Історія: Україна і світ. Інтегрований курс. Частина 2. 9 клас. Васильків
§ 38. Японія європейська: модель модернізації
Згадайте...
— особливості географічного розташування Японії;
— на які території Азії Японії вдалося поширити колоніальний вплив.
Як ви розумієте... — поняття «самоізоляція», «модернізація», «реформи»?
Чи знаєте ви, що...
— Муцухіто став 122-м імператором Японії у віці 15 років; у час його правління було створено стабільну фінансову систему, засновано перші університети, а також виникли великі промислові корпорації, зокрема «Міцубісі», «Міцуї» та «Ясуда»;
— російсько-японська війна стала першим випадком, коли велика європейська держава зазнала поразки у війні з азіатською країною; підписання Портсмутського миру за посередництвом американського президента Теодора Рузвельта дозволило йому отримати за це Нобелівську премію миру?
38.1. Країна вранішнього Сонця в першій половині XIX ст.
Японію часто називали Країною вранішнього Сонця через її географічне розташування. Острівна країна, відрізана від континенту кількома протоками, тривалий час розвивалася незалежно навіть від азійських впливів. Коли ж на обрії з’явились європейські та американські кораблі, національний характер японців, витривалий та наполегливий, вдався до самоізоляції. Японцям не подобалися західні впливи. У XVII ст. було заборонене християнство, усіх іноземців, які потрапляли на острови в незаконний спосіб, страчували. Невелике послаблення зробили для нідерландців, яким дозволили торгувати в порту Нагасакі. Завдяки такому жорсткому відгородженню японці змогли захистити свої традиції, які відомі й сьогодні. Однак перед викликами «довгого XIX ст.» дотримуватися таких порядків самоізоляції було майже неможливо. Світ поступово відмовлявся від цього, і Японія не стала винятком.
У першій половині XIX ст. в країні продовжувався «період Едо», що тривав ще від 1603 р. Влада перебувала в руках сьоґунів (військових головнокомандувачів) з роду Токуґава, тоді як імператори лише номінально керували державою. Сьоґунат дотримувався політики «сакоку», тобто заборони християнства та обмеження контактів із Західним світом. Опорою такого правлячого режиму були воїни-самураї, які складали також політичну еліту. Хоча формально вони перебували на найвищому соціальному щаблі, придворна аристократія (куге) поступово зрівнялася з ними у правах, а упродовж XIX ст. зайняла провідне становище. Упродовж цього часу Японія залишалась аграрною країною, в якій рис був основою економіки. Фактично майже 80 % населення становили селяни-землероби. Завдяки вмілій роботі ремісників (шокуніни) зростали міста. Купці, хоча й належали до нижчих соціальних верств, набрали відчутної соціальної сили. Подекуди вони «викуповували» собі вищий статус, родичаючись із самурайськими родинами. Столицею і чи не найбільшим містом було Кіото, проте рід Токуґава володів містом Едо, або Токіо, в якому ухвалювали реальні політичні рішення. До соціальних низів належали буракуміни. Так у XIX ст. називали мешканців поселень-бураку, які виконували «брудну роботу»: прибирали та вивозили сміття, займалися різництвом і кожум’яцтвом, конвоювали злочинців тощо.
Культура Японії як результат самоізоляції розвивалася досить активно. Самураї навчались у спеціальних школах — ханко. Їх зазвичай створювали в маєтках даймьо (пана, якому вони служили). Там викладали конфуціанство, каліграфію, етикет і бойові мистецтва. Ремісники та купці навчалися в теракоя (храмових школах), де здобували знання з письма і числення. Завдяки такій системі освіти, вже на початку XIX ст. чи не всі самураї та половина городян вміли вільно читати і писати. В містах існувала культура «укійо» («плинний світ»), відповідно до якої розвивалися мода, розваги й естетичні смаки. Популярними явищами стали традиційний японський театр кабукі, ляльковий театр бонраку. Розвиток книгодрукування сприяв поширенню поезії хайку і сатиричної прози. Розвивалося також природокористування. Наприклад, через активну вирубку лісів сьоґунат ввів захисні обмеження. Внаслідок цього з’явилися численні сади, мистецтво бонсай, виводили нові сорти квітів.
