Історія: Україна і світ. Інтегрований курс. Частина 2. 9 клас. Васильків

Розділ 5. Неєвропейський світ і колоніалізм

§ 36. Неєвропейські народи перед викликами модерного суспільства. Колоніальні володіння

Згадайте...

— основні напрямки Великих географічних відкриттів;

— як формувалися колоніальні імперії раннього Нового часу.

Як ви розумієте... — поняття «колоніалізм», «сфера впливу»?

Чи знаєте ви, що...

— на початку XX ст. в Африці існували лише дві незалежні держави: Ефіопія та Ліберія;

— у 1820-х роках до Австралії потрапив український матрос Федір Зубенко, який залишився на материку через хворобу. А наприкінці 1870-х років Австралію відвідав видатний учений і мандрівник Микола Миклухо-Маклай?

36.1. Неєвропейське населення та колоніалізм

У XIX — на початку XX ст. європейські країни створили величезні колоніальні імперії, які за своєю структурою були надзвичайно схожими. Усі вони зародилися внаслідок активного захоплення нових земель із неєвропейським населенням — політики колоніалізму. Уряди європейських країн, використовуючи технічну перевагу, військову силу, дипломатичний тиск, шантаж, поширювали владу своїх метрополій (держав, які володіли колоніями), завдяки чому наприкінці XIX ст. у світі залишилося не так багато незалежних азійських та африканських країн. Експансія, або розширення меж власного впливу через завоювання чи колонізацію, давала колосальні прибутки. В умовах індустріалізації, окрім золота, срібла й інших корисних копалин, основні зиски крилися в можливості насильно продавати промислову продукцію в колоніях, залучати місцеву дешеву робочу силу. Натомість «викачували» недорогу сировину й аграрну продукцію, поступово посилюючи залежність від метрополії сталими економічними зв’язками. У такий спосіб колонії поволі перетворювалися в аграрно-сировинні придатки, які не мали жодної господарської самостійності, промислового виробництва й використовувалися для забезпечення потреб колонізаторів. За схожим сценарієм відбувався розвиток тих імперій, які майже не мали заморських володінь, але використовували внутрішні колонії. Щоправда, тут метрополії змушені були розвивати виробництво без огляду на національну приналежність. Наприклад, Богемія (Чехія) була виробничим «серцем» Австро-Угорської імперії, тоді як українські землі Російської імперії за деякими індустріальними показниками набагато випереджали російське виробництво.

Наприкінці XIX ст. світ виявився замалим для всіх бажаючих обзавестися колоніями. Німецька імперія проявляла активність в Африці та всіх інших регіонах, де тільки могла здобути нові землі. Схожу політику проводила Російська імперія, що націлилася на підкорення азійських земель та зміцнення свого впливу у слов’янських землях (зважаючи на споконвічне місцеве переконання, що московити — це слов’яни). Однак близькими були володіння величезних Британської та Французької імперій! Це створювало загрозу війни, яка вибухнула в 1914 р. Країни намагались дотримуватися сфер впливу — визначення територій або регіонів, де певна держава мала особливий політичний, економічний чи військовий контроль (інколи навіть без колонізації). Таке явище не було новим у політиці. Ще 1494 р. Іспанія та Португалія за посередництва папи римського ухвалили Тордесільяський договір про розділення нововідкритих земель за межами Європи. Однак, важлива риса імперій полягала в потребі зростати постійно — скоро у світі закінчилися привабливі «вільні» клаптики, а за більш ласі землі потрібно було воювати.

Карикатура на бельгійського короля Леопольда ІІ. Журнал «Ярмарок марнославства», 1869 р.

Колоніями володіли не тільки великі за площею країни (утворюючи гігантські імперії на зразок Французької чи Британської, про які буде написано нижче). Нідерланди після наполеонівських війн поступилися частиною володінь британцям. Однак, ця невелика європейська країна продовжувала утримувати заокеанський Суринам та величезну нідерландську Ост-Індію (сучасну Індонезію). Португалія володіла Анголою та Мозамбіком в Африці. Іспанія тривалий час зберігала вплив на Кубі, Філіппінах (продала їх США за 20 млн дол.), Гуамі, хоча на кінець XIX ст. іспанська імперська влада існувала лише в африканських землях (іспанській Сахарі). Невеличка Бельгія володіла величезним Конго, звідки викачувала гроші та ресурси (до 1908 р. ця земля вважалася приватною власністю бельгійського короля). Навіть Японія, яка стала на шлях європеїзації, створила свою колонію — Корею.

