за участь у «пивному путчі». Відповідно до своїх расистських упереджень нацисти проводили політику геноциду щодо євреїв та інших «неарійців». Особливо трагічною була доля євреїв, які становили менше 1 % населення Німеччини й разом з усіма воювали на фронтах Першої світової війни.
Незважаючи на це, нацисти зображували євреїв винуватцями всіх бід і невдач німців, включно з поразкою у війні й економічною кризою, і заявляли про намір виселити їх із Німеччини. Євреїв проголосили «ворогами німецької нації та держави», заборонили займатися громадськими справами, викладати в школах й університетах, практикувати лікарями та юристами; у їхніх паспортах робили спеціальні позначки.
Словник
Антисемітизм — упереджене ставлення або ненависть до євреїв; одна з найогидніших форм національної та релігійної нетерпимості.
Патологічна ненависть нацистів до євреїв базувалася на спотвореному нацистському світогляді, який визначав історію як боротьбу між расами. Вони вважали євреїв расою, що прагнула панувати у світі, а отже, вони були перешкодою для панування «арійської раси», до якої зараховували себе нацисти. Євреї були єдиною групою, яку нацисти обрали для цілковитого знищення, і для них існував лише один шлях порятунку — залишити Німеччину.
Зазвичай нацисти визначали своїх ворогів на підставі їхніх дій чи політичної належності. У випадку з євреями переслідування здійснювалося виключно через расове походження, яке жодна людина ніколи не може змінити чи припинити. Це вирізняло антисемітську політику нацистів від репресій проти інших невгодних їм людей і прирікало євреїв на страждання. Під час Другої світової війни масове винищення нацистами євреїв набуло форми «остаточного вирішення єврейського питання» і масштабів Голокосту (про це йтиметься в § 21).
Витіснення євреїв з економічного, політичного та культурного життя Німеччини тривало майже 5 років: дітей виганяли зі шкіл, а студентів і викладачів — з університетів. Тих, хто хотів емігрувати, випускали, попередньо відібравши в них кошти й майно. У ніч із 9 на 10 листопада 1938 р. нацисти влаштували погром, який увійшов в історію під назвою «кришталева ніч». По всій Німеччині вони грабували й руйнували єврейські магазини, синагоги, кладовища. Сотні євреїв загинули, а понад 30 тис. осіб відправили до концтаборів.
7. Політична й соціально-економічна сутність нацизму
Нацизм ґрунтувався на ідеології расової вищості та небезпеки комунізму, відхиляв демократію, лібералізм, верховенство закону й права людини.
Натомість наголошувалося на підпорядкуванні особи державі. Нацизм підкреслював нерівність людей і «рас» і право сильного керувати слабким. Політично нацизм домагався переозброєння, возз’єднання німецьких територій Європи, експансії на ненімецькі території та очищення від «неугодних», особливо єврейського народу.
Невдовзі після виборів нацистами був створений перший концентраційний табір у Дахау, до якого відправили тисячі демократів. За результатами нових виборів до рейхстагу в листопаді нацисти оголосили, що за них нібито проголосувало понад 92 % виборців. Для узурпування влади Гітлеру необхідно було, щоб рейхстаг ухвалив закон, який надав би йому надзвичайні повноваження. Після пожежі в рейхстазі засідання вирішили провести в будівлі берлінської опери. Коли до неї наблизилися депутати, то виявилося, що будівля оточена підрозділами СС і СА, які пропускали всередину тільки нацистів і націоналістів. Голосами нацистів і правих депутатів потрібний закон було швидко ухвалено, і Гітлер отримав диктаторські повноваження.
Він підписав указ про евтаназію («легку смерть»), під який підпадали всі, чиє життя, на думку нацистів, було «позбавлене цінності»: душевнохворі, хворі на гемофілію, епілепсію, правець, ті, хто мали хвороби шкіри, очей, вух тощо. Багатьох жінок за політичними та расовими ознаками примусово стерилізували.
Свідчення
«Носій спадкового захворювання може бути стерилізований, якщо досвід медицини свідчить про велику ймовірність того, що його нащадки страждатимуть тяжкими спадковими фізичними чи психічними хворобами. ... Стерилізації може бути піддана особа, яка хворіє на тяжку форму алкоголізму».
З нацистського закону «Про попередження появи потомства з нездоровою спадковістю» (http://germanhistorydocs.ghi-dc.org/pdf/eng/English30.pdf)
Масові репресії нацистів стали інструментом державної політики. На підставі закону про арешт підозрюваних у «підривній діяльності» понад 200 тис. противників режиму було вбито або закатовано, майже пів мільйона людей за політичними, релігійними та расовими мотивами ув’язнено або відправлено до концтаборів.
