Історія України. З поглибленим вивченням історії. 8 клас. Власов

§ 27. Лівобережна та Правобережна Гетьманщини у другій половині 60-х – 70-х роках XVII ст.

1. Об’єднання Гетьманщини Петром Дорошенком

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Петро Дорошенко. Невідомий художник. ХІХ ст.

Петро Дорошенко (1627-1698) - визначний український військовий, політичний і державний діяч. Походив із козацько-старшинського роду, онук гетьмана М. Дорошенка. Гетьман Правобережної України (1665-1676). Під час Національно-визвольної війни - очільник Прилуцького полку; за дорученням гетьмана Б. Хмельницького їздив на переговори до Швеції. Підтримував І. Виговського. За гетьманування Ю. Хмельницького - чигиринський полковник, за П. Тетері - генеральний осавул. Після втечі П. Тетері став гетьманом Правобережної України. Прагнув створити незалежну Українську державу, яка включала б і західноукраїнські землі. Сучасники й нащадки його називали «сонцем Руїни».

Гетьманство П. Дорошенка на Правобережжі розпочалося за надзвичайно складних умов: унаслідок воєнних дій і громадянської війни 65-70 % його населення було знищено. Козацьку Україну було поділено надвоє.

Тому П. Дорошенко насамперед удався до заходів, спрямованих на поліпшення внутрішнього становища. Він усіляко заохочував заселення південних районів Правобережжя, захищав інтереси козацького стану. Створив постійне наймане військо, яке налічувало близько 20 тис. сердюків. Великою духовною підтримкою став для гетьмана приїзд до Чигирина православного київського митрополита Й. Нелюбовича-Тукальського. Палкий поборник самостійності України, ієрарх улаштував митрополичу резиденцію в столиці гетьманської держави.

СЛОВНИК

Сердюки - наймані піхотні козацькі полки, утримувані гетьманським коштом. Створені гетьманом П. Дорошенком. Виконували функції особистої гвардії гетьмана, охороняли його резиденцію, військове спорядження та артилерію тощо.

Сердюк. Реконструкція О. Сокирка

Головну мету діяльності П. Дорошенко вбачав у зміцненні своєї влади на Правобережжі та поступовому об’єднанні всіх українських земель у межах однієї держави. У лютому 1666 р. на старшинській раді було ухвалено вигнати поляків з України, укласти союз із кримським ханом та об’єднати українські землі під владою П. Дорошенка.

Звістка про підписання Московією та Польщею Андрусівського договору спонукала правобережного гетьмана до відновлення воєнних дій проти Польщі. На початку жовтня 1667 р. армія Дорошенка, підсилена 20-тисячною татарською кіннотою і 3-тисячним загоном яничарів, узяла в облогу під м. Підгайці (сучасна Тернопільська обл.) польське коронне військо. Командував армією тодішній польський гетьман, а згодом король Ян ІІІ Собеський. Здавалося, що перемога була в руках П. Дорошенка. Однак наліт у Північний Крим запорожців на чолі з І. Сірком та захоплення в полон кількох тисяч татарських жінок і дітей коштував П. Дорошенкові союзника. Татари підписали сепаратну угоду з поляками. Гетьман мусив не лише погодитися на мир, але й присягнути на вірність Речі Посполитій, підписавши Підгаєцьку угоду.

На початку 1668 р. на старшинській раді в Чигирині П. Дорошенко знову порушив питання про об’єднання Гетьманщини, цього разу під протекторатом Туреччини. Таке саме рішення ухвалила й рада на Лівобережжі на чолі з І. Брюховецьким. Із Гадяча та Чигирина до Стамбула майже одночасно вирушили два посольства.

Тим часом Лівобережну та Слобідську Україну охопило антимосковське повстання. Прикметно, що очолив його І. Брюховецький, який звернувся до населення з універсалом та закликав рятувати Україну від царя.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Навіщо І. Брюховецький розсилав листи до містян і козаків, повідомляючи про розрив із Московією в лютому 1668 р.? 2. Як гетьман пояснює свою прихильність до пропозиції П. Дорошенка розпочати підготовку повстання проти московських залог, щоб розірвати Московський договір 1665 р. та об’єднати дві Гетьманщини?

