Частина шоста. Людина та пошуки сенсу існування в прозі другої половини XX століття

Провідні тенденції прози другої половини XX ст.

Ви це знаєте

1. Як ви гадаєте, чи вплинула глобалізація на літературу другої половини XX ст.? Як саме?
2. Кого ви можете назвати з українських прозаїків цього періоду? Які теми вони порушували у своїх творах?
3. А про що, на вашу думку, писали західні письменники?
4. Пригадайте, що таке індивідуальний стиль письменника і які його ознаки.

Головним своїм завданням літератори другої половини XX ст. вважали зображення моральної здатності особистості не спотворюватися під тиском ворожих обставин, не зрікатися власної гідності та совісті. Проза цього часу стає аскетичнішою, здебільшого уникає елітарних новацій, характерних для модерністської літератури першої половини XX ст. Зокрема, у ній помітно спадає захоплення міфотворчістю та художніми експериментами з реальністю. Однак, наближаючись до дійсності, література 50-70-х років водночас тяжіла до підтекстів та алегорій, адже мала пріоритетною своєю метою осягнення духовного досвіду людства попередніх кривавих десятиліть.

Кадр із кінофільму «Володар мух» (режисер Г. Гук, 1990 р.)

Твір «Володар мух», що вийшов друком у 1954 р., привернув увагу широкої читацької аудиторії до його автора Вільяма Джеральда Ґолдінґа (1911-1993). Тематично-смисловий центр Ґолдінґової прози — феномен «невидимої темряви» людської душі. Ця «темрява» не має певної соціально-історичної зумовленості. Вона, на переконання письменника, є екзистенційною¹, глибинною властивістю людської вдачі. Ґолдінґ відкриває її і в настоятелі середньовічного собору Джосліні («Шпиль», 1964), і в людях XIX ст. — пасажирах англійського корабля, що пливе до колоній («Ритуали плавання», 1980), і в хлопчиках XX ст., що внаслідок катастрофи опинилися на безлюдному острові. Саме про них розповідає знаменитий роман «Володар мух».

Світові мотиви

Вивернувши навиворіт добре відому сюжетну схему яка стверджувала перемогу цивілізованої людини над дикою природою, Ґолдінґ створив антиутопію, або, точніше, «антиробінзонаду», яка продемонструвала крах беззастережної віри в силу людського розуму. Адже, маючи за точку відліку «ідеальну острівну ситуацію», хлопчаки, які символізують людство, виявляються нездатними не лише збудувати нову утопію, а й зберегти набутки попередніх поколінь у царині суспільного та морального життя. Поволі віддаючись руйнівним, диким інстинктам, вони повертаються в епоху первісного варварства.

Почесним знаком міжнародного визнання письменника стало його нагородження Нобелівською премією в 1983 р.

У середині 50-х років у Франції склалася школа «нового роману», або антироману (Ж. П. Сартр). Найзначнішими її представниками були А. Роб-Ґрійє, Н. Саррот, М. Ф. Бютор, К. Моріак, К. Сімон та ін. Майстри «нового роману» зосереджувалися на дослідженні істинної сутності індивіда, яку вони намагалися відшукати у спонтанному потоці асоціацій та незначних душевних порухах.

У «новому романі» дійсність поставала хаотичною, а індивід — самотнім і незахищеним створінням, що без мети та надії порозумітися з іншими людьми блукає в незбагненному світі. «Новороманісти» водночас розвивали ідеї екзистенціалізму² й у свій спосіб їх заперечували. У творах їхніх представників напружений конфлікт особистості зі світом поступився місцем зображенню ситуації, коли позбавлена сенсу дійсність поглинає індивіда.

Філологічна консультація

Класичний «новий роман» — «Золоті плоди» (1963) Наталі Саррот. Його сюжет утворюється ланцюгом розмов, що точаться навколо роману «Золоті плоди». Збагнути, про що йдеться у творі, який жваво обговорюється професійними критиками та пересічними читачами, неможливо. Невідомою залишається навіть тема цього роману. Письменниця іронічно досліджує процес виникнення і спаду популярності книжки, доводячи, що цей процес — попри те, що йдеться про продукт духовної культури, — нічим не відрізняється від механізму функціонування моди на парфуми, фасон сукні чи модель авто. У такий спосіб Саррот викриває і внутрішню порожнечу читацької публіки, і невиправданість претензій «інтелектуальної еліти», і суспільство, котре ставиться до явища культури як до товару.

М. Мітчелл. Обкладинка першого видання роману Дж. Селінджера «Ловець у житі». 1951 р.

¹ Екзистенційний (від лат. existentia — існування) — такий, що стосується чільних позаісторичних та позачасових, тобто одвічних питань буття особистості.

