Історія: Україна і світ. Інтегрований курс. Частина 1. 9 клас. Васильків

§ 14. Господарський розвиток українських земель у складі Австрійської імперії. Практикум

Згадайте...

— які українські землі увійшли до Австрійської імперії;

— які адміністративні одиниці утворено на цих територіях.

Як ви розумієте... — поняття «аграрне виробництво», «індустріальна революція»?

Чи знаєте ви, що...

— у 1843 році в Галичині з’явилися перші дві парові машини;

— місто Броди, що на території сучасної Львівської області, до 1830 року входило до тридцяти найбільших міст Габсбурзької монархії і було важливим європейським торговельним центром на кордоні Австрійської та Російської імперій: уся торгівля між Лейпцигом та Одесою до 1850 року відбувалася через українські Броди?

14.1. Наслідки реформ Марії-Терезії та Йосифа II для українських теренів

Як ви вже знаєте, Галичина в 1772 р., а згодом у 1775 р. і Буковина увійшли до складу Австрійської імперії. Тому ці нові для Відня регіони розглядалися як простір для випробування окремих нововведень. До цього додалось економічне відставання краю, що вимагало певних заходів для покращення ситуації.

Через складні відносини між Віднем та Будапештом реформи освіченого абсолютизму Марії-Терезії та Йосифа II майже не зачепили населення Закарпаття. Натомість воно перебувало у стані постійної мадяризації. Угорська мова була офіційною в усіх органах влади.

У межах адміністративної реформи було створено провінцію — Королівство Галичини і Лодомерії, в якій штучно об’єднали польські та українські землі. Провінція поділялася на 19 округів (циркулів), 12 з яких — українські землі Східної Галичини. Центром став Львів, де в 1773 році створили Крайове губернаторство на чолі з губернатором. Буковина спочатку була окремою адміністративною одиницею, але з 1787 року її приєднали до Галичини. Управління провінціями здійснювалося за становим принципом: у Львові утворили Галицький становий сейм, до якого входили магнати, шляхта й міщани. Його повноваження також поширювались і на Буковину.

У 1786 році в містах скасували магдебурзьке право. Місцеві магістрати замінили чиновниками, які, крім господарських, виконували й судові функції. У Львові запрацювали нові судові установи — трибунал, апеляційна рада, поліція. Замість старих податків для селян у 1775 році запровадили новий — поземельний (рустикальний). У регіоні активно проводили колонізацію, зокрема закладено поселення німецьких колоністів. У 1774-1778 рр. панщину обмежено трьома днями на тиждень, а селянам дозволено викуп земельних угідь і переведення їх у спадкове володіння. У 1782 році Йосиф II скасував особисту залежність селян від поміщиків — селяни стали вільними й отримали громадянські права.

В освіті відбулися важливі зміни: відкривали початкові, окружні, нормальні школи, а також першу публічну школу для дівчат. У 1784 році відновили роботу Львівського університету з чотирма факультетами: філософським, теологічним, медичним і юридичним.

1. Назвіть, які українські землі увійшли до складу Австрійської імперії. 2. Охарактеризуйте наслідки реформ освіченого абсолютизму для українських територій. 3. Визначте особливості реформ Марїї-Терезії та Йосифа II на українських землях.

14.2. Господарський розвиток західноукраїнських земель до 1848 р. Перший етап індустріальної революції

Сільське господарство залишалося головною галуззю економіки західноукраїнських земель під владою Австрійської імперії упродовж першої половини XIX ст. Хоча в цей період спостерігалися незначні зміни в аграрному виробництві, важливою новацією стало поширення таких культур, як картопля, конюшина, люцерна та кукурудза.

Виробництво тривалий час зберігало ремісничі і мануфактурні форми. Основну його частину контролювали великі землевласники (насамперед — поляки), які зосереджувалися на товарному тваринництві та переробці сільськогосподарської продукції, зокрема у сфері гуральництва, виноробства та виготовлення цукру. Галузі, що мали традиційне значення (текстильна, шкіряна, суконна), втрачали позиції через неспроможність конкурувати з фабричним виробництвом. Оскільки із метрополії почали завозити все більше готових товарів, місцеві галицькі виробництва занепадали. Через брак грошей домашнє ткацтво й виготовлення алкогольної продукції залишалися звичними заняттями сільського населення.