«...Не з нашої єдиної, а із загальної, всієї старшини Запорозького війська, ради те учинилося, що ми від руки і приязні московської відлучилися. Цьому повім слушні такі причини. Коли московські посли з польськими комісарами мир поміж себе, домовившись, постановляли й присягою потвердили, щоб з обох боків... церкви обертати в уніатські або костьоли... Але хай Україну, вітчизну нашу милу, розоряти, пустошити і в ніщо, всіх великих і малих на ній жителів вигубивши, обернути, від отієї умисленої на нас погибелі ми, із Запорозьким військом відходячи, захотіли давню любов відновити із своєю братією, від якої ми, за неприятельською війною, були розлучені, і в братолюбний союз знову прийти, аніж із Москвою... Їх ми, однак, не захотіли вигнати із українських міст шаблею, але без кровопролиття замислили до московського рубежу в цілості провести, але вони, москалі... не пішли мирно дозволеною собі дорогою, а почали були війну».

З листа І. Брюховецького до новгород-сіверського сотника та місцевої людності. Лютий 1668 р.

На початку березня 1668 р. московські залоги було вигнано з більшості міст Лівобережжя. І. Сірко звільнив від московитів усю Слобідську Україну крім Харкова. У червні 1668 р. П. Дорошенко переправився через Дніпро й вирушив назустріч І. Брюховецькому. 8 червня в таборі під Опішнею, що на Полтавщині, козаки зчинили бунт, убили І. Брюховецького, а П. Дорошенка обрали гетьманом обох берегів Дніпра.

Щоб контролювати ситуацію на Лівобережжі, П. Дорошенко розташував у найбільших містах свої залоги. Однак закріпити владу на Лівобережжі новообраному гетьманові не вдалося. З півночі загрожувала Московія, на заході пішли в наступ війська Речі Посполитої. До того ж запорожці висунули власного претендента на булаву - кошового писаря Петра Суховія. Тому П. Дорошенко мусив повернутися на Правобережжя. Наказним гетьманом на Лівобережжі він призначив чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного, доручивши йому оборону північного кордону.

2. Гетьманування Дем’яна Многогрішного

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Дем’ян Многогрішний. Невідомий художник. Копія з портрета XVIII ст.

Дем’ян Многогрішний (бл. 1630 - після 1701) походив із селянської родини з-під м. Короп на Чернігівщині. Брав активну участь у Національно-визвольній війні. Уперше про Д. Многогрішного згадано у Зборівському реєстрі як про військового осавула. У 1665-1669 рр. був чернігівським полковником. 1668 р. як противник Андрусівського перемир’я узяв участь в антимосковському повстанні під проводом І. Брюховецького. Підтримував політику гетьмана П. Дорошенка. У 1668 р. призначений Дорошенком наказним гетьманом Лівобережної України. Під час гетьманування вів таємне листування з П. Дорошенком про його повернення на Лівобережжя.

Сили Д. Многогрішного та московської армії були нерівними. П. Дорошенко не мав змоги надіслати на лівий берег підкріплення, тож війська Г. Ромодановського взяли в облогу Чернігів. Промосковськи налаштована старшина Чернігівського, Новгород-Сіверського і Стародубського полків розпочала переговори з московитами.

У березні 1669 р. Генеральна рада у Глухові підтвердила гетьманські повноваження Д. Многогрішного і схвалила запропоновані старшинами Глухівські статті. Вони мали замінити раніше укладені з царем Московські статті 1665 р.

Зміст Глухівських статей

  • Московські воєводи лишалися тільки в п’яти містах (Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Остер) і не мали права втручатись у справи місцевого управління та судочинства.
  • Податки мала збирати тільки старшина.
  • Козацький реєстр встановлювався в розмірі 30 тис. чоловік.
  • Гетьман мав право утримувати наймане військо - 1 тис. компанійців.
  • Старшина не могла позбавити гетьмана булави без дозволу царя, за винятком державної зради гетьмана.
  • Гетьманові було заборонено встановлювати дипломатичні відносини з іншими державами.

