Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Волощук

Роман «Майстер і Маргарита», або «Рукописи не горять»

Історія задуму та публікації твору. Роботу над головним романом свого життя М. Булгаков розпочав узимку 1928-1929 років Важко сказати, якими були первісні варіанти, оскільки письменник їх знищив. Відомо лише, що спочатку твір задумувався як фантастично-сатиричний роман про диявола. Наголос на постаті сатани відображали й чорнові назви майбутнього роману: «Чорний маг», «Копито інженера», «Консультант із копитом». У своєму трактуванні образу князя пітьми письменник на цьому етапі виходив із традиційних уявлень про диявола-спокусника.

Робота над твором тривала понад десять років, і первісний задум зазнав суттєвих змін. Зокрема, у 1931 р. з’явилися персонажі, які поступово перемістилися в центр роману: Маргарита та її супутник, що його пізніше автор назвав майстром.

Булгаков працював над романом до останніх тижнів свого життя. Уже смертельно хворий, він уносив у текст правки, робив вставки, шліфував стиль. Письменник сприймав цей твір як свій мистецький заповіт.

Коментар архіваріуса

Ще в 1929 р. М. Булгаков здійснив безуспішну спробу опублікувати хоча б невеличкий фрагмент твору під псевдонімом К. Тугай. Псевдонім не допоміг: уривок так і не вийшов друком. Узагалі ж прогнози щодо можливості публікації книжки були вкрай песимістичними. Зокрема, приятель і перший біограф Булгакова П. Попов був переконаний, що до читача вона дійде десь через 50-100 років. А втім, цей термін виявився дещо перебільшеним. Після двадцятирічних зусиль О. С. Булгакової домогтися публікації твору його зі значними цензурними купюрами було надруковано в 1966 р. в часописі «Москва». Усього було зроблено 159 таких купюр. Це дорівнювало 14000 слів, тобто 12 % авторського тексту. Повністю роман надруковано спочатку в Парижі (1967), а потім, у 1973 р., — у Радянському Союзі.

М. Антокольський. Мефістофель. 1883 р.

Особливості жанру та побудови твору. Зазвичай «Майстра й Маргариту» визначають як філософський, фантастичний і сатиричний роман. Проте слід мати на увазі, що в ньому панує дивовижна поліфонія1 елементів різних жанрів: від історичного роману до буфонади2. Крім того, цей твір по суті — подвійний роман. Він складається з роману майстра про Понтія Пилата й роману про долю самого майстра. Відтак автор першого роману виявляється центральним персонажем роману другого.

Літературознавча довідка

«Роман у романі» — композиційний прийом у романі, за якого твір має подвійну структуру. Зображені в ньому світи існують паралельно й автономно, неначе два окремі романи, однак мають тісний сюжетно-смисловий зв’язок.

1 Поліфонія (грец. poly — багато і phone — звук) — багатоголосся.

2 Буфонада (італ. buffonata — жарт, блазнювання, придурювання) — манера акторської гри, для якої характерний надмірний комізм та окарикатурення персонажів і ситуацій.

Цікаво, у якій формі виявилася в «Майстрі й Маргариті» характерна для Булгакова «двошаровість» сприймання світу, що в низці його попередніх творів зумовила подвійне художнє осмислення подій (у вимірі сьогоденного, плинного, та у вимірі вічного, непроминущого). Ця особливість мислення письменника втілилася в унікальній конструкції художньої реальності: наявності трьох світів, два з яких — фантастичний і давній («єршалаїмський») представляють вічність, а третій — сучасність, тобто радянську дійсність 20-30-х років. Ці світи перетинаються, герої мандрують ними, обростаючи супутниками-двійниками; зображені ситуації, наскрізні теми й мотиви немовби відображаються у складній системі дзеркал, відкриваючи у своїх численних відбитках нові смислові відтінки. У межах цієї багатошарової художньої реальності відбувається постійне зіставлення тимчасового та вічного, їхня взаємоперевірка. Переплетення світів «Майстра й Маргарити» дають привід визначати твір і як «роман-лабіринт».

Сатиричний портрет радянської Москви 30-х років XX ст. Змальовуючи життя в тогочасному Радянському Союзі, письменник не шкодує яскравих сатиричних барв.

Літературознавча довідка

Сатира (від лат. satira — суміш, усяка всячина) — вид комічного, що гостро висміює негативні явища. Об’єкт висміювання — зазвичай людські вади, які автор уважає такими, що можуть і мають бути викорінені.

За допомогою численних фігур умовчання, прихованих натяків, гротескних деталей та уїдливо-іронічних інтонацій він відтворює атмосферу наклепництва, зради, гноблення та цькування, що панувала в країні за часів тоталітарного режиму.

П. Орінянський. Ілюстрація до роману «Майстер і Маргарита». 1997 р.

В. Глущенко. Ілюстрація до роману «Майстер і Маргарита». 2005 р.

М. Корольов. Ілюстрація до роману «Майстер і Маргарита». 2008 р.