Водночас, імперська політика сприяла окремим промисловим виробництвам. Поступово почали розвиватися галузі, пов’язані з добуванням природних ресурсів, — соляна, лісова, нафтова, залізорудна, сірчана промисловість. Водночас, міські мануфактури мали незначне значення, адже урбанізація була слабко розвинена: лише дев’ять міст у регіоні на початку 1840-х років мали понад 10 тисяч мешканців. Найбільшим містом був Львів (близько 63 тис. осіб) (для порівняння: Відень мав майже 250 тис. осіб). За ним ішли Броди (18 тис.) і Тернопіль (16 тис.). Серед менших міст були Дрогобич, Станіслав, Самбір, Коломия, Перемишль (тепер на території Польщі). Значна частина міського населення була залучена до аграрної діяльності. До того ж українці становили меншість серед складу городян.

Поряд із цим, пожвавилася як внутрішня, так і зовнішня торгівля. Її розвиткові сприяли будівництво кам’яних доріг і скасування обмежень у торговельній сфері. Основними формами торгівлі залишалися ярмарки та щоденні базари. Активізувалися комерційні зв’язки із західними територіями Австрійської імперії, а також через порти Чорного моря велася зовнішня торгівля. Найбільшу активність у цій сфері демонстрували купці вірменського, грецького та єврейського походження. Основу експорту становили продукти аграрного виробництва, деревина, сіль, а вироби ремісничого чи мануфактурного походження, як-от полотно, експортували у незначних обсягах. Натомість завозили передусім промислові товари.

Упродовж XIX ст. більшість українського населення Буковини, як і в Галичині, займалася сільським господарством. Натомість серед приїжджих було багато тих, хто працював у промисловості, ремеслах, торгівлі або на державній службі. Незважаючи на ці зміни, Буковина залишалася переважно аграрним краєм. Особливо це стосувалося північної частини цієї землі, де ще в 1869 р. близько 85 % осіб працювали в сільському господарстві. Основною сільськогосподарською культурою ще від XVIII ст. була кукурудза (на неї припадало 3/4 усього отримуваного врожаю). Висівали також жито, пшеницю, ячмінь. З технічних культур для домашніх потреб і промислів вирощували коноплі і льон. Скотарство було розвинене в південно-західній частині Буковини — на Гуцульщині. У містах краю до середини XIX ст. зберігалася цехова організація ремесла. Зокрема, у Чернівцях діяло 13 цехів (мулярів, шевців, ковалів, гончарів, ювелірів, ливарів, столярів тощо). Торгівля перебувала в руках вірменських і єврейських купців. Край залишався слабко урбанізованим — найбільше місто Чернівці мали лише 5,5 тис. мешканців.

Закарпаття також було аграрним регіоном, який у той час входив до складу Угорського королівства (як частини імперії Габсбургів). Наприкінці XVIII ст. близько 80 % мешканців Угорщини працювали в сільському господарстві, а на Закарпатті таких було навіть більше — понад 90 %. У цьому регіоні жило також багато аристократів — близько 5 % населення. В Ужгороді та Мукачевому, найбільших населених пунктах Закарпаття, проживало лише по 6-7 тисяч осіб. У Закарпатті набули розвитку виноградарство і садівництво, тоді як у гірських місцевостях переважало тваринництво, зокрема вівчарство. Значна частина населення займалася заготівлею лісу.

1. Охарактеризуйте розвиток основних галузей економіки на західноукраїнських землях у першій половині XIX століття. 2. Які галузі промисловості занепали в цей період і чому? 3. Порівняйте розвиток економіки Галичини, Буковини та Закарпаття. Визначте спільні та відмінні риси.

1. Розгляньте карту. Назвіть українські землі, які в першій половині XIX ст. належали Австрійській імперії. Чи існує, на вашу думку, зв'язок між активністю суспільних процесів та рівнем розвитку господарства в регіоні? Відповідь обґрунтуйте. 2. Назвіть карту.

14.3. Економіка західноукраїнських земель другої половини XIX ст.

