Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Полянський
§ 9. Франція
Пригадайте
• Охарактеризуйте наслідки перебування при владі на початку XX ст. радикалів, очолюваних Ж. Клемансо.
1. Політичний та соціально-економічний розвиток Франції в 1920—1930-х роках
«Велика війна» хоч і закінчилася для Франції переможно, але її наслідки для французів були тяжкими. Складною була ситуація як у промисловості, так і в сільському господарстві.
• Перегляньте документальні кадри про парад перемоги в Першій світовій війні (Париж, 26 липня 1919 р.). У 1919 р. у Парижі, Лондоні, Брюсселі й інших містах країн-переможниць відбулись урочисті паради перемоги. Чому, на вашу думку, для французів особливо принциповим було урочисто відзначити у своїй столиці перемогу над Німеччиною та її союзниками?

Та все ж у 1920-1930-х роках країна залишалася потужною державою і центром величезної імперії, що простягалася від Близького Сходу та Африки до Південно-Східної Азії та Карибського басейну.
Як і в інших країнах, у Франції нагальною проблемою була фінансова. Під час війни уряд фінансував витрати переважно за рахунок англо-американських кредитів і внутрішніх позик, а не податків. Після війни потрібно було знайти чималі кошти на виплату пенсій інвалідам і вдовам, на відбудову економіки.
Після війни союзники створили для Франції режим сприяння, зокрема закріпили за нею Ельзас і Лотарингію, передали турецькі й німецькі колонії, надали вугілля, ліс, будівельні матеріали. Багатий на вугілля Саарський район також був переданий під управління Франції та економічно об’єднаний із нею до проведення там запланованого плебісциту (референдуму).
З іншого боку, затятість французів щодо Німеччини заважала стабілізації ситуації в Західній Європі. Тепер Британія була не тільки союзником Франції в боротьбі з Німеччиною, а й посередником між двома країнами.
Франція опинилася перед необхідністю осучаснення економіки. Важливу роль в індустріалізації країни відіграла держава, яка не відмовилася від втручання в економіку, а ненав’язливо спрямовувала її через усілякі дорадчі органи та заснований урядом банк «Національний кредит».
• Порівняйте наслідки «Великої війни» для Франції та Великої Британії (див. § 8). Яка з двох країн зазнала більших втрат?

Свідчення
• Чому, на вашу думку, французи намагалися отримати максимальні економічні вигоди саме від Німеччини не тільки для вирішення власних проблем, а й заради ослаблення переможеної країни?
«Франція будь-що хотіла помститися Німеччині. Французи намагалися стягнути з неї якнайбільше грошей, незважаючи на аргументи економістів... Франція наполягала також на ізоляції Німеччини в міжнародних відносинах і позбавленні її засобів ведення війни. ...Найбільшими “страждальцями” були французи, які жили за рахунок заощаджень або стабільних доходів. ...Інфляція... посилила соціальне напруження, що стало центральною темою внутрішньої історії Франції між двома світовими війнами».
Маргарет Андерсон, американська дослідниця (Marge Anderson. The Impactof World WarOne In France, 1918-1928. The Democracies. — https://bigsiteofhistory.com/the-impact-of-world-war-one-in-france- 1918-1928-the-democracies/)
Знецінення франка та підвищення вдвічі цін не було чимось надзвичайним на тлі шаленої інфляції в країнах Центральної та Східної Європи. Довоєнних показників французька промисловість досягла вже в середині 1920-х років, на більшій частині території (за винятком північних районів) відродилося сільське господарство.
Французька економіка чутливо реагувала на політичні події. Коли в 1924 р. на виборах перемогли ліві партії, заможні французи, злякавшись націоналізації, сховали свої капітали в банках Швейцарії та інших країн. Після закінчення короткотривалого перебування лівих при владі гроші знову повернулися до Франції.
У 1920-х роках у Франції майже не було безробіття. Країна навіть залучала мігрантів (переважно із Центральної та Східної Європи).
• Порівняйте рівень безробіття у Франції з показниками рівня безробіття в США (п. 4 § 7, с. 83) та Великій Британії (п. 2 § 8, с. 90). У якій із трьох країн ситуація була більш сприятливою?
Рівень безробіття у Франції в 1920-х роках (тис. осіб)