Коментар архіваріуса

Побіжно згадуючи про таємничі зникнення в «лихій» квартирі № 50, — недарма Воланд обирає її для свого балу, — оповідач натякає на масові арешти в СРСР 30-х років. До тієї ж ситуації відсилає також дрібна деталь в одязі майстра, який повернувся після тримісячної відсутності до своєї квартирки: на ньому, повідомляє оповідач, було пальто з обірваними ґудзиками (їх зрізали під час арешту).

Глузливій критиці піддається і сформоване тоталітарною системою радянське суспільство, пройняте духом примітивного обивательства, хижацтва, пристосуванства. У боротьбі за місце під сонцем радянські громадяни ладні знищити одне одного. Під час сеансу «чорної магії» москвичі вмить спокушаються безкоштовними модними речами та грошовим дощем, спростовуючи ідеологічні постулати про формування нового типу особистості — будівника комунізму. Князь пітьми, що спостерігав за такою реакцією зали, байдуже зауважив, що люди по суті мало змінилися, хіба що їхню природу дещо спотворило «квартирне питання».

Однак головною мішенню булгаковської сатири стає так звана радянська інтелігенція: письменники, поети, критики, функціонери від культури та мистецтва. Зображаючи робочі засідання «майстрів пера» та вбогі розваги постійних відвідувачів ресторану Будинку Грибоедова, Булгаков створює груповий портрет радянської «еліти» з її бездуховністю й користолюбством, самовдоволеністю й черствістю, цинізмом і несумісною з духом справжньої творчості чутливістю до політичної кон’юнктури. У такому живильному середовищі процвітають тільки нездари, що раді прислужитися владі, продукуючи штучні, мертвонароджені, але ідейно «правильні» вироби. Будь-яке вільне художнє слово тут приречене на загибель.

Філологічна консультація

Ницість офіційного літературного світу з його фарсовою ієрархією та кумедними бюрократичними приписами розкривається, зокрема, у дотепній сцені зіткнення представників «нечистої сили» з бюрократичною системою МАСОЛІТу. У відповідь на вимогу показати письменницьке посвідчення слуги Воланда глузливо зауважують, що Достоєвський членського квитка не мав, але досить взяти кілька сторінок будь-якого з його романів, аби зрозуміти, що він письменник. «Достоєвський помер!» — сказала громадянка, а втім, не дуже впевнено. «Протестую! — палко вигукнув Бегемот. — Достоєвський безсмертний!»1

В. Єфименко. Ніколи не розмовляйте з невідомими. 1978-1992 рр.

У межах московського світу Булгаков порушує важливі філософські й моральні проблеми. Зокрема, питання існування Бога, яке постає вже на перших сторінках книжки в розмові поважного представника радянського красного письменства Берліоза та поета-початківця з характерним для тодішньої доби псевдонімом Бездомний. їхня бесіда — приклад того, як офіційна радянська література 30-х років обслуговувала взятий урядом курс на побудову атеїстичного суспільства.

1 Тут і далі роман цитується в перекладі Ж. Храмової.

Система аргументів освіченого та самовпевненого Берліоза працює на славнозвісну тезу радянської ідеології, що проголошувала релігію «опіумом для народу». Ця «проповідь», спрямована на утвердження безбожної свідомості, а отже, і на утвердження бездуховної культури, піддається в романі подвійному розвінчанню: з боку фантастичного і з боку «єршалаїмського» світів.

Витівки Воланда і його слуг у Москві. Самим фактом своєї появи Воланд (художній образ диявола) спростовує розлогі міркування Берліоза про релігійні забобони. Поготів їх спростовують його іронічні репліки в бесіді з Берліозом і Бездомним та сумні пророцтва щодо їхньої долі, які одразу ж здійснюються, доводячи існування потойбічних сил.

Картини фантастичного світу в «Майстрі й Маргариті» вражають багатством і невичерпністю уяви їхнього творця. Тут є й чарівні втручання нечистої сили в порядок, наведений тоталітарною владою в житті радянських громадян, і театралізований «сеанс чорної магії», який призводить до повної плутанини в атеїстичній свідомості москвичів, і невинні жарти «дрібних бісів», і класичні витівки відьом та вампірів, і всілякі перевтілення та викриття. Апогей цієї «дияволіади» — пишний бал у сатани, на якому збираються душі грішників різних епох. А завершуються фантасмагоричні гостини темних сил у Москві апокаліпсисом місцевого значення: пожежею та жахливим хаосом у місті.

М. Корольов. Ілюстрація до роману «Майстер і Маргарита». 2007 р.

На Воланда та його слуг: блазнів Коров’єва-Фагота й кота Бегемота, сумного Азазелло, холоднокровну Геллу — Булгаков поклав нетрадиційну, з погляду християнської системи уявлень, функцію суду над земною дійсністю. Летить голова з плечей Берліоза, який, піклуючись про ідейну бездоганність літературної продукції свого молодого колеги, наставляє його на кепкування з релігійних святинь. Потрапляє до божевільні Бездомний, що виявив себе надто старанним учнем Берліоза. Покарано численних хабарників, донощиків, пристосуванців... І, навпаки, нечиста сила допомагає майстру та Маргариті, які в умовах аморального суспільства зберігають вірність моральним засадам життя. Отже, сили зла в романі сприяють установленню справедливості й по-своєму обстоюють моральний закон.