Спільною в колоніалізмі була не тільки політика колонізаторів, але також доля тубільного залежного населення. До нього ставилися, як до ресурсу, використовуючи ледь не на каторжних роботах (почасти до роботи їх справді примушували силою). Європейці намагалися поширити свою освіту та культуру. Щоправда, навчання було необхідним для подальшої роботи, а на вивчення мови чи минулого підкорених народів існували заборони. Наприклад, в індійських школах під британським правлінням активно вивчали твори Вільяма Шекспіра, але майже не згадували місцеву історію та літературу. Політична влада в колоніях, кращі посади, доступ до медицини, більші права в суді зберігалися за європейцями. Місцеве населення сплачувало додаткові податки, жило за окремим судочинством, які визнавали дискримінацію цілком законною.

1. Чому в XIX ст. державам було «вигідно» мати власні колонії? 2. В яких сферах життя тубільне населення колоній зазнавало дискримінації? 3. Скористайтеся текстом параграфа і картами, що на форзацах цього підручника, та назвіть сфери впливу європейських держав.

36.2. Британська колоніальна політика

У другій половині XIX ст. Велика Британія залишалася найбільшою колоніальною імперією світу. Але, проводячи ліберальні реформи вдома, її урядовці не могли похизуватися демократичними поступками для поневолених народів. Місцеве населення чинило опір лише епізодично. В Індії в 1857 р. вибухнуло повстання сипаїв (індійських солдатів у британських колоніальних військах), яке було жорстоко придушене. Одразу після цього британська влада ліквідувала Ост-Індську торговельну компанію. В 1876 р. британські парламентарі проголосували за закон, яким королеві надали титул імператриці Індії. Ця країна виявилася справжньою «перлиною Британської корони»: чай, діаманти, спеції, благородні метали лилися рікою на британський ринок. Натомість промислова продукція Англії потрапляла у зворотному напрямку. Уся повнота влади в Індії перейшла до британського уряду. Частково англійці намагалися залучити на свій бік місцеву еліту, тому чимало індусів навчалися в британських університетах. Серед них був Магатма Ганді, майбутній лідер руху за незалежність.

«Міняю стару корону на нову» («Прем’єр-міністр Бенджамін Дізраелі вручає королеві Вікторії корону Індії»), художник Джон Тенніел, 1876 р.

Британці активно освоювали простори Австралії та Нової Зеландії. Чисельність корінних новозеландців — маорі — скоротилася втричі. В Австралії витісняли в засушливі райони місцеві племена, прирікаючи їх на вимирання. Натомість кращі землі залишалися для колонізаторів. Переселенці активно займалися сільським господарством, освоювали нові землі, були споживачами британських фабричних товарів. Кількість європейців у колоніях стала настільки великою, що метрополії довелось рахуватися з їхнім впливом. Щоби не повторити сумний досвід американської революції, британський уряд погодився надавати їм статус домініонів — фактично незалежних держав, які визнавали владу англійської корони. Як наслідок, їхні представники могли брати участь у політичному житті Великої Британії: в розв’язанні проблем щодо фінансів, торгівлі, оборони тощо. Першим домініоном стала Канада (1867 р.), далі — Австралія (1900 р.), Нова Зеландія (1907 р.).

«Проходження іспанського фрегата «Беренгела» через Суецький канал у 1869 році», художник Рамон Падро-і-Педрет, 1870 р.

Цікавила англійську монархиню ще й Африка. В 1875 р. уряд Бенджаміна Дізраелі викупив єгипетський пакет акцій (44 %) на Суецький канал — надзвичайно важливу водну артерію, адже нею пролягав найкоротший шлях на Схід, що приносив немислимі прибутки. Тоді ж зародилася думка про опанування просторами в межах осі Каїр - Кейптаун. Із цією метою Велика Британія завоювала Східний Судан, Кенію, Уганду, Нігерію, частину Сомалі, Танганьїку, інші африканські терени. Бажання загарбати Південну Африку призвело до англо-бурських війн у 1880-1881 рр. та в 1899-1902 рр. Річ у тім, що південноафриканські терени ще раніше колонізували європейці, зокрема нідерландці-бури, які чинили відчайдушний опір нападникам. Воювалося з ними складно, передусім із морально-ідеологічних причин. Жорстокості щодо корінних мешканців «не помічали», а от війну з колоністами-європейцями жваво обговорювали, навіть засуджували. Врешті, вдалося досягти компромісу. В 1910 р. Південно-Африканський Союз також визнали домініоном Великої Британії. Отак нідерландські переселенці разом із британськими «господарями» уклали мирову за рахунок місцевого населення.