Терако. Зображення 1844 р.
Однак, така ідеалістична картина мала свої приховані проблеми. Однією із найбільших стали періодичні неврожаї рису. Зважаючи на ізоляціонізм, допомоги чекати не доводилося, тому селяни опинялися сам на сам перед складним викликом. Особливо руйнівним став голод Темпо (1833-1837), коли через несприятливу погоду та негнучку урядову політику загинуло чимало людей (постраждалим доводилося їсти навіть траву і кору дерев, аби вижити). Трагедія підірвала авторитет сьоґунів. Хиткішим ставало становище самураїв, основної опори режиму Токуґава. Податки, які вони стягували з населення, поступово знецінювалися. Чимало знатних воїнів опинилися в боргах і навіть змушені були працювати, що вважалося принизливим для самураїв. Міста потерпали від селянських повстань та антикупецьких заворушень (особливо в часи голоду Темпо). На цьому фоні зародився рух сонно дзьой, який полягав у шануванні імператора й ідеї вигнання «варварів» та сьоґуна.
1. Поміркуйте, чому в XIX ст. Японія відмовилася від політики «сакоку». 2. Охарактеризуйте розвиток японського суспільства в XIX ст. 3. Чому голод Темпо набрав значних масштабів?
38.2. Реставрація Мейдзі в Японії
Із другої половини XIX ст. Японія потрапила в поле зору США, які впевнено рухалися до світового лідерства й визначили сферами свого впливу Латинську Америку і Далекий Схід. До берегів Японії прибув американський комодор (командир бойового з’єднання кораблів) Метью Перрі. Японський флот не йшов у жодне порівняння із можливостями США. Під тиском таких «аргументів», 1854 р. Країна вранішнього Сонця змушена була відкрити свої порти для американців. Упродовж наступних років такі ж нерівноправні договори ухвалено з Англією та Францією. Раптовий кінець самоізоляції шокував суспільство, адже «варвари» змусили сьоґунат капітулювати.
Висадка комодора М. Перрі та американських військових в японському порту, 1854 р.
Портрет імператора Мейдзі, фотограф Учіда Куїчі, 1873 р.
Уряд Токуґава намагався виправити становище. Користуючись новими можливостями, насамперед намагалися модернізувати армію та флот. У 1855 р. в Нагасакі заснували військово-морську школу. Найкращих курсантів відправляли на навчання в європейські країни, звідки запрошували інженерів та інструкторів для створення нового війська. Результати були вражаючі — до 1868 р. японський флот сьоґуна уже складався із восьми сучасних парових військових кораблів західного зразка. Однак самураї відверто противилися новим військовим формуванням, а розбурханий дипломатичними невдачами соціум вимагав усунення сьоґуна від влади. У 1863-1868 рр. між світською і релігійною владами, що їх уособлювали сьоґун Іємоті та імператор Комей, розгорілася громадянська війна. Вона закінчилася після приходу до влади нового імператора, який зумів розгромити військо сьоґуна і захопити його столицю, місто Едо (Токіо). Відтак світська й релігійна влада об’єднались, а Японія ступила на шлях модернізації. Новопосталий «небесний господар» Муцухіто започаткував період «освіченого правління» — Мейдзі (1868-1912).