Світові мотиви

На цю їхню функцію вказує також винесена в епіграф знаменита цитата з «Фауста» Й. В. Ґете: «... хто ж ти є? / — Я — тої сили часть, / що робить лиш добро, бажаючи лиш злого»1.

У ширшому смислі вона вводить читача у філософську проблему взаємин добра і зла — одну з провідних у романі. Концепція, згідно з якою зло — частина добра, розкривається в словах Воланда, адресованих віснику царства світла Левію: «Чи не була б твоя ласка подумати над питанням: що би робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, коли б з неї зникли тіні? Адже тіні утворюються від предметів і людей... Чи не хочеш ти обідрати всю земну кулю, знісши з неї усі дерева і все живе через твою фантазію насолоджуватися голим світлом?»

Протиставляючи Воланда та його почет погрузлій у гріхах радянській дійсності, письменник виносив цій дійсності однозначний вирок. У такий спосіб він доводив, що новий суспільний лад, котрий сталінська ідеологія видавала за досягнення найзаповітніших мрій людства, гірший за потойбічне зло, з яким традиційно пов’язувалося царство пітьми. Ба більше, витівки демонічних персонажів письменник осмислював як відплату тоталітарній владі, від якої в реальному житті не було порятунку.

Коментар архіваріуса

Тема суду, який вершить над соціалістичною Москвою Воланд, відсилає до тогочасної суспільно-політичної ситуації: публічні й таємні судові процеси над численними «ворогами народу», абсурдні вироки, що засуджували невинних людей на багаторічні страждання і приниження, масові страти. У булгаковській інтерпретації суд Воланда поставав противагою «найсправедливішому» радянському правосуддю, за яким ховалося безпрецедентне в російській історії беззаконня.

Воландів суд викриває брехню та підступ, зриває маски, установлює скривджену подвійною мораллю правду й відновлює зганьблену справедливість. У певному розумінні це своєрідна варіація на тему біблійного Страшного суду. Звісно, цю варіацію знову ж таки розроблено в нетрадиційному ключі; та й сам суд нагадує театральну виставу, у якій жахливе поєднується з фарсовим.

Однак слід зважати й на те, що Воланд у романі — не найвища інстанція й не єдиний володар світу. Існує ще й царство світла, що його представляють Єшуа та Левій Матвій. Саме тут вирішується посмертна доля майстра та Маргарити. А Воланд, який приводить душі закоханих до вічного притулку, лише виконує доручення світлих сил. Отже, функції між двома сферами потойбіччя в романі розмежовуються: якщо царство пітьми карає, то царство світла милує.

Відтак Воланд у романі протиставляється передусім не Богу, а радянському світові без Бога. І сам суд його зрештою спрямований на доведення того, що існують надприродні сили, вищі за земний світ з його неправедними законами та кровожерливими ідолами. На доведення історичної достеменності факту існування Христа на землі та на ствердження вічних духовних цінностей спрямована й дивна розповідь Воланда про те, що він на власні очі спостерігав у Давній Юдеї.

1 Переклад М. Лукаша.

Моральні уроки єршалаїмської катастрофи. Достовірне відтворення трагічних подій, що відбулися на світанку християнської історії, — першочергове художнє завдання єршалаїмських глав «Майстра й Маргарити». У московських частинах оповідач часто-густо вдається до припущень, іронічної двозначності, туманних натяків, що почасти підриває «реалістичність» зображуваного. У картинах фантастичного світу розгортається феєрія великих і малих чудес, що виблискує дещо театралізованими ефектами. У єршалаїмських главах опис гранично наближений до життєподібності; обриси людей і предметів тут чіткі й точні, інтонації оповідача набувають безпристрасності та стриманості голосу літописця. Наголосом на достовірності позначене також булгаковське трактування постаті Ісуса Христа, змальованого в образі мандрівного філософа Єшуа Ґа-Ноцрі. Цей наголос зумовлює головні відмінності від біблійного тлумачення.

Світові мотиви

Навіть у численних подробицях біографія Єшуа відступає від християнського канону. Так, на момент страти булгаковському героєві 27 років (замість зазначених у Святому Письмі 33). Він не пам’ятає своїх батьків (їх точно названо в Новому Заповіті), приблизно визначає своє походження: «Мені казали, що мій батько був сирієць» (у Євангелії його єврейський родовід простежено до Адама), походить із міста Гамали (а не з Вифлеема) і має лише одного послідовника, Левія Матвія (замість 12 апостолів). Та й зраджує Єшуа не учень, а зовсім стороння людина. Усі ці деталі складають картину життя, що має на меті представити не традиційного, не «іконного» Христа, а живу людину. Такий образ ілюстрував характерну для М. Булгакова полемічну позицію щодо церковного догматизму. Водночас він перегукувався з естетичними пошуками західного модернізму, спрямованими на сучасне перевідкриття давніх культурних шарів.

