Громадянська освіта. Інтегрований курс. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Васильків

§ 32. Критичне сприймання масмедіа

• фейк • жинса • замовні матеріали • факт • судження • стандарти журналістики

В епоху тероризму та війн XXI століття медіаосвіта молоді стає важливою вимогою демократичного суспільства.

Б. Мак-Магон, французький маршал, президент Третьої республіки

32.1. Стандарти подання інформації

Стандарт (від англійського standart — норма, зразок) — це зразок, еталон, модель, що беруть за основу для порівняння з іншими подібними об’єктами. Появою професійних стандартів сучасної журналістики ми завдячуємо Бі-Бі-Сі, яка першою стала працювати на засадах публічного мовлення. Вона проголосила наріжним каменем своєї роботи не досягнення прибутку і вплив на масову свідомість, а об’єктивне інформування суспільства. Саме тому «Редакційні настанови» Бі-Бі-Сі стали важливою декларацією, основні положення якої були відтворені в міжнародних та регіональних кодексах професійної етики. Відповідний український документ був схвалений у 2002 році на X з'їзді Національної спілки журналістів України.

Розгляньмо стандарти, якими керуються журналісти в професійній діяльності докладніше:

Назва стандарту	Зміст стандарту
Точність	Наріжний камінь журналістики, адже нікому не потрібні неточні або брехливі новини. Особливу увагу варто приділяти іменам героїв, власним назвам, числам та цитатам. Якщо журналіст помилився, він зобов’язаний спростувати неправдиву інформацію відразу, як про це стало відомо
Достовірність	Журналіст має чітко повідомляти звідки, взяв у матеріал кожен факт або думку. Усі факти повинні мати ідентифіковане та надійне джерело інформації. Посилання на анонімні джерела можливі лише у виняткових випадках, якщо це суспільно важливий факт, а оприлюднення джерела інформації наражатиме його на небезпеку
Баланс думок і точок зору	Журналіст має бути максимально неупередженим і надавати слово та відображувати позиції всіх зацікавлених сторін. Однак це не означає, що геть усі заяви чи твердження сторін мають оприлюднюватися автоматично, журналіст не має права легітимізувати брехню тільки для балансу думок. Його завдання — перевіряти факти і оцінювати адекватність коментарів, за потреби, давати власні пояснення та наводити експертну точку зору.
Повнота	Будь-яка тема вимагає максимально повного набору фактів і думок, тому журналіст повинен знайти в компетентних джерелах відповіді на запитання: що сталося, де сталося, коли сталося, чому сталося і якими будуть наслідки того, що сталося. Журналіст повинен також забезпечити коментарі експертів. До новини має бути дописаний бекграунд (тло, передумова події), а також подано її контекст та пояснено складні терміни.
Оперативність	Висвітлювати події максимально швидко. Це особливо важливо, якщо йдеться про новини, від яких залежить безпека та життя людей, як-от інформація про технологічні катастрофи, стихійні лиха або воєнні дії. Звичайно, прагнення подати інформацію якомога швидше конфліктує з такими стандартами, як збалансованість, точність, повнота. Щоб уникнути цього, важливі новини подають частинами, в міру того як інформація підтверджується.
Відокремлення фактів і суджень	Факти та судження повинні бути чітко розділені позаяк факт — це те, що відбулося насправді, ґрунтується на доказах, може бути перевірене, є безумовно правдивим і неупередженим, тоді як судження — це точка зору, думка, позиція певного суб’єкта. Факти дають відповіді на запитання «хто?», «що?», «коли?», «де?», а судження базуються на інтерпретації фактів, їхньому емоційному трактуванні й відповідають на запитання «що я про це думаю?», «яке моє ставлення?», «як я оцінюю той чи той факт?».

Практичне завдання. Виконайте в команді

Критично проаналізуйте будь-яке медіаповідомлення з українськомовного електронного видання ЗМІ щодо дотримання в цьому тексті стандартів подання інформації.

Для формування навичок критичного аналізу медіатекстів доцільно час від часу повторювати виконання цього завдання вдома або в класі.

32.2. Критичний аналіз медіаповідомлень

На жаль, засоби масової інформації не завжди дотримуються журналістських стандартів. Нерідко вони публікують приховану рекламу, замовні матеріали або використовуються їхніми власниками в ролі інструмента для маніпулювання громадською думкою в боротьбі за владу та гроші. Тому перед тим як використовувати інформацію, отриману з масмедіа, необхідно обов’язково піддавати її критичному аналізові

Одну з найфективніших моделей аналізу медіаповідомлень запропонував американський учений Гарольд Ласвелл у 1948 році. Ця формула, відома під назвою «Ланцюг комунікації Ласвелла», залишається актуальною й сьогодні.

За допомогою формули Ласвелла можна ефективно проаналізувати будь-яке медійне повідомлення. Перший пункт «Хто повідомляє?» передбачає аналіз відправника, суб'єкта комунікації, особу або організацію, яка контролює процес. Наступний крок — «Що повідомляє?» — це аналіз змісту, про що йдеться в повідомленні. Питання «Яким каналом?» — означає аналіз ЗМІ, через який транслюється повідомлення. Запитання «Кому?» — спонукає до аналізу аудиторії послання, кому саме адресоване повідомлення. І нарешті, питання про ефект поставлене, щоб оцінити результат та вплив повідомлення на адресатів.

32.3. Як розпізнати неправдиві й замовні матеріали в масмедіа. Фейк та джинса

Непорядні люди у всі часи створювали та поширювали неправдиву інформацію, однак поява інтернету, цифрових медій та соціальних мереж вивели цю проблему на принципово новий рівень — тепер будь-яке повідомлення майже миттєво поширюється по всьому світу практично без жодних обмежень.