|
Реформи Мейдзі |
|||
|
Назва реформи / сфера |
Час проведення |
Основний зміст і мета |
Результат |
|
Адміністративна |
1870-1872 рр. |
Поділ Японії на префектури, ліквідація князівств. Мета: подолати роздробленість та усунути від влади князівські клани, що противилися нововведенням. |
Створення злагодженого управління в країні. |
|
Аграрна |
1872-1873 рр. |
Остаточна ліквідація середньовічних пережитків. Селянство отримало землю і змогу долучитися до товарно-грошових відносин. |
Формування робітничої верстви із селян, що не витримали конкуренції. |
|
Фінансова |
1868 р. |
Введення в обіг нової грошової одиниці — єни. |
Модернізація фінансової системи. |
|
Військова |
З 1868 р. |
Укомплектування армії за європейським зразком. Запровадження загальної військової повинності. Створення військових освітніх закладів. |
Створення боєздатної армії зі збереженням духу самурайства. |
|
Освітня |
З 1872 р. |
Відкриття мережі початкових шкіл та університетів. Велика увага до національного виховання, відданості імператору й Батьківщині. |
Підвищення освітнього рівня, укріплення національного духу. |
|
Промислова |
Протягом періоду |
Стимулювання промисловості через заохочення та пільги. Створення «зразкових підприємств» (державних заводів і фабрик) для впровадження європейських технологій. |
Розвинена промисловість за західним зразком. Перетворення на лідера азійського світу. |
|
Політична (Конституційна) |
1890 р. |
Набуття чинності Конституції Великої Японської імперії. Встановлення обмеженої монархії з широкими правами для імператора. |
Перетворення Японії на модерну державу, набуття вагомості у світі. |
Імператор Мейдзі, впроваджуючи радикальні зміни майже у всіх галузях, ураховував і досвід європейських країн, і особливості своєї. За адміністративною реформою (1870-1872) Японію поділили на префектури, а князівства ліквідували. Таким чином подолали роздробленість та усунули від влади князівські клани, які противилися нововведенням. Провели й аграрну реформу (1872-1873), остаточно ліквідувавши середньовічні пережитки. Селянство отримало землю, а разом із нею змогу долучитися до товарно-грошових відносин. Ті, які не витримували конкуренції, згодом поповнили робітничу верству. Модернізуючи фінансову систему, в 1868 р. увели в обіг нову грошову одиницю — єну. Того ж року взялися за перетворення в армії. Її укомплектували за європейським зразком, упровадивши загальну військову повинність. Водночас зберегли дух і вишкіл самурайства. Створили спеціальні військові освітні заклади. У 1872 р. почали реформувати освіту. Відкрили мережу початкових шкіл та університети. Велику увагу приділяли національному вихованню молоді, її відданості імператору й Батьківщині. Щоб стимулювати промисловість, вдалися до всіляких заохочень та пільг. У 1890 р. набула чинності Конституція Великої Японської імперії. Згідно із цим Основним Законом, правління країни набувало форми обмеженої монархії, але з широкими правами для імператорів. У цілому, реформи перетворили Японію на модерну державу зі злагодженим управлінням, розвиненою промисловістю, боєздатною армією. Імперія набувала вагомості не лише на Далекому Сході, а й загалом у світі.
«Протистояння нового і старого на початку “доби” Мейдзі в Японії», художник невідомий, близько 1870 р.
Основою індустріалізації аграрної в минулому країни стали «зразкові підприємства». Так називали державні заводи і фабрики, що створювалися за наказом уряду та мали модернізувати японське виробництво за західним зразком. Для цього закуповували та впроваджували європейські технології (насамперед французькі, англійські та німецькі виробничі новинки). Завдяки цьому японські спеціалісти мали змогу навчитися новим методам виробництва, копіювати чи навіть удосконалити їх у майбутньому. Такий підхід дав змогу розбудувати економічне життя країни, перетворити її на лідера азійського світу.
1. Які фактори змусили Японію відмовитися від політики самоізоляції? 2. Розкажіть про сутність реформ Мейдзі, розглянувши картину «Протистояння нового і старого...». 3. Зіставте та порівняйте перетворення, що їх здійснили імператори Муцухіто й Олександр II. Чому обидва правителі вдалися до докорінних змін у своїх країнах?
38.3. Японська експансія часів Мейдзі
Країна вранішнього Сонця впевнено й активно розпочала територіальну експансію. Спираючись на свої промислові досягнення, імператорський уряд звернув увагу на азійські простори, що були багаті природними та людськими ресурсами. Вже 1874 р. японські війська спробували захопити Тайвань, однак здійснити такий задум не вдалося. Зробивши «роботу над помилками», японські війська в 1894 р. атакували Китай. Нерішучість цинського командування і відчутна технологічна перевага японців вирішили долю протистояння. Відповідно до мирної угоди 1895 р., Японія отримала не тільки велику контрибуцію, але й свої перші колонії — острови Тайвань і Пенху. Не менш важливо, що Корею тоді визнали самостійною країною, але вона з-під впливу китайського одразу потрапила під владу японських урядовців. Мейдзі змогли закріпити свої економічні та політичні позиції в регіоні, посунути свій політичний вплив углиб Китаю. В 1910 р. Корея офіційно стала частиною Японської імперії — з повним позбавленням незалежності.