Селянська реформа 1848 р. мала суперечливі результати. З одного боку, була скасована панщина. Однак, реформа не могла розв’язати проблему нестачі родючих ґрунтів. Колишні великі землевласники отримали компенсацію від держави (а частково — і за рахунок селян), проте найкращі землі, ліси й пасовища втримувалися, зазвичай, у їхніх руках. Щоправда, не всі вміли господарювати. Хоча хтось із них навіть розширив свої господарства, інші ж розорювалися, продавали землю або здавали її в оренду. Українські селяни отримали ті скромні наділи, якими користувалися до реформи. Більшість лишилися малоземельними, проте окремі хазяйновиті господарі додали собі володінь, а отже — прибутків. Сприяли цьому також зміни: поява нових знарядь праці (залізні плуги, косарки, січкарні) й модерних методів обробки землі. Наприклад, замість трипілля почали застосовувати сівозміну, осушувати окремі заболочені ділянки (меліорація). Для покращення сільськогосподарських знань відкрили школу в Дублянах біля Львова. Однак, через бідність, малоземелля та в пошуках кращої долі чимало селян виїжджали на заробітки в інші регіони Австрійської імперії або просто емігрували до Канади, США, Бразилії та інших країн. Переселенців за Океан нараховувалося понад 400 тис. людей. Тимчасове або на постійній основі переміщення людей з рідної землі в інші країни через складні економічні умови називають трудовою еміграцією.

Василь Нагірний, світлина з видання «З моїх споминів», 1935 р.

Юліан Дуткевич, світлина з видання «У кожного своя доля...», 1994 р.

Українська інтелігенція намагалася допомогти селянам. Насамперед, друкувалися нові видання із порадами для кращого господарювання. Розвинулася кооперація — добровільні об’єднання для взаємодопомоги. Засновувалися споживчі товариства, кредитні спілки, наприклад, «Народна торгівля» у Львові (1883 р., засновник — Василь Нагірний) чи товариство «Сільський господар» у Перемишлі (1899 р., засновники — Тома та Юліан Дуткевичі). Вони мали схожу практичну мету — організувати збут товарів українського промислу, постачати селянам селекційне насіння, навчати селян нових методів ведення сільського господарства.

Після революції 1848 р. промисловість на західноукраїнських землях почала розвиватись активніше. У 70—90-х роках XIX ст. почалась індустріалізація — будувалися фабрики та заводи. Основними галузями були нафтова, харчова, лісопильна, деревообробна. Найважливішим промисловим районом став Борислав - Дрогобич, де знайшли поклади нафти. У промисловість вкладали гроші австрійські, англійські, німецькі підприємці. Сприяло промисловому розвитку й залізничне будівництво. У 1861 р. відкрито першу залізничну лінію Львів - Перемишль і далі до Відня, у 1873 р. залізниця з’єднала Галичину з Австрією та Наддніпрянською Україною (лінія Золочів - Тернопіль - Підволочиськ). Це сприяло розвитку торгівлі, проте насамперед — завезенню дешевших австрійських товарів для подальшого збуту. Основними формами торгівлі залишались ярмарки й торги, але зростала й стаціонарна торгівля. Експортували нафту, сіль, худобу; імпортували машини, вугілля, добрива, цемент. У містах діяли австрійські й місцеві банки та інші установи. Наприклад, у 1894 р. в Перемишлі відкрито кредитну спілку (або, як тоді говорили, райффазенку) «Віра». Наступного, 1895 р. почало працювати страхове товариство (банк) «Дністер» у Львові.

Зросла кількість міського населення. Більшість міст мали до 10 тисяч жителів, але Львів, Чернівці, Ужгород були уже значно більшими. Українців серед міського населення було менше 20 %, хоча в селах вони становили понад 70 %. Міста залишалися переважно торговельними, а не промисловими центрами. Однак навіть за таких масштабів індустріалізації, соціальна структура суспільства зазнала змін — з’явився клас робітників і підприємців. Українських підприємців і надалі було небагато.

1. Визначте особливості аграрного розвитку західноукраїнських земель у другій половині XIX століття. 2. Які фактори спричинили поширення серед українців трудової міграції? 3. Охарактеризуйте основні тенденції промислового розвитку краю.

