Зарубіжна література. Повторне видання. 7 клас. Волощук
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
Розділ 2. Навчитися жити гідно
Редьярд Кіплінґ
(1865—1936)
Літературна розминка. Які твори Дж. Р. Кіплінґа, написані для дітей, ви знаєте? Чим вони цікаві?
Що таке мінливість читацької прихильності, Джозеф Редьярд Кіплінґ знав не із чуток. Цьому письменнику судилося спізнати славу, стати лауреатом Нобелівської премії, а відтак пережити роки публічного осуду, коли його творчість сприймалася як облудна пропаганда культу сили та імперської ідеї. А втім, час усе розставив на свої місця: нині Кіплінґа шанують як талановитого митця, що попри певні світоглядні й художні прорахунки створив оригінальний образний світ.
Батьки Кіплінґа були англійцями, але в пошуках екзотики1 й романтики переїхали до Індії. Редьярд зростав серед люб’язних і послужливих тубільців, які повсякчас намагалися догодити хазяйському синові. Місцеву мову — гінді — хлопець засвоїв раніше, ніж англійську, та й у подальшому житті почувався не так англійцем, як англоіндійцем. Підтримуючи постійний зв’язок з Англією, Кіплінґ признавав Індію рідною країною, шанував її традиції та звичаї, любив її народ. Водночас він дещо зверхньо ставився до корінного населення, уважаючи індійців менш цивілізованими, і щиро прагнув сприяти поширенню прогресивних знань у цьому куточку Британської імперії.
1 Екзотика — тут: те, що належить до чужої, незвичної культури.
Для здобуття ґрунтовної освіти батьки відправили дванадцятирічного Редьярда до Англії, де він мусив жити в чужих людей. Після раювання в Індії хлопець сприймав нову систему виховання як духовне насильство, тож відразу після випуску повернувся додому. У 1882 р. він почав працювати кореспондентом «Цивільної і воєнної газети» в місті Лахор.
Цікаві подробиці
То була цікава, але досить непроста робота. У пошуках матеріалу для статей Кіплінґу доводилося подорожувати країною, що потерпала від голоду, спеки й епідемій. Це потребувало від молодого кореспондента не лише витривалості, а й неабиякої відваги, день у день загартовувало його волю й моральну силу. Водночас журналістика стала для Кіплінґа школою письменницької майстерності. Під час службових поїздок він ближче знайомився зі звичаями та побутом індійців, збирав місцеві перекази, легенди, повір’я, анекдоти. Згодом цей матеріал утворив золотий запас, із якого письменник багато років черпав теми й сюжети для художніх творів.
Перші оповідання Кіплінґа з’явилися в тій-таки лахорській газеті. Від звичних для англійців творів цього жанру вони відрізнялися граничною лаконічністю і змістовністю. Зважаючи на це, англійський письменник Ґ. К. Честертон порівнював їх з уколом, який діє «і швидко, і дуже болісно». Новими для читачів Великої Британії були також Кіплінґові сюжети, побудовані на матеріалі із життя англійських чиновників-колоністів. Зрештою дивувала публіку й незвична мова оповідань, наближена до повсякденного мовлення англоіндійців. Це надавало ще більшої виразності місцевому колориту, дбайливо відтвореному письменником у художній прозі.
Консультація філолога
Згадані вище особливості Кіплінґової прози простежуються і в його поезіях. Зазвичай їх написано від імені вигаданого персонажа (скажімо, чиновника, солдата чи матроса). Для того щоб надати таким оповідям правдивого звучання, автор використовує розмовні і професійні вислови, навмисне неграмотно вживає або перекручує слова. Низку віршів Кіплінґа навіяно певними ритмами чи мелодіями. Наприклад, в основу поезії «На марші» покладено маршовий ритм:
Крок — крок — крок — крок — ми йдемо по Африці,
Все — йдем — все — йдем — по тій самій Африці —
(Скрізь — рух — рух — рух — рух чобіт угору — вниз!)
Не звільнить ніхто на війні!
Переклад М. Стріхи
Такі художні прийоми були новаторськими для сучасної митцеві англійської поезії.
У своїй творчості Кіплінґ утверджував ті людські цінності, які вважав найважливішими, — насамперед гідність і духовну силу, загартовані в життєвих випробуваннях. На думку митця, непорушними для всіх є Закон, що визначає існування спільноти, і Справа, що вимагає самовідданого служіння.