(Складено за: Mitchell Brian. International Historical Statistics: Europe 1750-1988. - Palgrave Macmillan UK, 1992. - Pp. 83; 159; 799; 819)
Світова економічна криза прийшла до Франції пізніше й була не такою гострою, як в інших країнах Європи.
Досягнення Франції наприкінці 1920-х років
• Відновлено господарське життя північно-східних районів.
• Передано в приватну власність частину промислових об’єктів, зменшено витрати коштів платників податків на утримання збиткових підприємств.
• Завдяки урядовим кредитам повністю ліквідовано безробіття.
• Установлено 8-годинний робочий день.
• За темпами (але не обсягами) промислового розвитку Франція посіла перше місце в Європі.
У політичному житті країни парламентські вибори в листопаді 1919 р. були першими загальними виборами з 1914 р. Центристські та праві партії створили Національний блок. Його очолив Александр Мільєран, який ішов на вибори під гаслами «Німеччина має заплатити», виплат жертвам війни та протидії комуністичній загрозі.

Александр Мільєран
Головними їхніми опонентами були радикали й соціалісти. Національний блок переміг та отримав у парламенті дві третини місць.
Беззаперечним фаворитом на посаду президента Третьої республіки був Жорж Клемансо — архітектор перемоги у «Великій війні». Він і сам вірив, що буде легко обраний президентом республіки. Однак депутати побоювалися, що Ж. Клемансо керуватиме країною, не рахуючись із парламентом. Як наслідок, за результатами попереднього голосування несподівано переміг академік Поль Дешанель. За таких обставин Ж. Клемансо відмовився від подальшої боротьби за президентське крісло і згодом відійшов від політики.
Поразка Ж. Клемансо фактично означала перемогу Національного блоку. Головою уряду був призначений А. Мільєран, він сформував уряд із представників Національного блоку та радикалів. Восени 1920 р. через погіршення стану здоров’я П. Дешанеля президентом став А. Мільєран.
На парламентських виборах 1924 р. переміг Картель лівих сил, очолюваний Едуардом Ерріо. Щоправда, уже наступного року блок розпався, а ще через рік уряд Картелю лівих сил через фінансові проблеми в країні подав у відставку.
Ще через два роки на парламентських виборах першість здобула коаліція правих партій «Національна єдність» на чолі з Раймоном Пуанкаре. Новому уряду вдалося забезпечити відносно швидкі темпи промислового розвитку, а також подолати інфляцію. На цій хвилі Р. Пуанкаре привів блок до перемоги й на виборах 1928 р. Проте після виходу з блоку радикалів, очолюваних Едуардом Даладьє, коаліція розпалася. Наступного після виборів року Р. Пуанкаре подав у відставку й за прикладом Ж. Клемансо відійшов від політики.

Раймон Пуанкаре
Основним питанням французької міжнародної політики в той час були німецькі репарації, які німці були неспроможні виплатити. Франко-бельгійська окупація Руру в 1923 р. закінчилася провалом і осудом світової громадської думки. Урешті-решт у другій половині 1920-х років на втіху всій Європі франко-німецькі відносини вдалося вивести з глухого кута.
Світова економічна криза — «Велика депресія» у Франції розвивалася повільніше, ніж в інших країнах, була не такою глибокою, але тривала довше. Безробіття, як і раніше, у країні майже не було, банківська криза також була порівняно м’якою, падіння виробництва й торгівлі було помірним. Найдошкульніше криза вдарила по фермерах, власниках магазинів і кав’ярень, дрібних і середніх підприємств. Сучасні ж галузі (виробництво паперу, гуми, електроенергії, нафти) не тільки не розорилися, а навіть давали прибуток.
2. Народний фронт та його уряди
Війна й соціальні проблеми в багатьох французів породили розчарування в демократії. Частина з них віддала перевагу лівим партіям (соціалістичній, радикальній та комуністичній), решта покладала надії на праві організації («Французьку солідарність», «Бойові хрести», «Французьку дію»). Слабкість уряду й жорстка конкуренція між комуністами та правими в 1934 р. підвели Францію до краю прірви, за якою була громадянська війна.
На початку 1934 р. під парламентом зібралися праві організації та колишні військові. Унаслідок зіткнень із поліцією були вбиті й поранені. Прем’єр-міністр Е. Даладьє на тлі цих подій подав у відставку.
Політична криза, спричинена подіями 1934 р., підштовхнула соціалістів, радикалів і комуністів до створення передвиборчого об’єднання, яке вони назвали Народним фронтом. Це об’єднання активно підтримували також французькі профспілки.
Передвиборчі обіцянки Народного фронту
Соціальні питання:
- скорочення тривалості робочого тижня;
- скорочення безробіття;
- допомога по безробіттю;
- пільги для середнього класу;
- розпуск фашистських організацій;
- боротьба з тероризмом;
- світська освіта в школах та університетах.
Економічні питання:
- оздоровлення фінансової системи країни;
- державний контроль над Французьким банком;
- націоналізація важливих підприємств і банків;
- обмеження вивозу капіталів за кордон.
Політичні питання:
- розширення прав профспілок;
- свобода друку;
- розпуск фашистських організацій.
Зовнішньополітичні питання:
- відвернення війни, взаємне роззброєння, створення системи колективної безпеки в Європі.
• Перегляньте документальні кадри про перемогу блоку «Народний фронт» на парламентських виборах у Франції в 1936 р.
• Про що, на ваш погляд, свідчила велика кількість людей на виборчих дільницях? Які сподівання французи покладали на вибори?