У другій половині XIX ст. залишалося невирішеним «ірландське питання». Лондонська влада, йдучи на деякі поступки, надала ірландцям місця в парламенті, що призвело до політизації їхнього визвольного руху. Новообрані депутати відстоювали інтереси рідного краю. Найактивніше вони домагалися земельної реформи та самоуправління — гомрулю. Після виборів 1874 р. гомрулери згуртувалися в окрему парламентську групу, яку очолив Чарльз Стюарт Парнелл. Для тиску на політиків вони здебільшого використовували законні способи: затягували парламентські засідання, подавали численні запити і позови, вдавалися до бойкотувань. Як би дивно це не виглядало, але ірландці відчутно впливали на британських політичних діячів, тому з ними періодично «загравали» і ліберали, і консерватори. Білль про гомруль двічі обговорювали в парламенті (1886 р. та 1912 р.), однак щоразу відхиляли. Це призвело до радикалізації ірландського визвольного руху. Були створені підпільні угруповання, які підтримували ідею збройної боротьби. Так, у 1858 р. постала організація «Фенії» (назва давніх воїнів), якою керував Джон О’Магоні. У 1867 р. фенії почали повстання, що було жорстоко придушено. За волю також боролася створена в 1905 р. політична організація «Шинн Фейн» («Ми самі»). Незважаючи на тривале англійське панування, ірландці пам’ятали свою історію, зберігали рідну мову, самобутню культуру. Але на початку XX ст. «ірландське питання» так і залишалося без відповідей.

1. Яке значення, на вашу думку, мало отримання англійською королевою титулу імператриці Індії? 2. Визначте англійські колоніальні надбання XIX століття. 3. Поміркуйте, чому на початок XX ст. ірландці не змогли позбавитися колоніальної залежності від Англії.

Англійці повідомляють африканців про мирний договір союзних держав (Віденський конгрес — авт.) від 20 жовтня 1815 року про скасування работоргівлі

Раби, яких перевозять з Африки, XIX ст.

36.3. Французька колоніальна політика

Французи досить агресивно набували нові території ще від XVI ст. в Америці, Азії, Африці та на островах Тихого океану. Однак поразка в Семирічній війні (1756-1763) завдала важкого удару по колоніальних амбіціях — більшість заокеанських земель одержали Іспанія та Велика Британія. У 1803 р. США викупили в Наполеона Бонапарта Луїзіану. Перша імперія фактично перестала існувати.

Поразка у франко-прусській війні 1870-1871 рр. призвела до падіння імперського уряду та заснування Третьої республіки. Однак, набуття нових колоній тільки пришвидшилося. «Свіжоокуповані» в’єтнамські землі в 1887 р. об’єднали з Камбоджею та Кохінхіною у Французький Індокитай. Алжир став базою для розширення володінь у Північній Африці. Над Тунісом встановили протекторат у 1881 р. Поступово під французьку владу перейшла більша частина Північної, Західної і Центральної Африки. Велетенські землі розділили на дві колонії: Французьку Західну Африку і Французьку Екваторіальну Африку. На сході континенту створено анклав Джибуті (Французьке Сомалі). У 1911 р. Британія підтримала Францію, яка встановила протекторат над Марокко. Окремі колонії існували в південній частині Тихого океану, зокрема із декількох захоплених груп островів створили Французьку Полінезію. Друга імперія за своїми розмірами поступалася лише Британській.

«Алжирський пейзаж», художник Анрі Руссо, 1880 р.