М. Ге. «Що є істина?» Христос і Пилат. 1890 р.

О. Державін. Портрет Єшуа Ґа-Ноцрі. 1999 р.

І. Кулик. Ілюстрація до роману «Майстер і Маргарита». 2010-2011 рр.

Булгаковський Єшуа, певна річ, зберігає й риси Месії1. Він, зокрема, розгадує й зупиняє напад головного болю, від якого потайки страждає Понтій Пилат. Однак проповідницька місія, дар ясновидця та цілителя в його образі поступаються місцем ідеям людського та людяного. Єшуа не стільки Син Божий, скільки Син Людський.

Людські його риси рельєфно виділено. У сцені допиту він виявляє і страх перед фізичним болем, і бажання продовжити цікаву бесіду з Пилатом на волі. Підкреслено ці риси також у сцені страти, де натуралістичні подробиці переконують читача, що йдеться про страждання звичайного людського тіла, такого самого як і тіла засуджених на смерть розбійників. А тому особливо цінним є вибір, що його робить цей мандрівний філософ, жертвуючи життям заради морального закону, який він проповідує. Під час допиту Єшуа ні на йоту не відступає від своїх переконань й уникає будь-якої брехні, яка могла б урятувати йому життя. І навіть за мить до смерті, коли йому, змученому спрагою, піднесли просякнуту водою губку, він відмовився від цієї милості, переадресувавши її засудженому сусідові.

Головний антагоніст Єшуа в «єршалаїмському» романі — Понтій Пилат. Вони протиставлені один одному як носій абсолютного добра та вічних істин — зневіреному в моральних цінностях охоронцеві державного порядку; як представник царства «не від світу цього» — представникові земної влади. Між ними розгоряється напружена полеміка щодо низки засадничих морально-філософських проблем, які узагальнюються хрестоматійним запитанням: «Що таке істина?»

Філологічна консультація

Якщо Єшуа вірить у добру людську природу («доброю людиною» він називає і Юду, який його занапастив, і свого мучителя Марка Щуробоя), то Пилат, навпаки, презирливо оцінює рід людський, а всю свою здатність до теплих почуттів уміщує в прихильність до улюбленого собаки. Єшуа переконаний у тому, що колись людство «перейде у царство істини та справедливості, де взагалі не буде потрібна жодна влада», тимчасом як Пилат категорично заперечує цю думку, із завзятістю вірнопідданого проголошуючи: «На світі не було, немає і не буде ніколи величнішої і прекраснішої для людей влади, ніж влада імператора Тіверія!»

1 Месія — у низці релігійних учень спаситель, посланий на землю для знищення зла і встановлення Царства Небесного.

На перший погляд здається, що щиросердна промова мандрівного філософа, виголошена слабким, майже ніжним голосом, може бути легко спростована одним словом прокуратора Юдеї або ударом кулака велетня Щуробоя. Та в цій зовнішній слабкості відчувається нездоланна моральна сила, що надає постаті Єшуа рис справжнього героя трагедії. Він виявляє її в окремих відповідях на репліки Пилата. Наприклад, у тій частині розмови, де прокуратор погрожує перерізати волосинку, на якій буцімто тримається життя філософа, лунає спокійне і сміливе заперечення: «Погодься, що перерізати волосинку вже напевно може той, хто підвісив». Однак головне свідчення духовної величі Єшуа — та безкомпромісність, з якою він обстоює вищу істину перед обличчям земної влади й перед загрозою загибелі. Натомість Пилат, який належить до кола «сильних світу цього», зазнає поразки. Адже, відчуваючи симпатію до філософа-дивака й навіть намагаючись його врятувати, прокуратор урешті-решт капітулює перед страхом за власне життя. Саме з його постаттю в єршалаїмському романі пов’язане лаконічне, немов вирок, твердження, що найстрашніша людська вада — це боягузтво. За хибний моральний вибір, спричинений внутрішньою слабкістю та духовною залежністю від земної влади, Пилат розплачується муками совісті, яких не можуть угамувати ні розправа над Юдою, яку він ініціював, ні тисячоліття запізнілого каяття. Пилатова доля після страти Єшуа — ілюстрація катастрофічних наслідків морального конформізму1.

Ствердження вічних цінностей в образах майстра й Маргарити. Не лише сучасність у романі підлягає вимірюванню вічними істинами. Вічні істини письменник піддає перевірці сучасністю, виявляючи трагічні колізії в житті персонажів, що їх сповідують. Саме під таким кутом розроблено у творі образи майстра та Маргарити, що як носії справжніх духовних цінностей протистоять бездуховній радянській дійсності.