На національних виборах у травні 1936 р. Народний фронт переміг і зайняв понад половину місць у парламенті. Як переможець виборів він сформував уряд на чолі з лідером Соціалістичної партії Леоном Блюмом. Коаліційний уряд у складі соціалістів і радикалів став першим соціалістичним урядом в історії Третьої республіки.
• Проаналізуйте французький політичний плакат.
• Як ви вважаєте, які політичні сили могли замовити такий плакат?
• Від яких загроз застерігає плакат французьких виборців?
• Чи вважаєте ви, що ці загрози мали під собою підстави?

Народний фронт радикал — соціаліст — комуніст
(Написи: «Радикал Ерріо, соціаліст Блюм і комуніст Кашен друзі. Але...» (1) радикала завжди з’їдає соціаліст, (2) а соціаліста, своєю чергою, регулярно... (3) з’їдає комуніст (4) Французи! Якщо ви хочете, щоби вас з’їли комуністи, ідіть і голосуйте за радикалів і соціалістів! (5))
Комуністи до уряду не ввійшли, оскільки вони підпорядковувалися керованому з Москви Комінтерну, який ставив соціалістів на один щабель із фашистами й навіть вважав перших більшими ворогами.
Свідчення
• Наскільки далекоглядним, на ваш погляд, було те, що Комінтерн однаково негативно ставився як до фашизму, так і до демократії? Чи сприяв такий підхід згуртуванню антифашистських сил у Франції та в інших країнах?
«Французький Народний фронт був лише однією з національних складових антифашистської стратегії Комуністичного Інтернаціоналу в 1930-х роках. У 1928 р. Комінтерн визначив фашизм як одну з форм панування буржуазії та не розрізняв фашизм і буржуазну демократію».
Джуліан Джексон,англійський історик (Jackson Julian. The Popular Front in France: Defending Democracy, 1934-38. — Cambridge University Press, 1989, Preface, X)
У зовнішній політиці уряд Народного фронту не виконав передвиборчих обіцянок. Зокрема, не лише не було досягнуто роззброєння, а навпаки, в умовах наростання загрози з боку Німеччини видатки з бюджету на військові потреби були збільшені. Також через незацікавленість Великої Британії та позицію окремих країн Східної Європи французам не вдалося укласти договори про взаємодопомогу з країнами Малої Антанти, а також домовитися з Італією, щоб блокувати Німеччину від Середземного моря.
Діяльність уряду Народного фронту
|
Заходи, ужиті урядом Народного фронту: • запроваджено 40-годинний робочий тиждень; • установлено 15-денні оплачувані відпустки; • підвищено пенсії; • збільшено допомогу по безробіттю; • узаконено колективні договори між працівниками й роботодавцями; • започатковано державні закупівлі сільськогосподарської продукції; • установлено державний контроль над Французьким банком; націоналізовано певну кількість підприємств і банків; • установлено державний контроль над залізницями; • заборонено діяльність організацій фашистського спрямування. |
Виклики, з якими уряд не впорався: • повільні темпи економічного розвитку; виробництво наприкінці 1930-х років не відновилося до рівня кінця попереднього десятиріччя; • підвищення заробітних плат призвело до інфляції, яка «з’їла» ці підвищення; • знецінився франк — тогочасна грошова одиниця країни; • щоб забезпечити соціальні виплати, уряд збільшив податки великим підприємцям і банкірам. У відповідь ті вивели мільярди франків за кордон. Як наслідок, у бюджеті не знайшлося коштів ні на освіту, ні на соціальне забезпечення; • відчуваючи фінансовий голод, уряд витрачав золотий запас країни. А отже, золотовалютні запаси країни скоротилися майже на третину. |
Загалом зовнішня політика Франції була залежна від позиції Британії. Оскільки тогочасний британський уряд проводив політику «умиротворення» Гітлера, то такого ж курсу притримувався й уряд Народного фронту, мимоволі потураючи загарбницьким планам Німеччини.
Щоб не дратувати Гітлера, уряд Народного фронту навіть не виявив солідарності й не втрутився в громадянську війну в Іспанії, де тамтешній Народний фронт бився проти внутрішніх ворогів, а також італійських і німецьких військ.
Як і їхні попередники, уряди Народного фронту за досвідом Першої світової війни продовжували покладатися на оборонні споруди на франко-німецькому кордоні й на британців.
Народний фронт, особливо після кривавих зіткнень з опозиційно налаштованими щодо нього політичними групами навесні 1937 р., почав втрачати симпатії французів, які віддали йому свої голоси. Праві політики й виборці відкрито називали симпатиків Народного фронту «агентами Москви» і переконували, що «краще Гітлер, ніж Блюм».
Намагаючись виправити ситуацію, Л. Блюм зажадав від парламенту надзвичайних повноважень, що було оцінено як замах на демократію. Прем’єр-міністра не підтримали навіть партнери по коаліції, і в червні того ж року Л. Блюм подав у відставку. Після цього Народний фронт проіснував лише кілька місяців.
Праві партії, скориставшись невдачами Народного фронту, розгорнули агітацію за встановлення у Франції «сильної влади». У таких умовах навесні 1938 р. було сформовано уряд із частини радикалів і правих, який очолив Едуар Даладьє. Цей уряд проіснував до весни 1940 р.
Особливості