Агресивні наміри японців зіштовхнулися з активним просуванням російських інтересів. Царський уряд Миколи II прагнув стати гегемоном у регіоні, тому активно провокував японців на відкритий конфлікт. Однак, російський уряд не оцінив власні сили — модернізована на європейський манер японська армія мала відчутну перевагу на полі бою. Основні бої розгорнулися на Ляодунському півострові — китайській землі, яку росіяни змогли «витиснути» для просування своїх сил у Маньчжурії. В січні 1904 р. японський флот раптово атакував російські кораблі в головній місцевій гавані — Порт-Артурі. Це стало початком російсько-японської війни 1904-1905 рр.
Японський агітаційний плакат часів російсько-японської війни
Яку рису характеру або фізичну властивість нації намагався продемонструвати агітатор? Якби цей плакат мав гасло, яким би воно було?
Японські війська активно просувалися з Кореї, і скоро Порт-Артур заблокували як з моря, так і зі сторони суходолу. Витримавши кількамісячну облогу, гарнізон здався. Однак, царський уряд зробив ставку на численний флот, який мав із західної частини Російської імперії дістатися до Владивостока на Далекому Сході й переламати хід війни. У строю перебували також піхотні війська в Маньчжурії. Проте в лютому-березні 1905 р. біля Мукдена японці здолали російську армію (на завершальному етапі російськими військами командував уродженець Чернігівщини генерал Микола Ліневич). У травні 1905 р. російський флот спіткала чи не найбільша військова катастрофа з часів його існування — морська битва в Цусімській протоці (більш відома як Цусімська битва). 21 корабель було знищено, 7 суден захопили японці, ще 6 кораблів причалили до портів нейтральних країн та були роззброєні. Поразка струснула Російську імперію (стала однією із причин революції 1905 р.) та прискорила початок мирних перемовин. За посередництва США обидві країни в Портсмуті домовилися про мир. Російська імперія визнала японські інтереси в Кореї, передала Японії права на оренду частини Ляодунського півострова з Порт-Артуром включно та південну частину острова Сахалін. Країна вранішнього Сонця остаточно перетворилася на потужного регіонального лідера.
1. Назвіть, які території потрапили в колоніальну залежність від Японії. 2. Охарактеризуйте причини та перебіг російсько-японської війни. 3. Пригадайте, які політичні наслідки мала поразка Росії у війні з Японією.
Вір, але перевір
Українці в російсько-японській війні.
Під час російсько-японської війни участь у бойових діях взяли чимало українців, зокрема офіцери, які часто йшли на фронт добровільно. Одним із командувачів Маньчжурської армії був українець із Чернігівщини генерал Микола Ліневич. Кінноту з Кубані й Дону очолював генерал-лейтенант Павло Міщенко, 2-м Сибірським корпусом керував Микола Засулич, а 10-м армійським корпусом — Костянтин Случевський. Генерал-майор Костянтин Величко, нащадок козацького літописця Самійла Величка, командував інженерними частинами. Контрадмірал Йосип Матусевич очолював загін кораблів порт-артурської ескадри, а генерал-майор Володимир Косоговський керував Сибірською козачою дивізією. Генерал-майор Володимир Харкевич був генерал-квартирмейстером штабу Маньчжурської армії, а артилерією Західного й Південного фронтів командував Михайло Романовський. Українець Роман Кондратенко був одним з основних організаторів героїчної шестимісячної оборони Порт-Артура.
Серед військових підрозділів, направлених на Далекий Схід, 10-й армійський корпус складався переважно з 9-ї дивізії (в основному полтавці) та 31-ї дивізії (харків'яни). Згодом приєдналися 15-та піхотна дивізія й 4-та стрілецька бригада з Одеського військового округу.
До війни долучалися й жінки. Зокрема, київська гімназистка Катерина Десницька, дочка чиновника, закінчила курси медсестер і поїхала на фронт. Вона була нагороджена трьома військовими відзнаками. Після війни вийшла заміж за сина короля Сіаму — принца Чакрабона.