В образі Маргарити розкривається всепереможна сила жіночої любові. Саме кохання героїні, заради якого вона перетворилася на відьму, рятує духовно скаліченого майстра. Це — справжнє почуття, яке неспроможні вбити ані розлука, ані тиск з боку агресивного соціуму, ані страх за власну долю. Мотивом справжнього кохання розпочинається глава «Маргарита», у якій уперше з’являється героїня: «За мною, читачу! — енергійно закликає оповідач. — Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання? Хай відріжуть брехунові його паскудного язика! За мною, читачу, і тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання!»

М. Шагал. Прогулянка. 1917-1918 рр.

С. Тюнін. Ілюстрація до роману «Майстер і Маргарита». 1990 р.

Істинність цього кохання доведено також в описі його зародження, насиченому несподіваними й експресивними порівняннями: із «вбивцею в провулкові», з ударами блискавки та фінського ножа. Такою ж експресивністю позначено і пристрасть Маргарити: вона вражає сумішшю відваги, зухвалості, відданості коханому, презирством до соціальних умовностей. На такий психологічний ґрунт органічно лягають метаморфози характеру героїні після її перетворення на відьму. Проте головне свідчення істинності любові Маргариты до майстра — моральне начало. Воно виявляється в по-своєму героїчній відданості жінки коханому, її прагненні будь-що його врятувати, її готовності розділити з ним і життя, і смерть.

1 Конформізм — пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання чинних норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Коментар архіваріуса

Психологічним прототипом Маргариты була дружина письменника Олена Булгакова. Водночас героїня успадкувала деякі риси образу Ґретхен із «Фауста» Ґете (символ жертовної жіночої любові, яка рятує душу коханого), а також Маргариты Валуа, що уславилася надзвичайною силою кохання та сміливістю.

Слід зазначити, що моральність Маргариты виходить за межі її любовного почуття. Це засвідчують сцени, у яких Маргарита-відьма виявляє духовну безкорисливість, людяність і доброту щодо сторонніх для неї людей. Ця властивість, зокрема, розкривається в комбінації двох епізодів її фантастичної подорожі на бал сатани. Перший містить у собі опис розгрому, що його вчинила сп’яніла від чарівної могутності і прагнення помсти Маргарита у квартирі ненависного критика Латунського. Наступний епізод змальовує героїню, яка, «намагаючись пом’якшити свій осиплий на вітрі, злочинний голос», лагідно втішає маленького хлопчика, переляканого шумом, який вона здійняла. Так потреба в жорстокій помсті врівноважується в її образі здатністю до щирого співчуття. Аналогічний смисл має сцена, у якій Маргарита у відповідь на готовність Воланда виконати її заповітне бажання благає не про повернення майстра, а про прощення душі давно померлої грішниці Фріди, яку вона вперше й востаннє побачила на балу в сатани. Вірність моральному закону, що її героїня зберігає і в тоталітарному суспільстві, де знищуються всі паростки людяності, і в епіцентрі дияволіади, де їй довелося зіграти роль королеви грандіозного балу людських вад і гріхів, надає її духовному портрету піднесених і зворушливих рис.

Н. Ришева. Маргарита. 1968 р.

І. Аджані в образі Маргариты — королеви балу. Фотопроект Ж.-Д. Лур’є. 2008 р.

Н.Рушева. Майстер. 1968 р.

Завдяки самобутньому поєднанню в характері героїні королівської шляхетності та демонічних рис, природної жіночності та моральної мужності, співчуття до тих, хто страждає, та безпощадності до тих, хто знищував її коханого, вона стала одним з найпривабливіших жіночих образів у літературі XX ст.

Образові ж майстра Булгаков віддав найдорожчу, лейтмотивну в його творчості ідею безсмертя справжнього мистецтва.

Філологічна консультація

Слово «майстер» — це не просто синонім слова «митець», що помітно контрастує з тривіальними визначеннями московських літераторів як «поетів», «письменників», «критиків», а також із їхніми штучними псевдонімами. Воно містить значення, пов’язані з творчою зрілістю, досконалим володінням письменницьким ремеслом, філігранною роботою зі словом. Це слово позначене відбитком вічних цінностей, адже натякає на середньовічну культуру з її шанобливістю до постаті майстра.

Світові мотиви

Образ майстра значною мірою автобіографічний. Водночас він пов’язаний з літературною та культурною традицією минулого. На думку інтерпретаторів і коментаторів творчості М. Булгакова, у цьому образі відображено риси ґетівського Фауста й письменника М. Гоголя. Деякі дослідники обстоюють гіпотезу, що його історичним прототипом був український філософ Г. Сковорода. Отож булгаковського майстра змальовано як узагальнений образ митця.

В. Єфименко. Майстер (з диптиха «Майстер і Маргарита»). 1978-1992 рр.