1. Розгляньте карту та визначте: а) які галузі промисловості розвивалися в найбільших містах на західноукраїнських землях; б) до якого періоду (перша половина XIX, друга половина XIX, поч. XX ст.) відноситься карта? Як ви це визначили? 2. Назвіть карту.

14.4. Економіка західноукраїнських земель на початку XX ст.

Сільське господарство й надалі залишалося основою економічного життя західноукраїнських земель, забезпечуючи зайнятість для 90 % населення. Незважаючи на зростання виробництва та впровадження сучасних агротехнічних методів, з попереднього століття зберігалися проблеми, які влада так і не змогла (чи не бажала) розв’язати. Серед них — малоземелля, зростання кількості безземельних селян, аграрне перенаселення, що не зникло навіть попри трудову еміграцію. Як протидія таким явищам, розвивалися різноманітні форми кооперації. Наприклад, діяли великі об’єднання на кшталт Крайового кредитового союзу (889 членів), Українського крайового ревізійного союзу у Львові (180 тис. кооператорів). Масовим стало товариство «Сільський господар», до якого входило близько 1,5 тис. сільських гуртків. Його учасники створювали зразкові господарства, запроваджували нову сільськогосподарську техніку, організовували спілки для продажу насіння, добрив, машин та збуту худоби. Важливу роль у господарському житті відігравало страхове товариство «Дністер» (1892 р.). На Буковині кооперативи гуртувалися довкола «Селянської каси», заснованої на початку XX ст. У 1913 р. в Галичині діяло понад 1300 українських кооперативів, на Буковині — 200, лише декілька — на Закарпатті. Кооперація суттєво покращила економічне становище багатьох селян.

Інша форма економічного порятунку — зростаюча еміграція. Оскільки держава не могла забезпечити селян вільними землями, українці масово вирушали закордон — переважно до США, Канади, країн Південної Америки. Протягом лише першого десятиліття XX ст. з Галичини та Буковини емігрувало близько 300 тис. осіб, із Закарпаття — 40 тис. На нових землях вони створювали школи, церкви, друкували пресу, зберігали національні традиції. Поширеною стала й сезонна трудова міграція до країн Західної Європи — Великої Британії, Німеччини, Франції, Данії, Швейцарії, Румунії тощо. Якщо раніше емігранти працювали в сільському господарстві, то тепер для них знаходилися місця й на фабриках, заводах і шахтах.

Залізничний кам’яний арковий міст через річку Прут (сучасна Ворохта, Івано-Франківська область), збудований 1895 р., сучасна світлина

Промисловість західноукраїнських земель на початку XX ст. не зазнала значних змін. Завершилося становлення галузей фабрично-заводського типу, щоформувалися протягом XIX ст., зберігалася перевага дрібного та кустарного виробництва. Важливими кроками стали будівництво електростанцій у повітових містах і зведення великої електростанції у Львові, а також розвиток транспортної інфраструктури — залізниць, мостів, доріг із твердим покриттям.

«Нафтові вишки Борислава», поштівка 1914 р.

Провідними галузями залишалися нафтодобувна й деревообробна. Напередодні Першої світової війни нафтопромисли Борислава й Дрогобича давали близько 5 % світового видобутку нафти. Промисловість модернізувалася: закривалися дрібні криниці, натомість бурили свердловини понад 1 км глибиною. Водночас лише третину нафти переробляли на місці, решту — експортували. Попит на деревину сприяв розвитку деревообробки. Західноукраїнські землі давали більш як половину солі в межах Австрійської (Австро-Угорської) імперії. На Закарпатті (Свалява та Вигода) відкрили лісохімічні заводи, на Буковині — цукрові. У взуттєвій, швейній, килимарській галузях переважали дрібні майстерні.

Іноземний капітал активно проникав у промисловість краю. Найвпливовішими акціонерними товариствами у нафтодобувній сфері були канадсько-німецьке «Галицько-Карпатське товариство», австро-англійська «Східниця», англійська «Галичина». На Закарпатті працював австро-американський лісопромисловий синдикат «Мундус».