Прочитайте тексти джерел і дайте відповіді на запитання. 1. Чому автори джерел відкрито агітували за збереження московського верховенства над Лівобережною Україною? 2. Як ви гадаєте, автори листів висловлювали думку усіх суспільних верств Лівобережжя чи відстоювали власні інтереси? Відповідь обґрунтуйте.

«Припадайте до ніг престолу государевого, щоб крім влади государевої ні одна влада не мала сил над нами... щоб до нас бідних скривджених сиріт нікого з-під своєї пресвітлої царської руки володарювати над нами не допускав... А козаки розумні... містяни і вся чернь говорять вголос: якщо ви великий государь виведете своїх ратних людей з Малоросійських міст, селитися тут ніхто не буде, усі розбіжаться у різні боки».

Лист старшини П. Костянтиновича до ніжинського війта й бурмистрів. 14 січня 1669 р.

«Хай великий государь накаже своїх ратних людей із Малоросійських міст не виводити; і так погано, а то й же гірше буде, немає нині нічого доброго, нема нащо дивитися, тож ліпше ще прибавити, ніж цих виводити; а люди старші плачуть з різних міст, щоб жити з государевими людьми, а не під козацькою владою...»

Лист ніжинського протопопа С. Адамовича до Л. Голосова. 16 січня 1669 р.

У внутрішній політиці Д. Многогрішний прагнув захищати державні інтереси України. Домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир’я, залишився у складі Лівобережжя. Гетьман усіляко прагнув зміцнення своєї влади, замінив ненадійних полковників вірними собі людьми. Водночас прагнув особистого збагачення, не зважав на старшинську раду - сам вів переговори з московськими послами, без військового суду карав навіть полковників, роздавав урядові посади родичам.

СЛОВНИК

Компанійці - наймані кіннотні козацькі полки по 500-600 осіб у кожному, які виконували функції нагляду за порядком. Уперше створені Д. Многогрішним у 1668 р.

На початку гетьманування Д. Многогрішний, прагнучи утвердження своєї влади на всій території України, заявляв, що виступає проти П. Дорошенка. У 1670 р. владу Д. Многогрішного визнали запорожці. Через нього вони «почали бити чолом царю під підданство їх узяти». Однак повної згоди лівобережний гетьман і запорозькі козаки так і не досягли. Д. Многогрішний скаржився цареві, що запорожці «обрали гетьмана (М. Ханенка) в самому Запорожжі, бо вибраного в містах не вважають справжнім гетьманом». Михайло Ханенко започаткував дипломатичні відносини з Московією і просив царя про захист запорожців.

Компанієць. Реконструкція О. Сокирка

У березні 1672 р. генеральна старшина таємно схопила Д. Многогрішного та його брата Василя у Батурині. Звинувативши їх у змові з Дорошенком і в зраді цареві, вислала до Москви. Там Д. Многогрішного піддали жорстоким тортурам і засудили до страти. Проте в останню мить кару скасували, замінивши довічним засланням до Сибіру.

Прочитайте тексти джерел і дайте відповіді на запитання. Автор обох листів - Д. Многогрішний. Написані вони з різницею в часі менше двох років, проте висвітлюють абсолютно протилежні погляди на відносини з Московією. 1. Поміркуйте, що спонукало гетьмана кардинально змінити зовнішньополітичну позицію. 2. Чи був він щирим, запевняючи царя у відданості? 3. Якими намірами керувався гетьман у своїй політиці?

«...Жадному неприятелю, що виступає проти вашої царської пресвітлої величності і проти великої держави Московської, готові враз, не жаліючи голів своїх кров проливати без краплі сумніву дати відсіч і бути вірними вам государю великому царському обіцяємо...»

Лист Д. Многогрішного до московського царя. 1669 р.

«Якщо царська світлість дозволив наші землі потроху віддавати королю, то нехай би він віддав уже нас усіх, король нам буде радий. Але ... будемо боронитися, а землі своєї не уступимо. Чекав я до себе царської світлості милості, а царська світлість дозволив нас у неволю віддати. Наших купців польські люди грабують і в тюрмах тримають, села навколо Києва плюндрують, а великий цар нічого їм не робить і нас не обороняє. Коли б ми самі себе не обороняли, то давно поляки б нас у неволю взяли, а на захист московських людей сподіватися нічого».