Ідея істинності мистецтва майстра розкривається через систему протиставлень героя офіційному літературному світові. І тема, за яку взявся майстер, і напрям її розробки, діаметрально протилежний виховному курсу, що його провадила тоталітарна влада, і його дивовижна, незаймана ідеологічними догмами та приписами духовна свобода — усе це суперечить офіційному еталону письменника. Майстер відверто виражає почуття відрази до примітивної та бездарної літературної продукції, що її видають на-гора співці радянської влади. А після подання рукопису на суд арбітрів красного письменства він стає відкритим об’єктом нищівної критики. Вирізняє майстра з-поміж юрми берліозів та рюхіних і його письменницький «непрофесіоналізм». Адже за фахом він був істориком, внутрішня потреба написати роман виникла в нього так само спонтанно, як зародилася любов між ним та Маргаритою. Та найперший доказ істинності мистецтва майстра — те, що роман, який він створив, достеменно відтворював єршалаїмські події. Незаперечна достовірність «п’ятого Євангелія», яке написав майстер за багато століть після розправи над Христом, підкреслюється розповіддю свідка зображених подій Воланда та сновидінням Івана Бездомного, котре подається як органічне продовження цієї розповіді.

Тема істинності роману про єршалаїмську трагедію створює простір для численних паралелей між майстром і Єшуа. Так само як Єшуа, майстер постає носієм вічної істини, так само він через служіння цій істині вступає в конфлікт із владою і проходить свій хресний шлях. Однак, на відміну від Єшуа, майстрові бракує духовних сил витримати важкі випробування. Морально зламавшись під натиском зовнішнього світу, він кидає рукопис у вогонь, тобто зрікається і свого мистецького дару, і своєї мистецької місії. Проте відмова від мистецтва означає для героя відмову від життя: він знаходить притулок у психіатричній лікарні та вірі у власне божевілля. Ось чому після смерті майстра його душа, що зазнала трагічного зриву, потрапляє не до царства світла, а до царства спокою: «Він, — говорить вісник Божественної волі Левій, — не заслужив світла, він заслужив спокій». Довгожданий, омріяний героєм спокій був водночас і знаком нагороди за його прижиттєві муки, і знаком прощення його людської слабкості.

Фінал роману, у якому майстер і Маргарита знаходять спокій лише в смерті, стверджує думку про фатальну приреченість носіїв вічних цінностей (істинних любові, мистецтва, моральності) у тоталітарному суспільстві. Водночас він відкриває вихід у гармонійне безсмертя, у якому митець та його подруга, розлучені страшною дійсністю, здобувають щастя бути поруч одне одного, у якому майстер отримує можливість творити та насолоджуватися затишком.

Загалом наприкінці роману першочергового значення набуває тенденція до гармонійного розв’язання трагічно заплутаних вузлів у долях деяких персонажів кожного з трьох світів. У межах фантастичного світу вона захоплює образ Коров’єва-Фагота. Тієї ж ночі, коли майстер і Маргарита здобули «вічний спокій», цей герой, що перетворився на сумного «темно-фіолетового лицаря», звільнився від давнього свого гріха. У московському світі зазначена тенденція виявляється в долі Івана Бездомного, який, пройшовши крізь кризу уявлень, навіяних радянською ідеологією, та нові містичні прозріння, сягнув духовного просвітлення.

Та чи не найважливіший вияв указаної тенденції спостерігається в єршалаїмському світі, коли з Понтія Пилата знімається його тисячолітня кара. Ця фінальна подія має всеохопний смисл. Адже якщо можна простити людині, що була однією з найсумнозвісніших постатей людської історії, то, значить, можна простити всі на світі гріхи.

Важливо також те, що звільняє Пилата від його мук не Воланд (який, за логікою роману, має судити й карати, але не може помилувати) і не Єшуа (який випромінює милосердя, але не може забрати в царство світла душу, яка на те не заслуговує), а саме майстер: як творець художнього образу прокуратора, як митець, що стверджував у своєму романі найвищу цінність морального закону, зрештою, як людина, що у власному житті пізнала гіркі плоди зречення істини та певною мірою переживає Пилатів гріх як власний. Отже, сюжет «Майстра й Маргарити» рухається від тем морального суду й відплати до ідеї прощення, ілюструючи в такий спосіб давню мудрість, згідно з якою милосердя вище за звичайну людську справедливість.

Перевірте себе

  • 1. Розкажіть історію створення та публікації «Майстра й Маргариты».
  • 2. На що спрямовує читача епіграф? Як він пов’язаний з назвою роману?
  • 3. Обґрунтуйте визначення жанру твору як сатиричного, фантастичного та філософського роману; «роману в романі», «роману-лабіринту».
  • 4. Як у ньому змальовано радянську дійсність 20-30-х років XX ст.?
  • 5. Як у романі осмислено проблему співвідношення добра та зла? Чи згодні ви з таким її розумінням?
  • 6. Які ідеї уособлює Єшуа? Як ви гадаєте, чому автор наводить думку про те, що учень філософа хибно занотовував його проповіді?
  • 7. У чому полягає протистояння Єшуа та Пилата?
  • 8. Визначте найважливіші події в житті майстра.
  • 9. Чи можна вважати, що атаки критиків духовно зламали майстра?
  • 10. Що змінюється в характері Маргарити після її перетворення на відьму? Чи втрачає вона людяність?
  • 11. Чому майстер заслуговує не на «світло», а на «спокій»? Чи вважаєте ви справедливим таке рішення щодо його посмертної долі?