Будинок страхового товариства «Дністер», м. Львів, світлина початку XX ст., автор невідомий

Ринок у Львові, світлина початку XX ст., автор невідомий

Щороку у підавстрійській Україні відбувалося понад тисячу ярмарків: у Львові — вовняні, у Бродах і Тернополі — кінні, у Станіславі та Чернівцях — полотняні й худобні. Поширювалася контрактова форма торгівлі, прикладом якої був Львівський контрактовий ярмарок. Торгували сільськогосподарськими, промисловими та ремісничими виробами. У великих містах з’являлися не лише крамнички, а й великі магазини з різноманітним асортиментом. Найважливішими торговими центрами були Львів (Галичина), Чернівці (Буковина), Ужгород і Мукачеве (Закарпаття). У 1910-х роках у сфері торгівлі на західноукраїнських землях працювали близько 150 тис. осіб — понад чверть самозайнятого населення.

Із Галичини, Буковини та Закарпаття експортували сировину — нафту, ліс, озокерит, пиломатеріали, калійну сіль, продукцію тваринництва. Однак більшість такого експорту становила дешева сировина. Натомість імпорт включав дорожчу готову продукцію: машини, обладнання, хімікати, добрива, цемент, товари побутового вжитку (тканини, меблі, посуд, одяг, взуття), а також продукти харчування — цукор, солодощі, тютюнові вироби.

Рафінерія (нафтопереробне підприємство) «Австрія», поштівка 1911 р.

Цистерни з нафтопродуктами у Бориславі, світлина 1910 р., автор невідомий

1. Охарактеризуйте шляхи протидії українського населення малоземеллю та аграрному перенаселенню краю. 2. Які галузі промисловості активно розвивалися на західноукраїнських землях на початку XX століття? 3. Проаналізуйте розвиток торгівлі на українських землях у складі Австро-Угорщини.

Практикум

І. Орієнтуємося в історичному часі й просторі, виявляємо взаємозв’язки подій та явищ

1. 1805, 1817, 1829, 1844-1847 роки в Галичині — це час масового голоду, пов’язаного зі стихійними лихами та неврожаєм.

• Прослідкуйте динаміку «голодних років».

• Побудуйте економічний ланцюг наслідків голоду.

2. Установіть відповідність:

1 Провідна роль рільництва, а в гірських районах — тваринництва, лісорозробки і мисливства
2 Розвиток виноградарства, садівництва та рільництва
3 Занепад шкіряного, текстильного, тютюнового, залізоробного виробництва
А Галичина
Б Буковина
В Закарпаття

3. Поміркуйте та визначте, в якій частині підавстрійської України існували сприятливіші умови для економічного розвитку.

II. Працюємо з інформацією історичного та суспільно значущого змісту

1. Ознайомтеся з інформацією та поміркуйте, чому початок промислового перевороту в Австрійській імперії спричинив кризу розвитку західноукраїнського виробництва.

У 1823 році в селі Пужинки біля Станіслава (тепер — Івано-Франківськ) збудували першу цукроварню на західноукраїнських землях. До середини XIX століття в регіоні вже діяло 16 таких підприємств. У той же період, між 1807 і 1811 роками, в Східній Галичині працювало 12 залізних гут, а до 1825 року їх стало 15. Серед найуспішніших промислових підприємств у Східній Галичині була солеварня в селі Стара Сіль. За 5 5 років (1788-1843) вона виробила понад 2,6 мільйона центнерів солі. Ця сіль задовольняла потреби не тільки Галичини, а й Буковини, а також її експортували закордон. У 1850-х роках у Прикарпатті почали видобувати нафту, яку на той час використовували як мастило для коліс і для освітлення. Працювало кілька невеликих нафтоперегінних підприємств, але нафта ще не мала великого промислового значення. Також у Коломийському та сусідніх округах щорічно добували близько 10 тисяч тонн бурого вугілля.

Проте на початку 40-х років не було введено в дію збудовану суконну фабрику в Заложцях Золочівської округи, через короткий час після відкриття були ліквідовані механічні прядильні й ткацькі підприємства в Яворові, Бродах, Заліщиках, Тленянах, згорнуто й цукрові підприємства.

2. Ознайомтеся з фрагментом історичного джерела. Дайте відповіді на запитання до нього.

