Історія України. Повторне видання. Рівень стандарту. 9 клас. Власов
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
§ 27. Російська революція 1905-1907 рр. на території України
Прочитайте фрагмент історичного джерела й дайте відповіді на запитання. • 1. Визначте, у чому причини невдоволення пролетаріату й селянства, що призводило до масових протестів. • 2. Висловіть припущення, якими були очікування цих двох найчисленніших груп населення в боротьбі за свої права в 1905 р.
«Під осінь 1905 року настали часи бурхливого, ураганного життя... Грандіозна всеросійська залізнично-поштово-телеграфна забастовка, змова, якої ніколи доти і після неї світ не бачив, надзвичайно схвилювала всіх. Де ж таки: величезна просторами держава лежала, як паралізована істота; ні один нерв не функціонував, не міг передати від центру на периферії жодного наказу, жодної звістки, і центр не знав, що діється на периферіях; а провінція не знала, чи є ще той центр, чи вже, може, бурхлива хвиля революції змела його й занесла в безвість. Ні листів, ні телеграм, ні газет нема, тільки якісь суперечні чутки, яких не можна провірити, бо ніхто не міг нікуди проїхати по залізниці. Переляканий цар уже хотів був тікати з родиною пароплавом за кордон, але придворні умовили його лишитися і піти на поступки громадянству в надії його заспокоїти. Він знов покликав до влади звільненого, ненависного йому графа Вітте і доручив йому скласти проект конституції, яку сам ще недавно перед земськими делегатами назвав безглуздими мріями, а тепер оповістив її маніфестом 17 жовтня».
Чикаленко Є. «Спогади»
1. Розгортання революції в Україні
Події в столиці Російської імперії - Санкт-Петербурзі, що відбулися в неділю, 9 січня 1905 р., ознаменували початок першої російської революції. Цей день увійшов в історію як Кривава неділя - мирну багатотисячну демонстрацію робітників, які прямували до Зимового палацу, щоб передати імператорові петицію з вимогами поліпшити умови їхнього життя, розстріляли урядові війська.
Події в столиці спричинили хвилю обурення і протестів по всій імперії. Країною прокотилася хвиля страйків, які охопили й українські міста - Київ, Харків, Одесу, Катеринослав, Миколаїв.
Висвітлення подій Кривавої неділі на сторінці французької газети Le Petit Parisien («Маленький парижанин»). 1905 р.
У січні-березні 1905 р. страйками в Україні було охоплено 320 заводів, фабрик, майстерень. У губерніях Східної України страйкувало майже 170 тис. осіб, загалом кількість страйкарів в імперії сягнула 810 тис. До протестів долучилося й селянство. За перші три місяці 1905 р. в Україні відбулося близько 140 селянських виступів. Революційний рух перекинувся і в армію.
У червні в одеському порту почалося повстання на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський», більшість команди якого становили українці. Серед керівників повстання були матроси Григорій Вакуленчук та Панас Матюшенко, а серед офіцерів єдиним, хто приєднався до повстання, став член РУП Олександр Коваленко. Незабаром «Потьомкін» знявся з якоря і вийшов у відкрите море, а згодом пристав до берега в румунському порту Констанца. Більшість потьомкінців залишилися в Румунії на становищі політичних емігрантів.
Повстання на панцернику «Потьомкін» було першим масовим виступом у збройних силах, першим випадком переходу військової частини на бік революції.
У жовтні розпочався всеросійський політичний страйк. Під гаслами «Геть царський уряд!» по всій Росії згуртувалося понад 2 млн осіб, в Україні страйкувало більш як 120 тис. робітників. Із жовтня 1905 р. активізувалися протести селян. Страйкарі висували вимоги скликати Установчі збори й проголосити Росію демократичною республікою з наданням політичних прав і свобод усім громадянам.
Наляканий розмахом революційних подій, цар Микола II 17 жовтня 1905 р. видав Маніфест, у якому проголосив скликання Державної думи із законодавчими правами та забезпечення виборів у Думу всім верствам населення, обіцяв дарувати народу громадянські свободи: совісті, слова, зібрань, створення організацій, недоторканності особи. Маніфест відкривав перспективи для запровадження парламентаризму й політичної реорганізації країни.