Серед відомих учасників бойових дій був і Павло Скоропадський (майбутній гетьман Української держави в 1918 році). З початком війни він подав рапорт про переведення на фронт. У лютому 1904 року вирушив на Далекий Схід із завданням доставити в Мукден коней і мулів для армійських потреб, згодом перейшов до служби в бойових частинах: 1-й Маньчжурській армії, 3-му Верхньоудинському полку Забайкальського козачого війська, а згодом став командиром 5-ї сотні 2-го Читинського полку. Скоропадський відзначився в низці бойових операцій, за що отримав військові нагороди. У травні 1905 року він був призначений ад'ютантом генерала Ліневича, якому служив до листопада того ж року.
Мовою історичного джерела
Із книжки Генріха Дюмолара «Японія. Політичне, економічне і соціальне становище країни», 1904 р.:
«Спогади про детальний огляд мною вулиці Сінамі в кварталі Сіба можна віднести до числа найсумніших і найжалісніших, які тільки збереглися в моїй пам’яті про перебування в Японії... Уявіть собі ряд халуп у кількості 400 або 500, напівзруйнованих і невимовно брудних, струмки якоїсь клейкої і смердючої рідини, що текли з усіх боків, зігнилі трупи щурів і <...> худі постаті нещасних людей, які в цих халупах знаходять собі єдиний притулок...
...На просторі кількох квадратних футів, вкритому брудною і подертою солом’яною циновкою, де вовтузяться маленькі діти, живе ціле сімейство. Так зване „хібаті”, в якому жевріють кілька вуглин, і незмінний в усіх халупах „буцудан” — маленький, розміщений над дверима буддистський вівтар, до якого в тяжкі хвилини звертаються погляди нещасних, — ось і все облаштування цих халуп. Всі будинки описаного кварталу належать підприємцям, які примудряються ще мати з них досить значний дохід».
1. Як автор описує житлові умови мешканців вулиці Сінамі? 2. Чому, на вашу думку, ці спогади виявилися «найсумнішими і найжаліснішими»?
Мовою історичного джерела
Ротем Ковнер про реакцію японського суспільства на перемогу в Цусімській протоці:
«Почувши звістку про перемогу, вся японська нація була сповнена почуттям тріумфу. Проте це була твереза радість, і громадськість — на подив іноземних спостерігачів — здебільшого змогла стримувати суміш захоплення та полегшення. Така загальна реакція була розумною, оскільки війна ще не закінчилась, і на той час Японія втратила понад 80 000 осіб — найбільша військова втрата, яку країна зазнала з початку своєї модернізації. Що ще важливіше, японська держава початку XX ст. прагнула поводитися цивілізовано та по-рицарськи, щоб таким чином завоювати повагу та підтримку провідних західних держав. Таким чином, японське суспільство наслідувало християнську традицію («Не радій, коли падає твій ворог, і нехай не радіє твоє серце, коли він спіткнеться»), але огортаючи її частково переосмисленим самурайським кодексом смирення та самовладання».
1. Як японське суспільство відреагувало на перемогу в Цусімській протоці? 2. Чому автор вважає, що така реакція була розумною?
Працюємо разом
Вправа «Інфографіка». Об’єднайтесь у пари чи групи. Створіть інфографіку про реформи періоду Мейдзі.
Корисна гра:
«Реформи Мейдзі»
https://cutt.ly/5r137dM0
Перевірте себе
І. 1. Хронологічний диктант: У якому році Японія відкрилася для західних держав після політики самоізоляції? Назвіть рік утворення імперії Мейдзі. Коли Японія анексувала Тайвань? Визначте дату початку та завершення російсько-японської війни. Вкажіть рік укладення Портсмутського миру. Коли Японія офіційно приєднала Корею? 2. Покажіть на карті, які країни межували з Японією в XIX ст. і як це впливало на її політику. Знайдіть і покажіть на карті Порт-Артур і поясніть його стратегічне значення.
ІІ. 3. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки ми можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Запропонуйте свої запитання у класі. 4. Як реформи Мейдзі допомогли модернізувати Японію? 5. Чому Японія змогла перемогти Росію у війні? Проаналізуйте наслідки війни для Росії та Японії.
ІІІ. 6. Порівняйте цінності, які пропагувала Японія у своїй зовнішній політиці на початку XIX та на початку XX століть.