Мовою історичного джерела

Уривок з твору Івана Франка «Борислав сміється» про умови роботи ріпників (добувачів нафтової ропи) в Галичині, 1881-1882 рр.: «...а напротив церкви, на нужденнім дрогобицькім бруку, попід муром, сиділи купами ріпники в просяклих нафтою сорочках та подертих кахтанах, ждучи, аж скінчиться хвала Божа, щоб відтак рушити до Борислава. Деякі хрестилися та шептали “отченаші”, другі дрімали на сонячній спеці, інші знов держали в руках десятикрейцарові хлібенята і цибулю і їли, кусаючи з цілого, некраяного хліба ... як далеко тяглася дорога, всюди по ній мріли купки ріпників, звільна поступаючи серед туманів пороху. Ті не ждали кінця хвали Божої, а спішать, щоб залучити деяку роботу. Хліб видно у кождого в брудній полотняній торбі; у деяких з торби висувалися зелені пера молодої цибулі...».

1. Як автор описує зовнішній вигляд працівників нафтовидобувної промисловості Галичини? 2. На основі тексту охарактеризуйте раціон харчування нафтових робітників — ріпників. Чи був він, на вашу думку, збалансованим та достатнім для людей, що займалися важкою фізичною працею?

3. Ознайомтеся з текстом рубрики «Історична розвідка». Визначте чинники, що гальмували економічний розвиток західноукраїнських земель. Чи поділяєте ви думки автора?

Історична розвідка

Історик Орест Субтельний про розвиток Галичини XIX ст. у книзі «Україна: історія»:

«На відміну від Російської України, Східна Галичина не мала великих земель, відкритих для колонізації, та виходу до моря, що підштовхнув би розвиток торгівлі. На відміну ж від Західної Європи, де селяни починали переселятися до міст і працювати на фабриках, що виникали тут і там, близько 60 найбільших міст Східної Галичини перебували у стані економічного застою. Словом, можливості економічного розвитку цього регіону були надзвичайно обмеженими. До того ж економічна політика Відня тільки поглиблювала це становище. Вона ставила собі метою зберегти сільськогосподарський характер східної частини імперії й стимулювати розвиток промисловості в таких західних провінціях, як Австрія та Богемія. Призначена служити джерелом продуктів харчування та сировини, а також ринком для готових товарів, Галичина фактично була внутрішньою колонією краще розвинених західних провінцій імперії».

IІІ. Виявляємо здатність до співпраці, толерантність, громадянську позицію

1. Уявіть, що ви — західноукраїнський підприємець 1840-х. Яких умов ведення власної справи ви б вимагали від влади Австрійської імперії для успішного розвитку свого підприємства?

2. Поміркуйте, чи були економічні та соціальні права робітників підавстрійської України гарантовані власниками підприємств і державою.

3. Висловте власну думку, чому економічна справедливість — важливий компонент громадянської стабільності.

Працюємо разом

Вправа «Кошик імпорту та експорту». Об’єднайтесь у пари чи групи. Створіть схему, яка відображає товарну структуру імпорту та експорту підавстрійської України:

кошик експорту: що вивозили з Галичини, Буковини та Закарпаття;
кошик імпорту: що завозили з метрополії.

Поясніть, які наслідки це мало для місцевої економіки.

Корисна гра:

«Економіка західноукраїнських земель у першій половині XIX ст.»

https://cutt.ly/ntQrGf2O

Перевірте себе

I. 1. Покажіть на карті найбільші західноукраїнські міста першої половини XIX століття. 2. Покажіть на карті регіони розвитку соляної, лісової, нафтової, залізорудної, сірчаної промисловості підавстрійської України.

II. 3. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ____? Що ____? Хто ____? Де ____? Звідки ми можемо дізнатися про ____? Чому ____? Як ____? Який результат ____? Запропонуйте свої запитання в класі. 4. Поміркуйте, чому нові агрокультури (картопля, кукурудза) були важливі для економіки західноукраїнських земель. 5. Порівняйте економічний розвиток українських земель та інших регіонів Австрійської імперії. Чи можна вважати західноукраїнський регіон економічно залежним від метрополії? Відповідь обґрунтуйте.

III. 6. Вправа «Земля». Поміркуйте, чи справедливо, що більшість населення підавстрійської України мала наділи землі, недостатні для ефективного господарювання. Запишіть аргументи.

Зміст