Оратор закликає до страйку робітників Олександрійського металургійного заводу в Катеринославі. Жовтень 1905 р.
СЛОВНИК
Парламентаризм - система політичної організації держави, за якої чітко розмежовані функції законодавчої та виконавчої влади за привілейованого становища парламенту.
Антисемітизм - неприязнь, ворожість до євреїв і осіб єврейського походження; переслідування й дискримінація євреїв.
Маніфест заклав умови для створення та діяльності політичних партій. У жовтні 1905 р. ліве крило російського ліберального руху створило Конституційно-демократичну партію (кадети). Праве крило ліберального руху утворили «Союз 17 жовтня» (від російської назви місяця - «октябристи»), Тоді ж сформувався і «Союз російського народу». Представники «Союзу» відкрито пропагували антисемітизм, закликаючи вигнати євреїв за межі Російської імперії. Вони спиралися на підтримку царської адміністрації і працювали у тісному контакті з таємною поліцією - «охранкою», що забезпечувала існування бойових «дружин» «Союзу» - т. зв. чорних сотень. Саме тому членів цієї організації називають чорносотенцями.
Знайдіть в інтернеті інформацію про революційні події 1905 р. в Україні (повстання на панцернику «Потьомкін», повстання на крейсері «Очаків» на чолі з лейтенантом П. Шмідтом, повстання саперів київського гарнізону на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським, виступ селян у с. Великі Сорочинці на Полтавщині). Представте класу доповідь за планом: а) дата початку і тривалість повстання, б) кількість учасників, в) вимоги протестантів, г) методи боротьби, д) наслідки і результати. Порівняйте ці виступи і зробіть загальний висновок.
2. Піднесення національного руху 1905-1907 рр.
Пом’якшення внутрішньополітичного режиму імперії зумовило пожвавлення політичного життя. Активізувався й український національний рух.
Під тиском української громадськості Комітет міністрів 31 січня 1905 р. подав до Імператорської Російської академії наук запит про можливість скасування урядових указів 1863 та 1876 рр. У березні академія надіслала урядові доповідь із висновком, що українська мова є окремою слов’янською мовою, та рекомендацією скасувати антиукраїнські розпорядження 1863 і 1876 рр.
Національно свідомі студенти вимагали запровадження українознавчих курсів в університетах. У 1907 р. у Харківському університеті Микола Сумцов почав читати українською мовою лекції з української народної словесності, в Одеському - Олександр Грушевський з історії України. У Київському університеті було дозволено викладати курс української літератури. Щоправда, тривало це недовго.
Найстаріший в Україні історичний журнал «Київська старина» (1882— 1906), заснований з ініціативи Київської громади, почав виходити українською мовою під назвою «Україна» (1907).
Від кінця 1905 р. з’явились українські періодичні видання. Першою українськомовною газетою стало видання братів Шеметів у Лубнах (на Полтавщині) «Хлібороб». Незабаром у найбільших містах України, а також у Петербурзі й Москві виходило вже 18 українських газет і журналів. Проте лише щоденна українськомовна газета «Громадська думка» (згодом «Рада»), незважаючи на переслідування, продовжувала виходити до 1914 р. Перший номер цієї газети побачив світ 1 січня 1906 р. (вилучений поліцією). Після чергового жандармського обшуку «Громадську думку» у серпні 1906 р. закрили. Незабаром видання часопису було відновлено під новою назвою «Рада». Видавцем обох газет був Є. Чикаленко.
Газета «Хлібороб». 1905 р.
Редакція газети «Рада». У центрі - Є. Чикаленко
«Просвіти», створені за галицьким прикладом, почали діяти в Катеринославі, Одесі, Кам’янці-Подільському, Києві, Чернігові, Миколаєві, Житомирі, Мелітополі.
У роботі «Просвіт» активну участь брали відомі діячі культури - Леся Українка, М. Коцюбинський, Панас Мирний, М. Лисенко, Б. Грінченко, Д. Яворницький. Товариства засновували бібліотеки й читальні, налагоджували випуск науково-популярної літератури українською мовою, організовували лекції, літературні та музичні вечори, давали вистави тощо.
