Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Волощук

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Розділ 2. Перший поет-гуманіст Відродження

Франческо Петрарка

(1304—1374)

Літературна розминка. Пригадайте визначення поняття «сонет». Кого вважають автором перших сонетів про кохання?

Італію називають колискою європейського Відродження. Саме там створено класичну модель ренесансної культури, на яку орієнтувалися інші європейські країни. Саме в Італії зародився рух учених-гуманістів, які заново відкрили античну культурну спадщину. Саме італійські художники, скульптори, письменники почали розробляти принципи зображення реальної людини й реального світу. Неоціненний внесок у цю справу зробив знаменитий поет, учений-гуманіст Франческо Петрарка.

Народився митець 20 липня 1304 р. в місті Ареццо в сім’ї нотаріуса, вигнаного з Флоренції за приналежність до партії «білих» гвельфів. У 1312 р. родина переїхала до Авіньйона, де тоді розташовувався папський двір.

У 1316 р. за порадою батька Франческо почав вивчати юриспруденцію. Однак невдовзі з’ясувалося, що право цікавить його значно менше, ніж творчість

давньоримських поетів та ораторів. У 1326 р. юнак перервав навчання. Він працював клерком у кількох авіньйонських конторах, а дозвілля присвячував переважно світському життю, дружньому спілкуванню і віршуванню.

У 1330 р. Петрарка прийняв духовний сан і вступив на службу до кардинала Джованні Колонна, що забезпечило йому пристойний прибуток і можливість подорожувати. Досхочу помандрувавши Францією, Фландрією, Німеччиною, Італією, Іспанією, від 1337 р. поет оселився в мальовничому містечку Воклюз. Жив він аскетично: їв один раз на день, спав не більше ніж шість годин, решту часу віддавав науці й письменству. «Самотність без наук, - стверджував Петрарка, - вигнання, в’язниця, мука, але приєднай до неї науки - й отримаєш батьківщину, свободу, насолоду». Саме таким було його добровільне усамітнення: у благословенній гармонії з природою, зі світом, з власною душею.

Вивчаючи античну літературу, Петрарка позбувся тягаря офіційної церковної ідеології. Твори давніх авторів навчили поета бачити в людині прекрасну земну істоту, а в її внутрішній свободі - чи не найважливішу цінність життя. «Я зроблю все, щоб під старість не навчитися рабства, і сподіваюся, що мені це вдасться: усюди й завжди я залишуся абсолютно вільним. Я маю на увазі свободу духу, бо в усьому, що стосується тіла й усього іншого, мимоволі доводиться підкорятися тому, хто сильніший за нас», - писав митець.

Відтак Петрарка перейнявся думкою про необхідність відродження в Італії величі, слави й республіканської доблесті Давнього Риму. Свою ідею він утілив у творі «Про знаменитих мужів», де, спираючись на праці істориків, подав біографічні портрети «великих республіканців». За допомогою цієї книжки митець сподівався вплинути на національну свідомість своїх співвітчизників.

Авторитет Петрарки як мислителя-гуманіста, освіченої людини й насамперед як лірика дедалі зростав. 8 квітня 1341 р. його офіційно визнали «королем поетів». Під час велелюдної церемонії в Римі сенатор республіки увінчав убраного в королівську мантію митця лавровим вінком. Відродження цього античного ритуалу символізувало відновлення честі поезії: уперше після багатьох століть панування церкви духовним лідером освіченої Європи став світський поет.

Слава відчинила для Петрарки двері найбагатших і найіменитіших домів Італії. Флоренція, що колись вигнала поетового батька, запропонувала йому громадянство. Однак митець відхилив цю пропозицію, адже почувався громадянином і патріотом усієї країни. За власним вибором він переїздив з міста до міста, користуючись гостинністю тамтешніх аристократів. Коли поетові дорікали, буцім приймає милості «сильних світу цього», він незворушно відповідав: «Це лише здавалося, що я жив при князях, насправді ж князі жили при мені». У розкошах, так само як і в глушині, Петрарка працював по кільканадцять годин на добу. Його мистецький доробок - це детальне дослідження внутрішнього світу особистості, утвердження нового ідеалу людини - земної, одухотвореної, творчої, допитливої.