Німеччину оповила зловісна атмосфера. Люди стежили одне за одним на роботі й удома, повідомляли владу про «підозрілих» і «неблагонадійних» співвітчизників. Таке поняття, як «особиста свобода», зникло. Єдиною проблемою Гітлера залишалося усунення його конкурентів у самій партії.
Для Гітлера «націонал-соціалістична революція» завершилася, коли він опинився на вершині влади. Тепер йому заважали ті, з ким він її захоплював, та їхні претензії на продовження «революції». Насамперед ішлося про загони СА. Антикапіталістична риторика командирів дратувала великих підприємців, які фінансували прихід Гітлера до влади, а заклики замінити армію загонами СА — генералітет. Тому Гітлер віддав таємний наказ про знищення найвпливовіших командирів СА. Разом із ними мали бути знищені й опозиційні політики.
• Оцініть масштаби репресій на підставі наведених у діаграмі даних.
Найбільші нацистські концентраційні табори, створені в 1930-х роках (тис. осіб)
У ніч із 29 на 30 червня 1934 р. у Берліні та деяких великих містах прокотилася хвиля вбивств, які здійснили загони СС. Цю різанину назвали «ніччю довгих ножів». За різними оцінками, жертв було від 200 до 1000 осіб. Наступного дня Гітлер заявив, що війська СС діяли законно, бо виконували його наказ. Мовляв, кожний, хто виступає проти Гітлера, виступає проти Німеччини й має бути знищений.
Після смерті П. фон Гінденбурга в серпні 1934 р. Гітлер проголосив себе «фюрером Третього рейху». Пропагандистська машина формувала культ особи Гітлера. Його зображували лідером, який поставив інтереси країни вище за особисті. Усі найважливіші питання Гітлер вирішував одноосібно. Крім СА та СС, каральними органами також були поліція, СД (служба безпеки), гестапо (таємна політична поліція). Влада Гітлера ґрунтувалася на визнанні його «винятковості», а його волю прирівнювалися до провидіння.
Міністерство пропаганди постійно агітувало німців у нацистському дусі. Газети, радіо, кіно, театр, література й музика вихваляли Гітлера та його режим. Була запроваджена жорстка цензура всіх видань, з бібліотек вилучали й привселюдно спалювали книжки, які нацисти вважали «шкідливими». Для пропаганди режиму використали також літні Олімпійські ігри 1936 р. в Берліні. Молодь проходила вишкіл в організації «Гітлерюгенд» і численних військово-спортивних таборах.
Загалом у Німеччині репресій зазнали понад 3 млн людей, а з початком Другої світової війни кількість жертв нацизму у світі збільшилася десятків мільйонів.
Основні події
Листопад 1918 р. — проголошення Німеччини республікою.
Серпень 1919 р. — ухвалення Веймарської конституції.
Січень 1933 р. — призначення Гітлера канцлером Німеччини.
Серпень 1934 р. — проголошення Гітлера «фюрером Третього рейху».
Листопад 1938 р. — «кришталева ніч».
Запитання та завдання
1. Розкрийте зміст історичних понять «націонал-соціалізм (нацизм)» та «антисемітизм». Що історично пов'язує ці поняття?
2. Охарактеризуйте причини, перебіг і результати Листопадової революції.
3. Використовуючи схему на с. 106, визначте ознаки політичного устрою Веймарської Німеччини та права громадян. Чи була, на вашу думку, Веймарська Німеччина демократичною країною?
4. Які соціально-економічні й політичні проблеми довелося вирішувати німцям за часів Веймарської республіки?
5. Проаналізуйте наведену нижче діаграму. Як, на вашу думку, її показники ілюструють відносини між совєтською Росією та Німеччиною в період, що передував приходу до влади в Німеччині Гітлера?
6. Якою була роль СССР у відродженні військового потенціалу Німеччини? Чому, на вашу думку, ці дві держави активно співпрацювали у військовій сфері? Які обставини їх зближували?
7. Які роки були, на вашу думку, найскладнішими для Веймарської республіки? Готуючи відповідь, використайте висловлення В. Сефкес (с. 106) та Е. В. Д’Абернона (с. 107), а також діаграму на с. 109.
8. Які, на вашу думку, передумови, обставини й політичні сили сприяли приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів? Які ознаки нацистського режиму свідчили про його тоталітарний характер?
9. Порівняйте сутність італійського фашизму й німецького нацизму. Що їх поєднувало, а чим вони відрізнялися?
10. Висловте ваші аргументовані судження про політичні переконання та діяльність Гітлера в 1920-1930-х роках.
11. Проти яких категорій населення та в якій формі застосовували репресії в нацистській Німеччині? Готуючи повідомлення, використайте свідчення на с. 113 і діаграму на с. 114.