Прочитайте фрагмент джерела і дайте відповіді на запитання. • 1. Поясніть, чому українська мова попри розширення сфер її використання за часів революції 1905-1907 рр., не мала сприятливого економічного підгрунтя - неодмінної умови утвердження повнофункіональності мови. • 2. Доведіть на прикладі мовного питання, що поступки царизму внаслідок революції 1905-1907 рр. були лише імітацією реформ і лібералізації.
«Коли настала конституція, то громади Демократично-радикальної партії енергійно взялися коло заснування “Просвіт” які закладалися не тільки по великих містах, а й по містечках та великих селах. А коли вийшли “Тимчасові правила” про пресу, громади Демократично-радикальної партії почали видавати українські тижневі газети, які, правда, виникали й щезали, як бульки на воді, то за браком передплатників, коштів, то почасти й за відсутністю літературних сил, а найбільше - через утиски уряду. Адже уряд, не забороняючи видавати українські газети, заборонив їх передплачувати. Досить було показати начальству бандероль, по якій одержував урядовець українську газету щоб той позбувся посади. Піп на селі боявся передплачувати, щоб на нього не доніс дяк, учитель народний боявся попа, навіть лікарів земських подекуди позбавляли посад за передплату української газети; а в селянина просто з рук видирали її, наказуючи, щоб не смів читати таких газет; навіть начальникам пошт таємно наказано було не приймати від селян грошей, адресованих на українські газети. Деякі селяни та народні вчителі приїздили раз чи двічі на місяць до редакції, забирали з собою газету і вдома, позатулявши вікна, читали її, наче нелегальне видання.
Тільки незалежні від уряду люди вільних професій, як адвокати, лікарі, комерсанти - і то у великому місті, могли безборонно передплачувати українську пресу, бо там адміністрація не так могла це завважити, і таки там не можна було вживати брутальних способів заборони. А державні урядовці, навіть високого рангу, не могли передплачувати вільно українських газет».
Чикаленко Є. «Спогади»
Революція 1905-1907 рр. дала можливість М. Грушевському повернутися з Галичини в підросійську Україну й перенести звідти до Києва «Літературно-наукового вісника». За його сприяння в Києві було створено Українське наукове товариство (1907), яке видавало «Записки УНТ».
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Михайло Грушевський (1866-1934) - видатний український історик, організатор української науки, громадсько-політичний діяч, активний діяч Київської громади. У 28-річному віці очолив кафедру історії у Львівському університеті (1894-1914). Перебуваючи в Австро-Угорщині, М. Грушевський продовжував громадсько-політичну діяльність і плідно працював над багатотомною «Історією України-Руси». Голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1897-1913). Редактор «Записок НТШ» і «Літературно-наукового вісника», засновник і голова Українського наукового товариства у Києві (з 1908).
Легалізація національних партій унаслідок революції сприяла пожвавленню їхньої діяльності.
У 1905 р. РУП розгорнула активну агітаційно-пропагандистське роботе - було опубліковано, зокрема, 68 відозв загальним накладом майже 90 тис. примірників.
РУП-УСДРП бойкотували вибори до І Думи. Під час виборчої кампанії до II Державної думи УСДРП активно організовувала мітинги й масові зібрання. На кінець революції чисельність УСДРП становила близько 3 тис. членів. Проте в 1907 р. через арешти членів УСДРП її діяльність було згорнуто.
Прочитайте фрагменти історичних джерел на с. 204 і дайте відповіді на запитання. • 1. Чому сучасники називали М. Грушевського «символом всеукраїнського єднання»? • 2. Завдяки яким особистим якостям М. Грушевський став одним із лідерів українського національного руху та організатором української науки? • 3. На які риси характеру М. Грушевського звертали увагу сучасники? Що в його особистості вразило вас?
«Приїзд Грушевського мав велике значення. На той час проф. Грушевський уважався всіма нами за провідника українського національного руху в Росії. Його великі наукові й громадські заслуги, його надзвичайний організаційний талант створили йому великий авторитет і глибоку пошану. Він був у наших очах символом всеукраїнського єднання, його слово було для нас за тих часів законом. Він був саме в розквіті своїх сил, повний енергії й широких планів. З прибуттям Грушевського до Петербурга всі підпорядкувалися йому без застережень, і він став ідейним провідником як редакції “Українського вісника”, так і Української парламентарної громади...»