Лист Д. Многогрішного піддячому Савіну. 1671 р.

3. Військово-політичний союз Петра Дорошенка з Османською імперією

Загроза з боку Польщі й Криму підштовхнули П. Дорошенка до налагодження тісніших зв’язків із Туреччиною. За допомогою османів він сподівався скасувати умови Андрусівського договору й протистояти зазіханням Речі Посполитої, а потім об’єднати Лівобережну й Правобережну Гетьманщину.

У березні 1669 р. гетьман скликав під Корсунем старшинську раду. У ній узяли також участь козаки Лівобережжя й Запорожжя. Турецький посол привіз ознаки султанської милості гетьманові: булаву, бунчук, корогву, кафтан і грамоту. Рада ухвалила прийняти турецький протекторат, але без складання присяги.

Проте не все козацтво й не всі селяни Правобережжя підтримали таку угоду. Засудили її й запорозькі козаки. Противники П. Дорошенка поширювали чутки, що він «запродав Україну в турецьке ярмо». Гетьманську булаву він мусив виборювати, долаючи зазіхання П. Суховія, який зумів схилити на свій бік шість правобережних полків.

Султан Османської імперії Мегмед IV

Згодом довелося боротися й із «новообраним гетьманом», уманським полковником М. Ханенком, який орієнтувався на Польщу й на чий бік стали кілька правобережних полків і Січ.

Умови Корсунського договору 1669 р.

  • Перехід Гетьманщини під протекторат Османської імперії.
  • Право вільного вибору гетьмана, якого обирали довічно.
  • Автономія української православної церкви у складі Константинопольського патріархату.
  • Звільнення українського населення від сплати податків і данини на користь турецької казни.
  • Заборона туркам і татарам споруджувати мечеті й збирати ясир на українських землях.
  • Заборона Туреччині й Кримському ханству укладати мирні договори з Річчю Посполитою і Московією без згоди гетьмана.
  • Султанські грамоти, які стосувалися України, мали бути написані турецькою та українською мовами.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Михайло Ханенко. Невідомий художник. Кінець XVIII ст.

Михайло Ханенко (1620-1680) - гетьман Правобережної України (1669-1674). Учасник Національно-визвольної війни. Підтримував гетьмана Ю. Хмельницького. За гетьманування П. Тетері призначений наказним полковником. На козацькій раді під Уманню у 1669 р. обраний гетьманом Війська Запорозького, на противагу П. Дорошенку. Був прихильником ідеї утвердження української державності під зверхністю польського короля. На Генеральній раді 1674 р. під Лисянкою поступився булавою на користь І. Самойловича. Перейшов на Лівобережну Україну. 1677 р. заарештований за відновлення зв’язків із польським королем Яном III Собеським.

Михайло Вишневецький, король Речі Посполитої (1669-1673). Художник Д. Шульц. 1669 р.

Війну між прихильниками М. Ханенка й П. Дорошенка вдало використовував польський уряд. Улітку 1670 р. в Острозі розпочала роботу польсько-українська переговорна комісія, на розгляд якої П. Дорошенко виніс пункти з вимогами, що нагадували умови Гадяцького договору. Однак польських представників такий варіант відносин із Гетьманщиною не влаштовував. Вони розпочали паралельні переговори з послами М. Ханенка, чиї вимоги були значно скромніші, аніж Дорошенкові. 2 вересня 1670 р. М. Ханенко підписав Острозьку угоду, в якій жодним словом не згадувалося про козацьку державу, лише йшлося про визнання «вольностей і привілеїв» Війська Запорозького. Сейм ратифікував цю угоду, а П. Дорошенка оголосили зрадником Речі Посполитої.

Прочитайте тексти документів, дайте відповіді на запитання і виконайте завдання. 1. Порівняйте умови Корсунського договору П. Дорошенка з Туреччиною (с. 263), Глухівських статей (с. 261), підписаних Д. Многогрішним із Московією, та Острозької угоди М. Ханенка з Річчю Посполитою. Визначте, умови якої з угод були найбільше та найменше вигідні для Гетьманщини. 2. Чи реально було втілити в життя умови цих договорів? Якщо так, то яким чином?

Умови Острозької угоди 1670 р.