Вершинним творчим досягненням Петрарки вважають збірку віршів «Книга пісень» (або «Канцоньєре»; від італ. пісня), що збурила європейську лірику. Це - своєрідна поетична сповідь, історія щирого й безкорисливого кохання поета до жінки на ім’я Лаура.

Усвідомивши нерозділеність свого почуття, ліричний герой Петрарки не зрікається його. Любов набуває в «Книзі пісень» характеру поклоніння і водночас відображає суперечливість духовного життя людини, адже поєднує насолоду й біль, щастя та страждання.

Коментар архіваріуса

Петрарка побачив Лауру навесні 1327 р. в церкві святої Клари. Покохавши її з першого погляду, митець до кінця життя зберіг вірність своєму почуттю. Двадцять один рік поет оспівував жінку за її життя, ще десять років - після її смерті. Образ коханої - утілення ренесансного ідеалу краси й вищої любові, - створений у знаменитій збірці, суттєво відрізнявся від звичних на той час уявлень. Тож ще в сучасників поета виникли сумніви щодо реальності Лаури. Суперечки із цього приводу точаться і сьогодні, але більшість дослідників визнає факт існування заміжньої дворянки з Авіньйона, яка полонила серце митця. Додатковим доказом можна вважати й численні реалістичні деталі в поетичних описах як самої жінки, так і переживань ліричного героя. А втім, не так уже й важливо, чи була Лаура насправді. Важливо, що в її образі поет утілив напрочуд життєвий, а тому безсмертний, жіночий ідеал, у якому гармонійно поєдналися краса й моральність, природність і натхненність.

Саме ім’я коханої повнилося для Петрарки важливими символічними смислами. У «Книзі пісень» воно перегукується і зі словом «лавр» (італ. lauro), натякаючи на лавровий вінок - символ поетичної слави, і зі словом «вітрець» (італ. l'aura), народжуючи в уяві лагідні пейзажі, і зі словом «золото» (лат. aurum), що нагадує про вищі цінності1, і зі словом «година» (італ. l'orа), відсилаючи до роздумів про плинність часу. Любов до Лаури, не реалізована в житті, стала для поета невичерпним джерелом поетичного натхнення і філософських думок.

1 У європейській символіці та геральдиці золото виступає втіленням Божого провидіння, безсмертя, мудрості й духовних цінностей.

Роботу над «Книгою пісень» Петрарка розпочав у 1330-х роках і завершив незадовго до смерті. До останньої, дев’ятої, редакції збірки ввійшло триста шістдесят шість віршів, написаних переважно в жанрі сонета.

Консультація філолога

У ліриці європейського Відродження сонет посідав винятково важливе місце як одна з ранніх літературних форм вираження свідомості доби. Він оповідав про кохання і, на відміну від новели, що зображувала побутову або авантюрну сторону любовних стосунків, розкривав внутрішній світ закоханого. При цьому зміст сонета не лише передавав почуття ліричного героя, а й ретельно аналізував його роздуми. Перший катрен формулював певне твердження (тезу); другий заперечував його (антитеза); терцети узагальнювали переживання героя, висловлюючи основну думку вірша.

Український мотив

В українській поезії жанр сонета відомий від 1830 р., коли Опанас Шпигоцький переспівав сонети А. Міцкевича. До цієї поетичної форми зверталися П. Куліш, Олена Пчілка, Леся Українка, Б. Грінченко, М. Вороний.

Вершиною розвитку сонета в українській літературі XIX ст. стала творчість І. Франка, зокрема його збірка «Сонети» (цикли «Вільні сонети», «Тюремні сонети») тощо. У своїх творах Франко експериментував з ритмікою і лексикою, розвивав суспільну тематику.

На початку XX ст. в цьому жанрі працювали талановиті представники групи «неокласиків» М. Зеров, М. Рильський, Юрій Клен, М. Драй-Хмара. Особливою майстерністю вирізняються сонети М. Рильського. Музикальність лірики митця, натхнена народною піснею, вивела український сонет на рівень вершинних здобутків європейської літератури.