Кафкіана на кіноекранах

Кадр із кінофільму «Кафка» (режисер С. Содерберг, 1991 р.)

Кадр із кінофільму «Це чудове життя Франца Кафки» (режисер П. Капальді, 1995 р.)

Кадр із кінофільму «Співачка Жозефіна та мишачий народ» (режисер С. Маслобойщиков, 1994 р.)

Атмосфера кафківських творів, письменницькі щоденники, а також найвизначніші подробиці приватної та мистецької біографії геніального автора протягом десятиліть цікавлять режисерів з усього світу. Комедійна стрічка «Це чудове життя Франца Кафки» (1993), яку зняв шотландець Пітер Капальді, у 1995 році отримала премію «Оскар» у номінації «Кращий ігровий короткометражний фільм». У ній йдеться про муки творчості, які пережив письменник (Річард Ґрант), працюючи над «Перевтіленням».

Франко-американський містичний трилер «Кафка» (режисер Стівен Содерберг, 1991 р.) відсилає глядачів водночас до подій реального життя митця й до сюжетів романів «Процес» і «Замок». Кафка (Джеремі Айронс) працює страховим агентом і живе доволі тихо та непомітно. Однак після зникнення друга він змушений стати членом підпілля і вступити в боротьбу із секретною організацією, яка контролює місто.

Українсько-німецький проект 1994 року «Співачка Жозефіна та мишачий народ» (режисер Сергій Маслобойщиков) створено за мотивами роману «Америка», а також низки оповідань Кафки. Стрічку можна охарактеризувати як притчу у формі репортажу з ілюзорного світу — світу музики і співів, у якому живе Жозефіна (Алла Сергійко).

  • 1. Перегляньте кінострічку С. Содерберга й обговоріть її з однокласниками. Чому, на вашу думку, у загалом чорно-білому фільмі часом з’являються кольорові кадри?
  • 2. Яке враження справив на вас короткометражний фільм П. Капальді? Які деталі створюють комічний ефект? Чи таким уявляєте ви Ф. Кафку, як його кінодвійник?
  • 3. Чи знаєте ви, що таке артхаус? Чи можна віднести до такого мистецтва кінотвір «Співачка Жозефіна...» і чому?
  • 4. Уявіть, що ви кінорежисер і збираєтеся зняти фільм про Кафку. Який епізод його життя чи творчості ви б обрали для екранізації?

Подальше життя булгаковських сюжетів та героїв

Роман «Майстер і Маргарита» М. Булгакова надихає на нові шедеври художників чи не в усіх видах мистецтва: живописі, графіці, театрі, кіно, музиці, фотографії, декоративно-прикладному мистецтві тощо.

М. Бруня. На Патріарших. 1987 р.

О. Державін. Пилат. 1999 р.

О. Куніна. Первосвященик Каїфа. Лялька. 2005 р.

«РетроАтельє». Аннушка. Фотоілюстрація. 2013 р.

С. Алімов, Г. Басиров, М. Бруня, О. Державін, В. Єфименко, Г. Калиновський, М. Корольов, І. Кулик, С. Мосієнко, П. Нечаева, П. Орінянський, Н. Рушева, Є. Семенюк, С. Тюнін, А. Харшак — це далеко не повний перелік ілюстраторів роману. Кожен з них зобразив власне бачення твору в оригінальній техніці виконання, художній манері та кольоровій гамі. На окрему увагу заслуговують фотопроекти француза Жана-Даніеля Лур’є (Москва, 2008 р.) та українського «РетроАтельє» (Київ, 2011-2013 рр.). Краще уявити образи персонажів роману допомагає чудова серія ляльок московської майстрині Олени Куніної.

У 1987 році у Великому залі Ленінградської філармонії ім. Д. Д. Шостаковича відбулася прем’єра балету Бориса Ейфмана «Майстер і Маргарита», музику до якого написав відомий композитор Андрій Петров. Вистава з успіхом показана в багатьох країнах світу. Понад тридцятиліття не сходить зі сцени однойменний спектакль московського Театру на Таганці (режисер Юрій Любимов, прем’єра — 1977 р.). З неймовірним захватом зустріли глядачі «Майстра й Маргариту» Ірини Молостової. Ця вистава вперше відбулася на сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка в 1987 році.

У 1971 році польський кінорежисер Анджей Вайда зняв у Німеччині драму «Пилат та інші». Увагу Вайди привернула саме єршалаїмська лінія роману, а от московська залишилася поза сюжетом фільму. Цікаво, що Єшуа, Пилата, Левія Матвія та решту персонажів перенесено в сучасний для авторів кінострічки світ. Зокрема, донос Юди на мандрівного філософа відбувається телефоном-автоматом.