Едуар Даладьє (1884-1970) — французький політик і державний діяч. Учасник Першої світової війни. Упродовж 1920-1930-х років неодноразово обіймав міністерські посади у складі різних урядів, тричі був прем’єр-міністром країни. Активний учасник Народного фронту. Один із головних провідників політики «умиротворення» Гітлера в другій половині 1930-х років.
Основні події
1936-1937 рр. — уряд Народного фронту у Франції.
Запитання та завдання
1. Як, на вашу думку, на розвиток Франції в 1920-1930-х роках вплинули наслідки Першої світової війни? Порівняйте їх із наслідками війни для США та Великої Британії і визначте, чи були вони співмірними.
2. Як ви вважаєте, які з економічних і соціальних проблем французам вдалося вирішити в 1920-х роках, а які залишилися невирішеними?
3. Оберіть варіант, у якому зазначено факт з історії США, Великої Британії та Франції, що був притаманний усім трьом країнам і відбувався синхронно (приблизно в один час):
- а) загальнонаціональний страйк;
- б) світова економічна криза;
- в) утворення Народного фронту;
- г) президентські вибори;
- д) політика «Нового курсу».
4. Порівняйте стратегії подолання «Великої депресії», обрані урядами США, Великої Британії у Франції. Яка із цих країн, на вашу думку, найбільш успішно подолала кризу?
5. Сформулюйте, у яких соціально-політичних умовах і з якими гаслами прийшов до влади у Франції Народний фронт. Що єднало партії, які до нього ввійшли? Готуючи відповідь, скористайтеся матеріалами рубрики «Свідчення (с. 92), а також таблицями на с. 91 та с. 93.
6. Установіть хронологічну послідовність подій з історії Франції в 1920-1930-х роках.
- 1) створення Народного фронту
- 2) призначення Е. Даладьє прем’єр-міністром
- 3) світова економічна криза досягла Франції
- 4) обрання П. Дешанеля президентом країни
- 5) розпад Народного фронту
- 6) призначення Л. Блюма прем’єр-міністром
7. Відшукайте додаткову інформацію про Е. Даладьє і визначте своє ставлення до нього як до політичної фігури.