Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Волощук

Частина третя. Шедеври європейської лірики першої половини XX століття

Поетична мозаїка авангардизму та модернізму

Ви це знаєте

  • 1. Що таке вірш і ліричний герой?
  • 2. Пригадайте основні художні напрями в поезії XIX ст.
  • 3. Із чим у вас асоціюється слово «авангардизм»?
  • 4. Назвіть визначних українських поетів 10-40-х років XX ст.

Якщо в середині XIX ст. поезія перебувала в тіні могутнього розвитку прози, то вже на межі ХІХ-ХХ ст. поширилося ліричне начало, зокрема й в епічних жанрах.

На початку XX ст. поетична творчість як один з найпотужніших засобів мистецького самовиявлення розквітає в небувалому розмаїтті форм, перетворюється на експериментальний майданчик для апробації всіляких ідей щодо докорінного оновлення мистецтва. Нагальні світоглядні проблеми й естетичні завдання у творчості модерністів розв’язувалися настільки по-різному, що є всі підстави виокремлювати в загальному потоці нереалістичної літератури два напрями — модернізм та авангардизм. Зауважимо також, що слід розрізняти модернізм як добу в історії культури, літератури та гуманітарної думки XX ст. та модернізм як літературний напрям, розквіт якого припав на 10-ті-40-ві роки минулого століття.

Літературознавча довідка

Авангардизм (франц. avant-gardisme, від avant-garde — передовий загін) — умовний термін для позначення низки художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на початку XX ст. та рішуче поривали з попередньою літературною традицією. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору та норми смаку публіки.

Суттєві відмінності між модернізмом та авангардизмом наведено в таблиці.

Модернізм

Авангардизм

протиставлення художнього світу реальному

утілення в дійсність ідеалів, закарбованих у творчості, революційне перетворення світу мистецтвом

уникнення участі в політичному житті

долучення до суспільно-політичного життя

поєднання у творчості реальних та ірреальних елементів без відкидання принципу життєподібності

відмова від життєподібності образів

змалювання світу крізь призму свідомості індивіда

наголос на образі людини, яка перетворює соціальне і природне буття

зв’язок із класичною традицією, хоча й докорінно модернізованою

руйнування створеного попередньою літературою й побудова мистецтва на «чистому майданчику»

звернення до минулого, пошук у ньому паралелей із сучасністю та універсальних закономірностей буття

націленість на майбутнє, що сприймалось як новітня прекрасна утопія

усеосяжна іронія, скептичне ставлення до духовного стану сучасників, суспільства, історії, віри в перетворення світу й навіть власної творчості

енергія ентузіазму, стремління до «найвищої», ідеальної реальності

індивідуальні художні системи окремих митців

численні течії та школи, естетичні програми, колективні літературні маніфести

Розмежування модернізму й авангардизму досить умовне, адже, по-перше, ці два напрями розвивалися в тісному взаємозв’язку та постійній взаємодії. А по-друге, вони мали спільну основу світорозуміння — пафос оновлення.

Авангардистське мистецтво вирізняють життєбудівний пафос, ствердження позиції соціальної активності, загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу1, настанова на руйнацію естетичного канону, сміливі експерименти з художньою формою та поетичною мовою.

Однією з найвизначніших течій авангардизму був експресіонізм (від лат. expressio — вираження). Для експресіоністів головним було не життєподібне відтворення дійсності чи всебічне пізнання світу, а увиразнення важливої емоції або ідеї, яке досягалося шляхом її навмисного загострення аж до гротеску. Провідні настрої експресіоністської лірики — жах, розпач, почуття болісної залежності сучасної особистості від соціальних та історичних зламів, очікування апокаліптичної катастрофи, відчайдушний пошук втрачених моральних засад буття.

Поети, що належали до цієї течії, змальовували світ, охоплений злом, потворністю, хаосом, руйнівними силами. Зовнішнє і внутрішнє буття зливалися: потрясіння ліричного «я» подавалося як потрясіння дійсності. Експресіоністську поетику вирізняють загострена емоційність, гротескність образів, «вибухове» слово, плакатність письма. У літературі цей напрям представляли Ґ. Гайм, Ф. Верфель, Ґ. Тракль, Ґ. Бенн та ін. Естетика експресіонізму вплинула й на українських майстрів красного письменства, зокрема на М. Бажана.

1 Епатаж — скандальна витівка.

Відтворення в нових художніх формах хаосу, спричиненого Першою світовою війною, визначало також поетику дадаїстської течії (Трістан Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Балль, Г. Арн, М. Янко та ін.). Ідею протесту проти війни, тісно пов’язану з ідеєю бунту проти самих засад західної цивілізації, яка цю війну уможливила, дадаїсти увиразнювали в підкреслено антиестетичних, епатажних формах. Головним принципом дадаїстів була настанова на «антимистецтво». Вони широко практикували безглузді сполучення слів і звуків, набори випадкових предметів, псевдомалюнки, використовували елементи звуконаслідування, «механічного» віршування — усе, що викривало нісенітність буття.