Перевірте себе
1. Чому Кіплінґ уважав себе англоіндійцем?
2. Як досвід, набутий під час роботи в газеті, вплинув на творче становлення письменника?
3. Що вирізняло оповідання Кіплінґа на тлі класичної англійської літератури XIX ст.?
4. Схарактеризуйте особливості Кіплінґової поезії.
5. Які ідеї проголошував письменник у своїй художній творчості?
6. Теми проєктів. «Казки Дж. Р. Кіплінґа на кіноекрані»; «Індія Дж. Р. Кіплінґа»; «Чесноти героїв Дж. Р. Кіплінґа».
Перед читанням. Пригадайте характерні ознаки жанру балади. Чим літературна балада відрізняється від фольклорної?
Балада про Схід і Захід1
Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог;
Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів,
Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!
Камаль з двадцятьма бійцями втік на заколотний кордон,
І лошицю Полковника він погнав у далекий горяний схрон:
Найкращу лошицю зі стайні вкрав, коли світать почало,
Дзвінкі підкови в лахи запнув і скочив легко в сідло.
І запитав Полковничий син, що водив дозірців загін:
«Хто скаже мені, де Камаль тепер, де схованку має він?»
Мохамед Хан, резальдарів2 син, йому відповів тоді:
«Хто знає нічного туману шлях, той Камалеві знає путі.
Як смеркне — проскаче він Абазай, Бонар на ранок промчить,
Та путь одна — через Форт Букло йому до рідних угідь;
Як поскачеш ти швидше на Форт Букло, аніж летітиме птах, —
Поможе Бог, до провалля Джехай заступиш йому ти шлях.
Коли ж його не догониш там, назад скоріше вертай,
Бо скрізь чаїться Камалів люд за страшним проваллям Джехай.
Там праворуч — скала, і ліворуч — скала, а між ними — ні деревця.
Там ти почуєш, як клацне затвор, хоч ніде не видно стрільця».
На коня скочив Полковничий син, був гарячий кінь вороний —
Серце б’є, наче дзвін, шиї гордої згин, як шибениця, міцний.
Мчить юнак на коні, ось вже форт вдалині, і там чекає обід,
Але як злодія хочеш догнать, тоді баритись не слід.
І знову вершник в погоню летить швидше пташиних зграй,
Жене він коня, і вже здоганя втікачів під проваллям Джехай,
Жене він коня, і вже здоганя лошицю й Камаля на ній,
Курок пружний звів, лишень втікачів на постріл дістав вороний.
Він вистрілив раз і вдруге ще, та кулі пішли убік.
«Мов солдат стріляєш! — гукнув Камаль. — Покажи, як їздити звик!»
У провалля Камаль повернув, і за ним син Полковника без вагань,
1 В основу балади покладено реальний випадок, що стався на північно-західному кордоні Британської Індії.
2 Резальдар — командир тубільного кавалерійського ескадрону.
Р. Сімкін. Корпус розвідників
Вороний, мов олень, вперед летів, та лошиця мчала, мов лань.
Вороний вудила свої закусив — нелегкою була гора,
А лошиця вуздечкою грала — так рукавичкою леді гра.
Праворуч — скала, і ліворуч — скала, і між ними — ні деревця,
І тричі клацнув рушниці затвор, і не видно було стрільця.
Місяць прогнали з неба вони, б’є зорю вже стукіт копит,
Вороний, мов зранений бик, біжить за ланню легкою вслід.
Спіткнувсь вороний і в гірський потік упав на всьому скаку;
Тоді Камаль повернув назад і звестись поміг юнаку.
Він вибив з руки його пістолет — там буть не могло борні,
«Надто довго життям, — промовив Камаль, — завдячуєш ти мені:
На двадцять миль тут скелі нема, нема тут жодного пня,
Де б мій стрілець не цілив тебе, не ждала б де западня.
Якби я руку лишень підняв, як виїхав на бескет,
Прудконогі шакали уже б давно збіглися на бенкет;
Варто було б кивком голови подати умовний знак —
І після учти не зміг би злетіть по горло ситий коршак!»
Йому відповів Полковничий син: «Що ж, нагодуй звірину;
Та перше розваж, яку сплатить муситимеш ціну.
Як тисяча шабель прийде сюди, щоб забрати мої кістки, —
Стільки за учту шакалів платить злодію не з руки!