Спеціально поширювану в масмедіа та соціальних мережах відверто неправдиву інформацію називають фейк (від англ. fake — підробка). Причиною такої назви є та, що вона навмисно вводить споживача в оману, імітуючи якісний журналістський продукт у форматі професійних новин.

Фейки фабрикуються з різними цілями: для накрутки трафіку на сайти сумнівного змісту; з метою політичної пропаганди, підриву ділової репутації або недобросовісного піару; поширення ідей різноманітними спільнотами конспірологів, для задоволення хворобливих амбіцій пранкерів і тролів тощо.

Оскільки фейки мімікрують під якісні новини, то розпізнати їх непросто, однак фахівцями вироблено спеціальний алгоритм для їхнього розпізнавання:

1. Перевірити, хто перший опублікував інформацію, що нам про нього відомо;

2. Перевірити, чи підписане повідомлення, чи бере хтось відповідальність за його достовірність, чи використовуються експертні коментарі та який статус цих експертів: чи існують організації, які вони представляють, чи є вони експертами в тій галузі, яку коментують;

3. Прочитати не лише заголовок, але й ретельно вивчити весь текст повідомлення;

4. Перевірити дату публікації (старі новини можуть ввести в оману, навіть якщо правдиві);

5. Перевірити, чи це не жарт. Занадто несподівана новина може виявитися із сатиричного сайту або результатом творчості пранкерів;

6. Перевірити, чи не видаються емоції та оціночні судження за факти.

Крім фейків, дуже поширеним видом неправдивої інформації є т. зв. «джинса» — замовні проплачені матеріали або навмисно прихована реклама, що поширюється у ЗМІ. Джинса поділяється на комерційну та політичну. У першому випадку рекламують товари чи послуги певної компанії, в другому — політичних діячів. Джинса завжди відрізняється від справжнього журналістського матеріалу тим, що в ній грубо порушуються ключові стандарти журналістики: баланс думок; відокремлення фактів від висновків та оцінок; достовірність (тобто перевіреність) інформації; повнота (вичерпність) інформації.

Джинса є злочином, корупцією в ЗМІ. Це просто хабар, який дається журналісту або ЗМІ для того, щоб вони спотворювали факти, вихваляючи когось, або навпаки — виставляючи у невигідному світлі.

«Джинсу» можна розпізнати за такими характерними ознаками, як: однобічна подача матеріалу, висвітлення лише однієї позиції; передрук або розміщення одного й того самого матеріалу в різних ЗМІ; приховування справжнього імені автора матеріалу; маркування повідомлення рубриками «Погляд», «Думка», «Позиція» тощо. Проте найнадійнішим способом виявлення неправдивої інформації є критичне мислення читача аудиторії, що спирається на критичний аналіз медіаповідомлень.

32.4. Авторство медіаповідомлень

Кожне медіаповідомлення має свого автора, особу, яка його створила.

Автор може розкрити своє справжнє ім’я (автонім) або ж обрати собі умовне ім’я (псевдонім), може опублікувати свій твір без позначення імені (анонім). У кожному випадку на його твір поширюється авторське право.

Авторське право регулює правові відносини між автором (творцем) твору і користувачем, а також усі інші правовідносини, пов’язані зі створенням та використанням різноманітних творів. В Україні такі правові відносини регулює Закон України «Про авторське право і суміжні права». Для позначення авторського права використовують спеціальний знак охорони авторського права, який складається з латинської літери С у колі — ©, імені автора й року першої публікації твору. Авторське право діє від дня створення твору і протягом усього життя автора, а також упродовж 70 років після його смерті. Порушення авторського права дає підстави для судового захисту. Зокрема, законом переслідується одне з найпоширеніших порушень авторського права — плагіат.

Плагіат (від лат. plagio — викрадаю) — це запозичення, відтворення, привласнення чужого твору або його частини під своїм іменем чи псевдонімом без дозволу автора і без зазначення джерела.

Учасники освітнього процесу (здобувачі освіти (учні, студенти, слухачі тощо) та вчителі, викладачі) зобов’язані дотримуватися академічної доброчесності. Під поняттям «академічна доброчесність» розуміють сукупність етичних принципів та правил, що передбачають:

1) дотримання норм законодавства про авторське право;

2) обов’язкове посилання на джерела інформації в разі їх використання, зокрема цитування;

3) надання достовірних відомостей про джерела використаної інформації.

32.5. Інформаційна безпека

Інформаційна безпека — це забезпечення національної безпеки та оборони країни в інформаційній сфері.

Вона є однією зі складових національної безпеки держави нарівні з економічною, енергетичною, військовою, соціальною та іншими. При цьому роль інформаційної безпеки та її місце в системі національної безпеки держави стає все значнішою у зв’язку зі зростанням значення інформації в сучасному суспільстві.

Виокремлюють три рівні забезпечення інформаційної безпеки:

рівень особи (формування раціонального, критичного мислення на основі принципів свободи вибору);
суспільний рівень (формування якісного інформаційно-аналітичного простору, плюралізм, багатоканальність отримання інформації, незалежні потужні ЗМІ, які належать вітчизняним власникам);
державний рівень (інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державних органів, інформаційне забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики на міждержавному рівні, система захисту інформації з обмеженим доступом, протидія правопорушенням в інформаційній сфері, комп’ютерним злочинам).

Для завершення теми:

1. Що таке фейк, джинса, плагіат?
2. Як ви розумієте значення слів: «фейки мімікрують під якісні новини»?
3. Наведіть приклади критичного аналізу медіаповідомлень. Прокоментуйте повідомлення.
4. Порівняйте поняття «факт» і «судження».
5. Підготуйте власне повідомлення (сюжет із текстом у провідній ролі) для соціальних мереж або шкільних медіа.

Зміст