  • «Безпека, вольності й поваги на вічні часи» для православного духовенства.
  • Непорушність стародавніх військових вольностей стосовно будь-яких козацьких маєтків.
  • Повна амністія тим козакам, які повертаються на службу до короля Речі Посполитої.
  • Вільне обрання козаками гетьмана із наступним його затвердженням королем.
  • Заборона довічного гетьманства.
  • Відмова козацтва від будь-яких протекцій монархів інших держав.
  • Заборона козакам приймати й відправляти будь-які посольства без дозволу короля.
  • Право шляхти й духовенства вільно і безперешкодно повернутися до своїх володінь.
  • Військо Запорозьке зобов’язувалося власними силами придушувати виступи проти підданства Речі Посполитої, карати й страчувати винних.

На початку серпня 1671 р. польська армія на чолі з коронним гетьманом Я. Собеським, із загонами М. Ханенка та запорожцями на чолі з І. Сірком розгорнула воєнні дії в Україні. До кінця жовтня Річ Посполита встановила панування майже над усією територією Брацлавщини, а король Михайло Вишневецький офіційно затвердив правобережним гетьманом М. Ханенка.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Чи слушним ви вважаєте пояснення П. Дорошенком його політичних поглядів? Ви підтримуєте його позицію чи вважаєте хибною? 2. Чи правомірно гетьман звинувачував запорожців у розколі Гетьманщини? Відповідь обґрунтуйте. 3. Чому, на вашу думку, П. Дорошенко постійно згадує Б. Хмельницького?

«Ви ж, друзі мої й брати, нанесли мені таку велику печаль своїм писанням, якої ще не дізнав я навіть від головного свого ворога.

Можна було б вам, порадившись зі своїми молодецькими головами, запитати мене про те, для чого бажаю мати я під своїм рейментом обидва боки Дніпра? Бажав того не з моєї якоїсь легковажності, але з поведінки славного Богдана Хмельницького, в якого навчився я того порядку і щоб тепер, за мого уряду, було єдине стадо і єдиний пастир в Україні. Яка ж у вас правда, коли тільки й ганите мене та гетьманів, що були в Чигирині після старого Хмельницького, що зичили бути єдиній Україні? Всі у вас невинні ті, що по той бік, який від Переяслава, як-то Сомко, Брюховецький, Суховій і теперішній гетьман Многогрішний, а вони скасували й відкинули старе козацьке право задля своїх власних приватів (приватної власності) та амбіцій). Ми гадаємо, що роздвоєння вашої вітчизни сталося з вашої ради, то чого на мене гніваєтеся? Чому тріску в моєму оці бачите, а в своєму не бачите колоди?

Коли ж спитаєте щодо нинішньої турецької протекції, чого прийняв її, то мусив те учинити з великої нужди. Добре про те відаєте, що Богдан Хмельницький відсікся шаблею з лядського ярма, не через що інше, а задля єдиної православної греко-руської віри, вдався під високу руку православного московського монарха, - чинив він це не з таким наміром, щоб ваша вітчизна, перебуваючи в єдиній нероздільності, завше мала в себе єдиного гетьмана. Але тепер воля й ласка царя до нас і вас змінилася, оскільки поляки удалися до трактатів з московитами, а з’їхавшись у Андрусові, виторгували там собі у московитів нас як безсловесну і нічого не тямлячу худобу.

Чи не ліпше лишитись під турецькою владою при неушкоджених догматах та обрядах своєї святої віри, міцно затверджених тепер од Порти?»

Лист П. Дорошенка до Лукаша, кошового отамана Запорозької Січі. Чигирин. 11 лютого 1671 р.

4. Похід турецького війська в Україну в 1672 р.

Підтримка Річчю Посполитою М. Ханенка, а Османською імперією - П. Дорошенка неминуче вела ці дві країни до великої війни. Наприкінці 1671 р. султан Мегмед IV надіслав польському королю оповіщення про початок турецького походу на захист «скривдженого П. Дорошенка». У червні 1672 р. армія чисельністю 100-120 тис. рушила на Брацлавщину.