Дорошенко Д. «Спогади»
«...Крім наукової і публіцистичної праці [Грушевський] змушений обставинами присвячувати багато часу та заходів різним освітнім організаціям, у яких він майже скрізь займає визначне місце. Він не тільки авторитетний історик та університетський професор, але також редактор та співробітник численних наукових та літературних видань, голова різних товариств та комісій, і в тих товариських організаціях невтомний ініціатор та дуже тямучий диспутант. Проф. Грушевський знаменитий організатор, і агітатором стати не позволяє йому тільки його незвичайно бистрий практичний розум, що хоронить його від усякого запалу та того, що росіяни називають “увлечение”».
Франко І. З рецензії на «Історію України-Руси». 1911 р.
«Вставав він рано і зараз сідав за працю - за писання. Бувши дуже короткозорим, міг писати, коли очі близькі були до паперу, - отже, тримали ми для нього низький стільчик дитячий, на якому й сидів він, працюючи, перед бюрком. До сніданку - десь о годині 9-й - на бюрку вже лежала купка списаних листочків - здебільшого стаття, про яку він умовився напередодні з тим чи іншим органом преси або науковим видавництвом. Затим телефони, чи хтось до нього, чи він кудись. Поміж численними зустрічами встигав побувати в бібліотеці, використати книгу, якої не міг знайти в іншому місті, списати чи скоригувати якийсь архівальний документ до біжучої праці. Використати його самого можна було хіба за сніданком та обідом або вже увечері, по зборах у нас чи коли повертався з якихось зборів, тоді, поза діловими оповіданнями про наслідки свого рухливого дня, розсипав іскри добродушного чи їдкого гумору».
Лотоцький О. «Сторінки минулого»
3. Діяльність українських парламентських громад у І та II Державних думах
Згідно з новим виборчим законом наприкінці лютого - на початку березня 1906 р. відбулися вибори до І Державної думи. Найбільш радикальні політичні сили або бойкотували вибори, або були усунуті від участі в них через арешти й заслання найактивніших членів. Серед партій, які відмовилися від участі у виборах, була й РУП-УСДРП. Нещодавно створена УДРП не мала помітного політичного впливу й виступала у блоці з російськими партіями, насамперед кадетами. Такі виборчі блоки було створено в Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові.
Від 9 українських губерній було обрано 102 депутати. Частина з них об’єдналася в українську парламентську громаду. Загалом громада об’єднувала 44 члени, її головою було обрано адвоката з Чернігова Іллю Шрага. Друкованим органом громади став журнал «Український вісник», який виходив за участі М. Грушевського. Українські депутати готували законопроекти про надання Україні автономії, впровадження української мови в школах. Та через передчасний розпуск Думи (вона працювала лише 72 дні) жодне з питань не було винесене навіть на обговорення.
Вибори до складу II Державної думи відбувалися у січні—лютому 1907 р. Цього разу у виборах узяли участь усі радикальні партії, зокрема й українські. Українська думська громада налічувала 47 осіб. Вона ввійшла до фракції трудовиків, назвала себе Українською трудовою громадою і мала на меті добиватися перетворення Росії на «правову й демократичну державу», забезпечення українцям права на автономію.
Проте й ця Дума працювала недовго: 3 червня 1907 р. цар Микола II ухвалив маніфест «Про розпуск II Державної думи». Ця подія увійшла в історію під назвою «Третьочервневий переворот», адже розпуск II Державної думи означав остаточну поразку революції.
Згідно з новим законом про вибори до III Думи близько 80 % населення було позбавлено виборчих прав, натомість істотні переваги отримали поміщики та велика буржуазія. Тому в III і IV Державних думах не було утворено української громади. Проте «українське питання» обговорювалося в стінах парламенту. Зокрема, у III Думі за підписом 37 депутатів готували законопроект (т. зв. проект 37-ми) «Про мову навчання в початкових школах місцевостей з українською людністю», розроблений депутатами-українцями І та II Дум. Але цей проект було відхилено, як і інший - про запровадження в Україні судочинства українською мовою. До IV Думи також було внесено законопроект про навчання рідною мовою в українських школах. Проте результат був так само негативний.
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій.
• Діяльність II Державної думи • об’єднання Української демократичної партії з Українською радикальною партією в Українську радикально-демократичну партію • створення Революційної української партії (РУП) • повстання матросів на панцирнику «Потьомкін».