Коні потопчуть твої поля, солдати твій хліб з’їдять,
Худобу заб’ють, хати розберуть на паливо для багать.
Коли влаштує тебе ціна і голодні твої брати —
Шакали ж собакам кревна рідня, — то клич, песе, їх сюди!
Але як ціна зависока тобі, скінчимо усе до ладу:
Лошицю батькові поверни, дорогу я й сам знайду!»
За руку схопив Камаль юнака, і погляд його горів:
«Не слід нам згадувати собак. Вовк вовка тут перестрів!
Лошиця твоя. І краще я жертиму стерво гниле,
Ніж тому, хто сміявся смерті в лице, заподіяти зможу зле».
Йому відповів Полковничий син: «Я мусив честь берегти.
В дарунок від батька лошицю візьми — бо справжня людина ти!»
Та лошиця підбігла до юнака і ластитись почала;
«Нас двоє сильних, — сказав Камаль, — та вона до тебе пішла.
Тож хай в дарунок від крадія тобі принесе вона
Вуздечку коштовну, моє сідло і срібні два стремена!»
Тоді юнак пістолет подав йому рукояттю до рук:
«У ворога ти відібрав один, а другий дарує друг!»
Камаль промовив: «Дарунок твій лише за дарунок прийму.
Твій батько сина до мене послав — я сина віддам йому!»
Свиснув Камаль, і син його по схилу гори збіг вниз —
Як олень, легкий, міцний і стрункий, як готовий до бою спис.
«Ось твій господар, — сказав Камаль, — він водить дозірців загін,
Щитом йому стань, роби без вагань все те, що накаже він.
Допоки я або смерть твоя не обірвуть цих пут назавжди,
Всюди за ним крізь вогонь і дим оборонцем вірним іди.
Хліб королеви1 їстимеш ти, тож її борони закон,
І, як треба, зруйнуй свого батька дім, щоб у спокої жив кордон.
Кавалеристом відважним стань, тримайся твердо в сідлі,
І резальдаром зроблять тебе, а я, може, помру в петлі!»
1 Королева — тут: королева Вікторія, роки правління якої (1837—1901) були добою найбільшої могутності Британії.
Очима зустрілися юнаки, і лжі не було в очах.
І братню клятву вони дали на солі і кислих хлібах:
І братню клятву вони дали, розрізавши дерну настил,
На рукоятці та лезі ножа, і на імені Господа Сил.
Камалів син осідлав коня, лошицю — Полковничий син,
І двоє вернулись у Форт Букло, звідки поїхав один.
Загін дозорців зустріли вони, і двадцять шабель в ту ж мить
Зблиснули грізно, готові кров хлопця із гір пролить.
«Не руште його! — Полковничий син гукнув своїм воякам, —
Бо той, хто вчора ворогом був, сьогодні товариш нам!»
Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог;
Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів,
Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!
Переклад М. Стріхи
Літературний практикум
1. Стисло перекажіть прочитану баладу. Що надає твору екзотичного забарвлення?
2. Схарактеризуйте природу краю, у якому відбувається зображена у творі подія. Які деталі увиразнюють екзотичність пейзажу? Обґрунтуйте відповідь цитатами.
3. Чи вдалося Полковничому синові наздогнати Камаля? Чому? Як юнак сприйняв свою невдачу? Як поставився до його поразки ватажок повстанців?
4. У який момент розмови між супротивниками сталася несподівана зміна, що привела до примирення? Чим ви пояснюєте такий перелом у стосунках між ворогами?
5. Порівняйте характери Камаля та Полковничого сина. Як ставляться один до одного ці герої? Хто з них вам більше подобається? Чому?
6. Розкрийте основну думку твору.
7. Знайдіть у вірші антитези. Розкрийте їхнє значення.
8. Подискутуймо! Як ви розумієте зміст першої строфи вірша? Чому, на ваш погляд, автор повторює її наприкінці твору? Які дві, по суті протилежні, думки висловлено в цих рядках? Яку з них ви поділяєте? Обґрунтуйте свою позицію.
9. Філологічний майстер-клас. Доведіть, що твір, який ви прочитали, — це балада.
Перед читанням. Читаючи вірш Дж. Р. Кіплінґа «Якщо...», знайдіть думки, суголосні своїм уявленням про справжню людину.