П. Дорошенко, дочекавшись татар, перейшов у наступ і 8 липня під Четвертинівкою на Поділлі розбив польське військо й загони М. Ханенка. У серпні 1672 р. об’єднані українсько-турецько-татарські сили здобули потужну Кам’янець-Подільську фортецю і рушили на Галичину. На початку вересня було взято в облогу Львів. Король Михайло Вишневецький погодився на переговори про укладання миру. Його було підписано 28 жовтня 1672 р. у м. Бучачі.

Умови Бучацького миру 1672 р.

  • Річ Посполита відмовлялася від частини правобережних земель (Брацлавщина і Південна Київщина) і визнавала незалежність Української держави (саме таку назву було вжито в документі) П. Дорошенка під протекторатом Османської імперії.
  • Річ Посполита віддавала Туреччині все Подільське воєводство з Кам’янцем.
  • На теренах Подільського воєводства, що відійшли до складу Османській імперії за Бучацьким договором, утворено турецьку провінцію - Кам’янецький ейялет.
  • У складі Речі Посполитої залишалися Галичина, Волинь та Північна Київщина.
  • Річ Посполита зобов’язувалася сплатити Османській імперії контрибуцію за зняття облоги Львова і щороку платити 22 тис. золотих (дукатів) данини.

Бучацький договір не приніс Правобережжю бажаного миру. Польща не збиралася відмовлятися від українських земель і шукала приводу для їх повернення. Водночас Московія сприйняла Бучацький мир як відмову Речі Посполитої від Правобережжя і наприкінці 1673 р. розпочала воєнний наступ проти П. Дорошенка.

Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Про що йдеться у джерелі? 2. Що лякає мешканців Поділля? 3. До яких наслідків могли призвести ординські набіги?

«В суботу у нас була велика тривога, бо в четвер та п’ятницю прийшло 3000 орди, а 2000 яничарів до Кальника. Дуже велика тривога стала в Україні. Наше військо рушивши з поля до табору, мусило відступити і укритися в містах при деяких фортецях. Треба щоденно бути пильними, виглядаючи орду, не набридати людям по селах, а шляхті у домах. Це певно, що орда з’єдналася з Дорошенком. Не тільки орда, але й турки на цьому боці Дунаю. Їх треба щоденно сподіватися, особливо орди, котра розділилася на три частини; цими днями вона випустить загони».

Лист летичівського намісника А. Кондрацького. Летичів. 26 червня 1672 р.

Роздивіться зображення й дайте відповіді на запитання. 1. Що на фото підтверджує вплив османської культури на розвиток церковної архітектури Поділля? 2. Чи мали право турки споруджувати свої святині на теренах України? Обґрунтуйте власну думку, спираючись на матеріал параграфа. 3. Роздивіться карту на с. 226. Які українські землі у той чи інший час перебували під владою або протекторатом Османської імперії? Використавши додаткові джерела інформації та рубрику «Музей на дивані» в е-додатку до підручника, з’ясуйте, де ще на теренах сучасної України збереглися пам’ятки османської культури. Чи є такі пам’ятки у вашому регіоні? Підготуйте стисле повідомлення про одну з таких пам’яток.

Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла у Кам’янці-Подільському. Сучасне фото

Дата заснування костелу достеменно не відома. У 1672-1699 рр. Кам’янецьку катедру перетворили на мечеть - католицьку сакральну атрибутику з храму прибрали, ренесансну каплицю на західному фасаді замурували і перетворили на підмурки мінарета, який звели біля входу до храму. 1699 р. за новою мирною угодою Туреччина повернула Кам’янець Речі Посполитій. Костел відремонтували, проте мінарет залишили на місці.

5. Початок гетьманування Івана Самойловича на Лівобережжі

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Іван Самойлович. Невідомий художник. ХІХ ст.

Іван Самойович (? - 1690) - гетьман Лівобережної України (1672-1687). Народився в м. Ходорків (нині село Попільнянського р-ну Житомирської обл.) в сім’ї священника. Навчався в Києво-Могилянській колегії. Протягом 60-х років XVII ст. обіймав різні посади в Полтавському і Чернігівському полках. За гетьманства Д. Многогрішного обраний на посаду генерального судді. Став гетьманом унаслідок змови у 1672 р. Упродовж усього правління здійснював політику, спрямовану на об’єднання Правобережної та Лівобережної України. Після завершення військового походу на Правобережжя на козацькій раді під Переяславом у 1674 р. обраний гетьманом «обох сторін Дніпра». Однак невдовзі втратив контроль над Правобережною Гетьманщиною. За гетьманства І. Самойловича українська православна церква була підпорядкована Московському патріархату (1686). Після невдалого українсько-московського походу на Крим 1687 р. скинутий з гетьманства, заарештований і відправлений на заслання до м. Тобольськ (нині місто Тюменської обл., РФ), де й помер.