²Езистенціалізм — течія у французькій філософії та літературі 20-40-х років XX ст. Для екзистенціалістів (А. Камю, Ж. П. Сартр, С. де Бовуар) характерні напружене переживання духовної кризи західної цивілізації, відчуття втрати сенсу буття, зображення нездоланного трагізму людського життя — його приреченості на самотність, відчуженість і занедбаність у ворожому світі тощо.

У ті ж таки 50-ті роки XX ст. в англійській літературі виникло угруповання, назва якого — «сердиті молоді люди» — з’явилася завдяки книжці Л. А. Пола «Сердита молода людина» (1951). Головним героєм творів Дж. Осборна, Дж. Вейна, К. Вілсона, Дж. Дж. Брейна була розчарована в цінностях західної цивілізації молода людина, що належала до повоєнного покоління. Незадоволена власним життям, вона саркастично, ба навіть «гнівно», оцінювала й саму себе, і світ, у якому не знаходила собі місця. Цей герой був своєрідним уособленням недовіри нової генерації до попереднього покоління, яке допустило Другу світову війну, концтабори, виникнення ядерної зброї та початок холодної війни.

Дотичними до настроїв «сердитих молодих людей» були ідейні пошуки представників «розбитого покоління» (бітників¹) — американської групи, що також у 50-ті роки вийшла на арену літературного життя. Слід зазначити, що рух «бітників» виходив далеко за межі суто літературного явища. Він набув розмаху потужної соціокультурної тенденції, що її головним пафосом був виклик нормам обивательського життя. Представники «розбитого покоління» Д. Дж. Керуак, А. Ґінзберґ, Л. Ферлінґетті,

Дж. К. Голмс та інші відмовлялися від традиційної сюжетності на користь відтворення спонтанних, невпорядкованих почуттів персонажів та зображення хаотичного стану світу.

Знаковим твором літератури 50-х років став роман американського письменника Джерома Девіда Селінджера (1919-2010) «Ловець у житі» (1951). Відтворена в ньому сповідь американського підлітка Голдена Колфілда, відрахованого зі школи за неуспішність, уже понад півстоліття хвилює читачів.

Пошуками істинних цінностей буття просякнуто не лише літературу, що відображала сучасну дійсність, а й твори, у яких змальовувалося фантастичне майбуття. З огляду на відкриття тогочасної науки та техніки письменники-фантасти 50-70-х років (Р. Бредбері, С. Лем, А. Азімов, К. Саймак, Р. Шеклі тощо) на новому рівні розробляли сюжети космічних подорожей, зустрічей з інопланетними цивілізаціями, світових катастроф тощо. Істотно посилилася у фантастичних творах роль філософського начала. Особлива увага приділялася проблемі зростання моральної відповідальності людини за умов розширення її можливостей унаслідок науково-технічного прогресу.

¹ Назва «бітники» походить від англійського словосполучення beat generation.

Також у цей період Західний світ відкриває для себе низку національних літератур, забарвлених особливим колоритом, що стало ніби ковтком свіжого повітря для повоєнної Європи.

Літературознавча довідка

Національний колорит — сукупність особливостей, своєрідність певної національної культури.

Інтенсивний розвиток засобів зв’язку та інформації сприяв прискореному темпу культурного обміну, а отже, і взаємовпливу різних літературних традицій. Так, захоплення східною філософією дзен-буддизму давалося взнаки в художніх текстах американця Дж. Д. Селінджера, а художні манери японця Кобо Абе та колумбійця Ґ. Ґарсіа Маркеса формувалися під впливом шедеврів М. Гоголя, Ф. Достоєвського, Ф. Кафки. У різних точках земної кулі майже синхронно виникали споріднені літературні явища та з’являлися переклади новинок художньої літератури. Відтак символом часу стало те, що в 50-70-ті роки на авансцену світового літературного процесу вийшла японська література (Ясунарі Кавабата, Кобо Абе), у якій поряд з тенденцією до збереження багатовікової національної культурної традиції набула потужного розвитку також тенденція до використання художніх набутків європейського та американського модерністського мистецтва.

Перевірте себе

1. Схарактеризуйте духовно-культурну ситуацію 50-70-х років XX ст.
2. Чому критики називають твір В. Ґолдінґа «Володар мух» «антиробінзонадою»?
3. Розкрийте основні духовні та естетичні ідеї «новороманістів».
4. Які настрої покоління 50-60-х років XX ст. увиразнювалися у творах «сердитих молодих людей» та бітників?
5. Як пов’язана зі своєю добою повість Дж. Д. Селінджера «Ловець у житі»?
6. Що найбільше цікавило фантастів другої половини XX ст.?

Зміст