Найближчим сусідом дадаїзму в культурному просторі був сюрреалізм (від франц. surrealisme — надреалізм). Його ознаки найяскравіше проявилися в поезії А. Бретона, Л. Араґона, Ф. Супо, Поля Елюара, А. Арто, Трістана Тцари, Ф. Ґ. Лорки та ін. Засадничим принципом сюрреалістської поезії було «автоматичне письмо» — швидкісне, майже вільне від редагування перенесення на папір слів, уривків мовлення, асоціацій, образів, спонтанних «осяянь», нав’язливих видінь, що раптово здіймаються з глибин підсвідомого.

Мистецтвом майбутнього проголосив себе на світанку XX ст. футуризм (від лат. futurum — майбутнє). Його батьківщиною була Італія, а «хрещеним батьком» — поет Філіппо Томмазо Марінетті. Футуристська естетика ґрунтувалася на відмові від культурної спадщини («Ми вщент рознесемо всі бібліотеки, музеї»), епатажному, ба навіть підкреслено агресивному, ствердженні художнього експерименту. Ідея революції в мистецтві пов’язувалася з ідеєю «глобальної переробки Всесвіту». У своїй творчості італійські футуристи прагнули віддзеркалити енергію, динамізм, «техніцизм» сучасної цивілізації, представити свідомість «людини натовпу».

А. Матісс. Блакитне вікно. 1913 р.

У. Боччоні. Вулиця входить у будинок. 1911 р.

М. Шагал. Романтик авангарду. 1919 р.

Е. Хеккель. Вулична сцена біля моста. 1911 р.

К. Швіттерс. Дім маленького моряка. 1926 р.

С. Далі. Сон. 1937 р.

Настанова на образну насиченість поезії була засадничим принципом творчої програми імажистів (англ. imagism, від image — образ). Вірш усвідомлювався її прибічниками як ланцюг самодостатніх образів-асоціацій. Головним теоретиком імажистської течії був англійський поет і філософ Т. Е. Г’юм. Він висунув ідею створення поезії «чистої образності» за несуттєвості тематики. Імажисти культивували «звільнений образ», що існує в асоціативному просторі, прийоми «точного зображення», яке ґрунтується на предметності, чіткості та ясності поетичної мови. З-поміж поетів, що відчули на собі вплив імажистської естетики, були Е. Л. Паунд, В. К. Вільямс, Д. Г. Лоуренс та ін. Свого часу із цією школою був пов’язаний естетичний пошук одного з найяскравіших поетів-модерністів, Нобелівського лауреата Томаса Стернза Еліота (1888-1965). Упроваджуючи у свою лірику новації модерністської літератури (зокрема, елементи «потоку свідомості», гри з підтекстом і контекстом, монтажу), Еліот водночас спирався на літературно-культурну традицію, художні та духовні досягнення класики. Зріла поезія цього митця розвивалася в річищі неокласичної модерністської поезії.

Неокласицизм (від грец. neos — новий і класицизм) — умовна назва для позначення тенденцій у поезії, що спиралися на «класичну норму», яка передбачала досконалість форми та ясність поетичної мови, пошук шляхів до гармонії духу, зосередженість на вічних, непроминущих засадах буття, настанову на успадкування культурної та літературної традицій, орієнтацію на кращі взірці мистецтва, створені в попередні епохи. Неокласичні тенденції простежуються в ліриці Т. С. Еліота, П. Валері, Р. М. Рільке, О. Мандельштама та ін.

Ще одним яскравим явищем елітарної модерністської лірики був герметизм (Дж. Унґаретті, Е. Монтале, С. Квазімодо та ін.). Він ґрунтувався на принципах «закритого», ізольованого від світу мистецтва. Для герметизму була характерна спрямованість до виявлення символічних можливостей поетичного слова. Унаслідок багатозначності образів герметичний твір припускав водночас кілька тлумачень і нерідко взагалі не підлягав осягненню в межах традиційної логіки.

Перевірте себе

  • 1. Що таке авангардизм? Чим він відрізняється від модернізму як творчого напряму? Чи можна, на вашу думку, уважати, що авангардизм насправді — «передовий загін» мистецтва?
  • 2. Схарактеризуйте особливості естетики експресіонізму.
  • 3. Що було характерним для творчої програми дадаїстів?
  • 4. На які принципи спиралися сюрреалісти?
  • 5. Як реалізовувалася настанова на створення «нового мистецтва» в естетичній платформі футуристів?
  • 6. На яких принципах ґрунтувалася естетика імажизму?
  • 7. Що таке неокласицизм?