Сонет представлено також у творчості П. Тичини, М. Бажана, В. Сосюри, В. Мисика, Є. Маланюка, А. Малишка, Бориса Тена, І. Драча, Д. Павличка, Л. Костенко. Українські поети опанували всю палітру давнього жанру: сонет без рим, кульгавий сонет, перевернутий, безголовий, половинний, кострубатий, на дві рими, хвостатий, сонет-діалог, подвійний сонет тощо.

Перевірте себе

1. Що ви дізналися про життя Ф. Петрарки? Які з фактів його біографії видаються вам найважливішими? Який вплив на світогляд і творчість італійського поета справило вивчення античної спадщини?

2. Як слова Петрарки «Зміст життя полягає в самому житті, у ритмі кожного дня і години» відображають життєвий і творчий шлях самого поета?

3. Кому й чому присвячено більшість віршів «Книги пісень»? Перекажіть історію створення цієї збірки.

4. Які особливості ренесансного світогляду втілив сонетний жанр? Чим, на вашу думку, зумовлена гучна слава сонетів Петрарки?

5. Робота в парах. Виконайте одне із запропонованих завдань.

• Обговоріть процитовані в біографічному нарисі висловлювання Ф. Петрарки. Як вони характеризують поета?

• Поясніть, чому Петрарку називають поетом-гуманістом.

6. Яку роль відіграла творчість Петрарки в історії жанру сонета? Стисло розкажіть, як розвивався цей жанр в українській літературі.

Перед читанням. Читаючи переклади сонетів Петрарки, поміркуйте, що надає цим творам сповідального звучання. Відзначте вияви суперечливості відчуттів ліричного героя.

З «Книги пісень»

СОНЕТ 61

Благословенні місяць, день і рік,

Пора, година, край, містина мила,

Коли краса її очей сп’янила

Мене і став я бранцем їх повік.

Благословенні: біль, що в душу вник,

Що об’явилась ним Ерота сила,

Лук і стріла, що серце проразила,

І рана, що пройшла в його тайник.

Благословенні всі рази, коли я

Ім’я моєї пані називав,

Мої зітхання, порив, плач і мрія.

Благословенні і рядки, що склав

Я їй на честь, і мисль моя: до неї

Вона іде, до неї однієї.

Переклад М. Ореста

СОНЕТ 132

Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона?

Добро? - Таж в ній скорбота нищівна.

Зло? - Але ж муки ці солодкі, Боже!

Горіти хочу? Бідкатись негоже.

Не хочу? То даремна скарг луна.

Живлюща смерте, втіхо навісна,

Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній волі я служу?

Неначе в просторінь морську безкраю,

В човні хисткому рушив без керма;

Про мудрість тут і думати дарма -

Чого я хочу - й сам уже не знаю:

Палаю в стужу, в спеку - весь дрижу.

Переклад Г. Кочура

Петрарка у своєму кабінеті. Фрагмент мініатюри XIV ст.

Літературний практикум

  • 1. У якому із сонетів Петрарки, що ви прочитали, любов зображено як: духовну силу, що підносить ліричного героя; тягар нерозділеного почуття; стан просвітленого сприйняття світу; суперечливі переживання ліричного героя? Наведіть відповідні цитати.
  • 2. Через які фізичні відчуття у перекладах передано стан любовного хвилювання ліричного героя сонетів?
  • 3. Які грані любові розкрито в представлених сонетах? Обґрунтуйте відповідь цитатами.
  • 4. Знайдіть ознаки ренесансного світосприйняття у віршах Петрарки.
  • 5. Складіть цитатний психологічний портрет ліричного героя прочитаних сонетів.
  • 6. Якою постає Лаура у віршах Петрарки? Які художні засоби використано в перекладах сонетів для створення портрета коханої жінки?
  • 7. Філологічний майстер-клас. Зіставте схему побудови, образи ліричного героя і героїні в 11-му сонеті Данте, присвяченому Беатріче, та сонетах Петрарки. Визначте характерні ознаки класичного італійського сонета.
  • 8. Вивчіть напам’ять 61-й сонет Петрарки. Підготуйтеся до виразного читання.