16-17 червня 1672 р. в Козацькій Діброві, між Конотопом і Путивлем, відбулася Генеральна військова рада, де гетьманом було обрано Івана Самойловича. Під час цієї ради гетьманський та московський уряди провели переговори, уклавши угоду, відому під назвою «Конотопські статті». 10 її пунктів доповнювали Глухівські статті й іще більше обмежували владу гетьмана.

Зміст Конотопських статей

  • Гетьманові заборонялося без погодження зі старшинською радою та з царем відряджати посольства до інших держав, а також підтримувати відносини з П. Дорошенком.
  • Козацькі посли не мали права брати участь у переговорах з представниками уряду Речі Посполитої у Москві в справах, які стосувалися Війська Запорозького.
  • Лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу П. Дорошенку в його боротьбі проти Речі Посполитої.
  • Гетьман не мав права позбавити старшину урядів і посад або покарати без згоди старшинської ради чи вироку військового суду.
  • Компанійські полки мали бути ліквідовані.

Гетьман І. Самойлович прагнув створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою. Шлях до здійснення цієї мети він убачав в обстоюванні інтересів козацької старшини та обмеженні права козацьких низів втручатися в державні справи. Як і деякі його попередники, прагнув закріпити спадковість гетьманської влади. Своїм синам надавав найвпливовіші посади в уряді та великі маєтності. І. Самойлович став засновником «бунчукового товариства», до якого належали переважно діти козацьких старшин. Змалечку вони перебували при дворі гетьмана, готуючись обійняти в майбутньому керівні посади в державі. Гетьман рішуче протидіяв спробам запорожців здобути політичну самостійність, намагався прилучити під свою булаву Правобережну Україну. Домагався від Москви переходу під свою владу слобідських полків, не випускав з уваги й західноукраїнські землі.

Троїцька соборна церква монастиря в с. Густиня біля Прилук (Чернігівська обл.). 1674-1676 рр. Сучасне фото

ЗАУВАЖТЕ

Перша згадка «бунчукового товариства» датується 1685 р., відколи під бунчук до І. Самойловича було узято старшин полтавського полку Левенців. Відносно масовим явищем подібний протекціонізм став за часів його наступника - І. Мазепи. На відміну від військових і значкових товаришів, які надавали за заслуги перед Військом Запорозьким, бунчуковими ставали за вислугу перед власником бунчука - гетьманом. В походах бунчукові товариші перебували під командою генерального бунчужного.

Яскравою рисою гетьманування І. Самойловича, яке відзначалося відносною стабілізацією життя в Лівобережній Україні, стало пожвавлення культурного розвитку. Зводилося чимало соборів і церков, фундаторами яких були гетьман, старшини, заможні міщани. І. Самойлович фундував Троїцький собор Густинського монастиря під Прилуками. У 1679 р. розпочалося будівництво Троїцького собору в Чернігові, а 1682 р. - Преображенського собору Мгарського монастиря біля Лубен (обидва собори остаточно добудовані за гетьманування І. Мазепи).

Бунчуковий товариш

Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки: «Істотні зміни після смерті Б. Хмельницького відбулись у формі державного устрою Гетьманщини. У першій половині 60-х років XVII ст. козацька держава з унітарної стала конфедеративною: складалася з трьох державних утворень - Правобережної та Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя».

ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ

ВИСЛОВІТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ

  • Після зречення П. Тетері гетьманом Правобережної України було обрано П. Дорошенка. Він прагнув об’єднати Гетьманщину, звільнившись від польської та московської залежності.
  • П. Дорошенку вдалося ненадовго об’єднати Гетьманщину після загибелі І. Брюховецького. Закріпити здобутки Дорошенкові завадила антигетьманська опозиція на чолі з запорожцем П. Суховієм, а згодом М. Ханенком, конфлікти з якими послаблювали позиції П. Дорошенка в Україні.
  • У 1668 р. на Лівобережжі гетьманом було затверджено Д. Многогрішного, який підписав із Московією Глухівські статті.
  • Для об’єднання усіх українських земель П. Дорошенко перейшов із козаками під протекторат Османської імперії. Похід українсько-турецької армії на Поділля і Західну Україну, що супроводжувався грабунками та розбоєм з боку турків і татар, завершився підписанням Бучацького миру між Туреччиною та Річчю Посполитою.
  • У 1672 р. Д. Многогрішного було позбавлено гетьманства, Лівобережну Гетьманщину очолив І. Самойлович, який у зовнішній політиці орієнтувався на Москву, у внутрішній – на козацьку старшину зі свого оточення.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Установіть хронологічну послідовність подій.

• Обрання гетьманом Лівобережної України I. Самойловича • Андрусівське перемир’я • обрання гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішного • підписання Бучацького миру.

2. Дайте відповіді на запитання.

• Яких першочергових заходів, спрямованих на поліпшення внутрішнього становища на Правобережжі, ужив П. Дорошенко? • Що завадило П. Дорошенку лишитися на Лівобережжі після обрання його гетьманом обох берегів Дніпра? • Які обставини спонукали його до укладення військово-політичного союзу з Туреччиною? • Які наслідки мав похід об’єднаного турецько-татарсько-українського війська на Поділля 1672 р.? • На яких умовах було укладено Бучацький мирний договір?

3. Зробіть висновки про внутрішню політику Д. Многогрішного й І. Самойловича. Вкажіть, які внутрішньополітичні заходи цих гетьманів були однаковими, а які - різнилися.

4. Узагальніть події та явища у Лівобережній та Правобережній Гетьманщині наприкінці 60-х - на початку 70-х років XVII ст., склавши синхроністичну таблицю.

Рік/роки

Події на Правобережжі

Події на Лівобережжі

5. Прочитайте текст джерела й дайте відповіді на запитання. 1. Про що йдеться у джерелі? 2. Чому, на вашу думку, українці зробили зовнішньополітичний вибір на користь Речі Посполитої?

«Умань піддалася королю, спершу маючи міжусобну битву у понеділок від обіду аж до ночі. Спершу було забито Суличича, свого наказного гетьмана, одних сердюків побили, інших роззброїли. Також схопили Жеребила, найбільшого конфідента Дорошенка, котрий під час цього бунту втік за місто; його потім вночі шукали з вогнем і знайшли. Те саме вчинили Корсунь, Канів, Черкаси, які піддалися під протекцію запорозького гетьмана (Ханенка). Ханенко рушив до Умані. На Задніпрю таким же чином вчинив весь народ. До них відізвався Солонина, обложив у Батурині Многогрішного, про якого непевні вісті, однак є чутка, що нібито вже не живе через Сірка. Сірко в Дикі поля за кримською ордою для того пішов, щоб привести калмиків на допомогу. Запорожці думають напасти на Крим, але досі цього не сталося».

Лист немирівського підстарости до меджибізького коменданта. 23 квітня 1672 р.

6. Чи ви погоджуєтеся з думкою відомого українського історика XIX ст. В. Антоновича, чи вважаєте її хибною? Відповідь обґрунтуйте.

«Незважаючи на помилки і неуспіх, Дорошенко серед сучасних йому козацьких провідників є відрадною проявою: не дрібний егоїзм, не бажання наживи або особистих користей керували цим гетьманом: він щиро дбав про добро Батьківщини, серед найтяжчих обставин, з неймовірною енергією й завзяттям береться за нього і падає з гідністю та свідомістю виконаного обов’язку».

В. Антонович. «Історичні діячі Південно-Західної Росії»

7. Виконайте проєкт. Уявіть себе одним із відомих політичних діячів доби Руїни (на вибір учня/учениці), який випадково потрапив у сьогодення. Створіть уявну персональну сторінку у мережі Фейсбук для свого героя. Вкажіть персональні дані, політичні погляди, інтереси, мету, особливості діяльності. Представте свій проєкт класу.