Приєднання нових земель французькі урядовці пояснювали особливою «цивілізаційною» місією, яка пропонувала поширення цінностей, мови, культури, релігії, освіти і законів у колоніях. Загалом ідеї про рівність і свободу в колоніях майже не застосовувалися. Хоча Франція оголошувала дотримання демократичних принципів, підкорені народи не мали рівних прав із колонізаторами. Лише невелике число місцевих мешканців допускалися до одержання французького громадянства. З іншого боку, французи й самі активно не переселялися в заокеанські землі. Виняток становив лише Алжир, в якому осіло чимало європейців з метрополії. Як і в будь-якому іншому випадку, колонії засновували для одержання сировини (каучуку, нафти, золота, кави тощо), збуту товарів, які виготовляли в метрополії, збільшення політичного впливу у світі.

Гравюра на честь окупації Францією острова Мадагаскар у 1895 р.

Мовою історичного джерела

Із виступу французького журналіста Ґольє, 1885 р.:

«Депутати від Алжиру довели, що Франція не може обійтися без Тунісу. Представники Кохінхіни наполягли, що французи повинні анексувати Тонкін, а депутат від Реюньйону заявив, що володіння Мадагаскаром необхідне для щастя співгромадян».

1. Віднайдіть на карті території, про які йдеться в тексті. 2. Як ви розумієте тезу про те, що володіння колоніями «необхідне для щастя» Франції?

• 1. Які економічні вигоди отримувала Франція від колоніальної системи? 2, Визначте особливості формування Французької колоніальної імперії. 3. Як Франція виправдовувала свою колоніальну політику?

1. Простежте за картою зростання колоніальних володінь Великої Британії та Франції наприкінці XІX — на початку XX ст. 2. Знайдіть на карті об’єкти, згадані в тексті параграфа. 3. Визначте за легендою карти, про які події на теренах Південно-Східної та Східної Азії ви дізнаєтеся зі змісту наступних параграфів. Зверніться до цієї карти на наступних уроках.

Працюємо разом

Вправа «Альтернативна історія». Об’єднайтесь у пари чи групи. Дослідіть колоніальну політику різних імперій. Обговоріть наслідки колоніалізму. Розробіть мініпроєкт з альтернативної історії «Світ без колоній» (картосхема, постер, есей — на вибір). Змоделюйте, якими були б політична карта світу, освіта, торгівля, культура без колоніалізму.

Переваги й недоліки європейської присутності в країнах Азії та Африки
Переваги (для метрополій та опосередковано для колоній)	Недоліки (для країн Азії та Африки та їхнього населення)
— Насичення ринку товарами. — Можливість насильно продавати промислову продукцію в колоніях. — Залучення до світових економічних зв’язків. — Поширення освіти. — Інфраструктурні проєкти.	— Економічна експлуатація. — Політична залежність та втрата суверенітету. — Соціальна дискримінація. — Заборони на вивчення мови чи минулого підкорених народів. — Насадження культури метрополії.

Вір, але перевір

Микола Миклухо-Маклай, між 1870 і 1880 рр.

Ознайомтеся з історичною довідкою про відомого українського вченого та мандрівника Миколу Миклухо-Маклая на сайті Українського інституту національної пам'яті. Скористайтеся для цього покликанням https://cutt.ly/dr132TbI чи QR-кодом.

1. Назвіть кілька географічних регіонів, які досліджував Миклухо-Маклай. 2. У чому полягав внесок науковця в захист прав корінних народів? 3. Як колоніальна політика Російської імперії вплинула на долю Миколи Миклухо-Маклая?

Корисна гра:

«Колоніальні володіння»

https://cutt.ly/rr133A88

Перевірте себе

І. 1. Обчисліть, скільки років тому Канада отримала статус домініону. Упорядкуйте події у хронологічній послідовності: встановлення Францією протекторату над Марокко; повстання феніїв; повстання сипаїв; встановлення Францією протекторату над Камбоджею. 2. Покажіть на карті колоніальні володіння Англії; Франції; Нідерландів; Португалії та Іспанії. Знайдіть спільні кордони колоній цих імперій. Поміркуйте, де могли виникати конфлікти.

ІІ. 3. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки ми можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Запропонуйте свої запитання у класі. 4. Поясніть, які наслідки для місцевого населення мала колоніальна політика. 5. Порівняйте колоніальну політику Англії та Франції.

III. 6. Поміркуйте, чому корінні мешканці колоній не отримали рівних прав порівняно з колонізаторами. Чи в сучасному світі, на ваш погляд, існують прояви «неоколоніалізму»? Відповідь обґрунтуйте.