2. Визначте, які з названих подій відбулися в 1905 р. в Україні.
• 1. Повстання моряків 12 кораблів Чорноморського флоту на чолі з лейтенантом П. Шмідтом. • 2. Збройний виступ саперів на чолі з Б. Жаданівським. • 3. Перша велика (10 тис. учасників) політична демонстрація робітників. • 4. Повстання на панцернику «Потьомкін», організаторами якого були Г. Вакуленчук та П. Матюшенко. • 5. Виступ селян у Великих Сорочинцях на Полтавщині. • 6. Утворення Революційної української партії. • 7. Збройне повстання робітників у Горлівці, Єнакієвому, Луганську. • 8. Відзначення 100-річчя видання «Енеїди» І. Котляревського. • 9. Кривава неділя.
3. Заповніть пропуски й усно відновіть текст.
Вибори до І Державної думи відбулися ____. Радикальні політичні сили ____. У І Державну думу від 9 українських губерній було обрано ____. 44 депутати об’єдналися в ____.
Головою було обрано ____. Друкованим органом став журнал ____. Українські депутати підготували ____. Вибори до складу II Державної думи відбувалися у ____. Цього разу у виборах взяли участь усі радикальні партії, зокрема й українські. Українська налічувала ____. Вона ввійшла до фракції ____ й назвала себе ____. Вона мала добиватися ____. Проте й ця дума працювала недовго: її розпуск відбувся ____.
4. Наведіть факти, які свідчать про піднесення національного руху в 1905-1907 рр. в Україні відповідно до плану: • 1. Поява масових українських періодичних видань. • 2. Діяльність «Просвіт». • 3. Активізація діяльності політичних партій.
5. Які організації, що виникли в Наддніпрянській Україні в 1905-1907 рр., характеризує діяч українського національного руху Микола Аркас? Порівняйте їхню діяльність із подібними організаціями в Західній Україні другої половини XIX ст. Наскільки виправдовує себе порівняння цих організацій з церковними братствами кінця XVI—XVIІ ст.?
«Вони по своїх статутах (уставах) мають ширити самосвідомість серед українського люду, нести освіту в народ по найдальших кутках, де живе він, а для того - видавати і ширити дешеві, корисні для людей книжки, заводити книгозбірні, влаштовувати читання й таке інше. Товариства ці повинні зробити те велике діло для свого народу тепер, що колись випало було на долю церковним братствам. Хоч обставини життя тепер і не ті, але праця їх однаково свята й велика».
6. Прочитайте текст джерела та дайте відповіді на запитання.
Чи правдиво у записці відображено інформацію про утиски української мови? Чи поділяєте ви впевненість авторів, що питання мови «не загрожує єдності Росії»? Поміркуйте, у чому схожість та відмінність питання української мови на початку XX ст. та сьогодні?
«Імператорська Академія наук, ознайомившись із доповіддю Комісії, не може не визнати, що цензурні утиски малоруського друкованого-слова, які при тому почалися тільки з 1863 р., не були викликані ніякими загрожуючими єдності Росії намаганнями малоруського народу чи його інтелігенції. У рівній мірі ніщо не вказує на існування таких намагань і тепер. Урядові розпорядження, що паралізували вільний розвиток малоруської літератури, по-перше, перешкоджали до цього часу визначенню взаємних відносин між великоруською і малоруською літературою, які, як у цьому переконана Академія наук, не розійдуться ні в цілях, ні в напрямах; по-друге, викликали неприродний зріст літератури з Галичини, літератури, в значній мірі ворожої для Росії. У даний час ці урядові розпорядження є джерелом сильного і цілком природного незадоволення освічених шарів малоруського населення Росії. Крім того, вони порушують інтереси сільського населення Малоросії; поширення книг духовно-морального, виховного і загальноосвітнього змісту затримується частково повним незнанням, частково недостатнім ознайомленням малорусів із великоруською книжною мовою. Все це дуже невигідно позначається на інтересах усього руського народу».
З доповідної записки Комісії імператорської Академії наук. 1905 р.
7. Чи вважаєте ви слушним висновок українського історика? Відповідь обґрунтуйте.
«Думське законодавство не дало нічого українському життю».
М. Грушевський
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України