Особливість чотирисерійної польської екранізації «Майстра й Маргарити» 1989 року в тому, що вона максимально точно передає книжку-першоджерело. Незважаючи на те що режисер Мацей Войтишко через брак фінансування не мав змоги використовувати спецефекти, фільм схвально оцінили критики, адже всі залучені до зйомок актори зіграли свої ролі на найвищому рівні.

Першою російською кіноверсією роману стала робота Юрія Кари, знята в 1994 році, але випущена в прокат аж у 2011-му. Режисер з повагою поставився до булгаковського сюжету й намагався відтворити його якомога точніше. Однак і тут є оригінальні відхилення від книжки, наприклад диктатори Гітлер, Ленін і Сталін серед гостей на балу в сатани.

Кадр із кінофільму «Пилат та інші» (режисер А. Вайда, 1972 р.)

Кадр із кінофільму «Майстер і Маргарита» (режисер М. Войтишко, 1989 р.)

Кадр із кінофільму «Майстер і Маргарита» (режисер Ю. Кара, 1994 р.)

  • 1. Оберіть трьох-чотирьох ілюстраторів роману «Майстер і Маргарита» й порівняйте їхні роботи. Кому з художників, на вашу думку, удалося найкраще відтворити атмосферу твору Булгакова?
  • 2. Підготуйте невелике письмове повідомлення на тему «“Майстер і Маргарита” на театральній сцені».
  • 3. Працюємо в групах. Об’єднавшись у три групи, перегляньте по одній з екранізацій роману (1972, 1989 та 1994 років). Обговоріть їх у групах, звертаючи увагу на такі питання: загальне враження від стрічки; рівень режисерської та акторської майстерності; точність відтворення сюжету та доречність його змін; відповідність літературних образів та екранних персонажів тощо.

Запитання та завдання для компетентних читачів

1. Тестова розминка

Знайдіть зайве. Основні ознаки модернізму — це

  • а) тяжіння до умовних засобів художнього зображення; б) індивідуально-авторські міфи; в) типові персонажі, ситуації, конфлікти; г) «потік свідомості».

2. Чим відрізняються модерністські твори від класики XIX ст.?

3. Філологічний майстер-клас. Які асоціації викликають у вас назви найвизначніших модерністських романів?

4. Які функції виконує фантастика в «Перевтіленні» Ф. Кафки? Розкрийте метафоричне та символічне значення Ґреґорової метаморфози.

5. Філологічний майстер-клас. Доведіть, що Кафка використовує гротеск та іронію.

6. Порівняйте. Серед джерел новели «Перевтілення» дослідники називають Овідієві «Метаморфози». На думку давньоримського поета, люди зазнають перетворень під впливом пристрастей, з волі богів, через фатальні помилки. Овідій стверджує: «Усе змінюється, але не гине...» Письменник-модерніст не пояснює причини незвичайного перевтілення Ґреґора Замзи і знаходить для нього лише один вихід із ситуації — смерть. Як ви гадаєте, Кафка погоджується з Овідієм чи сперечається з ним? Чим відрізняється сюжет «Перевтілення» від споріднених з ним міфологічних, казкових або літературних сюжетів про фантастичні метаморфози людини?

7. Спочатку Кафка хотів скласти з «Перевтілення» і двох інших новел — «Вирок» та «У виправній колонії» — збірку під назвою «Кари». Які додаткові нюанси задуму «Перевтілення» проявляє цей план?

8. Подискутуймо! Працюємо в парах. Чи можна було врятувати Ґрегора?

9. Пофантазуйте. А. Що могло б змінитися в сюжеті твору, якби герой перетворився на звичайну комаху? Б. Як розвивалися б події, якби метаморфоза трапилася не з Ґреґором, а з Ґретою? В. Уявіть на місці головного героя новели людину, заарештовану за доби сталінських репресій, або людину зі СНІДом. Чи збережеться у цих випадках загальний перебіг сюжету?

10. Визначте наскрізні проблеми роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита».

11. Які образи твору пов’язані з темою слабкодухості і зради?

12. Філологічний майстер-клас. А. Дослідіть мотиви ґетівського «Фауста» в романі Булгакова.

13. Працюємо в групах. Розподіліться на три групи й обговоріть запропоновані питання. Висновками поділіться з усім класом. А. Символіка відсутності імені та прізвища майстра. Б. Функції епілога роману. В. Що означає вислів Воланда «Рукописи не горять»?

14. Знайдіть. Наведіть приклади гумору, іронії, сатири, гротеску, сарказму та пародії в «Майстрі й Маргариті».

15. Творчий проект. Напишіть твір-роздум на одну із запропонованих тем: А. Трагедія відчуження особистості та абсурдності світового буття в новелі Ф. Кафки «Перевтілення». Б. Трагізм образу митця в романі «Майстер і Маргарита» М. Булгакова.

16. Мандруємо Інтернетом. Оберіть будь-який епізод роману «Майстер і Маргарита» й підберіть у Мережі ілюстрації до нього.